Ухвала КАС ВС № 200/73/25

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 07 серпня 2025 року м. Київ справа №200/73/25 адміністративне провадження № К/990/31164/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Чиркіна С.М., суддів: Шарапи В.М., Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі № 200/73/25 за позовом адвоката Овчаренка Олега Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Національна поліція України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУПФУ в Донецькій області, відповідач), в якому просив: визнати протиправним рішення ГУПФУ в Донецькій області від 13.12.2024 № 2889617192 «Про відмову в призначені пенсії», яким ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії за вислугу років, відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII; зобов`язати ГУПФУ в Донецькій області, призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 01.11.2024 відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII, на підставі документів надісланих до ГУПФУ в Донецькій області Національною поліцією України, на виконання рішення Донецького окружного адмінсуду від 06.12.2021 у справі № 200/11837/21, з врахуванням пільгової вислуги років для призначення пенсії 33 роки 00 місяців 00 днів. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФУ в Донецької області від 13.12.2024 № 2889617192 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУПФУ в Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 01.11.2024, відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на підставі документів надісланих до ГУПФУ в Донецької області Національною поліцією України, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі № 200/11837/21, з врахуванням пільгової вислуги років для призначення пенсії 33 роки 00 місяців 00 днів. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 апеляційну скаргу ГУПФУ в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі № 200/73/25 задоволено, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі № 200/73/25 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. 18.03.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в якій скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 160/6724/24, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки не враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 160/888/23, від 15.04.2024 у справі № 140/11144/23, від 10.06.2024 у справі № 260/4588/23, на які посилалася в обґрунтування. позовних вимог позивачка (пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України), а також на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (становить значний суспільний інтерес). Перевіривши касаційну скаргу та документи, додані до неї, суд дійшов такого висновку. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктами 3, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. У цій справі оскаржуються дії територіального підрозділу Пенсійного фонду України щодо відмови в призначені пенсії за вислугу років, відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що випадком для відкриття касаційного провадження відповідач зазначає підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Отже, наведені посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України мають загальний характер і не можуть вважатися винятковими. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд вважає, що скаржник не довів наявність підстав, вказаних у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у цій справі. Також як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Суд відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.03.2024 у справі № 160/888/23, від 15.04.2024 у справі № 140/11144/23, від 10.06.2024 у справі № 260/4588/23, з огляду на те, що обставини у цій справі та у справах, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування. Крім того, слід звернути увагу, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення у відповідності до актуальної правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23, де зазначено: «…56. Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону № 2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

57. Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

58. Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.

59. З огляду на наведене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у цій справі вважає правильним підхід, застосований у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 600/3836/22-а, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

60. При цьому, Судова палата вважає, що визначальним в цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Ураховуючи те, що він звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у 2023 році, після набрання чинності постановою № 119, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними….». У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022. Згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років. Оскільки календарна вислуга років позивачки становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо оформлення та направлення документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Скаржник не обґрунтовує підстави для відступу від висновків Верховного Суду та Суд не вбачає за необхідне відступати від такого висновку. Крім того, по тексту касаційної скарги, серед іншого, містяться посилання на постанови Верховного Суду, проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв`язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України Суд не бере такі до уваги. З огляду на наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, мотиви зводяться до незгоди із прийнятими судами попередніх інстанцій рішеннями. Отже, за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню та скаржником не доведені визначені законом виключні обставини, які можуть слугувати підставою для відкриття провадження. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі № 200/73/25 за позовом адвоката Овчаренка Олега Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Національна поліція України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя - доповідач: С.М. Чиркін Судді: В.М. Шарапа Я.О. Берназюк