Постанова 4811 № 461/4611/24

Справа № 461/4611/24 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В. Провадження № 22-ц/811/4040/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: представника АТ «Ідея Банк» - Гук М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2024 року,- ВСТАНОВИВ: у червні 2024 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 14 січня 2022 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування № Е09.00301.009321391, за умовами якого позичальник отримала кошти в розмірі 53600 грн. зі сплатою 60% річних за користування кредитними коштами. Банк повністю виконав свої зобов`язання за умовами кредитного договору, надавши в розпорядження відповідача кредитні кошти, однак відповідач не повернула отримані кредитні кошти у встановлений кредитним договором термін та не сплатила нараховані платежі, в тому числі і відсотки за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 08 травня 2024 року становить 111733.32 грн., з яких 52452.39 грн. прострочений борг, 59280.93 грн. прострочені проценти. У зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором відповідачу надіслано вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, однак така невиконана. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 111733.32 грн. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2024 року позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість у розмірі 111733.32 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судові витрати пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 3028.00 грн. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що суд не може за власної ініціативи визначати, що сплачені кошти з призначенням платежу «погашення кредиту» спрямовані саме на погашення заборгованості за договором кредиту, а у разі наявності сумніву щодо призначення здійснених ОСОБА_1 платежів необхідно витребувати квитанції на підтвердження цих платежів. Отримання клопотання з додатками в підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи є належним доказом вручення процесуального документа, тому висновки суду щодо відсутності підтвердження надіслання позивачу квитанцій в якості доказів на заперечення позовних вимог, є безпідставними, оскільки такі квитанції подані в електронній формі з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а відтак доставлені в електронний кабінет позивача. Не врахувавши подані докази на заперечення позовних вимог, суд першої інстанції односторонньо розглянув справу, що призвело до необ`єктивного та не повного з`ясування обставин, що мають значення для розгляду справи. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скасувати рішення суду в частині розміру стягнення заборгованості та розподілу судового збору. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника АТ «Ідея Банк» Гук М.І. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги Акціонерного товариства «Ідея Банк», суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 111173.32 грн., розмір заборгованості позивачкою, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не спростовано належними та допустимими доказами, а відтак така підлягає стягненню з відповідачки на користь банку. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом першої інстанції встановлено, що 14.01.2022 між сторонами укладено договір кредиту та страхування №Е09.00301.009321391, за умовами якого АТ « Ідея Банк» відкрив ОСОБА_1 банківський рахунок та надав їй кредит у розмірі 53600 грн 00 коп., зі сплатою 60% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів, термін дії договору 24 місяці, до 14.01.2024 року. Договором передбачено, Повернення заборгованості за кредитом здійснюється через рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у банку відповідно до порядку повернення кредиту. Тобто, договором кредиту та страхування №Е09.00301.009321391 зазначено рахунок для повернення кредиту. Меморіальними ордерами №4853611 від 14 січня 2022 року підтверджується перерахування АТ «Ідея Банк» кредитних коштів ОСОБА_1 . Останній платіж боржником до пред`явлення позову було здійснено 15.08.2022. Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, 04.03.2024 на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань. Згідно даної вимоги, позивач вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги, виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також, відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в 30-денний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір. Згідно з розрахунком заборгованості, наданим АТ «Ідея Банк», сума заборгованості відповідача за кредитним договором станом на 08.05.2024 становить 111733 грн 32 коп. та складається із заборгованості: прострочений борг ? 52452 грн 39 коп.; прострочені проценти 59280 грн 93 коп. Такий розмір заборгованості відповідача також підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 08.05.2024 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Ідея Банк» виконав свої зобов`язання згідно з умовами кредитного договору, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами, однак відповідач зобов`язання за договором не виконала, не повернула отримані в кредит кошти та проценти за користування кредитними коштами у встановлений договором термін, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки договір кредиту та страхування №Е09.00301.009321391, укладений 14 січня 2022 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , чи його окремі умови, недійсним в судовому порядку не визнавався, є чинним, а відтак зазначені у ньому умови є обов`язковими до виконання його сторонами. Колегія суддів враховує те, що ОСОБА_1 , заперечуючи позовні вимоги та не погоджуючись з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором кредиту та страхування №Е09.00301.009321391, на спростування такого не надала іншого розрахунку заборгованості, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами, на підтвердження відсутності у неї заборгованості у зазначеному позивачем розмірі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Оскільки відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду передбачені кредитним договором проценти за користування кредитними коштами не можуть нараховуватися після закінчення строку дії кредитного договору, а умовами договору кредиту та страхування №Е09.00301.009321391, укладеного 14 січня 2022 року, було передбачено строк дії договору до 14 січня 2024 року, судом апеляційної інстанції перевірено правильність нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами. Як вбачається з наданого АТ «Ідея Банк» суду апеляційної інстанції розрахунку заборгованості за кредитним договором №Е09.00301.009321391, укладеним 14 січня 2022 року станом на 08.05.2024 року, АТ «Ідея Банк» не нараховував ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами після закінчення терміну дії цього договору, тобто, після 14.01.2024 року, такі були нараховані до зазначеної дати в розмірі 60 % річних, як це було передбачено пунктом 1.3 договору, який недійсним в судовому порядку не визнавався. Колегія суддів вважає вірним наданий позивачем розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту та страхування №Е09.00301.009321391, укладеним 14 січня 2022 року, який відповідачкою не спростовано належними та допустимими доказами. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості за договором кредиту та страхування №Е09.00301.009321391, укладеним 14 січня 2022 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 в розмірі 111733.32 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції. Даючи оцінку долученим до матеріалів справи копіям квитанцій від 03.09.2024 на 1000 гривень; від 01.10.2024 на 1500 гривень та від 02.11.2024 на 2000 гривень, які надано представником відповідача, як доказ часткової сплати за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі не можуть бути взяті до уваги під час ухвалення рішення, оскільки відповідно до долучених квитанцій ОСОБА_1 внесла вказані кошти на рахунок НОМЕР_2 , однак відповідно до п. 1.6. договору кредиту та страхування №Е09.00301.009321391 від 14.01.2022, повернення заборгованості за договором здійснюється через рахунок НОМЕР_1 , а тому в суду відсутні належні підстави вважати, що сплачені відповідачем кошти спрямовані саме на погашення заборгованості за договором кредиту та страхування №Е09.00301.009321391 від 14.01.2022. Пункт 1.6 договору кредиту та страхування №Е09.00301.009321391 від 14.01.2022 передбачає, що повернення заборгованості за кредитом здійснюється через рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у банку відповідно до порядку повернення кредиту. Тобто, умовами договору кредиту та страхування №Е09.00301.009321391 від 14.01.2022 визначено рахунок № НОМЕР_1 , на який ОСОБА_1 повинна була повернути отримані в кредит кошти та інші платежі згідно з умовами договору. Належних та допустимих доказів на підтвердження зміни рахунку № НОМЕР_1 , на який позичальник ОСОБА_1 повинна була повертати отримані в кредит кошти та інші платежу згідно з умовами договору, на інший рахунок, а саме рахунок № НОМЕР_2 , на який відповідачкою було сплачено кошти відповідно квитанцій від 03.09.2024 на 1000 гривень; від 01.10.2024 на 1500 гривень та від 02.11.2024 на 2000 гривень, відповідачка суду не надала, не надала пояснень з приводу того, чому зазначені кошти на погашення кредиту були нею внесені на інший рахунок, а не на рахунок № НОМЕР_1 , який зазначено пунктом 1.6 договору кредиту та страхування №Е09.00301.009321391 від 14.01.2022, зміни до якого в подальшому його сторонами не вносилися. Колегія суддів зазначає про те, що оскаржуваним рішенням суду з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» стягнуто заборгованість, яка склалася у відповідачки станом на 08.05.2024 року, а кошти відповідно до квитанцій від 03.09.2024 на 1000 гривень; від 01.10.2024 на 1500 гривень та від 02.11.2024 на 2000 гривень були внесені після 08.05.2024 року, а відтак, у випадку доведеності відповідачкою правильності внесення цих коштів на погашення заборгованості саме за договором кредиту та страхування №Е09.00301.009321391 від 14.01.2022 на рахунок № НОМЕР_2 , а не на рахунок № НОМЕР_1 , зазначений у пункті 1.6 договору для повернення кредиту, такі кошти підлягатимуть зарахуванню на погашення стягнутої судом заборгованості. Наведене спростовує доводи апелянта щодо ненадання судом першої інстанції оцінки долученим до справи квитанціям від 03.09.2024 на 1000 гривень; від 01.10.2024 на 1500 гривень та від 02.11.2024 на 2000 гривень, як належних та допустимих доказів на підтвердження часткового погашення кредиту. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 06.08.2025 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк