Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/2831/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 лютого 2023 року м. Рівне Справа № 570/2831/21 Провадження № 22-ц/4815/152/23 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В., секретар Крижов В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 вересня 2022 року, у складі судді Красовського О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Павлюк Тетяна Сергіївна, про визнання заповіту недійсним, В С Т А Н О В И В : Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Павлюк Т.С., про скасування наказів про визнання заповіту недійсним,в якому просив визнати недійсним заповіт від 25.06.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Павлюк Т.С., зареєстрований в реєстрі під №1956, від імені ОСОБА_3 , на ім`я ОСОБА_2 . Позов обґрунтований наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір, внаслідок її смерті відкрилася спадщина, серед майна житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , який їй належав на праві приватної власності. Вказує, що він належить до спадкоємців першої черги за законом, який, відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, прийняв спадщину, оскільки був зареєстрованим за однією адресою зі спадкодавицею та має довідку Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 06.02.2010 року №627. 17 січня 2020 року позивач довідався, що існує заповіт від імені його матері ОСОБА_3 , складений 25 червня 2014 року, яким вона все своє майно заповіла своїй дочці (сестрі позивача) відповідачці ОСОБА_2 , якій 14.03.2019 року вже видано свідоцтво про право на спадщину. Вважає, що оскільки ОСОБА_2 протягом 6 місяців з дня смерті ОСОБА_3 не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, то вона вважається такою, що не прийняла спадщину. 06 лютого 2020 року позивач отримав довідку від органу місцевого самоврядування про його місце проживання, яка є необхідною для прийняття спадщини та 04 березня 2020 року звернувся до приватного нотаріуса Деренька Романа Івановича щодо оформлення спадкових прав на майно покійної, де отримав витяг із спадкового реєстру, з якого дізнався, що спадкова справа після смерті його матері заведена приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу Дацюк Світланою Георгіївною та видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 . Після ознайомлення зі спадковою справою позивач довідався, що підставою видачі свідоцтва про право на спадщину слугувало рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17.10.2018 року, справа № 570/3689/18 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: Зорянська сільська рада Рівненського району Рівненської області про встановлення факту постійного проживання заявниці разом із спадкодавцем на час смерті. Не погодившись із незаконним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 17.10.2018 року, він (позивач) у червні 2020 року подав на нього апеляційну скаргу, за результатом розгляду якої апеляційну скаргу було задоволено, вказане рішення було скасовано, а заяву ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем було залишено без розгляду. 06 серпня 2020 року за місцем відкриття спадщини позивач звернувся з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом майна померлої, надавши нотаріусу постанову Рівненського апеляційного суду від 28.07.2020 року, де отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із наявною видачою ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Заповіт від імені своєї матері позивач вважає недійсним з огляду недотримання нотаріусом форми та порядку його укладення, а також з огляду на її хворобу, в результаті якої вона не могла самостійно пересуватись, мала проблеми із зором, не мала можливості прочитати зміст заповіту та поставити свій підпис. За таких обставин заповіт мав бути посвідчений за участі двох свідків. Складення заповіту та його підписання зазначено в один і той самий час 15-20 год. та не в приміщенні нотаріальної контори. У зв`язку з зазначеним ним подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. З підстав наведеного просить суд задовольнити позов. 04 лютого 2022 року до суду першої інстанції надійшов відзив третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Павлюк Т.С., в якому вона просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі за необґрунтованістю та безпідставністю. Вказала, що у неї ( ОСОБА_4 ) не виникало жодних сумнівів у здатності 26.06.2014 року ОСОБА_3 усвідомлювати значення факту і суті складання заповіту, його наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і її волевиявлення щодо вчинення нотаріальної дії, так і у її здатності особисто прочитати і підписати заповіт. Вказала, що 26.06.2014 року ОСОБА_3 зрозуміло і усвідомлено прочитала текст заповіту і власноручно написала на обох примірниках заповіту, що заповіт прочитаний нею особисто вголос та підписаний власноручно, і що заповіт з її слів записаний вірно. Після цього заповідач підписалась і написала своє прізвище і ініціали на двох примірниках заповіту та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Також вказала, що при посвідченні заповіту ОСОБА_3 25.06.2014 року за реєстровим №1956 вона діяла чітко до вимог нотаріального законодавства, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними, надуманими та необґрунтованими (а.с.61-63). 14 лютого 2022 року до суду першої інстанції надійшов відзив представника відповідачки, в якому остання просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі за необґрунтованістю та безпідставністю та вказала, що права позивача як спадкоємця не порушені, він вважається таким, що не прийняв спадщину після смерті матері, оскільки у визначений законом строк він не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а ч.3 ст.1268 ЦК України вимагає фактичного проживання спадкоємця разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця. Також зазначила, що позивач з 2007 року проживає у с. Руда Красна Рівненського району Рівненської області, тобто оскільки позивач не проживав зі спадкодавицею з 2007 року, то його не можна вважати таким, що прийняв спадщину після смерті матері. До того ж зазначила, що наявність оскаржуваного ним заповіту не порушує жодних прав позивача, оскільки такі у нього ніколи не виникали. Окрім того відповідачка наголошує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивачем не надано належних та допустимих доказів для ухвалення рішення про визнання заповіту недійсним, та просила суд врахувати презумпцію правомірності правочину та презумпцію психічного здоров`я фізичної особи (а.с.65-71). Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 20 вересня 2022 року у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може вважатися таким, що прийняв спадщину у порядку ч.3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно не проживав із спадкодавицею ОСОБА_3 на момент її смерті (тобто станом на момент відкриття спадщини), а тому ОСОБА_1 не є учасником спадкових правовідносин щодо спадщини, відкритої після смерті згаданого спадкодавця, що свідчить про те, що оскаржуваний ним заповіт не стосується прав та інтересів позивача. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позивач не довів права на позов у матеріально-правовому сенсі, а тому суд не вправі робити висновок по суті вимог про дійсність чи недійсність заповіту, складеного померлою ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 . Також суд першої інстанції вказав, що у справі, яка розглядається судом, саме та обставина, що ОСОБА_1 не прийняв спадщину після смерті своєї матері та не вважається таким в силу закону, є вирішальною під час визначення, чи порушує оспорюваний ним заповіт права та інтереси позивача, та лише у разі встановлення того, що позивач є спадкоємцем після смерті спадкодавця, це могло бути підставою для оцінки судами дійсності заповіту. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що непідкріплені належними та допустимими доказами доводи позивача не спростовують презумпцію правомірності цього правочину, оскільки ОСОБА_3 не була визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною, не мала групи по інвалідності, мала право на складання заповіту. Суд першої інстанції вказав, що заповіт має письмову форму та посвідчений нотаріусом Павлюк Т.С., його зміст був зачитаний уголос та власноруч підписаний заповідачем у присутності нотаріуса, заповіт відповідав волі ОСОБА_3 та був зареєстрований у встановленому законом порядку. Також суд першої інстанції враховував презумпцію психічного здоров`я фізичної особи та недоведеності позивачем того, що ОСОБА_3 в момент вчинення оспорюваного правочину не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, вирішивши розглянути справу без необхідності призначення почеркознавчої експертизи, суд виходив із наявних позицій сторін (згідно відеозапису протоколу судового засідання від 02.08.2022р сторона відповідача заперечувала проти призначення експертизи, а представник позивача вказав на передчасність призначення експертизи з огляду на відсутність документів у справі). На вказане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про його скасування й ухвалення нового рішення про задоволення позову. При цьому він послався на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що факт прийняття ним спадщини стверджується довідкою Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 06.02.2010 року № 627 та відміткою в його паспорті про його місце реєстрації. Також вказав, що судом не взято до уваги того, що до 2022 року факт прийняття спадщини після смерті матері ніколи не оспорював, приймав участь у всіх справах, які стосувалися спадщини, а тому вважає, що він прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також зазначив, що судом не враховано того, що внаслідок хвороби ОСОБА_3 не могла поставити свій підпис в оспорюваному ним заповіті та написати, що даний заповіт прочитаний нею особисто в голос, підписаний нею власноруч та через вади зору вона не могла прочитати текст заповіту. Також вказав, що суд залишив поза увагою те, що ним було подано клопотання про допит свідків, суд задовольнив клопотання, але свідків не допитав. Також зазначив, що суд не прийняв до уваги того, що оскільки ОСОБА_3 не могла особисто прочитати та підписати заповіт, то заповіт мав би бути посвідчений за участі двох свідків, а також вважає, що підписання і посвідчення заповіту не мало б відбуватися в один і той самий час. У зв`язку з тим, що підпис у заповіті спадкодавцю не належить, ним подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Крім того вказав, що судове рішення було ухвалено суддею, якому було заявлено відвід і існували підстави для його задоволення, адже існували об`єктивні обставини, які викликали сумнів в неупередженості судді у цій справі, оскільки вказаний суддя розглядав інші дві справи. Так, у справі № 570/2755/16-ц за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Зорянської сільської ради Рівненського району про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом рішенням суду першої інстанції було визнано за позивачкою право власності на житловий будинок з господарським будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті батька. Проте, постановою суду апеляційної інстанції від 18.10.2022 року апеляційну скаргу було задоволено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2016 року було скасовано, у задоволенні позову було відмовлено. У справі № 570/3274/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням позов було задоволено, визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням: будинком АДРЕСА_1 . У вказаній справі суддя Красовський О.О. прийняв докази через рік після подання позову і визнав його, співвласника будинку, особою, яка втратила право користування майном. У своєму відзиві адвокат Кузьменюк-Волошина Н.М., діюча від імені відповідачки ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Справу вдруге було призначено до апеляційного розгляду на 14.02.2023 року о 10-00 годині, однак позивач (чи його представник), який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з`явився та про причину неявки суд не повідомив. Вперше призначена справа на 06.12.2022 року на 09-45 год. була відкладена за клопотанням представника ОСОБА_1 . У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаної особи неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за його відсутності. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Фактичні обставини, встановлені судом З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 є рідними братом та сестрою. ОСОБА_3 їх матір. Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 15.01.2020 року (виданого повторно) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 61 року в с. Зоря Рівненського району Рівненської області (а.с.10- зворотній бік). Із заповіту, посвідченого 15.06.2014 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка мешкає в АДРЕСА_1 , на випадок своєї смерті зробила розпорядження, що усе належне їй майно, у тому числі належний їй житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться АДРЕСА_1 , земельну ділянку для будівництва і обслуговування цього житлового будинку, яка розташована за цією ж адресою, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Зорянської сільської ради , а також усе інше майно, на що вона матиме право на день її смерті, заповіла дочці, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.20). Із листа приватного нотаріуса Дацюк С.Г. від 06.08.2020 року вбачається, що 11.12.2018 року заведена спадкова справа № 277/2018 на майно ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 14 березня 2019 року спадкоємиці за заповітом ОСОБА_2 було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 на підставі заповіту ОСОБА_3 та на підставі належних документів щодо спадкового майна, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дацюк С. Г. (а.с.14). Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 14.03.2019 року приватним нотаріусом Дацюк С.Г., на підставі свідоцтва про право на спадщину №276, виданого 14.03.2019 року, проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.13). На розгляді суду перебувала цивільна справа №570/3689/18 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Зорянська сільська рада Рівненського району Рівненської області, про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 17.10.2018 року заяву було задоволено та встановлено факт постійного проживання спадкоємиці ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 (а.с.15-16). Однак, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 постановою Рівненського апеляційного суду від 28.07.2020 року вказане рішення суду першої інстанції було скасовано, а заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду та роз`яснено її право звернутись до суду з відповідним позовом на загальних підставах (а.с.17-18). Після цього, ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем (справа № 570/4214/20). Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 29.04.2021 року вказаний позов було задоволено. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що спадкоємець ОСОБА_2 постійно проживала із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, а саме день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_2 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22-23). Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Вказаним рішенням встановлено, що саме ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю, а не ОСОБА_1 , в період з 2009 року до дня смерті матері ОСОБА_3 , яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживала у будинку за адресою АДРЕСА_1 . У резолютивній частині рішення Рівненського районного суду від 29.04.2021 року вказано, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07.07.2022 року по іншій справі № 570/3274/21 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, було задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням: будинком АДРЕСА_1 (а.с.171-178). Постановою Рівненського апеляційного суду від 09.02.2023 року вказане рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07.07.2022 року у справі № 570/3274/21 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Вказані судові рішення оприлюднено в ЄДРСР. Вказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій встановлено безпідставність доводів апелянта про недоведеність права власності позивачки на житлове приміщення з огляду на те, що свідоцтво про право власності на спадкове майно не скасоване як і запис в реєстрі речових прав на нерухоме майно, а згідно частини 5 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Крім того, як встановлено судами, сам факт проживання позивачки з спадкодавцем на момент відкриття спадщини був підтверджений судовим рішенням до його скасування. Проте підставою скасування стало те, що спір не підлягав розгляду в порядку окремого провадження. Повторно ж факт проживання позивачки зі спадкодавцем підтверджений у позовному провадженні, що й має визначальне значення. Також суди виходили з необґрунтованості доводів відповідача про наявність у нього права власності на 1/6 домоволодіння, як члена колишнього колгоспного двору, адже довідка Зорянської сільської ради не є належним доказом права власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 , його право не визнається позивачкою, не підтверджене правовстановлюючими документами і ця обставина не є предметом доказування в даному спорі. Також судами встановлено, що крім реєстрації місця проживання у житлі ОСОБА_2 , відповідач не має жодного іншого зв`язку із ним, оскільки не використовував його за призначенням (як житло) свідомо та без поважних причин понад рік. У довідці №627 від 06.02.2020 року, виданій виконавчим комітетом Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області ОСОБА_1 , вказано, що його матір ОСОБА_3 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , та на день своєї смерті мала склад сім`ї: ОСОБА_1 (син, 1981 р.н.) (а.с.11 зворотній бік). На вказану довідку і посилається позивач у своєму позові. У листі Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 04.02.2022 року №119/02-12/22 вказано, що у виданій Голумбовському довідці №627 від 06.02.2020 року текст: "на день своєї смерті мала склад сім`ї " слід розуміти, що "за цією адресою АДРЕСА_1 також був зареєстрований її син ОСОБА_1 та вказано, що видана довідка не підтверджує факту проживання у цьому будинку. Також вказано, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично не проживав 10 років (у 2007 році у зв`язку з одруженням вибув з вказаного домогосподарства до с. Руда Красна), на день смерті ОСОБА_3 , тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 , у будинку АДРЕСА_1 з нею проживали та здійснювали догляд її донька з дітьми: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с.101). Із облікової картки об`єкта погосподарського обліку Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області за 2011-2015 роки вбачається, що з адреси АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вибув, вказано, що проживає у с. Р.-Красна (а.с.102). Відповідно до копій актів, складених 13.06.2019 року, 08.08.2019 року, 30.10.2019 року комісією Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, встановлено, що ОСОБА_1 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 2010 року, і там відсутні його особисті речі (а.с.103, 104, 105). Згідно довідки про склад сім`ї №2499 від 14.07.2021 року, виданої Зорянською сільською радою Рівненського району Рівненської області для пред`явлення в Рівненський районний суд Рівненської області, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , однак фактично не проживає (а.с.106). Із акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , від 14.07.2021 року Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області вбачається, що ОСОБА_1 останні 10 років за даною адресою не проживає (а.с.107). При апеляційному розгляді до справи було долучено копію постанови Рівненського апеляційного суду від 18.10.2022 року у справі № 570/2755/16-ц за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Ярмольчука Віталія Сергійовича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , до Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. Вказаним рішенням суду першої інстанції було визнано за позивачкою право власності на житловий будинок з господарським будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проте, вказаною постановою від 18.10.2022 року апеляційну скаргу було задоволено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2016 року було скасовано, у задоволенні позову було відмовлено з підстав звернення до суду з позовом до неналежного відповідача, незалучення судом першої інстанції до участі у справі ОСОБА_1 , який вважає, що має частку у спільному майні, і на час ухвалення оскаржуваного рішення проживав у вказаному житловому будинку. Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до ст.ст.1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч.1). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.2). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч.3). Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч.1). Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2). Відповідно до ч.1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Згідно ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно ч.1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Відповідно до п.3 ч.2 ст. 1248 ЦК України, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу). Суд, дослідивши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам по справі, на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, прийшов до вірного висновку про відмову в позові, оскільки позивач не може вважатися таким, що прийняв спадщину, адже постійно не проживав зі спадкодавицею ОСОБА_3 на момент її смерті (тобто станом на момент відкриття спадщини), а тому ОСОБА_1 не є учасником спадкових правовідносин щодо спадщини, відкритої після смерті згаданого спадкодавця, що свідчить про те, що оскаржуваний ним заповіт не стосується його прав та інтересів. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач не довів права на позов у матеріально-правовому сенсі, а тому суд не вправі робити висновок по суті вимог про дійсність чи недійсність заповіту, складеного померлою ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 . При цьому необхідно враховувати те, що ОСОБА_1 не прийняв спадщину після смерті своєї матері та не вважається таким і за ч.3 ст.1268 ЦК України, що є вирішальним під час визначення, чи порушує оспорюваний ним заповіт права та інтереси позивача, та лише у разі встановлення того, що позивач є спадкоємцем після смерті спадкодавця це могло бути підставою для оцінки судами дійсності заповіту. До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 року у справі № 652/1031/18. Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст.1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця. Частиною 1 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Положення ст.29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Право на вибір місця проживання закріплено у ст.33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Згідно зі ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи. Державна реєстрація особи за конкретною адресою сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за цією адресою реєстрації, оскільки може бути спростована належними та допустимими доказами. Частина третя ст.1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 року у справі № 569/15147/17. Обліковою карткою об`єкта погосподарського обліку Зорянської сільської ради, актами, складеними 13.06.2019 року, 08.08.2019 року, 30.10.2019 року комісією Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, довідкою про склад сім`ї №2499 від 14.07.2021 року, виданою Зорянською сільською радою Рівненського району, актом від 14.07.2021 року Зорянської сільської ради обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , а також листом від 04.02.2022 року №119/02-12/22 Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області встановлено, що позивач ОСОБА_1 не проживає із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 з 2010 року, і там відсутні його особисті речі. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні позову повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, правильно встановив спірні правовідносини сторін і норми права, які підлягають застосуванню до них, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання зі спадкодавицею ОСОБА_3 на момент її смерті та не подав нотаріусу у встановлений ст.1270 ЦК України строк заяву про прийняття спадщини. Водночас, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції з урахуванням вимог до ефективності захисту порушеного права, принципу неможливості захисту права, що не є порушеним, зобов`язаний був відмовити у позові виключно з підстав невстановлення самого факту порушення прав позивача в результаті наявності нескасованого заповіту без необхідності встановлення відповідності/невідповідності оскаржуваного заповіту вимогам закону, оскільки вказаний заповіт, та відповідно видане свідоцтво про право на спадщину, не порушує прав та інтересів позивача у справі, яка переглядається, саме з тих підстав, що позивач (на час вирішення цього спору судом) не є спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_3 , оскільки не прийняв спадщину після смерті спадкодавця, із відповідною заявою до нотаріуса не звертався, обставин спільного проживання разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини також у суді не довів. У справі, яка переглядається, саме та обставина, що позивач не прийняв спадщину після смерті своєї матері та не вважається таким в силу закону є вирішальною під час визначення, чи порушує оспорюваний заповіт права та інтереси позивача. І лише у разі встановлення того, що позивач є спадкоємцем після смерті спадкодавця це могло бути підставою для оцінки судом правомірності оспорюваного заповіту. Саме такою є й правова позиція Верховного Суду у постанові від 16.06.2021 року у справі № 652/1031/18. Суд апеляційної інстанції вважає, що також є відсутні підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним у певній частині через скасування рішення суду від 16.06.2016 року у справі № 570/2755/16-ц, оскільки саме по собі зазначення у заповіті про заповідання ОСОБА_3 дочці ОСОБА_2 належного спадкодавцю житлового будинку АДРЕСА_1 не порушує прав та інтересів інших осіб, адже особа розпоряджається лише тим майном (чи його часткою), яке йому належить, і тому зазначення в заповіті про заповідання всього будинку за умови належності спадкодовцеві лише певної частки цього будинку не є порушенням чиїхось прав, адже в даному випадку вважається, що спадкодавець заповів лише належну йому частку вказаного будинку. І в кінцевому випадку саме при видачі Свідоцтва про право на спадщину має визначатись частка кожного із спадкоємців у спадковому майні. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про необхідність здійснення оцінки правомірності оспорюваного заповіту. А тому, відповідно до п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід змінити, виключивши із переліку підстав відмови у задоволенні позову висновки про відповідність вимогам законодавства оскаржуваного заповіту. В решті доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують. Зокрема не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на неврахування судом факту прийняття ним ( ОСОБА_9 ) спадщини, яке стверджується довідкою Зорянської сільської ради № 627 від 06.02.2010 року та відміткою в його паспорті про його місце реєстрації, оскільки листом Зорянської сільської ради №119/02-12/22 від 04.02.2022 року спростовано факт його проживання разом із матір`ю на момент її смерті. Так, Зорянською сільрадою роз`яснено текст вказаної довідки від 06.02.2010 року та вказано, що за адресою АДРЕСА_1 окрім ОСОБА_3 був зареєстрований її син ОСОБА_1 , а видана довідка не підтверджує факту проживання позивача у цьому будинку, оскільки він фактично там не проживав 10 років (у 2007 році у зв`язку з одруженням вибув з вказаного домогосподарства до с. Руда Красна). Також вказано, що на день смерті ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 з нею проживали та здійснювали догляд її донька з дітьми: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Також слід залишити поза увагою й посилання скаржника на те, що його прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 підтверджується тим, що до 2022 року факт прийняття спадщини після смерті матері ніколи не оспорював, приймав участь у всіх справах, які стосувалися спадщини. При цьому апеляційний суд виходить з того, що вказане не може вважатись фактом прийняття спадщини. Відповідно до ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України вважається таким, прийняв спадщину, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або відповідно до ч.1 ст. 1269 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі заяву про прийняття спадщини протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини. Таким чином, оскільки позивач не подавав у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини та не проживав із спадкодавицею на момент відкриття спадщини, то не може вважатися таким, що прийняв спадщину. Також підлягають відхиленню й посилання на те, що судове рішення ухвалено суддею, якому було заявлено відвід і існували підстави для його задоволення через те, що існували об`єктивні обставини, які викликали сумнів в неупередженості судді у цій справі, оскільки вказаний суддя розглядав інші дві справи за його участю. При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що відповідно до ч.4 ст.36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Крім того, як такі, що не впливають на правильність прийнятого рішення та не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення, слід залишити поза увагою й інші доводи скарги. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 вересня 2022 року змінити, виключивши із переліку підстав відмови у задоволенні позову висновки про відповідність вимогам законодавства оскаржуваного заповіту. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 15 лютого 2023 року. Головуючий В.В. Майданік Судді: Н.М. Ковальчук С.В. Хилевич