Постанова 4815 № 569/5068/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 вересня 2020 року м. Рівне Справа № 569/5068/19 Провадження № 22-ц/4815/594/20 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Панас О.В. Рішення суду першої інстанції проголошено (вступна і резолютивна частини): 18.02.2020 Повний текст рішення складено: 24.02.2020 у м. Рівне Рівненської області Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: ОСОБА_2 ; представники учасників справи: позивача - адвокат Курганська Олена Вікторівна; відповідача - ОСОБА_3 ; за участі: відповідача та представника позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту непроживання та неприйняття спадщини, в с т а н о в и в: У березні 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту непроживання та неприйняття спадщини, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 06 липня 2016 року та станом на день смерті ОСОБА_4 і протягом шести місяців після його смерті в належному спадкодавцю житловому будинку не проживав і не прийняв спадщину після його смерті. Мотивуючи вимоги, вказувалося про те, що на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав у будинку АДРЕСА_1 . У цьому будинку був зареєстрований син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який там не проживав з 2015 року і під час реєстрації шлюбу змінив прізвище на " ОСОБА_5 ", переїхавши проживати до дружини. Через похилий вік батько перебував у безпорадному стані, потребував стороннього піклування і вона постійно доглядала за ним. Натомість ОСОБА_2 у догляді за ним і у здійсненні обряду поховання не брав, а всі витрати понесла виключно позивач. При зверненні до нотаріуса за прийняттям спадщини їй було повідомлено про те, що як спадкоємцю першої черги необхідно в судовому порядку встановлювати факт непроживання ОСОБА_7 і неприйняття ним спадщини. При цьому вважала, що сама по собі реєстрація місця проживання не свідчить про його проживання разом із спадкодавцем. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 лютого 2020 року позов задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_2 з 06.07.2016 та станом на момент смерті батька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , та протягом шести місяців після смерті батька, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , в будинку за місцем реєстрації свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , постійно не проживав. В задоволенні вимоги про встановлення факту неприйняття ОСОБА_2 спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , відмовлено. Позивач: ОСОБА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 . Відповідач: ОСОБА_2 ; зареєстроване місце прож.: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 . У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на незаконність і необґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні позову, що полягало у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося про залишення судом без уваги того, що встановлення факту постійного непроживання ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_4 протягом часу з 06 липня 2016 року по 24 січня 2018 і впродовж шести місяців після смерті свідчить також і про неприйняття відповідачем спадщини у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Заявник вважає, що відмовляючи в позові в частині встановлення факту неприйняття ОСОБА_2 спадщини після смерті батька, суд не забезпечив ефективного захисту вже порушених спадкових прав на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом як єдиному спадкоємцеві першої черги. В розумінні ст.ст. 1270, 1296 ЦК України прийняття спадщини має практичне значення, з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа - свідоцтва про право на спадщину та реєстрації прав на неї. Тому з урахуванням правил ч. 2 ст. 315 ЦПК України може бути встановлено інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Тобто способом захисту спадкових прав є встановлення факту визнання відповідача таким, що постійно не проживав у будинку АДРЕСА_1 на день смерті батька та протягом шести місяців з дня смерті, а також і встановлення факту неприйняття ним спадщини. З огляду на викладені обставини просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про задоволення позову в частині встановлення факту неприйняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_4 . Тобто в іншій частині рішення Рівненського міського суду від 18 лютого 2020 року не оскаржувалося. У поданому відзиві ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому покликався на те, що він вимушено не проживав певний час у будинку АДРЕСА_1 . Про смерть батька позивач приховала, не повідомивши його, тоді як відповідач знаходився за межами м. Рівне в іншому населеному пункті на заробітках. Нотаріус після звернення до нього відмовився видати свідоцтво про право на спадщину, пославшись на те, що ОСОБА_1 оспорює в судовому порядку таке його право. 22 травня 2020 року, будучи переконаним, що він нарівні із позивачем є спадкоємцем першої черги, пред`явив позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, вказуючи про поважність причин пропуску шестимісячного терміну. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Відмовляючи позивачу у задоволенні вимог, суд першої інстанції правильно виходив із того, що прийняття спадщини чи відмова у її прийнятті є правом відповідача, яке регулюється Цивільним кодексом України. У разі звернення ОСОБА_2 до суду за захистом свого права на спадщину і наявності у ОСОБА_1 правових підстав вважати, що можуть бути порушені її права, тоді у неї виникне право на захист та доведення певних обставин, пов`язаних зі спором про спадщину. Тобто позов у частині встановлення факту неприйняття спадщини визнано необґрунтованим через відсутність самої обставини порушення суб`єктивних цивільних прав ОСОБА_1 . Як з`ясовано судом, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був батьком обох сторін, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що того ж числа зроблено відповідний актовий запис №144, зареєстрований Рівненським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Рівненській області. Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6246490 від 18.01.2005 стверджується обставина існування права власності ОСОБА_4 на житловий будинку АДРЕСА_1 , де він і був зареєстрований. У цьому ж будинку зареєстрований і ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 25 червня 2018 року приватним нотаріусом на підставі заяви ОСОБА_1 як спадкоємця першої черги було заведено спадкову справу №13-2018 (зареєстровано в Спадковому реєстрі того ж числа за №62622770). Своїм листом від 13.07.2018 №60/01-16 нотаріус відмовив у заяві позивача про видачу свідоцтва щодо права на спадщину та зазначив, що факт непроживання ОСОБА_2 та неприйняття ним спадщини належить встановлювати в судовому порядку. Зважаючи на ці обставини, у березні 2019 року ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_2 про встановлення факту непроживання відповідача в період з 06 липня 2016 року та станом на момент смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_2 і протягом шести місяців після його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , в будинку АДРЕСА_1 та встановлення факту неприйняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Суд попередньої інстанції 18 лютого 2020 року погодився із доведеністю та обґрунтованістю позову в частині встановлення факту непроживання ОСОБА_2 , залишивши без задоволення вимогу про встановлення факту неприйняття відповідачем спадщини. Позивачем 16 березня 2020 року оскаржено в апеляційному порядку зазначене рішення Рівненського міського суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту неприйняття спадщини. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Приходячи до переконання про залишення оскаржуваного рішення без змін, колегія суддів бере до уваги, що особисте цивільне право ОСОБА_1 на спадкування після смерті ОСОБА_4 ще не є порушеним і тому його судовий захист у позовному провадженні у спосіб встановлення факту неприйняття спадщини відповідачем є помилковим через передчасність. Тобто суб`єктивне право позивача може бути порушеним, за умови доведеності і обґрунтованості такого юридичного факту, лише тоді, коли нотаріусом буде визнано право відповідача на спадкування як спадкоємця першої черги або в іншому разі, коли від цього також конкретно залежатиме виникнення, зміна чи припинення права на спадщину. Норми статей 12, 13, 81 ЦПК України вказують про здійснення цивільного судочинства на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягали норми матеріального права, на чому наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про встановлення факту неприйняття ОСОБА_2 спадщини після смерті батька сторін. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що встановлення судом факту непроживання відповідача протягом часу з 24 січня 2018 року по 24 липня 2018 року тягне за собою задоволення вимоги про встановлення факту неприйняття спадщини відповідачем, то з ними погодитися неможливо. Так, дані позовні вимоги не є залежними та взаємопов`язаними одна з одною, а тому задоволення однієї вимоги не призводить до обов`язкового встановлення іншого факту. Разом з тим, встановлення факту непроживання відповідача зі спадкодавцем на момент смерті останнього і протягом шести місяців після смерті є достатньою підставою для невіднесення ОСОБА_2 до кола спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому законом порядку. Не заслуговують на увагу аргументи заявника про незабезпечення судом ефективного захисту порушеного права позивача, тобто про порушення норм процесуального права. Згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Помимо викладеного, чіткий і вичерпний перелік випадків, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, наведено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Між тим, будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів, що спонукали би до хибного розв`язання спірних правовідносин, чи інших обставин, які є обов`язковим мотивом для унеможливлення законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, позивачем зазначено не було, матеріали справи не містять, а апеляційним судом не було здобуто. Самі по собі покликання ОСОБА_1 на правила ст. 315 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки дана норма процесуального закону регулює питання з приводу встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження (глава 6 розд. IV Цивільного процесуального кодексу України). Натомість нею заявлено матеріально-правові вимоги і справа розглядалася в позовному провадженні, а не в окремому. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 лютого 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 08.09.2020 Головуючий : С.В. Хилевич Судді: С.В.Боймиструк Н.М.Ковальчук