Постанова 4815 № 569/10332/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 серпня 2025 року м. Рівне Справа № 569/10332/23 Провадження № 22-ц/4815/664/25 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С. секретар судового засідання Пиляй І. С. учасники справи: позивач Рівненська міська рада відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2025 року у складі судді Кучиної Н. Г., постановлене в м.Рівне, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні, в с т а н о в и в : Рівненська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2022 року у справі №569/10894/22 визнано спадщину ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передано її Рівненській міській територіальній громаді в особі Рівненської міської ради. На рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2022 року у справі №569/10894/22 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, до якої було додано копію заповіту від 18 березня 2000 року, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіла все своє майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Враховуючи зазначене, оспорюваний заповіт стосується прав та інтересів Рівненської міської ради, зокрема, права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначала, що вказана у заповіті від 18 березня 2000 року адреса проживання заповідача не відповідає паспортним даним ОСОБА_2 , а підпис в паспорті, що виданий ОСОБА_2 26 січня 2000 року, суттєво відрізняється від підпису в заповіті від 18 березня 2000 року. Зазначала, що складений заповіт не відповідає формі, визначеній у зразку № 2, визначеного наказом Міністерства юстиції України № 19\5 від 07.07.1994 року, зокрема не вказане місце складення заповіту. Посвідчувальний напис не відповідає формі 35, визначеній наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.1994 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 02 березня 1994 року за № 38/247, зокрема, не вказано прізвище та ініціали посадової особи, якою посвідчено заповіт. Крім того, заповіт посвідчено в суботу, хоча це є загальним вихідним днем в органах державної влади. Просила визнати недійсним заповіт від 18 березня 2000 року, посвідчений виконавчим комітетом Тепеницької ради депутатів трудящих, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповіла все своє майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2025 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Рівненська міська рада оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що 18 березня 2000 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіла все своє майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і цим заповітом, з огляду на його недоліки, а також беручи до уваги рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2022 року у справі №569/10894/22, яким визнано спадщину ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передано її Рівненській міській територіальній громаді в особі Рівненської міської ради, порушуються права та інтереси Рівненської міської ради. Зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилися наведені факти та не дано їм кваліфікованої оцінки, а саме: щодо відомостей у заповіті стосовно відмінності адреси проживання заповідача, яка не відповідає її паспортним даним; щодо підпису в паспорті, що виданий ОСОБА_2 26 січня 2000 року суттєво відрізняється від підпису в заповіті; щодо того, що складений заповіт не відповідає формі визначеній в зразку № 2, визначеному наказом Міністерства юстиції України № 19/5 від 07.07.94 та зареєстрованому Міністерстві юстиції України 19 липня 1994 р. за № 163/372 (чинному на 18 березня 2000 року), зокрема не вказане місце складання заповіту; щодо посвідчувального напису який не відповідає формі 35, визначеній наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7.02.94 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 2 березня 1994 р. за № 38/247, зокрема не вказано прізвище та ініціали посадової особи, якою посвідчено заповіт; щодо посвідчення заповіту у вихідний день, в суботу, який є загальним вихідним днем в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Наголошує на Висновку експерта, яким чітко встановлено, що на документ здійснювався вплив сторонніх факторів, невластивих для звичайних умов зберігання документів, що могло призвести до штучного зістарювання їх реквізитів. Покликаючись на те, що Рівненською міською радою надано достатньо доказів, які ставлять під сумнів вільне волевиявлення заповідача, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахував вимоги законодавства, що діяли на час посвідчення заповіту, та правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, і правомірно відмовив у задоволенні позову за відсутності правових підстав для визнання заповіту недійсним, зазначивши, що заповіт було посвідчено уповноваженою особою, він відповідає вимогам щодо його форми та дійсної волі заповідача, тому підстави для його кваліфікації як недійсного відсутні. З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного. Судом встановлено: ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 09.08.2022. ОСОБА_2 18 березня 2000 року склала заповіт, посвідчений секретарем Тепеницької ради депутатів трудящих Олевського району Житомирської області, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_5 . Державним підприємством «Національні інформаційні системи "Житомирська філія" заповіт, посвідчений секретарем Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області зареєстровано у Державному реєстрі 13.09.2021 року. ОСОБА_3 12 березня 2015 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_2 , виданим 12 березня 2015 року виконавчим комітетом Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області актовий, запис

7. Після шлюбу відповідачка змінила своє прізвище на " ОСОБА_7 ". Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області 18 листопада 2022 року у справі №569/14442/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Мурашко Л. О., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 два місяці з дня набрання рішенням законної сили. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2022 року у справі № 569/10894/22 визнано спадщину ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 40,6 кв.м. відумерлою та передано її Рівненській міській територіальній громаді в особі Рівненської міської ради. На підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2022 року у справі №569/10894/22 за територіальною громадою в особі Рівненської міської ради 09.01.2023 року зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 40,6 кв.м. Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2022 року скасовано та у задоволенні заяви Рівненської міської ради, заінтересована особа - Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, про визнання спадщини відумерлою відмовлено. Відповідно до інформаційної довідки № 338192204 від 06.07.2023 р. на підставі постанови Рівненського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року право власності територіальної громади в особі Рівненської міської ради на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 40,6 кв.м. припинено. 11 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини за заповітом, що посвідчений 18.03.2000 року секретарем Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області. З Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру вбачається, що є чинний заповіт. Відповідно до довідки Олевської міської ради Житомирської області № 82 від 15.12.2023 року, Тепеницький старостинський округ повідомляє, що 18 березня 2000 року було посвідчено заповіт ОСОБА_2 за № 49 на користь ОСОБА_3 . Підставами для визнання заповіту недійсним Рівненська міська рада у позовній заяві заявляла ті, що у заповіті не вказано місце його складання, не вказано прізвище та ініціали посадової особи, яка посвідчила цей заповіт, зазначене у заповіті місце проживання заповідачки, яке не відповідало її паспортним даним. Суд першої інстанції в ході дослідження доказів, правильно пославшись на норми законодавства, що діяло на час вчинення заповіту, спростував всі аргументи позовної заяви. Спадкові відносини у даній справі виникли при складанні заповіту у 2000 році, тобто застосуванню підлягають положення ЦК УРСР 1963р., і спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення. Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. За положеннями статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Згідно ст. 1 Закону України "Про нотаріат" до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів. За статтею 37 Закону України "Про нотаріат" органи місцевого самоврядування уповноважені вчиняти, у тому числі, таку нотаріальну дію, як посвідчення заповітів (крім секретного). Згідно з частиною першою статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. У частині першій статті 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Відповідно до статті 541 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент вчинення заповіту), заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах (ст. 545 ЦК УРСР). Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру вбачається, що заповіт, посвідчений 18.03.2000 року, є чинний, місце посвідчення - Тепеницька сільська рада Олевського району Житомирської області. Місцевий суд достовірно встановив, що заповіт, вчинений 18 березня 2000 року, посвідчено секретарем Тепеницької ради народних депутатів Олевського району Житомирської обаласті Гайдучик Люсею Іванівною. Указане підтверджується, у тому числі, заявою про реєстрацію архівних заповітів та довідкою Олевської міської ради Житомирської області. Норми ЦК УРСР не передбачали визначення нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що у заповіті адреса заповідача не відповідає паспортним даним ОСОБА_2 і це є підставою для недійсності заповіту. Відповідно до копії паспорту ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , виданого Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області від 25 січня 2000 року, спадкодавець мала прописку і по АДРЕСА_3 у 2000 році. Нормами спадкового законодавства не передбачено такої підстави для визнання заповіту недійсним як неправильне зазначення місця проживання. Це не впливає на форму заповіту. Щодо покликань в апеляційній скарзі як на підставу визнання заповіту недійсним на те, що підпис у заповіті від 18 березня 2000 року суттєво відрізняється від підпису у паспорті, то, на думку апеляційного суду, вони є безпідставними. Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У ЦПК України, призначення експертизи відбувається за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду, якщо виникає потреба у спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідно до ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Зазначаючи у позовній заяві про невідповідність підпису заповідача у заповіті та у його паспорті, позивач не подавав клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи. Під час провадження справи у суді першої інстанції за клопотанням представника позивача ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 14 грудня 2023 року призначено судово-технічну експертизу на вирішення якої було поставлено питання: "Чи відповідає давність виконання заповіту від 18 березня 2000 року, посвідченого виконавчим комітетом Тепеницької ради депутатів трудящих, вказаній на ньому даті?" Покликання у апеляційній скарзі на те, що у висновку експерта № 1646/24-34 від 10.12.2024 року за результатами проведення судово-технічної встановлено, що на досліджувальний документ (заповіт 18.03.2000 року) здійснювався вплив сторонніх факторів не властивих для звичайних умов зберігання документів, що могло призвести до штучного зістарювання, не заслуговують на увагу, оскільки висновок експерта щодо впливу стороніх факторів на заповіт не є категоричним, а містить у собі припущення. Висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі поряд з іншими письмовими, речовими й електронними доказами, а оцінка його як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом ст. 89 ЦПК України. Висновок за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 1646/24-34 від 10.12.2024 року не підтверджує доводи позивача про те, що заповіт було вчинено пізніше тієї дати, яка зазначена у заповіті. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2025 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 серпня 2025 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Шимків С. С.