Постанова Волинський апеляційний суд № 158/2168/23

Справа № 158/2168/23 Головуючий у 1 інстанції: Корецька В. В. Провадження № 22-ц/802/734/25 Доповідач: Киця С. I. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 серпня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Киці С. І., суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я., секретар судового засідання Трикош Н. І., з участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Лавренчука О. В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_3 , подані представником ОСОБА_1 , на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року та додаткове рішення від 01 травня 2025 року, В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_3 в липні 2023 року звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності. Позов обґрунтований тим, що від (позивач) та ОСОБА_7 спільно проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_8 . У 2016 році вони вирішили викупити сусідню квартиру та земельну ділянку належну відповідачам, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 15 листопада 2016 року ОСОБА_7 відповідно до договору завдатку передав ОСОБА_5 завдаток за вказане майно у розмірі 3000 доларів США. За змістом такого договору, ОСОБА_5 мав передати покупцеві оригінали правовстановлюючих документів на квартиру. Після оплати завдатку, починаючи з 2017 року він (позивач) спільними зусиллями з ОСОБА_7 , за його (позивача) кошти на вказаній земельній ділянці здійснили самочинну забудову, а саме побудували нежитлове приміщення з окремим виходом на суміжну земельну ділянку, кадастровий номер 0721810100:01:001:6413, належну ОСОБА_8 , виконали всі внутрішні роботи, підвели комунікації. Окрім того, ОСОБА_7 повністю оплатив вартість квартири та земельної ділянки у розмірі 8000 доларів США. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відповідач ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_3 , що останній не має ніякого права на вищевказане самочинно побудоване нежитлове приміщення, оскільки воно побудоване на його земельній ділянці та належить йому. Просив суд визнати за ОСОБА_3 право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, які були використані в процесі самочинного будівництва об`єкта нерухомого майна (нежитлового приміщення) на земельній ділянці, кадастровий номер - 0721810100:01:001:2791, за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвалою суду від 17 липня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в частині вимог до ОСОБА_6 у зв`язку з її смертю. Рішенням Ковельського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням від 01 травня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Лавренчука О. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5 судові витрати на професійну (правничу) допомогу в розмірі 12 000 грн. Позивач ОСОБА_3 через свого представника Степанюка О. В. подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду, вважає, що при ухваленні рішення судом не було дотримано вимог законодавства, не надано оцінки доводам позивача, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, чим порушено норми процесуального права. Суд неправомірно відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на будівельні матеріали, виходячи із хибного тлумачення положень статті 331 ЦК України та правової природи самочинного будівництва без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 листопада 2023 року в справі № 715/2841/21. Об`єкт самочинного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, а тому особа, яка вважає, що є їх власником, вправі звернутися до суду з відповідною вимогою про захист права власності. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. Вартість та кількість використаних будівельних матеріалів та конструктивних елементів при будівництві спірного самочинного об`єкта підтверджується висновком експертизи, що наявний в матеріалах справи. Він не просив узаконити самочинне будівництво як об`єкт нерухомого майна, однак звернувся в суд із вимогою про визнання права власності на матеріали, що використовувалися для зведення об`єкта. Право власності на будівельні матеріали може виникати як на рухому речі, незалежно від того, чи оформлено будівництво у встановленому законом порядку. Відповідач не подав жодного доказу на підтвердження того, що будівельні матеріали були придбані ним і що будівництво велося за його участі. Непослідовність та недоведеність позиції відповідача є очевидною, оскільки останній не заперечує, що не здійснював будівництва, не надав доказів придбання матеріалів іншими особами, не заявляє жодної особи, яка могла б бути фінансувальником будівництва, не заявляє власного права на матеріали, а лише декларує припущення, які не мають документального підтвердження. Жодна інша особа, окрім як він (позивач) не заявила про участь у фінансуванні будівництва або придбанні матеріалів. Суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про приєднання доказів до матеріалів справи (замовлення № 178194 від 02 квітня 2020 року на купівлю блоків віконних металопластикових). У нього не було змоги подати такий доказ раніше з об`єктивних причин, оскільки одержав його від свідка ОСОБА_9 лише на початку квітня 2025 року. Вважає, що такий доказ має суттєве значення для правильного вирішення справи по суті, тому просив суд апеляційної інстанції його прийняти та надати йому необхідну оцінку. Просив скасувати рішення Ківерцівського районного суду від 15 квітня 2025 року в цій справі, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Позивач ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 травня 2025 року. Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що заявлені до стягнення витрати на правову допомогу є необґрунтованими та не підлягають стягненню. Існує суттєва невідповідність між договором, на підставі якого здійснювалося представництво в суді, та договором, який використано для обґрунтування витрат, що ставить під сумнів дійсність та допустимість поданих доказів і позбавляє заявника права на компенсацію відповідних витрат, як таких, що не мають прямого зв`язку з наданою правовою допомогою у межах конкретного судового провадження. В акті наданих послуг зазначено лише загальне "представництво інтересів у суді", без деталізації конкретних дій, які були виконані адвокатом та потраченого часу. Натомість, у квитанції та прибутковому касовому ордері вказано на надання правової допомоги у вигляді підготовки та подання відзиву, що прямо суперечить матеріалам справи. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікував понести в зв`язку із розглядом справи, відсутній, що вважає самостійною підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат. Розмір заявлених до стягнення витрат необґрунтований та не співмірний із складністю справи, не підтверджений належними доказами. Просив скасувати додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 травня 2025 року, про стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5 судових витрат на професійну (правничу) допомогу у розмірі 12 000 грн і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній викладених, представник відповідача ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнав. Колегія суддів, заслухавши представників учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції без задоволення та про задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення суду. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку від 31 травня 2023 року, власниками земельної ділянки площею 0,0454 га, кадастровий номер 0721810100:01:001:2791, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до договору про завдаток (між фізичними особами) від 15 листопада 2016 року, ОСОБА_7 (покупець) передає ОСОБА_5 (продавець) завдаток у сумі еквівалентній 3000 доларів США у рахунок оплати за договором купівлі-продажу квартири та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 . За пунктами 3, 4 договору, вартість зазначеної земельної ділянки за договором купівлі-продажу становить еквівалентно 8000 доларів США. Договір купівлі-продажу укладено до 01 червня 2017 року. При передачі завдатку продавець передає покупцеві оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а саме свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу, що підтверджується підписами під даним договором. Документи передаються до 01 грудня 2017 року. Згідно з відповіддю Ківерцівської міської ради № 26/06-06 від 20 жовтня 2022 року, жодних дозвільних документів для створення об`єктів будівництва на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , Ківерцівською міською радою не надавались. Із доданої представником позивача ілюстрованої фототаблиці встановлено та не заперечувалося під час розгляду справ в суді першої інстанції сторонами по справі, що на земельній ділянці, яка належить відповідачам, по АДРЕСА_2 розташована самочинна забудова. Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , кожен зокрема, зазначили, що ОСОБА_7 разом із ОСОБА_3 здійснювали будівництво самочинної забудови, що за адресою: АДРЕСА_2 . Свідок ОСОБА_12 , який привозив будівельні матеріали, пояснив, що оплату за будівельні матеріали здійснював ОСОБА_7 . Разом з тим, також повідомив, що ОСОБА_3 перебував на будівництві та здійснював відповідні роботи. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 240531/2_ЮШ від 27 вересня 2024 року, експертом складено перелік та кількість використаних будівельних матеріалів і конструктивних елементів з будівництва об`єкта нерухомого майна (самочинного) на земельній ділянці кадастровий номер 0721810100:01:001:2791, за адресою: АДРЕСА_3 . За зведеним кошторисним розрахунком, загальна вартість будівництва об`єкта нерухомого майна (самочинного) на земельній ділянці кадастровий номер 0721810100:01:001:2791, за адресою: АДРЕСА_3 , становить 877943 грн. Прямі витрати по будівництву становлять 684 772 грн. За правилами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності. За положеннями частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України). За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, будівництво на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України. Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). Згідно із статтею 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). До прийняття об`єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації права власності на цей об`єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно існує право власності лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано у процесі будівництва (абзац 1 частини 3 статті 331 ЦК ). Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку. За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів створюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) створення замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у процесі, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Таким чином, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у цьому встановленому порядку набути право власності або користування на земельну ділянку. Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановивши, що будівництво нежитлового приміщення не завершене, воно не прийняте в експлуатацію, його будівництво здійснювалося на чужій земельній ділянці, без відповідних дозвільних документів, і такі обставини сторонами не заперечуються, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Посилання позивача на положення статті 331 ЦК України є необґрунтованими, оскільки ця стаття регулює правовідносини сторін за наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва (постанова Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18). Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту цивільного права, така позовна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності, що є неприпустимим, зокрема згідно із статтею 376 ЦК України (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц). Отже, у разі здійснення самочинного будівництва неможливо визнати право власності на будівельні матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 446/1/22). Не заслуговує на увагу посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року в справі № 715/2841/21, оскільки спір в цій справі стосувався інших правовідносин, а саме тих, що стосуються визнання права власності на майно,Ю набуте подружжям під час шлюбу. Судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, обставини, встановлені судом, є доведеними та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Підстав для скасування рішення суду немає. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду в цій справі колегія суддів зазначає таке. Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). В постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат. Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Сторона у справі має право подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу до прийняття судом постанови по суті справи (додаткова постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 911/1803/17). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України). Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). У відзиві на позовну заяву від 01 серпня 2023 року ОСОБА_5 зазначив, що не очікує понести будь-яких судових витрат у зв`язку із розглядом справи, крім витрат на поштові послуги. Одночасно із цим, згідно з ордером на надання правничої допомоги серії АС № 1070727 від 13 вересня 2023 року, такі послуги надавалися адвокатом Лавренчуком О. В. відповідачу ОСОБА_5 на підставі договору № 365 від 08 вересня 2023 року. В матеріалах справи наявна копія ордеру серії АС № 1071116 від 13 вересня 2023 року, у якому зазначено, що професійні правничі послуги надавалися відповідачу за договором від 13 вересня 2023 року б/н. Саме за таким ордером представника було допущено до участі у справі, тому доводи представника позивача в частині невідповідності реквізитів договору підлягають відхиленню. У подальшому, після ухвалення рішення в цій справі, 21 квітня 2025 року представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Лавренчук О. В. засобами поштового зв`язку подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій зазначав, що рішенням суду не було вирішено питання розподілу судових витрат, понесених відповідачем. До цієї заяви було приєднано копію договору про надання правової допомоги від 13 вересня 2023 року, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанцію до прибуткового касового ордеру та акт виконаних робіт. Просив ухвалити додаткове рішення в цій справі, яким стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 20 000 грн. За пунктом 5.1 Договору про надання правничої допомоги, клієнт сплачує адвокатові гонорар у вигляді готівкових коштів в розмірі домовленої між сторонами суми, але не менше ніж по 4000 грн за 1 відпрацьовану годину роботи. Одночасно із цим, а ні разом із першою заявою по суті (відзивом), а ні з дня укладення договору про надання професійної правничої допомоги, на відповідач, а ні його представник не подавали попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат відповідача на професійну правничу допомогу. Крім того, ні заява, а ні сам акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 18 квітня 2025 року не містить розрахунку витрат відповідача на професійні правничі послуги з урахуванням обумовленої в договорі погодинної оплати. Сторони договору не узгоджували фіксований розмір гонорару, додаткової угоди до договору про таке не укладали. Відсутність попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат відповідача, а також подальше ненадання такого розрахунку (зокрема в акті приймання-передачі наданих послуг) унеможливлює оцінку таких витрат за критерієм співмірності з обсягом наданих послуг. У матеріалах справи відсутня заява відповідача чи його представника про подання ними доказів понесення судових витрат упродовж п`яти днів після ухвалення рішення в цій справі, а також будь-які обґрунтування причин, що обумовили неможливість подання таких доказів до закінчення судових дебатів. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення та частково стягнув витрати на професійну правничу допомогу в користь відповідача без дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в цій справі. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_1 , на рішення суду в цій справі залишити без задоволення. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року в цій справі залишити без змін. Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_1 , на додаткове рішення задовольнити. Додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 травня 2025 року в цій справі скасувати. Відмовити в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Лавренчука Олександра Володимировича про ухвалення додаткового рішення в цій справі. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя Судді