Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/3590/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3590/24 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Принцевської Н.М., Поліщук Л.В. секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н. за участю представників учасників справи: від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м. Львів - Дудяк Р.А., на підставі ордеру від Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом», м. Одеса не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м. Львів на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року, суддя першої інстанції Цісельський О.В., повний текст складено та підписано 22.04. 2025 року у справі № 916/3590/24 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м.Львів до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом», м. Одеса про стягнення 515 282 грн 91 коп. В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м. Львів звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом», м. Одеса штрафу в розмірі 515 282 грн 91 коп. у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № ПР-2005 від 20.05.2022 в частині порушення обов`язку щодо належного складання та реєстрації податкових накладних. В обґрунтування позову позивач зазначає, що 20.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прімадом», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», як покупцем, був укладений договір поставки № ПР-2005, умовами якого, серед іншого, передбачено, що у випадку, якщо в результаті порушення постачальником встановлених чинним законодавством вимог до форми, порядку складання та реєстрації податкової накладної, покупець втратить право на включення до податкового кредиту суми ПДВ, постачальник (за письмовою вимогою покупця) сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставка НБУ, що діяла на дату виникнення податкових зобов`язань постачальника від суми ПДВ, за кожен день прострочення. Так, позивач вказував, що згідно з наведеними ним актами приймання-передачі та видатковими накладними постачальник передав покупцю обумовлений ними товар, а в подальшому на підставі вказаних документів Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімадом», як постачальник (продавець) склав (оформив) відповідні податкові накладні, реєстрацію яких зупинено контролюючим органом. Отже, за твердженням позивача, в цілому постачальник передав покупцю товар на загальну суму 12409596 грн, а покупець оплатив товар на загальну суму 10849920 грн. При цьому, у зв`язку із зупиненням реєстрації вищеописаних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», як покупець, звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом», як постачальника, з вимогою, в якій просило до 31.07.2024 надати контролюючому органу пояснення та копії документів, необхідних і достатніх для прийняття рішення про реєстрацію перерахованих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки у разі неподання таких пояснень та документів, позивач, як покупець, не зможе сформувати податковий кредит на суму податку на додану вартість в розмірі 2068266 грн і, відповідно, понесе збитки, які в подальшому в судовому порядку стягуватиме з відповідача. Вказана вимога була відправлена поштою на адресу відповідача, однак жодних відповідей позивач не отримував від постачальника. Відтак, як наголошував позивач, через зупинення реєстрації описаних ним податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», як покупець, втратило право сформувати податковий кредит на суму податку на додану вартість в розмірі 2068266 грн по господарських операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прімадом», як постачальником (продавцем), і, відповідно, зменшити на цю суму розмір податкових зобов`язань, адже, саме на продавця товарів/послуг покладено обов`язок реєстрації податкових накладних в ЄРПН. 19.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області було прийнято позовну заяву (вх.№ 3667/24 від 14.08.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3590/24. Справу №916/3590/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.247-252 Господарського кодексу України без виклику сторін. Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/3590/24 у позові відмовлено повністю. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, зокрема, про те, що умовами пп. 6.6. п. 6 договору поставки передбачена відповідальність відповідача, яка не пов`язана із виконанням ним своїх господарських зобов`язань щодо поставки товару, оскільки виникає у разі невиконання відповідачем вимог податкового законодавства. За своєю правовою природою це зобов`язання є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства та за порушення якого нормами Податкового кодексу України передбачена окрема відповідальність, а тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (нездійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді саме сплати штрафних санкцій. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м. Львів з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22 квітня 2025 року у справі № 916/3590/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ««ТД «Німецькі Корми», м. Львів про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом», м. Одеса на його користь штрафу у розмірі 515 282 грн 91 коп., судові витрати стягнути з відповідача. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зазначив, що через зупинення реєстрації описаних в позовній заяві податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецьки Корми», як покупець, втратило право сформувати податковий кредит на суму податку на додану вартість в розмірі 2 068 266 грн по господарських операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прімадом», як постачальником (продавцем), і, відповідно, зменшити на цю суму розмір податкових зобов`язань. Адже, саме на продавця (постачальника) товарів/послуг покладено обов`язок реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Апелянт звертає увагу, що Господарський суд Одеської області не врахував, що позивач в позовній заяві при виборі способу захисту порушеного права вказав, що відповідно до підпункту 6.6 пункту 6 договору поставки «У випадку, якщо в результаті порушення постачальником встановлених чинним законодавством вимог до форми, порядку складання та реєстрації податкової накладної, покупець втратить право на включення до податкового кредиту суми ПДВ, постачальник (за письмовою вимогою покупця) сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату виникнення податкових зобов`язань постачальника від суми ПДВ за кожен день прострочення». Скаржник вважає, що суд першої інстанції послався на нерелевантну до даної справи постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23 (п. 4.50), в якій зазначено, що позивач не вправі встановлювати той чи інший вид відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, так само як і погіршувати правове становище відповідача в частині скорочення строку для реєстрації податкової накладної, визначеного пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Як зауважує апелянт, у даній справі №916/3590/24 позивач не встановлює вид відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, так як обома договірними сторонами у підпункті 6.6 пункту 6 договору поставки №ПР-2005 від 20 травня 2022 року погоджено відповідальність постачальника у вигляді штрафу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату виникнення податкових зобов`язань постачальника від суми ПДВ, за кожен день прострочення, за порушення останнім вимог до форми, порядку складання та реєстрації податкової накладної, в результаті чого покупець втратить право на включення до податкового кредиту суми ПДВ. Отже, з урахуванням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України позивачем здійснено нарахування штрафу за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відтак, договірне зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом», як постачальника, зі сплати нарахованих штрафних санкцій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», як покупця, є господарським, а не податковим зобов`язанням, яке повністю охоплюється статтями 16, 509, 526, 712 Цивільного кодексу України; статтями 173, 230, 232, 265 Господарського кодексу України. На підтвердження наведеної правової позиції апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справі №925/556/21; №12-28гс22 та постанову Верховного Суду від 7 червня 2023 року у справі №916/334/22. Крім іншого, скаржник вважає, що порушення відповідача у цій справі №916/3590/24 полягає в тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімадом», як постачальник, у зв`язку з зупиненням реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, до 31 липня 2024 року не надало контролюючому органу пояснень та копій документів, необхідних і достатніх для прийняття рішення про реєстрацію описаних в позовній заяві податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. До того ж, в розрізі судової практики суду касаційної інстанції, якою обґрунтовується рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/3590/24, скаржник не погоджується з господарським судом в частині посилання останнього на постанови Верховного Суду, зазначені в оскаржуваному рішенні. Ухвалою Південно-західний апеляційний господарський суд від 03.06.2025 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м. Львів на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/3590/24, призначив справу до судового розгляду. Ухвалою Південно західного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 року прийнято справу №916/3590/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м. Львів на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/3590/24 до свого провадження у новому складі: головуючий суддя: Діброва Г.І., судді Принцевська Н.М., Поліщук Л.В. Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово. Представник відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом» не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття провадження у справі на офіційні електронні адреси таких сторін. Про причини своєї неявки не повідомив, будь яких заяв або клопотань суду не надав. Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Отже, у зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши пояснення присутнього учасника судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м.Львів задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/3590/24 не потребує скасування, враховуючи таке. Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорене учасниками справи наступні обставини. 20.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прімадом» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми» (покупець) був укладений договір поставки № ПР-2005 (далі договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити (передати у власність покупцеві: олію соняшникову сиру, нерафіновану (далі- товар). Товар поставляється окремими партіями, які визначаються в додатках до цього договору. Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити кожну партію товару. Найменування, одиниці виміру, кількість та ціна товару, що формує відповідну партію товару, визначаються у додатках до цього договору (далі додатки). Додатки підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються їхніми печатками та є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору). Умовами п.2.1., 2.2. договору передбачено, що ціна цього договору складає суму усіх партій товару, що були поставлені постачальником та прийняті покупцем за видатковими накладними та/або актами приймання-передачі протягом терміну дії цього договору. Всі платежі за цим договором покупець здійснює виключно в національній валюті України та в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок. Умови та строки розрахунків за кожну окрему партію товару визначаються відповідним додатком на таку партію товару. Згідно п. 4.3. договору, кожна окрема партія товару передається від постачальника до покупця за видатковою накладною та/або актом приймання-передачі. Датою поставки кожної окремої партії товару вважається дата її передачі постачальником покупцю за видатковою накладною та/або актом приймання-передачі у місці поставки (зберігання). Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що постачальник, одночасно з передачею кожної партії товару, надає покупцю супровідні документи на такий товар, а саме: видаткову накладну та/або акт приймання-передачі (пп 4.4.1.). Сторони підтверджують, що мають можливість приймати і відправляти податкові накладні в електронній формі, з урахуванням вимог законодавства України. Всі електронні податкові накладні або розрахунки коригування до них повинні бути зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних не пізніше: для податкових накладних або розрахунків коригування до податкової накладної, складених з 1 по 15 день (включно) календарного місяця до останнього дня (включно) місяця, в якому вони були складені; для податкових накладних або розрахунків коригування до податкової накладної, складених з 16 по останній день (включно) календарного місяця до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому вони були складені (пп 4.4.2.). За умовами п. 6.6. договору, у випадку, якщо в результаті порушення постачальником встановлених чинним законодавством вимог до форми, порядку складання та реєстрації податкової накладної, покупець втратить право на включення до податкового кредиту суми ПДВ, постачальник (за письмовою вимогою покупця) сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату виникнення податкових зобов`язань позичальника від суми ПДВ, за кожен день прострочення. Цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом 1 (одного) календарного року, але в будь-якому разі до моменту виконання сторонами прийнятих на себе за цим договором зобов`язань (п. 9.1. договору). 20.05.2022 сторонами підписаний додаток № 1 до договору, згідно якого сторони домовились, що постачальник продає, а покупець купує наступний товар: олію соняшникову сиру, нерафіновану, у кількості 160,000 т +/-10% за ціною 36600,00 грн за 1 т товару. Загальна вартість товару 5856000,00 грн, в т.ч. ПДВ (20%) 976000,00 грн; строк постачання до 31.07.2022. Додатком № 2 від 27.06.2022 до договору № ПР-2005 від 20.05.2022 сторони погодили поставку товару олії соняшникову сирої, нерафінованої, у кількості 160,000 т +/-10% загальною вартістю 5856000,00 грн, в т.ч. ПДВ (20%) 976000,00 грн в строк до 30.11.2022. На підтвердження того, що постачальник передав, а покупець прийняв товар олію соняшникову сиру, нерафіновану, сторони уклали акти приймання-передачі, зокрема: № 1 від 25.05.2022 на поставку товару у кількості 131,200 т на загальну суму 4801920,00 грн, у т.ч. ПДВ 800320,00 грн; № 2 від 26.05.2022 на поставку товару у кількості 32,800 т на загальну суму 1200480,00 грн, у т.ч. ПДВ 200080,00 грн; № 3 від 28.06.2022 на поставку товару у кількості 165,000 т на загальну суму 6039000,00 грн, у т.ч. ПДВ 1006580,00 грн; № 4 від 01.11.2022 на поставку товару у кількості 10,060 т на загальну суму 368196,00 грн, у т.ч. ПДВ 61366,00 грн. На виконання умов спірного договору відповідачем у травні-листопаді 2022 було поставлено позивачеві товар (олію соняшникову сиру, нерафіновану) на загальну суму 12409596,00 грн, у т.ч. ПДВ - 2068266,00 грн, що підтверджується залученими до матеріалів справи видатковими накладними: № 68 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 69 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 70 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 71 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 72 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 73 від 25.05.2022 на суму 226920,00 грн (у т.ч. ПДВ 37820,00 грн); № 74 від 26.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 75 від 26.05.2022 на суму 285480,00 грн (у т.ч. ПДВ 47580,00 грн); № 138 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 139 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 140 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 141 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 142 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 143 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 144 від 28.06.2022 на суму 549000,00 грн (у т.ч. ПДВ 91500,00 грн); № 154 від 01.11.2022 на суму 368196,00 грн (у т.ч. ПДВ 61366,00 грн). За фактом поставленої продукції відповідачем було складено рахунки на оплату: № 37 від 25.05.2022 на суму 4801920,00 грн; № 38 від 26.05.2022 на суму 1200480,00 грн; № 48 від 28.06.2022 на суму 6039000,00 грн; № 51 від 01.11.2022 на суму 368196,00 грн. На виконання договору та згідно виставлених рахунків позивач здійснив оплату товару на загальну суму 10849920,00 грн, платіжними інструкціями в національній валюті, а саме: №124 від 12.12.2022 на суму 495000,00 грн; № 125 від 12.12.2022 на суму 486700,00 грн; № 127 від 12.12.2022 на суму 153000,00 грн; № 77 від 15.12.2022 на суму 147500,00 грн; № 78 від 15.12.2022 на суму 412000,00 грн; № 79 від 15.12.2022 на суму 489300,00 грн; № 80 від 15.12.2022 на суму 344100,00 грн; № 81 від 15.12.2022 на суму 499820,00 грн; № 82 від 15.12.2022 на суму 468500,00 грн; № 85 від 15.12.2022 на суму 356000,00 грн; № 84 від 15.12.2022 на суму 498500,00 грн; № 85 від 15.12.2022 на суму 499500,00 грн; № 86 від 15.12.2022 на суму 367000,00 грн; № 87 від 19.12.2022 на суму 500000,00 грн; № 88 від 19.12.2022 на суму 400000,00 грн; № 89 від 19.12.2022 на суму 496500,00 грн; № 90 від 19.12.2022 на суму 497600,00 грн; № 91 від 19.12.2022 на суму 495700,00 грн; № 92 від 19.12.2022 на суму 486700,00 грн; № 93 від 19.12.2022 на суму 600000,00 грн; № 94 від 19.12.2022 на суму 456500,00 грн; № 95 від 19.12.2022 на суму 499200,00 грн; № 96 від 19.12.2022 на суму 517800,00 грн; № 97 від 20.12.2022 на суму 400000,00 грн; № 98 від 20.12.2022 на суму 283000,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання підпункту 4.4.2. пункту 4.2 договору за вказаними вище господарськими операціями Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімадом» склало та подало на реєстрацію податкові накладні: № 2 від 25.05.2022; № 3 від 25.05.2022; № 4 від 25.05.2022; № 5 від 25.05.2022; № 6 від 25.05.2022; № 7 від 25.05.2022; № 8 від 26.05.2022; № 9 від 26.05.2022; № 21 від 28.06.2022; № 22 від 28.06.2022; № 23 від 28.06.2022; № 24 від 28.06.2022; № 25 від 28.06.2022; № 26 від 28.06.2022; № 27 від 28.06.2022; № 1 від 01.11.2022. Однак, реєстрацію зазначених податкових накладних було зупинено, що підтверджується квитанціями: від 05.10.2022 № 9200589367, № 9200571902, №9200575890, № 9200564590, №9200581863, №9200746977, № 9200793170, №9200743885; від 06.10.2022 № 9201905778, №9201906666, № 9201911238, №9201910180, № 9202082020, № 9202056555, № 9202071001; від 30.11.2022 №9257170052. Відповідно до змісту вказаних квитанцій про зупинення реєстрацій податкових накладних, їх було зупинено на підставі пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки податкові накладні складені та подані платником податку, який відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку. Також запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН. 26.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м. Львів надіслало на адресу відповідача вимогу від 23.07.2024, в якій, посилаючись на умови спірного договору, просило до 31.07.2024 надати контролюючому органу пояснення та копії документів, необхідних і достатніх для прийняття рішення про реєстрацію вищеперерахованих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також зазначив, що у разі неподання вказаних пояснень та документів для розблокування податкових накладних, позивач не зможе сформувати податковий кредит на суму податку на додану вартість в розмірі 2068266,00 грн і, відповідно, понесе збитки, які в подальшому в судовому порядку стягуватиме з відповідача. Матеріали справи містять відповідні докази направлення вказаної вимоги. Станом на час розгляду справи, в матеріалах справи відсутні відомості щодо усунення відповідачем обставин, які зумовили зупинення реєстрацію податкових накладних щодо проведених господарських операцій з позивачем. Відтак, за твердженням позивача, у зв`язку з бездіяльністю відповідача та невжиття останнім необхідних дій для відновлення реєстрації зазначених податкових накладних, у позивача виникло право вимагати сплати заявлених штрафних санкцій за господарське правопорушення. Інших письмових доказів щодо спірних правовідносин матеріали справи не містять. Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу відповідно до п.6.6 договору поставки від 20.05.2022 №ПР-2005 у розмірі 515 282 грн 91 коп. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання. Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Положеннями частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частинами четвертою, шостою статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів. Згідно із частиною першою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня). Згідно із частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Частиною першою, другою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов`язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків. Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України). Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України). Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Положеннями абзацу першого частини першої статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Стаття 14 Податкового кодексу України визначає, що податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пп. 14.1.178.); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181). Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису. Згідно з підпунктом «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків. Статтею 194 Податкового кодексу України встановлено, що операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг. Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних. Відповідно до положень пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Окрім того, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При цьому, як визначено п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця. Пунктом 201.7. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс). Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем). У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. №1165 (Порядок) у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації. Рішення може бути оскаржено в адміністративному та судовому порядку у строки, визначені статтею 56 Кодексу. Задоволення скарги є підставою для реєстрації зазначених у скарзі податкових накладних/розрахунків коригування в Реєстрі з урахуванням вимог пункту 200-1.3 статті 200-1 Кодексу. Як зазначалось вище, спір по даній справі виник з підстав несплати відповідачем позивачу нарахованого останнім на підставі п. 6.6 п. 6 договору поставки штрафу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату виникнення податкового зобов`язання. Так, позивач зазначає, що оскільки відповідач не здійснив належним чином реєстрацію податкових накладних, останнім було нараховано штраф у розмірі 515 282 грн 91 коп. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату виникнення податкового зобов`язання, який підлягає стягненню, тому вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у цій справі виникли господарські правовідносини, за умовами яких відповідач зобов`язався поставити позивачу товар, а позивач, у свою чергу, зобов`язався прийняти товар у відповідача та сплатити його вартість. Зобов`язання сторонами частково виконані, що підтверджується матеріалами справи. Водночас, на підставі проведених сторонами господарських операцій згідно з укладеним між сторонами договором та згідно з вимогами податкового законодавства у відповідача виник обов`язок зареєструвати податкові накладні у порядку та строки, що визначені Податковим кодексом України. З матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрував податкові накладі в ЄРПН, проте, реєстрація цих накладних контролюючим органом була зупинена з повідомленням про причини зупинення. Натомість, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідачем були усунуті виявлені порушення та щодо того, що подані відповідачем податкові накладні були зареєстровані в Реєстрі. Також, в матеріалах справи відсутні докази виконання приписів Державної Податкової служби України та/або оскарження дій податкової в судовому порядку, за результатами якої задоволено скаргу відповідача. Дослідивши у сукупності докази у справі, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного. Суд апеляційної інстанції враховує, що приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункт 7.10), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 25). Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв`язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 Цивільного кодексу України, пункту 201.10 Податкового кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи (пункт 7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19). Зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України убачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням постачальника є обов`язок поставити (передати у власність) товар, а зобов`язанням покупця - обов`язок прийняти та оплатити вартість цього товару. При цьому, штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України). Водночас, позивач та відповідач, укладаючи договір № ПР-2005 від 20.05.2022, визначили відповідальність постачальника (відповідача) (п. 6.6. договору), яка настає у разі порушення останнім своїх зобов`язань щодо реєстрації податкової накладної. Встановлюючи у договорі відповідальність відповідача у вигляді штрафу, сторони у такий спосіб фактично передбачили компенсацію позивачу негативних наслідків, яких він може зазнати у разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов`язання зі складення та реєстрації податкової накладної і неможливості отримання позивачем у зв`язку із цим податкового кредиту. Тобто, передбачена п. 6.6. п.6 договору поставки відповідальність відповідача не пов`язана із виконанням ним своїх зобов`язань щодо поставки товару, оскільки виникає у разі невиконання відповідачем вимог податкового законодавства, яким передбачена можливість застосування штрафних санкцій, але за порушення саме норм Податкового кодексу України. Водночас, зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські. За своєю правовою природою це зобов`язання є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства та за порушення якого нормами Податкового кодексу України передбачена окрема відповідальність, а тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (нездійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року по справі № 908/3565/16). Отже, судова колегія зазначає, що враховуючи компенсаційний характер санкції, передбаченої пп 6.6 п. 6 договору поставки, яка не пов`язана із забезпеченням належного виконання зобов`язань, що виникають з поставки та передачі товару, доводи скаржника в обґрунтування наявності підстав для покладення на відповідача саме господарської штрафної відповідальності у зв`язку із тим, що відповідачем неналежним чином здійснено реєстрацію податкових накладних, судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не доведені належними засобами доказування ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2019 року у справі №913/272/18 та від 10.05.2018 року справі №917/799/17. Зокрема, невиконання постачальником зобов`язання, яке виникає не перед контрагентом за договором поставки, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на постачальника господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, так як вказана санкція може наставати по факту порушення стороною умов саме господарського зобов`язання за договором поставки або, маючи компенсаційну природу, за фактом настання реальних негативних наслідків у іншої сторони. Вирішуючи спір у частині стягнення штрафу, який визначений умовами договору, суд враховує положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, згідно з якою, у разі порушення строків реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. У даній ситуації з метою виконання завдання господарського судочинства, яке регламентовано статтею 2 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи правові висновки, які викладено у пункті 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, у пункті 25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 судам належало застосувати до спірних правовідносин в частині стягнення штрафу приписи пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки дана норма закону є імперативною і презюмує правові наслідки у вигляді застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, які передбачені цим Кодексом. Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23 (п. 4.50), позивач не вправі встановлювати той чи інший вид відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, так само як і погіршувати правове становище відповідача в частині скорочення строку для реєстрації податкової накладної, визначеного пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. При цьому, за характером, змістом та підставами виникнення суми, яка визначена позивачем, як штраф, вона виникає із зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), а не з господарських зобов`язань (п. 4.51 постанови Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23). Додатково суд враховує і правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 11.07.2019 у справі № 908/2060/18, від 18.11.2019 у справі №904/5949/18, від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23, відповідно до якої зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські. За своєю правовою природою таке зобов`язання є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства та за порушення якого нормами Податкового кодексу України передбачена окрема відповідальність, а тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (ненадання зареєстрованої податкової накладної) не є правопорушенням у сфері господарювання та відповідно до вимог статті 218, частини першої статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу, яка обґрунтована посиланням на умови договору щодо порушення постачальником встановлених чинним законодавством вимог до форми, порядку складання та реєстрації податкової накладної, не узгоджується з вимогами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та суперечить вищенаведеним висновкам Верховного Суду, зокрема і Великої Палати Верховного Суду. Отже, скаржник безпідставно стверджує, що правовідносини, на які послався суд першої інстанції, не є подібними, оскільки надана судом першої інстанції правова оцінка ґрунтується не лише на аналізі подібних правовідносин, але й на фактичних обставинах справи, які були належним чином встановлені й досліджені. В свою чергу, скаржник же у своїй апеляційній скарзі не навів жодних належних доказів або обґрунтованих правових доводів, які б свідчили про істотні відмінності у правовій природі правовідносин, що виключають можливість їх застосування до розглядуваного спору. Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21, оскільки предмет позову у вказаній справі - стягнення з Державного бюджету України 1 236 916 грн. 80 коп. збитків, завданих внаслідок протиправної поведінки ГУ ДПС, яке заблокувало реєстрацію оформленої позивачем податкової накладної від 22.07.2020 № 2, у зв`язку з чим ВП «Імпульс Плюс» допустило порушення умов укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комбінат хлібопродуктів «Тальне» договору поставки від 15.07.2020 № 105 з урахуванням додаткової угоди від 21.07.2020, через що було змушене сплатити на користь цього контрагента 1 236 916 грн 80 коп. штрафних санкцій, які продавець вважає своїми збитками. Також, не приймаються судовою колегією до уваги і посилання апелянта на постанову Верховного Суду у складі Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, оскільки предметом спору у цій справі була вимога Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельний трест ЧМП» збитків у розмірі 5501292 грн 73 коп., яка обґрунтована вчиненням відповідачем податкового правопорушення в частині складання та реєстрації податкової накладної від 11.10.2019 №2, а також внесення коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, що потягнуло за собою понесення позивачем збитків, оскільки останній втратив право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 5501292 грн 73 коп. У постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, зроблені висновки про наявність підстав та умов для стягнення збитків через факт порушення відповідачем господарського зобов`язання, передбаченого договором (відсутність реєстрації в ЄРПН податкової накладної на суму ПДВ, передбачену договором) за умов очевидності факту податкового порушення (не реєстрації податкової накладної чи відмови податкового органу у такій у реєстрації). Відтак, обставини у наведених справах і у справі, що розглядається, не є подібними. Також, суд апеляційної інстанції враховує, що порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену Податковим кодексом України та іншими законами України. До того ж, у даній справі позивач не заявляв вимог про стягнення збитків, які могли бути ним понесені при наявності доказів вини відповідача, які були предметом розгляду тих справ, на які він послався в якості релевантної судової практики. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки зазначення сторонами у договорі умови про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські і не є підставою для застосування судом штрафної саме господарської відповідальності до відповідача. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставин для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом», м. Одеса нарахованого штрафу в розмірі 515 282, грн 91 коп. (подвійна облікова ставка НБУ), у зв`язку з нездійсненням належним чином реєстрацію податкової накладної, є такими, що не відповідають таким стандартам. З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи позивача, наведені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди позивача з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено. Інші доводи та мотиви апеляційна скарга не містить. Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що всі істотні обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, з огляду на що рішення суду першої інстанції скасування або зміни не потребує. Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м. Львів не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/3590/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми», м.Львів на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/3590/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/3590/24 залишити без змін. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 11.08.2025 року. Повний текст постанови складено 12 серпня 2025 року. Головуючий суддя Г.І. Діброва Суддя Н.М. Принцевська Л.В. Поліщук