Постанова Одеський апеляційний суд № 947/20044/23

Номер провадження: 22-ц/813/891/25 Справа № 947/20044/23 Головуючий у першій інстанції Васильків О.В. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.08.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 заінтересовані особи: Одеська міська рада, ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, встановив: 22 червня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаною вище заявою, у якій просила встановити факт належності їй правовстановлюючого документа, а саме договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами серії НОМЕР_7, який був укладений 04 серпня 1998 року та виданий на ім`я " ОСОБА_2 ". Вимоги заяви обґрунтовані такими обставинами. 04 серпня 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами. При цьому в договорі прізвище заявниці було зазначене " ОСОБА_1 ". У зв`язку з наявністю розбіжностей в зазначенні прізвища заявниці у правовстановлюючих документах, а саме: в договорі дарування житлового будинку " ОСОБА_1 " та у паспорті громадянки України " ОСОБА_2 ", заявниця ОСОБА_2 не може здійснювати свої права по володінню та розпорядженню належним їй майном, тому звернулася до суду з цією заявою з метою встановлення факту належності їй правовстановлюючого документу. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_2 . Встановлено факт належності ОСОБА_2 правовстановлюючого документа, а саме договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами серії АОО № 793831, який був укладений 04 серпня 1998 року та виданий на ім`я " ОСОБА_2 ". В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 . Як на підставу порушення норм процесуального права, скаржниця посилається на те, що судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні її клопотання про витребування у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Столової Т.В. копії нотаріальної справи щодо вчинення зазначеного вище договору дарування. Заявницею не надано, а судом першої інстанції не досліджено обставини щодо причин неможливості самостійного одержання або відновлення вказаного вище правочину, що з огляду на положення ст.ст. 315, 318 ЦПК України вказує про передчасність звернення заявницею до суду. Задоволення вимог заяви ОСОБА_2 у подальшому може призвести до безпідставного та необґрунтованого позбавлення скаржниці права на вказане вище житло. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Топунова А.М., вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, яке просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У поданому до суду клопотанні скаржниця просила залишити заяву ОСОБА_2 без розгляду, посилаючись на наявність між нею та заявницею ОСОБА_2 спору про право, оскільки вважає, що метою встановлення зазначеного вище факту є подальше її виселення з будинку АДРЕСА_1 . 05 серпня 2025 року у судовому засіданні скаржниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Павельченко І.В. доводи апеляційної скарги підтримали, представник заявниці ОСОБА_6 - адвокат Топунова А.М., заперечувала проти доводів скаржниці. 12 серпня 2025 року у судовому засіданні скаржниця ОСОБА_1 просила задовольнити апеляційну скаргу, представник заявниці ОСОБА_6 - адвокат Топунова А.М., просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Заінтересована особа Одеська міська рада, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилась, заяв про відкладення розгляду справи до суду не подавала, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам. Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 , суд виходив з того, що заявниця ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , яка є стороною Договору дарування від 04 серпня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Столовою Т.В., зареєстрованого в реєстрі №1102, є однією і тією ж самою особою, а розбіжності в написанні прізвища заявниці у зазначеному вище правочині виникли у зв`язку з перекладом прізвища " ОСОБА_1 " з російської на українську мову. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Частиною першою статті 293 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу). Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою їх є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" N 5 від 31.03.95 встановлено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Як убачається з матеріалів справи, за договором дарування від 04 серпня 1988 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Столовою Т.В., зареєстрованим в реєстрі №1102, ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , та складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку, загальна житлова площа якого становить 12,6 кв.м. та надвірних споруд: "Б"-сарай, "В-вбиральня", №1,2 - огородження, І - мостіння, розташованих на земельній ділянці розміром 504 кв.м. (а.с.6). Згідно з свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 05 серпня 1954 року Івановським райбюро ЗАГС Одеської області, ОСОБА_8 (рос.мовою) народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9). Відповідно до свідоцтва про одруження, серії НОМЕР_2 , виданого 01 вересня 1959 року Ленінським райбюро ЗАГС м. Одеси, ОСОБА_9 (рос. мовою), 1934 року народження, та ОСОБА_8 (рос. мовою), ІНФОРМАЦІЯ_1, одружилися 01 вересня 1959 року. Прізвище дружини після реєстрації одруження - ОСОБА_1 (рос. мовою) (а.с. 10). У свідоцтві про народження ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що, серії НОМЕР_3 , яке видано Київським райбюро ЗАГС м. Одеси, батьками вказані (рос. мовою): ОСОБА_9 , ОСОБА_8 (а.с. 11). З копій посвідчень убачається, що ОСОБА_8 (рос. мовою) ІНФОРМАЦІЯ_3 була нагороджена медаллю "Ветеран труда" та 19 вересня 1976 року присвоєно звання "Ударник коммунистического труда" (а.с. 13). З Профспілкового квитка, виданого 25 грудня 1983 року, убачається, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, в 1954 році вступила в Профспілку робітників автотранспорту та шосейних шляхів Профком АТП-15102 (а.с.14). У паспорті громадянина України, серії НОМЕР_4 , який видано 18 листопада 1998 року Малиновським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області зазначено ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7). У довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру від 17 грудня 1999 року зазначено, що ОСОБА_2 одержала ідентифікаційний номер НОМЕР_5 (а.с. 8). Пенсійне посвідчення серії НОМЕР_6 , 29 травня 2013 року також видане на ім`я: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12). Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 , враховуючи наявність розбіжностей під час написання прізвища заявниці у договорі дарування від 04 серпня 1998 року, обумовлених виконанням перекладу прізвища заявниці з російської на українську мову. Факт належності зазначеного вище договору дарування саме заявниці також підтверджується наявністю у неї оригіналу цього правочину, який було надано для огляду в судовому засіданні 04 грудня 2023 року, що підтверджується протоколом судового засідання від 04 грудня 2023 року (а.с. 51-52). З цих підстав, доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджено обставини щодо причин неможливості самостійного одержання або відновлення вказаного вище правочину, що вказує про передчасність звернення заявницею до суду, є безпідставними, оскільки підставою звернення до суду заявниця визначила не відсутність самого правочину, а наявність у ньому розбіжностей в частині правильності написання її прізвища українською мовою, що знайшло своє підтвердження за результатами розгляду справи. Аргументи ОСОБА_1 щодо існування у цьому випадку спору про право є необґрунтованими, оскільки скаржниця не є стороною зазначеного вище договору дарування від 04 серпня 1998 року, про що також нею зауважено у судовому засіданні під час апеляційного перегляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів не убачає підстав для залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу. Стосовно посилань скаржниці в якості доводів апеляційної скарги на те, що у разі задоволення вимог заяви ОСОБА_2 , вона може бути позбавлена права на вказане вище житло, колегія суддів зауважує, що такі обставини, в розумінні наведених вище норм, не є підставами для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 , оскільки питання користування нерухомим майном, право власності на яке набуто за відповідним договором дарування житлового будинку з надвірними спорудами серії НОМЕР_7, який був укладений 04 серпня 1998 року не входить до кола питань, з наявністю або відсутністю яких, законодавець пов`язує неможливість ухвалення рішення у даній категорії справи. Законодавство не містить переліку будь-яких критеріїв для висновку про існування спору про право, тому в кожному конкретному випадку залежно від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасників провадження щодо існування такого спору. Так, апеляційний суд погоджуючись із висновками суду першої інтенції про те, що предметом цієї справи є лише встановлення факту належності правовстановлюючого документа особі у зв`язку з різним написанням прізвища заявниці, також зауважує, що наявність спору про право має підтверджуватися належними доказами. Посилання скаржниці на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає у відмові в задоволенні її клопотання про витребування доказів (копії нотаріальної справи щодо вчинення договору дарування від 04 серпня 1998 року) є необґрунтованими, оскільки обставини на які посилається скаржниця не пов`язані, і не впливають на підстави та вимоги заявниці ОСОБА_2 у цій справі, та правильне вирішення справи по суті вимог останньої. Прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (див. постанову Верховного суду від 13 січня 2021 року у справі №264/949/19 (провадження N 61-16692св19). Разом з апеляційною скаргою, скаржниця подала аналогічне клопотання про витребування копії зазначеної вище нотаріальної справи, яке є ідентичним тому, що було предметом розгляду та вирішення судом першої інстанції під час розгляду справи (а.с. 47-48). Зважаючи на те, що колегія суддів погоджується з висновками суду щодо відсутності підстав для задоволення клопотання скаржниці, виходячи з обґрунтувань, наведених нею у клопотанні, тому підстави для задоволення цього клопотання на стадії апеляційного перегляду також відсутні. Колегія суддів, ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2), погоджується із наведеними висновками суду про задоволення вимог заявника, з вказаних вище підстав. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про задоволення заяви ОСОБА_6 , з вказаних вище підстав. Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення заяви. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 15 серпня 2025 року. Головуючий Ю.П.Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова