Постанова Кропивницький апеляційний суд № 405/8419/24

Кропивницький апеляційний суд № провадження 33/4809/413/25 Головуючий у суді І-ї інстанції Плохотніченко Л. І. Категорія - 130 Доповідач у суді ІІ-ї інстанції Іванов Д. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.07.2025 року м. Кропивницький Суддя Кропивницького апеляційного суду Іванов Д.Л., за участю захисника ОСОБА_1 - адвоката Кушнірова О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку апеляційного перегляду адміністративну справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 адвоката Кушнірова О.М. на постанову Подільського районного суду міста Кропивницького від 02 червня 2025 року в справі про притягнення: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - ВСТАНОВИВ: Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 191902, оформленого 08.12.2024 року старшим лейтенантом поліції Подолян В.В., ОСОБА_1 поставлено за провину порушення вимог п. 2.9 а) ПДР України, яке виразилось у тому, що ОСОБА_1 08.12.2024 року о 21.37 год. керував транспортним засобом марки KIA SORENTOH, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Велика Перспективна, 36 у м. Кропивницькому в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується результатами проведеного на місці зупинки огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння із застосуванням спеціального технічного приладу «DRAGER Alcotest 7510». Постановою Подільського районного суду міста Кропивницького від 02 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Як вбачається з рішення суд встановив, що 08.12.2024 року о 21. 37 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки KIA SORENTOH, д. н. з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Перед оглядом водія, інспектором поліції водію ОСОБА_1 повідомлено, про те, що у нього виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння, зі згоди водія, відповідно до встановленого законодавством порядку проводився із застосуванням спеціального технічного засобу Drager AIcotest 7510, тест

486. За наслідками проведення зазначеного огляду, результат огляду засвідчив наявність у водія ОСОБА_1 1,51 проміле, з яким водій погодився, що зафіксовано на відеозапису, долученого до матеріалів справи. За висновком суду, вина ОСОБА_1 у керуванні автомобілем у стані алкогольного сп`яніння повністю підтверджується сукупністю наявних у справі належних та допустимих доказів, у тому числі відеозаписом обставин події, які підтверджують факт того, що водій ОСОБА_1 мав потенційну можливість керувати транспортним засобом, однак будь-яких намагань щодо здійснення телефонного виклику тверезого водія або в інший спосіб залишити транспортний засіб не здійснив. При цьому, доводи адвоката Кушнірова О.М про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи доказів, які підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також порушення процедури огляду та встановленого порядку оформлення адміністративних матеріалів, суд оцінив критично, вказавши про те, що ОСОБА_1 у розумінні Конвенції про дорожній рух, на час вчинення адміністративного правопорушення, а саме 05.03.2025 виконував функції водія і є суб`єктом відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. В апеляційній скарзі адвокат Кушніров О.М. просить скасувати постанову місцевого суду, як незаконну та необґрунтовану, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю події та у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Зокрема зазначає про те, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, не відповідають дійсності і спростовуються відеозаписом, який міститься у матеріалах справи, на якому зафіксовано, що автомобіль ОСОБА_1 був припаркований на узбіччі дороги у нерухомому стані, тобто ОСОБА_1 не був учасником дорожнього руху і не є суб`єктом відповідальності за порушенням ПДР України. Висновки суду про те, що ОСОБА_1 гіпотетично мав потенційну можливість керувати автомобілем, на думку захисника є лише припущенням, яке з урахуванням презумпції невинуватості та практики ЄСПЛ трактується на користь ОСОБА_1 , винуватість якого підлягає доказуванню і не може ґрунтуватись на суперечливих даних та недостовірних доказах. Адвокат Кушніров О.М. стверджує, що суд першої інстанції формально розглянув справу, допустив необ`єктивність та неповноту при з`ясуванні фактичних обставин справи та при дослідженні доказів, взагалі не дав оцінки доводам сторони захисту, зазначених у клопотанні, неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, ухвалив рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, яке не грунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин справи. З`ясувавши обставини справи у межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення захисника Кушнірова О.М., який підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити, допитавши свідка ОСОБА_2 , а також перевіривши матеріали адміністративної справи, вважаю, що апеляційна скарга адвоката Кушнірова О.М. в інтересах ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню за таких підстав. Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень. Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «+4 посилання» та інших. Отже, відповідно до практики ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю є кримінальною, мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії статті 6 Конвенції. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України презумпції невинності. У справі «Гурепка проти України» з огляду на свою усталену прецедентну практику, Суд не має сумніву, що в силу суворості санкції дана справа за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носило кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції. Беззаперечно адміністративне стягнення у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер. Суттєве посилення санкцій за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 130 КУпАП, максимально наближає адміністративні стягнення до кримінальних покарань. Згідно із ст.7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. В ній зокрема, потрібно навести докази, на яких обґрунтовується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Однак, суддя місцевого суду при розгляді справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, вказаних вимог не дотримався, що вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Так, згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вчинення даного адміністративного правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. В той же час вказана норма закону відсилає до підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, в тому числі і осіб, які керують транспортними засобами, і що встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Відповідно до вимог п.2.9 а) ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Визначення терміну "керування транспортним засобом" наведено в п. 27 Постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. У рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу. Згідно ч. 2 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» до учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. У даному випадку, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд констатував факт керування ОСОБА_1 автомобілем у стані алкогольного сп`яніння на підставі даних протоколу про адміністративне правопорушення, а також відеозапису, вказавши про те, що водій ОСОБА_1 мав потенційну можливість керувати транспортним засобом, однак будь-яких намагань щодо здійснення телефонного виклику тверезого водія або в інший спосіб залишити транспортний засіб не здійснив. При тому, що з усіх обставин, які зафіксовано на відео, факт керування ОСОБА_1 автомобілем працівниками поліції в автоматичному режимі або іншим законним способом не зафіксований. Відеозапис починається з того, що працівники поліції підходять до автомобіля ОСОБА_1 , який припаркований на узбіччі дороги, пояснюють ОСОБА_1 , що в автомобілі не освітлюються номерні знаки і пропонують ОСОБА_1 пред`явити документи на автомобіль з іноземною реєстрацією. ОСОБА_1 у свою чергу дії працівників поліції не оспорює, пред`являє посвідчення водія та документи на автомобіль з іноземною реєстрацією, поводить себе спокійно та врівноважено, чітко відповідає на запитання, на ногах не хитається та не проявляє ніяких ознак алкогольного сп`яніння. Більш того, ОСОБА_1 повідомляє, що він військовослужбовець, має зброю, пред`являє документи, погоджується пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, позитивні результати якого не оспорює, з суб`єктивних причин. При тому, що в Україні задекларований та діє принцип презумпції невинуватості, а право на захист є одним з фундаментальних гарантій правової держави, апеляційний суд з об`єктивністю констатує, що ті ознаки алкогольного сп`яніння, які зафіксовані у акті огляду ОСОБА_1 не спостерігаються, а сумнівні показники алкотесту «Драгер» 1.51 проміле, з урахуванням відсутності доказів керування ОСОБА_1 автомобілем, який протягом всього часу фіксації знаходиться у нерухомому стані, трактуються на користь ОСОБА_1 . Окремо апеляційний суд відмічає, що Європейський суд з прав людини, серед іншого, (справа «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року заява № 36673/04; «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року), зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення. Конкретність пред`явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів. Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення. З огляду на зазначене, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачена, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В даному випадку, суд з власної ініціативи змінив фабулу обвинувачення ОСОБА_1 , яка зазначена у протоколі, що є недопустимим, більш того допустив помилку у даті вчинення, вказавши у своєму рішення про те, що ОСОБА_1 у розумінні Конвенції про дорожній рух, на час вчинення адміністративного правопорушення, а саме 05.03.2025 року виконував функції водія і є суб`єктом відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Висновок суду про те, що ОСОБА_1 мав потенційну можливість керувати транспортним засобом є припущенням і лише підтверджує доводи апеляційної скарги адвоката Кушнірова О.М. про упередженість та необ`єктивність суду, оскільки суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачена, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону). За правилами ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Складання протоколу, оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень ст. 251 КУпАП, є предметом оцінки суду у сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Так, Наказом МВС України №1395 «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07.11.2015 року (останні зміни 27.01.2025 року) в додатку 1 міститься зразок протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідно до розділу II оформлення протоколів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - Протокол про адміністративне правопорушення (додаток 1) складається в письмовій формі відповідно до статті 254 КУпАП. За результатами перегляду цієї, апеляційний суд з об`єктивністю констатує, що протокол серії ЕПР 1 № 191902 від 08.12.2024 року, оформлений поліцейським Подолян В.В. стосовно ОСОБА_1 не на стандартному бланку, який затверджений інструкцією, а на аркуші паперу шириною 5 см., який не містить всіх необхідних реквізитів та місця для його нормального заповнення, а оптимізація процесу та спрощений підхід поліцейських до оформлення адміністративних матеріалів по даній категорії справ, потребує правового визначення та технічного вдосконалення. Таким чином, обставини які викладені у протоколі про те, що ОСОБА_1 08.12.2024 року о 21.37 год. керував транспортним засобом марки KIA SORENTO, реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Велика Перспективна, 36 у м. Кропивницькому в стані алкогольного сп`яніння, не підтверджені належними та допустимими доказами, а сам протокол є лише документом, який як зазначено вище оформлений з процесуальними порушеннями щодо форми та змісту. Крім того, відповідно до ст. 266-1 КУпАП огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. У разі незгоди військовозобов`язаного та резервіста під час проходження зборів, а також військовослужбовця Збройних Сил України на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, уповноваженими особами з використанням спеціальних технічних засобів та тестів або у разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. В даному випадку, у матеріалах справи є достовірні дані про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем одного з спеціальних підрозділів ЗСУ, на відео зафіксовано, що ОСОБА_1 представляє документи і повідомляє поліцейського про те, що він на «службі» автомобіль з іноземної реєстрацію, є зброя. КУпАП міститься спеціальну норму - статтю 235-1, яка передбачає обов`язок Військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України складення протоколів у справах про адміністративні правопорушення відносно військовослужбовців у сфері безпеки дорожнього руху, за змістом зазначеної статті, зокрема, протоколи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків порушення правил дорожнього руху за які може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, передаються військовим інспектором безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України до суду. В даній ситуації, апеляційний суд вважає, що поліцейський ОСОБА_2 встановивши, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем спеціального підрозділу, нібито керує автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, має зброю і у справі фігурує автомобіль з іноземною реєстрацією, повинен був повідомити про даний випадок уповноважену особу Військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Замість цього старший лейтенант поліції Подолян В.В., не дотримався вимог інструкції та встановленого порядку огляду військовослужбовців на стан алкогольного сп`яніння, не повідомив спеціальний орган, а обмежився за результатами тестування констатацією факту керування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння. При цьому, алкотест «Драгер» висвічує показники 1.51 проміле алкоголю у видихуваному повітрі, тобто високі показники, які характерні для тяжкого ступеню алкогольного сп`яніння, при тому, що поведінка ОСОБА_1 , його мова та координація рухів, з точки зору незалежного спостерігача абсолютно нормальні, а роздруківка чеку з позитивним результатом на відео не фіксується. Тобто, з того, що зафіксовано на відео, однозначно стверджувати про те, що ОСОБА_1 керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння - неможливо. Крім того, обов`язок збирання доказів у справах про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП. Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому вст. 62 Конституції України. У рішенні ЄСПЛ від 16 листопада 2023 року по справі «Фігурка проти України» Європейський суд зазначив, що неупередженість (безсторонність), як правило, означає відсутність упередженості чи необ`єктивності, і що її наявність можна перевірити різними способами. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, де мають ураховуватися особисті переконання та поведінка конкретного судді, тобто наявність у судді будь-яких особистих упереджень або необ`єктивності в даній справі; а також відповідно до об`єктивного критерію, тобто шляхом з`ясування того, чи сам суд і, серед інших аспектів, його склад, забезпечували достатні гарантії для виключення будь-яких законних сумнівів в його неупередженості. Що стосується суб`єктивного критерію, то принцип, згідно з яким суд повинен вважатися вільним від особистих упереджень або упередженості, давно встановлений у прецедентній практиці ЄСПЛ. Стосовно типу необхідного доказу, ЄСПЛ, наприклад, намагається з`ясувати, чи виявляв суддя ворожість або неприязнь з особистих причин. У переважній більшості справ, які порушують питання неупередженості, ЄСПЛ зосереджувався на об`єктивному критерії. Проте не існує чіткого поділу між суб`єктивною та об`єктивною неупередженістю, оскільки поведінка судді може не лише викликати об`єктивні побоювання щодо неупередженості з точки зору зовнішнього спостерігача (об`єктивний критерій), але також може порушувати питання про його / її особисті переконання (суб`єктивний критерій). Таким чином, у деяких випадках, коли може бути складно зібрати докази, з допомогою яких можна спростувати презумпцію суб`єктивної неупередженості судді, вимога об`єктивної неупередженості є ще однією важливою гарантією. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. В даному випадку, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зайняв непритаманну судочинству сторону обвинувачення, доводи адвоката Кушнірова О.М. про те, що ОСОБА_1 не керував автомобілем, маніпуляції з процедурою освідування та оформленням процесуальних документів, що є наслідком недійсності огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, не знайшли свого переконливого відображення в оскаржуваній постанові, а риторика про ймовірність та потенційну можливість ОСОБА_1 керувати автомобілем, до правосуддя не має ніякого відношення. З огляду на те, що старший лейтенант поліції Подолян В.В. повідомлявся, однак двічі не з`явився в судове засідання в суд першої інстанції і, як з`ясувалось під час апеляційного розгляду не повідомив про причини неявки та не зміг чітко аргументувати та спростувати доводи сторони захист, то суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачена, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З урахування останнього рішення ЄСПЛ у справі « Гайдашевський проти України» апеляційний суд відмічає, що не може і не повинен суд здійснювати функції сторони обвинувачення, як в даному випадку, а наведені обставини потребували детального з`ясування, об`єктивної та належної оцінки, не дотримання цього принципу та формальний підхід і призвело до помилкового та передчасного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а тому постанова судді місцевого суду підлягає безумовному скасуванню. Враховуючи вимоги ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, апеляційна скарга адвоката Кушнірова О.М. підлягає частковому задоволенню, а провадження у справі, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закриттю, у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а не події як вважає захисник. Керуючись ст.ст. 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Кушнірова О.М. -задовольнити частково. Постанову Подільського районного суду міста Кропивницького від 02 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - скасувати, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Кропивницького апеляційного суду Д.Л. Іванов