Постанова 4822 № 727/3612/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 серпня 2025 року м. Чернівці справа № 727/3612/25 провадження № 22-ц/822/715/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Одинака О. О. суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І. секретар Скулеба А. І. позивач ОСОБА_1 відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в інтересах якого діє Кривохижа Василь Миколайович, на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 09 червня 2025 року головуюча в суді першої інстанції суддя Федіна А. В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі ГУ ПФУ в Чернівецькій області). Просив стягнути з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на свою користь грошові кошти в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 у вигляді нарахованої та недоотриманої пенсії у сумі 58 841 гривень 46 копійок. Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_3 , 1930 року народження, після смерті якої залишилась спадщина у вигляді нарахованої, але виплаченої, пенсії у розмірі 86 146 гривень 35 копійок. Спадкоємцем першої черги за законом після смерті бабусі була його мати ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та за свого життя не встигла отримати недоотриману пенсію бабусі в порядку спадкування. Залишок невиплачених коштів складав 65 924 гривень 46 копійок. Вказує на те, що крім нього інших спадкоємців після смерті матері немає, та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом він прийняв спадщину після смерті матері на вказану вище невиплачену суму пенсії у розмірі 65 924 гривень 46 копійок. Зазначає, що з метою захисту свого права звертався до ГУ ПФУ в Чернівецькій області з вимогою виплатити йому вказану суму пенсії, натомість відповідач повідомив, що виплата коштів буде проводитись на умовах окремого порядку визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 1165 від 10 листопада 2021 року. При цьому станом на дату звернення до суду з позовом йому було виплачено грошові кошти в розмірі 7 083 гривні та залишок невиплачених сум складає 58 841 гривень 46 копійок. Короткий зміст судового рішення першої інстанції Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівці від 09 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернівецькій області задоволено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 грошові кошти в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді нарахованої та недоотриманої пенсії в розмірі 58 841 гривня 46 копійок. Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору, в розмірі 1 211 гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень. Рішення суду першої інстанції мотивоване, тим, що відповідач не заперечує наявність нарахованої та невиплаченої позивачу суми пенсії в порядку спадкування в розмірі 58 841 гривень 46 копійок, натомість зазначає, що такі виплати мають відбуватись з урахування відповідної бюджетної програми, що передбачає розподіл грошових коштів з державного бюджету на такі цілі. Разом з тим таке твердження відповідача жодним чином не впливає на права позивача на стягнення недоплаченої пенсії на його користь як спадкоємця особи, яка за життя набула право на дану пенсію, однак так і не отримала. Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. В частині стягнення з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу суд виходив із того, що наявними в матеріалах справи доказами а саме: договором № 31/01-01 від 31 січня 2024 року, додатковою угодою до вказаного договору від 31 січня 2024 року, актом приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) до вказаного договору, підтверджується розмір витрат позивача на правову допомогу у зв`язку із судовим розглядом даного спору, який становить 10 000 гривень, що є співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та складністю справи, а тому суд не вбачав підстав для зменшення суми витрат на правову допомогу. При цьому суд також врахував правовий висновок Верхового Суду, наведений у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, відповідно до якого у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернівецькій області просить рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 09 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити повністю. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Вказує, що пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Невиплачена ОСОБА_3 сума пенсії після її смерті підлягає виплаті спадкоємцю ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України. Проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, зокрема, територіального органу ГУ ПФУ в Чернівецькій області, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Фактично, у повному обсязі виплата недоотриманої пенсії, можлива лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень (ГУ ПФУ в Чернівецькій області) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб. Тобто, виплати пенсій здійснюються ГУ ПФУ в Чернівецькій області виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має. Щодо вимоги позивача про стягнення витрати за надання правової допомоги у сумі 10 000 гривень, зазначає, що дана справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів. Вважає, що вищевказана сума неспівмірна зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Узагальнені доводи інших учасників справи ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подав відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Додатково просить стягнути з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на свою користь 4 000 гривень в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16 квітня 2024 року ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_4 до складу якої увійшла сума пенсії в розмірі 65 324 гривень 46 копійок, яка була нарахована, але не виплачена ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину та належним чином оформила свої спадкові права (а. с. 12). ОСОБА_1 звертався до ГУ ПФУ в Чернівецькій області з досудовою претензією від 04 вересня 2024 року, у відповідь на яку відповідач листом від 16 вересня 2024 року повідомив про те, що сума нарахованої, але не виплаченої пенсії, складала на час звернення 65 924 гривень 46 копійок та підлягає виплаті на умовах порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, у порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 1165 від 10 листопада 2021 року. Відомості про позивача були внесені до переліку боргів ВПО та відповідні виплати за минулий рік будуть проводитись за окремою програмою, передбаченою в бюджеті (а. с. 17). З виписки по картковому рахунку вбачається, що ГУ ПФУ в Чернівецькій області перераховано на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7 083 гривні, тим самим частково погашено суму заборгованості по успадкованій невиплаченій пенсії (а. с. 18-20). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне. Щодо вирішення позовної вимоги про стягнення з ГУ ПФУ в Чернівецькій області грошових коштів у вигляді нарахованої та недоотриманої пенсії в розмірі 58 841 гривня 46 копійок Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця. Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у нього як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 права на спадкування нарахованої та недоотриманої пенсії в розмірі 58 841 гривня 46 копійок. Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України). За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України). В силу частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно з частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. За нормами статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України). Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що: цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК Українипроцедури оформлення спадщини; право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19. Згідно з статтею 52 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Відповідно до частини першої статті 91 цього ж Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонеру і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини. Згідно з статтею 46 цього ж Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 квітня 2024 року позивач прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_4 до складу якої ввійшла сума пенсії в розмірі 65 324 гривні 46 копійок, яка була нарахована, але не виплачена ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину та належним чином оформила свої спадкові права (а. с. 12). З матеріалів справи вбачається, що відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти в сумі 7 083 гривень, тим самим частково погашено суму заборгованості по успадкованій невиплаченій пенсії (а. с. 18-20). За таких обставин суд першої інстанції правомірно виходив з того, що ГУ ПФУ у Чернівецькій області зобов`язане виплатити позивачу нараховану та невиплачену суму пенсії в порядку спадкування у розмірі 58 841 гривня 46 копійок. Крім того, такий підхід застосований також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 355/323/17, де суд, вирішуючи питання наявності у особи права на отримання нарахованої, але невиплаченої пенсії (доплат до пенсії) її померлого чоловіка вказав, що аналіз статей 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але неодержаної пенсії (доплат до пенсії). Зокрема Верховний Суд у вказаній постанові виходив з того, що оскільки особі за життя було здійснено перерахунок пенсії на підставі постанов Березанського міського суду Київської області від 12 серпня 2009 року та Апеляційного суду Київської області від 04 серпня 2011 року, позивач як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після його смерті, а тому набула права на отримання нарахованої, але невиплаченої пенсії (доплат до пенсії). Суд також наголосив, що стягнення у судовому порядку нарахованої на підставі вказаних рішень, але невиплаченої спадкодавцю за життя суми пенсії, не призведе до подвійного стягнення з держави одних і тих самих сум. Доводи відповідача про відсутність бюджетного фінансування та грошових коштів не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно з пунктом 23 рішенням ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно). Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання, викладено в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 3-77гс17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 12-46гс18. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 7678, 81, 89, ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в частині стягнення з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на користь позивача грошових коштів у сумі 58 841 гривня 46 копійок, яке відповідає вимогам процесуального закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Щодо стягнення з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10 000 гривень Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Таке відшкодування судових витрат повинно здійснюватися відповідно до умов, підстав та у порядку, передбаченому Главою 8 Розділу I ЦПК України. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Згідно з частиною другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом з тим, у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до вказаної норми закону під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Колегія суддів звертається до правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у якій Велика Палата зробила наступні висновки. Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Тому враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. З матеріалів справи вбачається, що разом з позовною заявою представником позивача Логутовою С. В. подано до суду докази понесення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції та докази їх направлення ГУ ПФУ в Чернівецькій області до зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС. З поданих до суду документів вбачається, що правнича допомога позивачу у суді апеляційної інстанції надавалася адвокатом Адвокатського об`єднання «Орлов, Логутова та партнери» Логутовою С. В. на підставі договору про надання правничої допомоги від 31 січня 2024 року № 31/01-01, додаткової угоди до вказаного договору № 1 та ордеру від 07 березня 2025 року серії АА № 1556786. Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 28 лютого 2025 року до договору про надання правничої допомоги від 31 січня 2024 року № 31/01-01 сторони узгодили загальну суму гонорару за надані послуги у сумі 10 000 гривень. Зі змісту вказаного акту слідує, що ОСОБА_1 у цій справі надавалася наступна правнича допомога: вивчення та аналіз матеріалів справи, збір доказів, вивчення та аналіз судової практики та формування правової позиції у справі (1 година 2 000 гривень); підготовка та відправлення претензії до ГУ ПФУ в Чернівецькій області про виплату недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом (1 година 2 000 гривень); підготовка та подання позовної заяви у справі (3 години 6 000 гривень). Суд першої інстанції стягуючи з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 гривень, виходив із того, що такий розмір витрат є обґрунтованим і був необхідним. З таким висновком колегія суддів, частково враховуючи заперечення ГУ ПФУ в Чернівецькій області, в повній мірі не погоджується виходячи з наступного. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (пункт 135) зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. Як вбачається зі змісту акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 28 лютого 2025 року до правничої допомоги у цій справі включено підготовку та відправлення претензії до ГУ ПФУ в Чернівецькій області про виплату недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом (1 година 2 000 гривень). Разом з цим у контексті вирішення спору у цій справі колегія суддів приходить до висновку, що підготовка даної претензії не була необхідною, оскільки це не вплинуло не вирішення спору по суті судом, а тому витрати позивача на правничу допомогу у цій частині не підлягають компенсації за рахунок відповідача. Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, з урахуванням критеріїв пропорційності задоволення позовних вимог, розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), наданих стороною доказів на підтвердження таких витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 10 000 гривень до 8 000 гривень. Також вирішуючи заявлені до відшкодування ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 4 000, колегія суддів виходить із наступного. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 надано договір про надання правничої допомоги від 31 січня 2024 року № 31/01-01, додаткову угоди до вказаного договору № 2 від 15 липня 2025 року, ордер від 15 липня 2025 року серії АА № 1602240 та акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 18 липня 2025 року до договору про надання правничої допомоги від 31 січня 2024 року № 31/01-01. Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 18 липня 2025 року сторони узгодили загальну суму гонорару за надані послуги у сумі 4 000 гривень. Зі змісту вказаного акту слідує, що ОСОБА_1 у цій справі у суді апеляційної інстанції надавалася наступна правнича допомога: аналіз апеляційної скарги, вивчення та аналіз судової практики та формування правової позиції у справі (0,5 годин 1 000 гривень); складання та подання відзиву на апеляційну скаргу (1,5 години 3 000 гривень). Визначаючись із розміром судових витрат, які підлягають стягненню з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на користь позивача, колегія суддів враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року в справі № 712/4126/22. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Як вбачається з матеріалів справи 18 липня 2025 року разом з подачею відзиву на апеляційну скаргу представником позивача подано заяву про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, та докази відповідних витрат, які відповідно до вимог процесуального закону направлені до електронного кабінету ГУ ПФУ в Чернівецькій області в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС. Проте ГУ ПФУ в Чернівецькій області правом доводити неспівмірність заявлених до відшкодування позивачем витрат на правничу допомогу не скористалося, тобто реалізувало відповідне процесуальне право на власний розсуд. В зв`язку з цим, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції з підстав неспівмірності цих витрат. За вказаних обставин, з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 4 000 гривень. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 09 червня 2025 року про задоволення позову ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернівецькій області ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід залишити без змін. Рішення суду першої інстанції від 09 червня 2025 року в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу частково ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому його слід змінити, виклавши в наступній редакції: «Стягнути з ГУ ПФУ в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 8 000 гривень у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції». Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд Ухвалив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області задовольнити часткового. Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 09 червня 2025 року про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без змін. Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 09 червня 2025 року у частині розподілу судових витрат на правничу допомогу змінити, виклавши його в наступній редакції: «Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 8 000 (вісім тисяч) гривень у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції». В іншій частині рішення щодо розподілу судових витрат залишити без змін. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 4 000 (чотири тисячі) гривень у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 14 серпня 2025 року. Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК Судді: Мирослава КУЛЯНДА Наталія ПОЛОВІНКІНА