Постанова 4808 № 344/19817/24

Справа № 344/19817/24 Провадження № 33/4808/513/25 Категорія ст.130 ч.1 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Андрусів Л. М. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Федорук Ю.І., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Федорук Ю.І. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто 605 гривень 60 копійок судового збору, в с т а н о в и в : Судом першої інстанції встановлено, що 30 жовтня 2024 року о 22 год. 15 хв. по вул. Тролейбусна, 14 в м. Івано-Франківськ, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz С220» номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в медичному закладі відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п.п. 2.5 ПДР України. Не погодившись із судовим рішенням, захисник адвокат Федорук Ю.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення. Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи. Стверджує, що ОСОБА_1 не вважає себе суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, оскільки не керував транспортним засобом у вказані у протоколі місці, час та дату. Вважає, що працівники поліції безпідставно, ще не знаючи всіх обставин ДТП назвали ознаки алкогольного сп`яніння, крім того відеозаписом зафіксовано, що ОСОБА_2 наполягав на тому, що він не водій і тому відмовляється від проходження огляду, на місце ДТП він прибув, оскільки є власником транспортного засобу. В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник адвокат Федорук Ю.І. підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову суду щодо ОСОБА_1 та закрити провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші. Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України») Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів. Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом. Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення. Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_3 та його захисник адвокат Федорук Ю.І. посилаються на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 162744 від 30 жовтня 2024 року, відповідно до якого водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в медичному закладі відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП(а.с. 1). Протокол складений уповноваженою особою поліцейським 1 взводу 2 роти 1 БУПП в Івано-франківській області рядовим поліції Фединою В.В., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від підпису відмовився. Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395. ОСОБА_3 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції. Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено що вони додаються на окремому аркуші. Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень. Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов`язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи» Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»): Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом. Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів. Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України. При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи. У матеріалах справи наявний акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого у ОСОБА_1 виявлено ознаки - запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. (а.с. 3) До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 30.10.2024 року о 23.40 год. (а.с. 4), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від огляду водій відмовився. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 (а.с. 6) вбачається, що останній стверджує, що є власником автомобіля Мерседес С класу, однак не перебував за кермом транспортного засобу, за кермом перебувала інша людина, яка була із ним незнайома, яка втекла з місця ДТП. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_4 (а.с. 7) 30.10.2024 року о 22 год. 25 хв. він сидів на лавці біля перехрестя та став свідком ДТП, автомобіль марки «Mercedes-Benz» сірого кольору, виїхав на перехрестя, не впорався з керуванням та врізався в огорожу. Згодом вийшла людина з пасажирського сидіння в сірій кофті. Він подивився на автомобіль та знову сів за кермо та від`їхав на декілька метрів. Після цього водій сів на землю. Він зі своїми друзями підійшли для того, щоб поцікавитися чи з водієм все гаразд та викликали поліцію. Водій поводив себе неадекватно та накинувся на його друга, але поруч зупинилося авто та він зупинився. Згідно з поясненнями ОСОБА_5 (а.с. 8) 30.10.2024 року він сидів на лавці біля перехрестя та побачив, як автомобіль марки «Mercedes-Benz» не впорався з управлінням, злетів з дороги, пошкодивши огорожу. В авто був лише водій в сірій кофті з капюшоном. У той час коли вони до нього підійшли він стверджував, що не керував, не водій. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, яку висловлено Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2023 року (провадження № 13-47зво22, судова справа № 208/712/19) положення КУпАП не містять заборони використовувати у судовому рішенні письмові пояснення, надані службовій особі правоохоронного органу. Апеляційний суд дійсно неодноразово вказував на необхідність, у відповідності до принципу безпосередності дослідження доказів, приймати певні заходи для забезпечення можливості перевірки письмових пояснень свідків шляхом їх допиту в судовому засіданні. Судом першої інстанції приймались заходи для того, щоб забезпечити допит вищевказаних свідків в суді. Разом з тим, допитати свідків у судовому засіданні виявилось неможливим. Так, відповідно до заяви ОСОБА_6 її син ОСОБА_5 проходить службу в лавах ЗСУ. ( а.п.51) Разом з тим, сторона захисту не наполягала на допиті вищевказаних свідків в суді апеляційної інстанції і не надала суду дані, які свідчать про те, що вищевказані свідки можуть надати суду показання, які спростують правильність висновків суду та доведуть невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Зокрема, вищевказані письмові пояснення свідків не мають вирішального значення щодо висновку суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, оскільки сукупність інших доказів разом із відеозаписом, яким зафіксовано вчинення адміністративного правопорушення, дозволяють повно та об`єктивно встановити обставини, які мають істотне значення для розгляду справи по суті. Так, до матеріалів справи долучено рапорт поліцейського взводу 2 роти 2 батальйону УПП в Івано-Франківській області рядового поліції Зварина В. (а.с. 9), зі змісту якого вбачається, що 30.10.2024 року о 22 год. 20 хв., патрулюючи у складі екіпажу «Ясень-102» спільно з рядовим ОСОБА_7 , на службовий планшет надійшло повідомлення «ДТП без травмованих». Прибувши за вказаною адресою вул. Тролейбусня, 14 в м. Івано-Франківськ, виявили транспортний засіб марки «Mercedes-Benz С220» номерний знак НОМЕР_1 з механічними пошкодженнями, також біля транспортного засобу знаходився водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає по АДРЕСА_1 . Зі слів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , що даний громадянин був за кермом вказаного автомобіля, та здійснив наїзд на перешкоду, а саме бетонне огородження. Також, під час спілкування з водієм було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в медичному закладі відмовився у присутності двох свідків. Також, було виявлено, що в громадянина відсутній чинний страховий поліс. На допомогу щодо виконання даного завдання було викликано додатковий екіпаж та складено матеріали про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126, ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП; Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує керівництво про законність своїх дій. Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення. Так, матеріали справи містять: зобов`язання до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №162744 щодо відсторонення на 24 год. від керування транспортними засобами ОСОБА_1 (а.с. 5), витяг з ІПН щодо інформації про посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 10), копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №162773 щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст.. 124 КУпАП (а.с. 11), копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3377838 щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП (а.с. 12), копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №213539 щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП (а.с. 13), заявку про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS-повідомлення (а.с. 14). Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції. Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 15). Зокрема, відеозаписом зафіксовано, як працівники поліції прибувають на місце ДТП, встановлюють особу водія транспортного засобу Мерседес, яким виявляється ОСОБА_1 , оскільки свідки на місці події поліції вказують на нього як на водія транспортного засобу і останній не заперечує, що дійсно керував транспортним засобом. Далі працівник поліції просять ОСОБА_1 надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Згодом водій ОСОБА_1 надав реєстраційний документ на транспортний засіб, надати посвідчення водія відмовився. Під час спілкування із водієм, працівник поліції вбачав у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та поведінка, що не відповідає обстановці, у зв`язку із цим запропоновано пройти огляд на місці за допомогою приладу Алкотест Драгер. Водій повідомив, що не заперечує проти огляду, однак повідомив, що він не керував транспортним засобом. Після того, як працівники поліції дістали для проходження огляду прилад Драгер, водій відмовився від проходження огляду, після цього працівником поліції було запропоновано водію пройти огляд у медичному закладі, водій повідомив, що він не бажає, оскільки не вбачає підстав для проходження огляду, тому що він не керував транспортним засобом. Після емоційної дискусії між працівником поліції та ОСОБА_1 , працівник поліції повідомив останнього, що відносно нього буде складено постанову про адміністративне правопорушення, у зв`язку із тим, що він відмовляється надати документи на вимогу працівника поліції, а також протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, ст. 124 КУпАП. Відеозаписом зафіксовано, як свідок надає письмові пояснення. Згодом на місце події прибуває ШМД, оскільки водій стверджував, що один зі свідків наніс йому удари в обличчя. У зв`язку із неналежною поведінкою, вживання нецензурної лексики в сторону працівників полії водія ОСОБА_1 повідомили, що відносно нього буде складено протокол за ст. 173 КУпАП, роз`яснили йому права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, водій повідомив, що права йому зрозумілі, і він бажає надати пояснення стосовно протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП. Відеозаписом зафіксовано момент складання протоколів про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП та ст. 124 КУпАП. ОСОБА_1 надав письмові пояснення по справі на окремому аркуші. Згодом водія ознайомлюють зі складним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, роз`яснили йому права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Від підпису про ознайомлення із протоколом про адміністративне правопорушення водій відмовився. Після цього свідки події ОСОБА_5 та ОСОБА_9 власними підписами засвідчили, що вони були свідками події та ознайомлення водія зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення. Згодом водія ОСОБА_1 ознайомлюють зі складеним відносно нього протоколом за ст. 124 КУпАП, останньому роз`яснюють його права та він отримує копію протоколу про адміністративне правопорушення. Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає, що відеозаписи у сукупності з іншими доказами по справі повністю доводять,що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди та повинен був у відповідності до вимог п.2.5 ПДР України виконати законні вимоги працівників поліції щодо проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп`яніння. Так, за своїм правовим змістом, згода водія транспортного засобу пройти відповідний огляд на стан сп`яніння полягає в тому, що водій погоджується виконувати та виконує всі законні вимоги лікаря, який проводить такий огляд та які спрямовані на отримання об`єктивного висновку щодо перебування водія у стані наркотичного сп`яніння. Разом з тим, зі змісту відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 своєю поведінкою ускладнював працівникам поліції виконання ними своїх обов`язків, намагався уникнути огляду на стан сп`яніння та відмовився виконувати законні вимоги працівників поліції щодо проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, чим допустив порушення вимог п.2.5 ПДР України. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп`яніння у медичному закладі. Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку. У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину. Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп`яніння в медичному закладі. Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку. Вказане правопорушення може бути вчинено водієм транспортного засобу як до проведення такого огляду, так і під час його проведення. Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів. Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_3 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння. Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. Апеляційний суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та користується правом на пільги, які встановлені Законодавством України для ветеранів війни, одружений та є батьком у багатодітній сім`ї, що підтверджується відповідним посвідченням. ( а.п.53,54) Крім того, відповідними листами Голови ГО «Мобільні Контейнери Стабнет» від 26.06.2025 року, директора БО «БФ «Час справедливості» від 27.06.2025 року, листом керівника БО «Перший добровольчий хірургічний шпиталь» від 28.06.2025 року та листа директора БФ «Україна Незламна» від 07.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 систематично перевозить через митні служби гуманітарну допомогу, яка призначена для потреб ЗСУ, медичних закладів, поранених військовослужбовців, постраждалого цивільного населення та проявляє себе як відповідальний та надійний партнер, демонструє високий рівень професіоналізму та громадської свідомості. ( а.п.111-114) Зокрема, апеляційний суд вважає, що при вирішанні питання щодо справедливості накладеного стягнення у відповідності до вимог ст.34 КУпАП необхідно враховувати вищевказані обставин, як обставини, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків. При цьому, ОСОБА_1 вину у вчиненні вищевказаного правопорушення не визнав, не надав належну оцінку своїм діям та не зробив відповідних висновків щодо неприпустимості вчинення таких правопорушень у майбутньому. Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян. Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення. Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУПаП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_1 справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону. З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника адвоката Федорук Ю.І. залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв