Постанова 4812 № 488/4186/24

07.01.25 22-ц/812/101/25 Провадження №22-ц/812/101/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 07 січня 2025 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №488/4186/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Сікорською Іриною Станіславівною, на рішення, яке постановив Корабельний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Селіщевої Лариси Іванівни у приміщенні цього суду 14 листопада 2024 року, повний текст складений того ж дня, за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в : У вересні 2024 року Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі АТ «ПУМБ», Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що на підставі укладеного між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 17 листопада 2020 року кредитного договору № 1001735533701 (далі кредитний договір), останньому видано кредит у сумі 45200 грн. Позичальник належним чином не виконував обов`язки щодо повернення кредиту, у зв`язку із цим станом на 01 липня 2024 року утворилась заборгованість на загальну суму 50414 грн. 87 коп., яка складається з 22991 грн 72 коп. заборгованості за кредитом, 3 грн 36 коп. заборгованості за процентами; 27419 грн 79 коп. заборгованості з комісії. Позивач направив письмову вимогу відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 50414 грн 87 коп., а також 2422 грн 40 коп. судового збору. Відповідач своїм правом на подання відзиву та заперечень не скористався. Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 14 листопада 2024 року позовні вимоги АТ «ПУМБ» задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 1001735533701 від 17 листопада 2020 року станом на 01 липня 2024 року у розмірі 50 414.87 грн., з яких: 22991.72 грн. заборгованість за кредитом; 3.36 грн. заборгованість за процентами; 27419.79 грн. заборгованість з комісії. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» судовий збір в розмірі 2422 грн 40 коп. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач кредит, а також нараховані за його користування відсотки, своєчасно не повернув, продовжував користуватися грошима на тих же умовах, договір не розривав, тому суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Сікорська І.С. вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також просить стягнути на його користь судовий збір за подачу апеляційної скарги. Апеляційна скарга мотивована тим, що надана позивачем виписка із зазначенням суми заборгованості з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором не є належним та допустимим доказом розміру заборгованості, оскільки не містить детального розрахунку заборгованості із зазначенням всіх складових заборгованості, а також не містить розміру надходження грошових коштів в рахунок погашення заборгованості із зазначенням дати їх надходження та не є документом бухгалтерського обліку. Окрім цього, адвокат зазначає, що в матеріалах позовної заяви позивачем наданий документ, який має назву виписка/особовий рахунок з 17/11/2020 по 0/07/2024, яка містить різні номери рахунків відповідача, проте жодного пояснення того, яке вони мають відношення до договору в позові не зазначено. Отже, на думку представника відповідача, надана позивачем виписка оформлена з порушенням вимог документообігу, не засвідчена належним чином, не містить ні цифрового, ні власноручного підпису уповноваженої особи, не завірена штампом чи печаткою та не відповідає вимогам, які пред`являються до офіційного документу, а тому не може слугувати доказом у справі. Матеріали позовної заяви не містять доказів здійснення банком перерахування відповідачу коштів на рахунок, вказаний у заяві. Тому заявник вважає, що позивачем не доведено, що на виконання умов договору кредитором здійснювалось перерахування позичальнику коштів. Відтак, позивачем не доведено виникнення у відповідача обов`язку повернути ці кошти разом із нарахованими відсотками, відповідно, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі. Крім того, позивач на обґрунтування позовних вимог надав суду публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у редакції, що діє з 15 березня 2021 року, яка не містить підпису відповідача та застереження про ознайомлення із пропозицією. Також позивач у позовній заяві вказує, на збільшення кредитного ліміту, однак не надає суду будь-яких доказів згоди відповідача на зміну кредитного ліміту та підстав такої зміни. До позовної заяви не додається конкретний розрахунок суми заборгованості, з якого чітко повинно бути видно, в яких розмірах повинні були здійснюватися платежі, за які саме періоди часу виникла заборгованість, яка сума тіла кредиту, коли було здійснено нарахування відсотків та комісії, а також коли та в яких розмірах здійснювались внески на оплату кредитного боргу. Отже, відсутня можливість встановити, чи наявна заборгованість у відповідача перед позивачем, який її розмір та коректність всіх боргових нарахувань. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6- 16цс15). За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та порядок здійснення банком комплексного банківського обслуговування, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитним лімітом, неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надана банком публічна пропозиція на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Згідно заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 17 листопада 2020 року розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,99 % та визначено плату комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1351,48 грн. щомісячно Загальний розмір комісії за кредитним договором за весь період користування кредитом 36 місяці, в цілому, становить 48653 грн 28 коп.,тоді як сума кредиту на споживчі цілі складала 45200 грн. Таким чином, загальна сума щомісячної комісії складала 110 % від суми всього кредиту. Однак, встановивши у кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту, банк при оформленні кредитного договору не повідомив споживачу, які саме послуги за вказану плату надаються йому як позичальнику, з чого складається розмір такої комісійної винагороди, що свідчить про внесення істотного дисбалансу у договірні права та обов`язки на шкоду споживачу, що в сукупності може розглядатись як достатня правова підстава для висновку про несправедливість умови кредитного договору щодо сплати комісії. Враховуючи наведене, адвокат зауважує, що оскільки відповідачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, адже обслуговування кредитної заборгованості само по собі не є окремою послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, як вбачається із розрахунку суми заборгованості, доданої до позовної заяви, фактичне погашення щомісячної комісії за кредитним договором складало 20272 грн 20 коп., а тому сплачені суми щомісячної комісії мали бути спрямовані на погашення відсотків та заборгованості за тілом кредиту. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, враховуючи наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає не повною мірою. Як вбачається з матеріалів справи, 17 листопада 2020 року ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» підписали заяву №10017355333701 приєднання до договору комплексного банківського обслуговування, в якій, зокрема, досягли домовленості про надання відповідачу споживчого кредиту на строк 36 місяців з 17 листопада 2020 року по 17 листопада 2023року в сумі 45200 грн. з розміром процентної ставки 0,01% річних. Сторони договору також передбачили сплату позичальником комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,99% щомісяця, що становить 1351 грн. 48 коп. Також умовами споживчого кредиту передбачений графік платежів, за яким щомісячний ануїтетний платіж складає 2607 грн. 23 коп.,останній платіж 2607 грн. 11 коп., який має вноситися до 17 числа кожного календарного місяця. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статті 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути такі складові його повної вартості як заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та комісію за обслуговування кредитної заборгованості. У заяві від 17 листопада 2020 року, підписаній ОСОБА_1 , визначені валюта кредиту, розмір кредит, процентна ставка (0,01%), строк, на який видавався кредит (36 місяців), умови та порядок повернення коштів (щомісячний платіж), відповідальність за прострочення виконання зобов`язання. Таким чином відповідач, підписавши 17 листопада 2020 року заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта, уклав з позивачем договір про надання банківських послуг (далі Договір), що підтвердив своїм підписом на заяві, в межах умов якого отримав кредит у вигляді безготівково перерахованих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % на рік на суму залишку заборгованості та сплатою щомісяця комісії за кредитом в розмірі 1351 грн. 46 коп. з кінцевим терміном повернення 17 листопада 2023 року. Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документу) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо усіх істотних умов, притаманних даному виду договору. Зокрема, умови надання банківських послуг - кредитування, та виконання умов договору. За такого не приймаються посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки зазначена справа не є релевантною до справи, яка переглядається, за фактичними обставинами, оскільки у самій підписаній відповідачем заяві про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування викладені усі суттєві умови, притаманні кредитному договору строк кредитування, сума кредиту, порядок повернення кредитних коштів, розмір процентів та комісії, відповідальність, що виключає необхідність звертатися до інших документів Банку (Умов, Правил тощо) для з`ясування змісту спірних правовідносин. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина 1 статті 1050 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Банк виконав передбачені Договором зобов`язання, надавши 17 листопада 2020 року відповідачу кредитні кошти шляхом їх перерахування на відкритий на ім`я ОСОБА_1 рахунок. Виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання 17 листопада 2020 року ОСОБА_1 коштів в сумі 45200 грн. шляхом перерахування на умовах кредиту на його рахунок підтверджено платіжною інструкцією (а.с. 17) та випискою по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 19-26), що є належними та достатніми доказами отримання відповідачем у кредит коштів, оскільки відповідно до норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, що затверджене постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, такі платіжна інструкція та виписка є первинними бухгалтерськими документам, що підтверджують рух коштів та отримання їх клієнтом. Доказів на спростовування того, що зазначений у платіжній інструкції та виписці по особовому рахунку рахунок не належить ОСОБА_1 останнім суду не надавались. Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, виписки з рахунку ОСОБА_1 , який є первинним бухгалтерським документом, відповідач тривалий час проводив виплати обов`язкових за умовами договору платежів. За такого твердження апеляційної скарги про відсутність доказів отримання відповідачем передбачених заявою від 17 листопада 2020 року кредитних коштів спростовуються. Звертаючись з позовом, Банк наполягав на тому, що у відповідача утворилась заборгованість, яка станом на 01 липня 2024 року становить 50414 грн. 87 коп. і складається із: заборгованості за кредитом 22991 грн. 72 коп., заборгованості за процентами за користування кредитними коштами 03 грн. 36 коп. та заборгованості за комісією - 27419 грн. 79 коп. Щодо аргументів апеляційної скарги про незаконність нарахування Банком комісії, колегія суддів виходить з таких міркувань. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У справі, яка переглядається, суд установив, що 17 листопада 2020 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (договір про надання споживчого кредиту), умовами якого (пункт 4, розділ «Графік платежів») передбачено обов`язок позичальника щомісячно сплачувати комісію - плату за обслуговування кредитної заборгованості. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблений такий висновок. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні обслуговуванням кредитної заборгованості, передбачена в пункті 4, розділі «Графік платежів». Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 2,99% щомісяця, що становить 1351 грн. 46 коп. При цьому в укладеному сторонами кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту пункті 4 та розділу «Графік платежів» кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічних висновків у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22). З урахуванням викладеного висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача комісії в розмірі 27419 грн 79 коп. є помилковим, оскільки відповідно дообзацу першого частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. За такого необґрунтованим є і висновок суду про наявність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. Так, відповідно до абзацу другого частини 1 статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина 5 статті 216 ЦК України). Тому з урахуванням викладеного відповідні доводи апеляційної скарги щодо нікчемності умов договору щодо сплати позивачем комісії на користь Банку приймаються апеляційним судом. Також колегія суддів враховує наступне. В рахунок погашення комісії по обслуговуванню кредиту згідно наведеного позивачем розрахунку з оплачених відповідачем сум було зараховано 20272 грн 20 коп., які, виходячи з вимог статті 216 ЦК України щодо застосування наслідків нікчемного правочину мають бути віднесені на погашення іншої заборгованості ОСОБА_1 за Договором. Оскільки заборгованість за кредитом (основний борг) та процентами за користування кредитом, нарахована позивачем становить 22995 грн. 08 коп., то з урахуванням сплачених ОСОБА_1 20272 грн. 20 коп., сума заборгованості, яка має бути стягнуто з нього становить 2722 грн. 88 коп. (22995 грн. 08 коп.- 20272 грн. 20 коп.). Враховуючи, що суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, зокрема положення статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», а також Правила про споживчий кредит, внаслідок чого помилково визначився із розміром заборгованості відповідача за Договором, рішення суду в силі вимог пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно змінити, зменшивши суму стягнення на користь позивача до 2722 грн. 88 коп. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки за наслідками перегляду справи позовні вимоги задоволені частково (на 5,4%), відповідно слід розподілити понесені сторонами у справі судові витрати. Так, за подання позовної заяви позивач сплатив 2422 грн. 40 коп. судового збору, тому з відповідача слід стягнути 5,4% від цієї суми, тобто130 грн. 81 коп. Також відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги 3633 грн. 60 коп., з яких йому позивач має компенсувати 3437 грн. 39 коп. (100%-5,4%) х 3633 грн. 60 коп. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Тому з позивача на користь відповідача слід стягнути в порядку розподілу судових витрат 3306 грн. 58 коп. (3437 грн. 39 коп. - 130 грн. 81 коп.). Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Сікорською Іриною Станіславівною, задовольнити частково. Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 14 листопада 2024 року змінити. Позов Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», ЄДРПОУ 14282829, 2722 грн. 88 коп. заборгованості за кредитним договором, укладеним 17 листопада 2020 року. Стягнути з Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», ЄДРПОУ 14282829, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 3306 грн. 58 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська _______________________________________ Повний текст постанови складений 07 січня 2025 року