Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/19855/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/19855/24 пров. № А/857/16737/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І., розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року в справі № 380/19855/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Андрусів У.Б., час ухвалення рішення 31 березня 2025 року, місце ухвалення рішення м.Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач-1, ГУ ПФУ у Вінницькій області), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-2, ГУ ПФУ у Львівській області), в якому просив: - визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області зарахувати стаж в період роботи в кооперативі «Гарант» з 10.01.1990 по 24.01.2001 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком учаснику бойових дій ОСОБА_1 . Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 13.11.2023 №134650026080 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 в кооперативі «Гарант» з 10.01.1990 до 24.01.2001. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач ГУ ПФУ у Вінницькій області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що необхідний страховий стаж визначений пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону 1058 становить 25років. Період роботи позивача з 10.01.1990р. по 24.01.2001р., можливо зарахувати після проведення зустрічної перевірки первинних документів, оскільки відсутня будь яка інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу щодо роботи Позивача на підприємстві. Страховий стаж оозивача склав 17 років 10 місяців 06 днів, що є не достатнім для призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону 1058. Стверджує про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами, в тому числі електронної справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 18.07.2016 серії НОМЕР_2 , видане на підставі довідки військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України від 08.04.2016 №849. Так, 13.11.2023 позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 155 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заяву позивача разом із доданими документами передано на розгляд до ГУ ПФУ у Вінницькій області. 13.11.2023 відповідач-1 прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії №134650026080. Зі змісту спірного рішення вбачається: «Пенсійний вік, визначений п. 4 ч. ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) становить 55 років. Вік заявника 56 років. Необхідний страховий стаж, визначений Законом, становить 25 років. Страховий стаж особи 17 років 10 місяців 06 днів. До стажу роботи не зараховано період роботи в колгоспі з 01.08.1989 по 01.01.1990, оскільки відсутня довідка про фактичну кількість відпрацьованих вихододнів. Період роботи з 10.01.1990 по 24.01.2001 можливо зарахувати після проведення зустрічної перевірки первинних документів, оскільки відсутня будь-яка інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу щодо роботи заявника на підприємстві». У призначенні пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи. 12.03.2024 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Державного архіву Львівської області щодо надання архівної довідки про стаж роботи та заробітну плату ОСОБА_1 в кооперативі «Гарант» з 10.01.1990 по 24.01.2001 згідно запису у трудовій книжці, оскільки підприємство ліквідоване. Листом від 19.03.2024 3532/01-36 вих Державний архів Львівської області повідомив про неможливість надання документів стосовно трудової діяльності позивача з 10.01.1990 по 24.01.2001, оскільки вони на зберігання не надходили. 03.07.2024 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до ГУ ПФУ у Львівській області щодо надання копій документів, необхідних для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 . Листом від 09.07.2024 №1300-5903-8/123384 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило про відсутність підстав для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До відповіді додало копію рішення про відмову від 13.11.2023 №134550026080. Вважаючи рішення відповідача-1 протиправним, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За приписами ч. 1, 3 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, є Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004. Частиною 1 ст. 9 Закону № 1058-унормовано, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок. За змістом п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - порядок №22-1). Відповідно до абз. 16, 17 пп. 6 п. 2.1. розділу 2 порядку 22-1 документами, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком особам, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 (з числа резервістів, військовозобов`язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 20, 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: посвідчення учасника бойових дій (у разі відсутності в посвідченні учасника бойових дій пункту і статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи, які підтверджують безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації). Суд установив, що позивач у період з 18.04.2015 по 21.05.2015, з 07.06.2015 по 03.08.2015, з 18.08.2015 по 04.04.2016 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України від 08.04.2016 №849. Спірним у розглядуваній справі є питання щодо наявності у позивача страхового стажу, необхідного для призначення дострокової пенсії, тобто не менше 25 років. Частинами 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, відповідно до вказаних норм обчислення стажу при розрахунку розміру пенсії здійснюється таким чином: за період до 01.01.2004 - на підставі записів трудової книжки (ст. 56, 60, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»); починаючи з 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку (ст. 24 Закону №1058-IV). Як вбачається з оскаржуваного акта індивідуальної дії, відповідач-1 не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 10.01.1990 до 24.01.2001 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки інформація про зазначений період роботи відсутня в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. За приписами ст. 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Згідно зі ст. 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Із системного аналізу наведених нормативних приписів суд висновує, що обов`язок щодо внесення даних в індивідуальні відомості про застраховану особу та внесення відомостей по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Тому відповідальність за невнесення індивідуальних відомостей про застраховану особу та несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює таке внесення відомостей та нарахування страхових внесків, їх сплату (утримання) із заробітної плати застрахованої особи. Внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по внесенню індивідуальних відомостей та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за оскаржуваний період для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплату пенсії. Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо внесення індивідуальних відомостей та належної сплати страхових внесків, а отже, не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи. Зазначений висновок корелюється з правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17. Водночас суд звертає увагу, що за змістом ст. 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - порядок №637). Пунктом 1 порядку № 637 регламентовано, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Приписами п. 3 порядку №637 унормовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених нормативних положень дає змогу дійти висновок, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли відсутня трудова книжка або в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Відповідно до записів 8, 9 трудової книжки НОМЕР_1 позивач у період з 10.01.1990 до 24.01.2001 працював в кооперативі «Гарант» на посаді завідуючого комерційним відділом. Крім того, факт існування трудових відносин позивача у зазначений період підтверджується також і копіями наказів від 15.01.1990 № 9 про прийняття на роботу за контрактом від 15.01.1990 та від 24.01.2001 №4 про звільнення за згодою сторін відповідно до ст. 36 п. 2 КЗпП України у зв`язку із закінченням дії трудового договору. Зазначені записи в трудовій книжці є чіткими, перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст не містять, мають реквізити наказів, містять печатки. Жодних зауважень стосовно записів трудової книжки позивача відповідач-1 не навів. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач-1 протиправно не зарахував позивачу до його страхового стажу періоду роботи з 10.01.1990 по 24.01.2001 у кооперативі «Гарант», у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про недостатність у позивача страхового стажу, необхідного для призначення дострокової пенсії за віком, тому оскаржуване рішення необхідно визнати протиправним та скасувати, а позовну вимогу в цій частині задовольнити. Оскільки суд установив, що відповідач-1 протиправно не зарахував позивачу до страхового стажу періоду роботи з 10.01.1990 до 24.01.2001 у кооперативі «Гарант», то належить зобов`язати відповідача-1 вказані періоди роботи позивача зарахувати до його страхового стажу, що є достатнім для призначення дострокової пенсії за віком. Отже страховий стаж позивача з урахуванням періодів, які відповідач не заперечує (17 років 10 місяців 6 днів), та з урахуванням тих періодів, які суд зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивача, становить (за простими математичними підрахунками суду) очевидно понад необхідних 25 років, що є достатнім для призначення дострокової пенсії за віком. Станом на день звернення із заявою від 13.11.2023 позивач досягнув 56-річного віку, що відповідає віковому цензу, визначеному п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV. Крім того, суд установив, що позивач має статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення учасника бойових дій від 18.07.2016 серії НОМЕР_2 , та брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України від 08.04.2016 №849. Отже, у спірній ситуації щодо позивача дотримано всі умови, необхідні для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV, тому суд з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача вважає за необхідне зобов`язати пенсійний орган призначити йому таку пенсію. Оскільки позивач звернувся із заявою про призначення дострокової пенсії зі спливом тримісячного строку після досягнення 55-річного віку, пенсія підлягає призначенню з 13.11.2023. Водночас дії зобов`язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що прийняв рішення - ГУ ПФУ у Вінницькій області. Наведена правова позиція корелюється з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 18.09.2024 у справі №240/6201/23. Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції підставно врахував обставину того, що позивач проходить військову службу, що підтверджується довідкою, виданою військовою частиною НОМЕР_4 та бере участь у заходах з протидії та відсічі збройної агресії російської федерації, що свідчить про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених ч. 2 ст. 122 КАС України. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в ухвалах від 02.06.2022 у справі №757/30991/18-а, від 14.07.2022 у справі №380/10696/21, від 27.07.2022 у справі №380/13558/21, від 27.07. 2022 у справі №380/12913/21, від 04.08. 2022 у справі №420/2429/20, від 12.08.2022 у справі №400/3957/21, від 21.09. 2022 у справі №360/4969/21. Зрештою колегія суддів наголошує, що апелянт не зазначає про дату з якої позивач довідався чи повинен був довідатися про оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №134650026080 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Обставин повідомлення позивача про прийняте рішення, окрім як листом від 09.07.2024 №1300-5903-8/123384 до якого долучено рішення від 13.11.2023 року №134650026080, матеріали справи не містять. Посилання скаржника на періодичність пенсійної виплати апеляційним судом в спірних правовідносинах відхиляються, оскільки позивач оскаржує саме рішення про відмову в призначенні пенсії. Дослідивши обставини справи у відповідно до наведених вище правових норм, колегія суддів підтримує правильний висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача-1 призначити позивачу з 13.11.2023 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року в справі № 380/19855/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич О. І. Мікула Повне судове рішення складено 06 серпня 2025 року.