Постанова 4817 № 608/3170/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 608/3170/24Головуючий у 1-й інстанції Коломієць Н. З. Провадження № 22-ц/817/599/25 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 серпня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого Гірського Б.О. суддів Костіва О.З., Храпак Н.М. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №608/3170/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Квятковський Дмитро Васильович на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2025 року (ухвалене суддею Коломієць Н.З.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Свеа Фінанс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, - В С Т А Н О В И В : В грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю Свеа Фінанс (далі ТОВ Свеа Фінанс) звернулось до суду із вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 05 березня 2019 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі АТ «Ідея Банк») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №Z62.19741.004989237. Відповідно до розділу 1 Кредитного договору, банк надав позичальнику кредит у розмірі 40 307,00 грн, а позичальник зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами і платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно із Графіком платежів. Кредит надається строком на 24 місяці, Кредитним договором встановлено розмір процентної ставки 15,0% річних. Підписанням відповідного Кредитного договору позичальник також приєднався до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, що діяла станом на дату укладення договору, і яка розміщена за посиланням https://ideabank.ua/uk/about/public-contracts) та підтвердив свою обізнаність про Умови та Тарифи Банку. На виконання умов вищевказаного договору АТ «Ідея Банк» свої зобов`язання по видачі відповідних сум кредиту виконало повністю. Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. Всупереч умовам Кредитного договору відповідач не здійснив своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний у договорі, чим суттєво порушив взяті на себе договірні зобов`язання. Також 05 березня 2019 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №C-001-048817-19-

980. Відповідно до підпунктів 2.1, 2.2, 2.3 і пункту 2 Кредитного договору, банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії по рахунку. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 гривень. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 5 000,00 грн. Визначення суми кредитної лінії, що може бути доступна Клієнту, протягом строку дії відновлювальної кредитної лінії, здійснює банк в межах встановленого Угодою максимального ліміту кредитної лінії без будь-яких обмежень. Відсоткова ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48,00% річних. Підписанням відповідного Кредитного договору позичальник також приєднався до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, що діяла станом на дату укладення договору, і яка розміщена за посиланням https://ideabank.ua/uk/about/public-contracts) та підтвердив свою обізнаність про Умови та Тарифи Банку. На виконання умов вищевказаного договору АТ «Ідея Банк» свої зобов`язання по видачі відповідних сум кредиту виконало повністю. Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. Всупереч умов кредитних договорів відповідач не здійснив своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний у договорі, чим суттєво порушив взяті на себе договірні зобов`язання. 25 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» було укладено Договір факторингу №01.02- 31/23. Відповідно до розділу 2 Договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступило свої права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право вимоги за первинними договорами, в розмірі заборгованостей боржників перед АТ «Ідея Банк», визначеними в Реєстрі боржників. В тому числі, за даним Договором факторингу ТОВ «СВЕА ФІНАНС», було відступлено права вимоги за заборгованостями ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договорами №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 і №C-001-048817-19-980 від 05.03.2019. Згідно з розрахунком заборгованості по кредитному договору №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» станом на дату подачі позову, складає: заборгованість за основним боргом - 29 257,37 грн; заборгованість за відсотками - 14 346,46 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 29 879,26 грн; всього - 73 483,09 грн. Згідно з розрахунком заборгованості по кредитному договору №C-001-048817-19-980 від 05.03.2019 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» станом на дату подачі позову, складає: заборгованість за основним боргом 5 000,00 грн; заборгованість за відсотками - 8 028,09 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 00,00 грн, всього - 13 028,09 гривень. На підставі наведеного, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитними договорами №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 і № C-001-048817-19-980 від 05.03.2019 в загальному розмірі 86 511,18 гривень та судові витрати по справі. Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за Кредитними договорами №Z62.19741.004989237 від 05 березня 2019 року і № C-001-048817-19-980 від 05 березня 2019 року у сумарному розмірі 86 511 грн 18 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» судовий збір в розмірі 2 422 грн. 40 коп. В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Квятковський Д.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим. Вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності. Вважає нікчемною умову кредитного договору щодо щомісячної комісії. Вказує на те, що розрахунок заборгованості позивача не підтверджений первинними виписками. Звертає увагу на відсутність доказів повідомлення боржника про заміну кредитора на підставі договору факторингу. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Судом встановлено, що 05 березня 2019 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №Z62.19741.004989237. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 40 307,00 гривень, строком на 24 місяці, за процентною ставкою у розмірі 15,0 % річних. 05 березня 2019 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки №C-001-048817-19-

980. Ліміт Кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 5 000,00 грн; максимальний ліміт 200 000 грн; відсоткова ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48,00% річних. Зобов`язання за переліченими договорами АТ «Ідея Банк» були виконані належним чином, що підтверджується відповідними виписками АТ «Ідея Банк» за вищезазначеними кредитними договорами. Відповідно до розрахунків заборгованості за договором №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 року, у відповідачки наявна заборгованість, а саме: за основним боргом - 29 257,37 грн.; заборгованість за відсотками - 14 346,46 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 29 879,26 грн.; всього - 73 483,09 грн., а за договором №C-001-048817-19-980 від 05.03.2019: за основним боргом 5 000,00 грн., за відсотками - 8 028,09 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 00,00 грн., всього - 13 028,09 грн. Згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 відповідачка щомісячно, починаючи з 05.04.2019 (перший платіж) повинна була вносити на рахунок Банку 2805,59 гривень оплати за користування кредитними коштами. Згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 відповідачка щомісячно, починаючи з 05.04.2019 (перший платіж) повинна була вносити на рахунок Банку 2 805,59 гривень оплати за користування кредитними коштами. Згідно виписки АТ «Ідея Банк» від 25.07.2023 року щодо кредитної лінії, відкритої відповідно до Договору №C-001-048817-19-980 від 05.03.2019, ОСОБА_1 . З 28.03.2019 року почала користуватися кредитними коштами, однак плату за користування належним чином не здійснювала, внаслідок чого також утворилася заборгованість у сумі 13 028,09 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та вважав, що строк позовної давності не пропущений, оскільки на період дії карантину та воєнного стану строк позовної давності зупинився. Колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанцію з огляду на наступне. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право набуло статус нового кредитора. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені у статті 6 Закону № 2664-III. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Так, виходячи із змісту долученого позивачем договору факторингу, реєстрів боржників, колегія суддів приходить до переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до відповідача за кредитними договорами №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 року та №C-001-048817-19-980 від 05.03.2019 року. З урахуванням встановлених фактичних обставин даної справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач отримала кредитні кошти, однак вчасно їх не повернула, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення відповідної заборгованості. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Разом з тим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01 липня 2023 року. В той же час, з початком повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року, який набув чинності 17 березня 2022 року «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Отже, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається. З приводу застосування вищезазначених норм закону Верховний Суд висловив свою позицію в постановах від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, від 13 липня 2023 року у справі № 910/14550/17, від 29 травня 2024 року у справі № 523/19380/21, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23, від 03 грудня 2024 року у справі № 910/2721/23. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строки позовної давності були зупинені з 02.04.2020 року, а позивач звернувшись з позовом у грудні 2024 року, не пропустив строк позовної давності на звернення до суду. Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів на підтвердження повідомлення боржника про заміну кредитора, оскільки боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15. Крім того, за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції слушно взято до уваги розрахунки заборгованості, надані позивачем, оскільки нарахування відсотків у них здійснено у відповідності до умов кредитних договорів. Водночас відповідачем не було надано контррозрахунку заборгованості. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що умови Договору №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 щодо нарахування та сплати щомісячної комісії є нікчемними, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до п.1.10 Кредитного договору №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 року, плата за обслуговування кредиту включає в себе надання інформації по рахунках позичальника з використанням телефонних, електронних та інших каналів зв`язку. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Відповідно до п.3.3.1 Кредитного договору №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 року, за невиконання чи неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за цим Договором, Банк має право нараховувати пеню за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі 0,15% - в період прострочення оплати від 1 до 60 календарних днів та 0,65% - в період прострочення сплати з 61 календарного дня та по день повного погашення за цим договором, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення. Разом з тим, 10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»). Так, із змісту п. 1 кредитного договору №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 року, банк надав позичальнику кредит у розмірі 40 307, 00 грн. на поточні потреби. Таким чином, з урахуванням п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. На виконання вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст.11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах. Враховуючи те, що пунктом 1.10 кредитного договору №Z62.19741.004989237 від 05.03.2019 року встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості, суд апеляційної інстанції вважає, що вказане положення є нікчемним. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями у розмірі 29 879,26 грн. є помилковими та не відповідають обставинам справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір стягнутої з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитними договорами №Z62.19741.004989237 від 05 березня 2019 року та № C-001-048817-19-980 від 05 березня 2019 року з 86 511 грн. 18 коп. до 56 631 грн. 92 коп. з яких: за кредитним договором №Z62.19741.004989237 від 05 березня 2019 року: 29 257 грн. 37 коп. заборгованість за основним боргом, 14 346 грн. 46 коп. заборгованість за відсотками; за кредитним договором № C-001-048817-19-980 від 05 березня 2019 року: 5 000 грн. заборгованість за основним боргом, 8 028 грн. 09 коп. заборгованість за відсотками. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Частиною 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). Позов задоволено на 65,4%, відповідно апеляційну скаргу на 34,6%. Таким чином за розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір розмірі 1 584, 24 грн. (2422,40/100 х 65,4%), а за розгляд справи в суді апеляційної інстанції з позивача на користь відповідача 1 257,01 грн. (3633/100 х 34,6%). Отже, різниця між понесеними судовими витратами позивача та відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам становить 327 грн. 23 коп. (1584,24 1257,01). За таких обставин колегія суддів вважає, що різницю судових витрат, понесених відповідачем, пов`язаних із сплатою судового збору за розгляд даної справи, слід покласти на відповідача в розмірі 327 грн. 23 коп. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2025 року змінити. Зменшити розмір стягнутої з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 6) заборгованості за кредитними договорами №Z62.19741.004989237 від 05 березня 2019 року та № C-001-048817-19-980 від 05 березня 2019 року з 86 511 грн. 18 коп. до 56 631 грн. 92 коп. з яких: за кредитним договором №Z62.19741.004989237 від 05 березня 2019 року: 29 257 грн. 37 коп. заборгованість за основним боргом, 14 346 грн. 46 коп. заборгованість за відсотками; за кредитним договором № C-001-048817-19-980 від 05 березня 2019 року: 5 000 грн. заборгованість за основним боргом, 8 028 грн. 09 коп. заборгованість за відсотками. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2025 року в частині розподілу судових витрат скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 6) 327 грн. 23 коп. судового збору. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 04 серпня 2025 року. Головуючий: Гірський Б.О. Судді: Храпак Н.М. Костів О.З.