Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/6124/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2025 р. Справа № 480/6124/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 (суддя Осіпова О.О.; м. Суми) по справі № 480/6124/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не здійсненні донарахування (перерахунку) виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року до 19.05.2023 року розрахувавши його розмір, виходячи з розмірів його посадових окладів та його окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01.01.2022 року Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік», від 02.12.2021 року № 1928-ІХ - 2481 гривня та на 01.01.2023 року Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року № 2710-ІХ з 01.01.2023 року - 2684 гривні на відповідні тарифні коефіцієнти, а також виплати йому із врахуванням раніше виплачених сум. - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити донарахування (перерахунок) виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року до 19.05.2023 року, розрахувавши його розмір, виходячи з розмірів його посадових окладів та його окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01.01.2022 року Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року № 1928-ІХ - 2481 гривня та на 01.01.2023 року Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року № 2710-ІХ - 2684 гривні на відповідні тарифні коефіцієнти згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, а також виплатити йому із врахуванням раніше виплачених сум. Свої вимоги мотивує тим, що під час проходження військової служби відповідачем виплата його грошового забезпечення здійснювалась не у повному обсязі, а саме у період із 19.07.2022 р. до 19.05.2023 р. нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилась без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022р. та 01.01.2023р. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року. Вважаючи, що грошове забезпечення за 2022-2023 роки виплачувалась відповідачем у зниженому розмірі, при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Ухвалою від 12 серпня 2024 року Сумський окружний адміністративний суд задовольнив клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовними вимогами до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Рішенням від 29 січня 2025 року Сумський окружний адміністративний суд задовольнив позов ОСОБА_1 . Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 19.07.2022 року до 31.12.2022 перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) здійснити з 19.07.2022 до 31.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум. Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01.01.2023 року до 19.05.2023 перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) здійснити з 01.01.2023 до 19.05.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року по справі № 480/6124/24 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що до моменту прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом рішення від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, пункт 4 Постанови № 704 діяв в редакції, відповідно до якої, єдиною розрахунковою величиною для обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням був розмір прожиткового мінімуму, встановлений законом на 01.01.2018. Однак, після 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення посадового окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року та 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня календарного року. При цьому, після набрання чинності 01.01.2017 Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат працівників, а тому з 01.01.2020 при обчисленні розмірів складових грошового забезпечення військовослужбовців має враховуватись показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14.11.2019 № 294-ІХ (Закон № 294-ІХ), тобто 2102,00 грн. З огляду на вищенаведене, стверджував, що на теперішній час при обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців слід використовувати єдину спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн, встановлену для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а тому вважав відсутніми підстави для виготовлення довідки про розмір грошового забезпечення позивача, обрахованого з використанням величини прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023. Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 18.07.2022. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 15.07.2023 №223 позивача з 15.07.2023 виключено зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 19.05.2023, без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного року, позивач звернувся до суду з цим позовом. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили (закону про Держбюджет на відповідний рік), згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, тому до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2022 році - Закону № 1928-IX, а у 2023 році - Закону № 2710-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ). Статтею 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ). Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби. Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.. Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 №1082-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік (далі Закон №1082-ІХ), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік (далі Закон №1928-ІХ), Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX (далі Закон №2710-ІХ), таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023 роки, відповідно, не містять. Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Проте, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Зазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21. Таким чином, колегія суддів наголошує на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача з 29.01.2020. Так, положеннями ст. 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн. Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн. Приписами ст. 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн. Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX"Про Державний бюджет України на 2022 рік" передбачено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2481,00 грн. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX встановлено, що станом на 01.01.2023р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684,00 гривні. Оскільки з 01 січня 2020-2023 років, збільшувались розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п. 4 постанови № 704 це призводить до збільшення з 01.01.2020 року розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Отже, у період з 19.07.2022 по 31.12.2022, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", у період з 01.01.2023 по 19.05.2023, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Разом з цим, відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, тобто, всупереч вищенаведеним нормам права та висновкам суду, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем встановленого законодавством строку для звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає таке. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022. Колегія суддів враховує, що питання стосовно правил застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23. У вказаній постанові Судова палата дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Отже, строк звернення до суду з цим позовом становить три місяці і перебіг цього строку починається з дня, коли особа одержала письмове повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні. Як свідчать матеріали справи, з ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 11.07.2024 року. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків, шляхом подання до суду подати заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням інших причин пропуску та доказів, що підтверджуються причини пропуску. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 поновлено позивачу строк звернення до суду з даними позовними вимогами, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення. У подальшому від відповідача до Сумського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Ухвалою від 14.10.2024 Сумський окружний адміністративний суд у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №480/6124/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовив. Відповідно до частин першої третьої статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. У постанові від 26 червня 2019 року у справі №826/13505/18 Верховний Суд зазначав, що за змістом частини другої статті 293 КАС України окремо оскаржені в апеляційному порядку можуть бути виключно ухвали, можливість оскарження яких прямо передбачена в процесуальному законі. У постанові від 12 березня 2024 року у справі №640/12926/20 Верховний Суд також зазначав, що процесуальний закон закріпив два окремі юридичних механізми оскарження ухвал суду першої інстанції: окремо від рішення суду щодо ухвал, перелік яких визначено у статті 294 КАС України та шляхом включення заперечень до апеляційної скарги на рішення щодо ухвал, які не визначені у статті 294 КАС України. Верховний Суд зауважив, що стаття 293 КАС України містить застереження щодо неможливості (не допущення) оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні у переліку, передбаченому статтею 294 КАС України. Статтею 294 КАС України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, серед яких відсутні такі ухвали суду як про поновлення строку звернення до суду та/або відмови у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Відповідно, виключно шляхом викладення заперечень на такі ухвали суду в апеляційній скарзі безпосередньо на рішення суду заявник вправі вимагати перегляду відповідних висновків. Іншого порядку КАС України не передбачає. Про це також зазначав Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №200/11827/19-а. Варто зазначити, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має повноваження скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Підстави для ухвалення такого рішення встановлені статтею 319 КАС України. Отже, у випадку визнання апеляційним судом обґрунтованими заперечень, викладених в апеляційній скарзі на рішення суду, щодо ухвали суду, якою поновлено строк звернення до суду та/або відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд апеляційної інстанції має надати оцінку законності такої ухвали суду і за наявності підстав скасувати рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України. Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм процесуального права викладено Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2025 року (справа № 320/3570/22). Разом з тим, апеляційна скарга відповідача не містить заперечень на ухвали суду першої інстанції від 12 серпня 2024 року, якою задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, та від 14 жовтня 2024 року, якою залишено без задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. За таких обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для надання правової оцінки висновкам суду першої інстанції, викладеним в ухвалах від 12.08.2024 та від 14.10.2024, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача в частині, що стосуються пропуску позивачем строку звернення до суду, адже такий строк був поновлений судом першої інстанції. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 480/6124/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко