Постанова 4807 № 333/5542/17

Дата документу 18.08.2025 Справа № 333/5542/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 333/5542/17 Головуючий у І інстанції: Герасименко С.Г., Провадження № 22-ц/807/1030/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Гончар М.С., Кухаря С.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Тимошенка Андрія Володимировича на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим уклала договір № б/н від 01.03.2012 відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 2500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві-анкеті ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами банківських послуг (далі Умови), а також Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70 складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Заявою ОСОБА_1 підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Пунктом 1.1.3.2.3. Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов - позичальник зобов`язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до пункту 2.1.1.5.6 Умов, - у разі невиконання зобов`язань за Договором, на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Офердрафту), оплати Винагороди Банку. Власник карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 1.1.2.7 Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг, - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн + 5% від суми позову. ОСОБА_1 не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Відповідно до п. 2.1.1.12.9 «Правил користування платіжною карткою», Боржник доручає Банку списувати з будь якого рахунку відкритого в Банку в тому числі з Картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з ціллю повного або часткового погашення боргових зобов`язань. У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів» клієнт має право надати Банку заяву про розірвання Договору виконавши умови п. 2.1.1.5.4. Договору. На підставі п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, Банк має право на зміну Тарифів, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70, а також інших умов обслуговування рахунків. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначало, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 31.08.2017 утворилась заборгованість у розмірі 28312 грн, з яких: заборгованість кредитом 2499,13 грн; 20988,49 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3000,00 грн заборгованість за пенею та комісією; 500 грн штраф (фіксована частина); 1324,38 штраф (процентна складова). Посилаючись на означені обставини, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 01.03.2012 у розмірі 28312 грн та судові витрати у розмірі 1600грн. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2017 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н 01.03.2012 у розмірі 28312 грн та судовий збір у розмірі 1600 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Тимошенка А.В. подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить скасувати заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2017 рокута ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» тіло кредиту в сумі 2499,13 грн. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Тимошенка А.В. зазначає, що доведеним є лише факт отримання кредиту на суму 2499,13 грн. Жодних додатків до анкети-заяви не підписувала, сторони не погоджували розміру процентної ставки, встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання, не визначали суми такого зобов`язання, у зв`язку з чим, стягнення з неї відсотків за користування кредитом у розмірі, вказаному у позові, вважає незаконним. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке. Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає. Так, звертаючись до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 07.09.2011, на підтвердження своїх вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» додало до позовної заяви розрахунок заборгованості, копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с. 3-30). Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у добровільному порядку не виконала умови підписаного нею договору, тож позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 28312,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалам справи, що 01.03.2012 ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (а.с. 5). У заяві зазначено, що підписанням цієї анкети-заяви, ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-заява № б/н від 01.03.2012, разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Колегія суддів звертає увагу, що у вищезазначеній заяві відсутні відомості щодо умови надання кредитних коштів позивачем, такі як відсотки за користування коштів, штрафи чи інші санкції за порушення умов договору, строків його виконання. До позовної заяви ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с. 7-30). При цьому, зазначений витяг не підписаний відповідачем, а отже відсутні підстави стверджувати, що саме такі тарифи діяли на час укладення договору, та відповідно з ними зобов`язалась ознайомитись ОСОБА_1 , тобто погоджені сторонами. Жодних інших доказів, які б підтвердили укладення сторонами договору на умовах, про які зазначав банк у позовній заяві, матеріали справи не містять. Таким чином, на думку апеляційного суду, посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 погодила з банком Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи обслуговування кредитних карт у зазначеному позивачем вигляді є помилковим, адже взаяві від 01.03.2012, підписаній сторонами, відсутні умови договору про узгодження процентної ставки за кредитом, та інші істотні умови, притаманні кредитному договору. Доводи позивача, наведені в позовній заяві та в розрахунку позовних вимог про узгодження між сторонами договору розміру процентної ставки, не підтверджені матеріалами справи. Відтак, у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://privatbank.ua/terms/pages/) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Зважаючи на наведене, на підставі наданих позивачем доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц. Крім того, у постанові Верховного Суду по справі справа № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем зазначив, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Таким чином, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву від 01.03.2012, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірі та порядку нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Велика Палата Верховного Суду в своєму рішенні від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (касаційне провадження № 14-131цс19) вважає, що неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Наданий по­зивачем Витяг з Умов та правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що надані банком документи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони погодили у письмовій формі процентну ставку за кредитом та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Суд першої інстанції вищенаведене не врахував, а отже доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження. Разом з тим, матеріалами справи підтверджено і не заперечує сама ОСОБА_1 , що вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 2499,13 грн на картковий рахунок, шляхом підписання та подання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» письмової анкети-заяви б/н від 01.03.2012. Згідно з розрахунком заборгованості за договором б/н від 01.03.2012, укладеного між банком та ОСОБА_1 , станом на 31.08.2017, загальний залишок заборгованості за надання кредиту складає 28312 грн, що включає в себе проценти за користування кредитом та штрафні санкції. У постанові від 23 січня 2018 року (справа № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18) Верховним Судом зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. У постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц зазначено, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком судів попередніх інстанцій, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, на думку колегії суддів, банк має право вимоги захисту своїх прав через суд шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів. З наданого банком розрахунку заборгованості по особовому рахунку випливає, що заборгованість утворилась у зв`язку з наданням кредитних коштів та включенням всіх несплачених відповідачем нарахувань і штрафів, що не були передбачені узгодженими умовами договору, а також списанням відсотків за користування кредитом, що також не були узгоджені сторонами. Колегія суддів погоджується доводами апеляційної скарги, що внаслідок таких дій банку, заборгованість була безпідставно збільшена на суму нарахованих та несплачених відповідачем штрафів та відсотків за користування кредитом, натомість відшкодуванню підлягає лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2499,13 грн наявність якої не заперечує відповідач. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, скасувати заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2017 року та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором № б/н від 01.03.2012 в розмірі 2499,13 грн. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з пп. 1, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» сплатило судовий збір у розмірі 1600 грн (а.с 37). За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 1920 грн судового збору (а.с. 115). Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (8,83%), АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 141,28 грн з боку відповідача, а ОСОБА_1 в розмірі 1920 грн з боку позивача. Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, розмір судового збору, що належить стягнути з позивача на користь відповідача складає 1778,72 грн (1920 грн 141,28 грн). Керуючись ст. ст. 141, 371, 374, п. 1, 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Тимошенка Андрія Володимировича задовольнити. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою: «Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 01 березня 2012 року в розмірі 2499 (дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) гривні 13 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 відмовити.» Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1778 (одна тисяча сімсот сімдесят вісім) гривень 72 копійки. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 18 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: