Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/1909/22

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 766/1909/22 Номер провадження: 22-ц/819/812/25 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Приходько Л. А., суддів: Бездрабко В.О., Радченка С. В., секретар Андреєва В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Салівонського Олексія Миколайовича на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 червня 2025 року у складі головуючого судді Рядчої Т.І., встановив: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано тим, що з 22 травня 2009 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 листопада 2021 року, що підтверджується рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2021 року у справі № 766/11159/21. Від шлюбу мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 . У період шлюбу він за особисті кошти на підставі договорів купівлі-продажу від 19 березня 2021 року, посвідченому приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М., зареєстрованого у реєстрі за № 824 набув набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на що ОСОБА_2 надала письмову згоду. ОСОБА_2 , за його згодою, вселилася у спірну квартиру, та 23 березня 2021 року зареєструвала місце свого проживання за цією адресою. З часу припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу відповідачка продовжує проживати у належній йому квартирі та чинить перешкоди йому у повноцінному користуванні житлом, внаслідок чого між ними виникають сварки. Його вимоги щодо виселення та знаття з реєстрації відповідачка ігнорує. ОСОБА_2 неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявами про вчинення позивачем щодо неї та дітей домашнього насильства економічного характеру. Всі її звернення є безпідставними, що підтверджується судовими рішеннями про закриття провадження за відсутності події та складу адміністративних правопорушень. Вказані дії негативно вплинули на психологічний стан як позивача так і дітей. Звернення відповідачки до поліції спрямовані на формування оточуючими щодо нього негативних відгуків. Також вказував на те, що відповідачка жодним чином не приймає участі в утриманні спірного нерухомого майна. Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02 червня 2025 року у задоволені позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира придбана у період шлюбу сторін, що підтверджується договором купівлі - продажу квартири. Позивач не звертався з позовом про визнання спірної квартири своєю особистою власністю та у даній справі також не спростовував докази про те, що ця квартира придбана у період шлюбу за спільні кошти подружжя. Відтак відповідачка проживає у спірній квартири не як член сім`ї власника квартири, а як співвласник цієї квартири. Положення статті 157, частини першої статті 116 ЖК України, частин першої, другої статті 450 ЦК України регулюють питання виселення та втрату права на користування житлом членів сім`ї власника квартири, тоді як відповідач є співвласником спірної квартири. Відтак ці норми не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. 24 червня 2025 року адвокат Салівонський О.М., діючи від імені ОСОБА_1 подав, сформувавши в системі «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яке просив скасувати в частині відмови ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, та ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін є хибним. При укладенні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 надала письмову згоду на придбання ОСОБА_1 квартири за його особисті кошти у його особисту власність, що підтверджується пунктом 1.6 договору купівлі-продажу. Чим підтвердила наявність домовленості подружжя про набуття квартири чоловіком в особисту приватну власність. Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув. Також вказував на те, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, а тому припинення цього права має відбуватися відповідно до вимог статей 405, 406 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника за наявності обставин, які мають істотне значення. Вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів наявність істотних обставини, що мають значення для припинення права користування відповідачкою спірною квартирою, зокрема, те що ОСОБА_2 неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявами про вчинення позивачем щодо неї та дітей домашнього насильства економічного характеру. Всі її звернення є безпідставними, що підтверджується судовими рішеннями про закриття провадження за відсутності події та складу адміністративних правопорушень. Вказані дії негативно вплинули на психологічний стан як позивача так і дітей. Також посилався на те, що відповідачка жодним чином не приймає участі в утриманні спірного нерухомого майна. Зазначивши, що відповідачка добровільно виселилась з квартири, на теперішній час проживає у Чехії, позовні вимоги про виселення не підтримує. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи учасники справи в судове засідання не з`явилися. Заявою від 21 липня 2025 року представник позивача адвокат Салівонський О.М. просив справу розглянути без участі позивача та його представника, додатково зазначивши, що відповідачка добровільно залишила спірну квартиру та не проживає в ній з квітня 2022 року. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. З огляду на вказане та враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволеннюз огляду на таке. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 травня 2009 року до 23 листопада 2021 року. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2021 року, 23 листопада 2021 року, шлюб між ними розірвано. На підставі договору купівлі-продажу кватири від 19 березня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М. і зареєстрованого у реєстрі за № 824, ОСОБА_1 набув право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість квартири на момент її придбання - 534621.75грн. Зі змісту пункту1.6 договору купівлі-продажу вбачається, що дружина покупця, ОСОБА_6 , надала згоду на придбання вказаної квартири ОСОБА_1 за власні кошти у особисту власність позивача. Справжність підпису ОСОБА_2 на вказаній згоді засвідчена у встановленому законом порядку приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М. і вказана обставина доведена до відома продавця. ОСОБА_2 вселилася у спірну квартиру зі згоди її власника ОСОБА_1 та проживала у ній як член його сім`ї, дружина. Місце проживання відповідачки за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано 23 березня 2021 року. Спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких - ОСОБА_1 квартира належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя - ОСОБА_2 вселилась до квартири як член сім`ї власника і продовжує користуватися ним і після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та припинення сімейних відносин. Обґрунтовуючи наявність перешкод, що створює відповідачка у користуванні житлом ним та неповнолітніми дітьми, позивач вказує на сварки, що виникають між сторонами, а також на чисельні безпідставні звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів із заявами про вчинення ним домашнього насильства щодо неї та дітей. Також зазначив, що вказані дії негативно впливають на психологічний стан як позивача так і дітей, створюють негативне ставлення до нього оточуючих. Також посилався на те, що відповідачка не приймає участі в утриманні спірного нерухомого майна. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана у період шлюбу сторін, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири. А відтак відповідачка проживає у спірній квартири не як член сім`ї власника квартири, а як співвласник цієї квартири. Однак вказаний висновок не відповідає обставинам справи. Так, як вбачається з матеріалів справи спірна квартира придбана позивачем за кошти, які належали їй, йому особисто, а отже в силу вимог пункту 3 частини першої статті 57 ЦК України є особистою приватною власністю. Вказана обставина підтверджується заявою ОСОБА_2 , якою остання надала згоду на придбання спірної квартири позивачем за його власні кошти та у його особисту власність. Справжність підпису ОСОБА_2 на цій згоді засвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М., про що зазначено у договорі купівлі-продажу квартири від 19 березня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М. і зареєстрованого у реєстрі за № 824 (пункт 1.6 Договору). Належність спірної квартири ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності матеріалами справи не спростована. Відповідачкою, на яку в даному випадку покладається тягар доказування обставин, необхідних для спростування належності позивачу квартири на праві особистої приватної власності, будь-яких доказів на підтвердження обставин щодо придбання майна за спільні сумісні кошти суду не надано. Разом з тим, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання ОСОБА_2 такою, що втратила користування спірною квартирою, за обставин, викладених позивачем, відсутні. У даному випадку спір виник між власником квартири, який є одночасно і її користувачем, та користувачем цієї квартири будинку з приводу користування вказаним житлом після припинення шлюбу з власником квартири. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР. Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України. У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо). Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом. При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки: У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Зазначена норма не передбачає і самостійного характера права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника. Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону. Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи. Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням. Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 353/1096/16-ц (провадження N 14-181цс18). У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі N 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі N 753/481/15-ц (провадження N 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі N 695/2427/16-ц, (провадження N 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі N 523/12186/13-ц (провадження N 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог,?що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника? на користування будинком. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20). Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, заявляючи вимоги про визнання відповідачки такою, що втратила права користування у належній йому квартирі, ОСОБА_1 посилався на те, що після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу позивачка залишилася проживати в квартирі, чим чинить йому перешкоди у користуванні квартирою, через що у них виникають сварки. Обґрунтовуючи існування обставин, що мають істотне значення для припинення сервітуту відповідача, позивач вказує на безпідставні звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів із заявами про вчинення ним відносно відповідачки та дітей домашнього насильства. З доданих до матеріалів справи судових рішень вбачається, що судом неодноразово за результатами розгляду матеріалів про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, провадження у справі закривалось з підстав визначених пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_7 події і складу адміністративного правопорушення (постанови судді Херсонського міського суду Херсонської області від 07 липня 2021 року у справі № 766/6425/21, від 07 липня 2021 року у справі № 766/6286/21, від 15 липня 2021 року у справі № 766/4341/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 766/11000/21). За наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 червня 2021року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, заява ОСОБА_2 залишена без задоволення через недоведеність наявності домашнього насильства. Отже всі додані позивачем докази на підтвердження створення відповідачем перешкод у користуванні йому та дітям квартирою після розірвання шлюбу з останньою, датовані часом перебування сторін у шлюбі. Жодного доказу вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій, які б унеможливлювали сумісне проживання у квартирі після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу матеріали справи не містять. Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести? ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог?або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),? що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному?та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судом установлено, що відповідачка вселилася у спірну квартиру, як член сім`ї власника разом із сім`єю, відразу ж після її придбання позивачем. Матеріали справи не містять жодних відомостей щодо наявності у ОСОБА_2 іншого житла, чи будь-яких об`єктів нерухомого майна. Надані позивачем докази на підтвердження створення відповідачем перешкод у користуванні йому та дітям квартирою після розірвання шлюбу з останньою, датовані часом перебування сторін у шлюбі. Жодного доказу вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій, які б унеможливлювали сумісне проживання у квартирі після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу матеріали справи не містять. Також позивачем не надано доказів щодо виникнення у нього додаткових витрат з утримання нерухомого майна у зв`язку зі сплатою комунальних послуг за колишню дружину. Посилання позивача на висновок за результатами психологічного насильства ОСОБА_2 , проведеного 20 квітня 2021 року психологом Денного центру для постраждалих від домашнього насильства Херсонського міського центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді, як на існування обставин, які мають істотне значення для припинення сервітуту, колегія суддів не приймає. Оскільки вказаний висновок не містить будь-яких об`єктивних даних які б підтвердили неможливість сумісного проживання у квартирі разом з відповідачем. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову? ОСОБА_1 , оскільки позивач не надав належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності підстав для припинення сервітуту на користування ОСОБА_2 спірною квартирою, що є його процесуальним обов`язком?у силу статей 12, 81 ЦПК України. При цьому права позивача у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і її права, як власника квартири, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, не порушені, оскільки, відповідачка була вселена у с пірну квартиру та проживала в ній як член сім`ї власника, до розірвання шлюбу за згодою останнього. Зі змісту частини першої статті 376 ЦПК України вбачається, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За частиною четвертою статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Отже, рішення суду першої інстанції, необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 367,374, 376,382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Салівонського Олексія Миколайовича задовольнити частково. Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 червня 2025 року змінити виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 18 серпня 2025 року. Головуючий Л. А. Приходько Судді: В. О. Бездрабко С. В. Радченко