Постанова Харківський апеляційний суд № 953/1619/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/1619/25 Головуючий І-ї інстанції Кононенко Т.О. Провадження № 33/818/663/25 Суддя доповідач Гєрцик Р.В. Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 серпня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Гєрцика Р.В. секретаря судового засідання Костенко Ю.С. за участю захисника Шесточенко Т.І. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Шесточенко Т.І. на постанову судді Київського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 УСТАНОВИВ: Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини Згідно постанови судді, 10 лютого 2025 року о 22 год. 39 хв. в м. Харкові по вул. Алчевських, 56, водій ОСОБА_2 керував автомобілем Jeep Compass д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. На вимогу поліцейського відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Dragеr та в медичному закладі КНП ХОРОНД на вул. Шевченка, 26, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Постановою судді Київського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2025 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала В апеляційній скарзі захисник Шесточенко Т.І. просить постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення та доданих до нього матеріалів, постанови суду вбачається, що правопорушником є « ОСОБА_2 », в той час як фактично ПІБ підзахисного « ОСОБА_1 ». Як зазначає захисник Шесточенко Т.І., нею як захисником правопорушника до суду першої інстанції було надано, зокрема, копію договору про надання правничої допомоги, де зазначений клієнт « ОСОБА_1 », та клопотання про виклик робітників поліції, в якому також зазначено правильне прізвище клієнта « ОСОБА_3 ». Викладене, на думку апелянта, свідчить про те, що ані співробітниками поліції, ані судом в порушення норм чинного законодавства, не було встановлено особу правопорушника. Крім того, судом першої інстанції були проігноровані обставини, на які захисник посилалась у своєму клопотанні про виклик співробітників поліції, зокрема, щодо причин підстереження водія на шляху його слідування, звернення до нього вже після залишення авто, а не під час керування ТЗ. Також, вказує, що не зрозуміло, де саме співробітники поліції побачили у ОСОБА_2 ознаки алкогольного сп`яніння (тремтіння пальців рук, поведінку, що не відповідає обстановці). Вказує, що водію фактично не було роз`яснено права, що в сукупності свідчить про порушення процедури складання протоколу. Мотиви суду Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові. Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП. Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Так, судовим розглядом встановлено, що 10 лютого 2025 року о 22 год. 39 хв. в м. Харкові по вул. Алчевських, 56, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Jeep Compass д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. На вимогу поліцейського відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Dragеr та в медичному закладі КНП ХОРОНД. Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №243780 від 10.02.2025 року. Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме: - оглянутими відомостями відеозаписів, долучених працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ; - актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці;огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатора Dragеr; - направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 10.02.2025 року о 22 год. 50 хв., згідно якого у результаті огляду проведеного поліцейським, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці; огляд на стан алкогольного сп`яніння у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився від його проходження; - рапортом інспектора взводу 1 роти 6 батальйону 2 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Косиненка А. від 10.02.2025 року щодо події з зазначенням місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 . Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Апеляційний суд приймає до уваги, що захисником не оскаржується той факт, що ОСОБА_1 19.02.2022 року керував автомобілем Jeep Compass д.н.з. НОМЕР_1 та був зупинений працівниками поліції. Перевіряючи доводи апелянта про те, що ані співробітниками поліції, ані судом в порушення норм чинного законодавства, не було встановлено особу правопорушника, оскільки в матеріалах адміністративної справи невірно вказано його прізвище (« ОСОБА_4 » замість правильного « ОСОБА_3 »), то апеляційний суд вважає такі доводи необґрунтованими, з огляду на наступне. Як убачається з відомостей наданого працівниками поліції відеозапису події, особу ОСОБА_1 було встановлено за посвідченням водія НОМЕР_2 , наданим ним на вимогу поліцейських. Після складення протоколу про адміністративне правопорушення щодо нього за ч.1 ст. 130 КУпАП, ОСОБА_1 було ознайомлено з його змістом, при цьому, останній підписав складений протокол власноруч та без зауважень, про що свідчить його власний підпис у відповідній графі та помітка «Згоден». (а.с. 1) Крім того, як убачається з матеріалів справи та не заперечується самим захисником, адвокат Шесточенко Т.І. ознайомлювалася з матеріалами справи про адміністративне правопорушення, особисто приймала участь у судовому засіданні суду першої інстанції, проте, жодних зауважень щодо невірно встановленої особи її підзахисного не зазначала. Інших суттєвих доказів на підтвердження того факту, що було порушено процедуру встановлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, до апеляційної скарги не додано, а матеріали справи їх не містять. Також, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник Шесточенко Т.І. не заперечувала той факт, що на відеозаписі події, що мала місце 10.02.2025 року, особа, щодо якої було складено протокол про адміністративне правопорушення саме ОСОБА_1 . При цьому, надала до суду копію паспорту серії НОМЕР_3 , виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, 15.07.1996 року, та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера 2930412773, видану ДПІ у Київському районі м.Харкова 19.11.1990 року, згідно яких ПІБ особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Між тим, розбіжності, на які посилається захисник, носять характер описки, яка, у разі необхідності, може бути виправлена шляхом подання відповідної заяви до районного суду. І хоча КУпАП не передбачено порядку виправлення описок в постанові судді, у даному випадку можливо застосувати аналогію закону визначену в КПК України, а саме застосувати ст. 379 КПК України, оскільки постанова про накладення адміністративного стягнення є різновидом судових рішень. Крім того, стороною захисту не оспорюється сам факт події за участю ОСОБА_1 , що свідчить про те, що протокол складено щодо однієї особи- ОСОБА_1 . Також, як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення, особу останнього було встановлення на підставі наданого ним водійського посвідчення, копію його стороною захисту не було надано, а тому правильність прізвища ОСОБА_1 саме в цьому документі перевірити не виявилось можливим. Таким чином, суд апеляційної інстанції ставиться критично до таких доводів апелянта та розцінює їх як обраний спосіб захисту та спробу уникнути від відповідальності. Доводи апеляційної скарги захисника щодо відсутності у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння та не роз`яснення прав з боку співробітників поліції у даному випадку є недоречними та спростовуються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, за змістом якого водію були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, підписаним ОСОБА_1 власноруч та без заперечень, та наявним у справі відеоматеріалом, відповідно до змісту якого, водій, між тим, не заперечує факт керування ТЗ після того, як випив пива, визнає провину та обіцяє виправитись. Так, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак алкогольного сп`яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам. Статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп`яніння. Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Відповідно до пункту 3 Розділу І Інструкції, ознаками алкогольного сп`яніння є: -запах алкоголю з порожнини рота; -порушення координації рухів; -порушення мови; -виражене тремтіння пальців рук; -різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; -поведінка, що не відповідає обстановці. Інспектором поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме:запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. (а.с. 1) Посилання в протоколі на ознаки сп`яніння, які стали підставою для пропозиції пройти такий огляд, відповідають роз`ясненням, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, від якого останній відмовився. Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння. Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень. В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 дійшли до висновку, що він має ознаки алкогольного сп`яніння, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння. Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду. Однак, як було встановлено дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися в порядку ст.267 КУпАП. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу. За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення. З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду на місці або у медичному закладі, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає. У судовому засіданні апеляційного суду адвокат Шесточенко Т.І., посилаючись на положення абз.3 п.28 Постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зазначила, що постановою Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2021 року, про яку ОСОБА_1 стало відомо тільки у червні 2025 року, останнього було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Станом на теперішній час вказане судове рішення не виконане, право ОСОБА_1 на керування ТЗ не відновлено, а тому його неможливо повторно позбавити такого права. Дані доводи апелянта є неспроможними, з врахуванням того, що позбавлення права керування транспортними засобами в якості обов`язкового додаткового виду адміністративного стягнення прямо передбачено санкцією ч.1 ст.130 КУпАП. Позбавлення права керування транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого адміністративного стягнення, передбаченій ст.23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети адміністративного стягнення щодо запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень як особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. Крім того, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність порушення ПДР України та, відповідно, можливість настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. В свою чергу, відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства. Тобто, правова природа такого стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей КУпАП і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Так, відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП передбачено, адміністративне стягнення у видінакладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п.1.10 ПДР України водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Як убачається з довідки інспектора ВАП УПП в Харківській області лейтенанта поліції Бурикіної В., ОСОБА_1 , згідно облікових даних НАІС ДДАІ, отримав посвідчення водія НОМЕР_2 (а.с. 2), тобто ним було складено іспит на знання вимог ПДР України та в розумінні диспозиції ч.1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 є водієм, тобто на нього може бути накладено стягнення у видіштрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, що є обов`язковим. Також, апеляційний суд звертає увагу апелянта на те, що ст.130 КУпАП передбачено, що якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті. Крім того, позбавлення права керування транспортними засобами, як вид кримінального покарання та як вид адміністративного стягнення, є самостійними та різними за своєю правовою природою категоріями відповідальності, ані діючий кримінальний процесуальний закон, ані КУпАП, не містять відповідних норм щодо зарахування цих видів правового примусу, а тому вони повинні застосовуватися та виконуватися самостійно, незалежно один від одного. Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників. Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для її виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Шесточенко Т.І. залишити без задоволення. Постанову суддіКиївського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Р.В. Гєрцик