Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/268/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5344/25 Справа № 212/268/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 212/268/15-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: скаржник ОСОБА_1 заінтересовані особи Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономарьов Анатолій Анатолійович, на ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року, яка постановлена суддею Козловим Д. О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 17 березня 2025 року, УСТАНОВИВ: В лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії, зацікавлені особи: Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 . Скарга мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2016 року по справі № 212/268/15-ц було стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в розмірі 208 280 грн. 02 червня 2016 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу видано виконавчий лист на виконання зазначеного судового рішення, який перебував на примусовому виконанні у Заводського ВДВС у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області, ВП № 56686797, в межах якого накладено арешти на нерухоме майно та банківські рахунки ОСОБА_1 із внесенням відомостей про нього до Єдиного державного реєстру боржників. 27 серпня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу за п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». 10 листопада 2024 року ОСОБА_1 дізнався, що інформація відносно нього міститься в реєстрі боржників, в рамках ВП № 56686797, тому він звернувся до Заводського ВДВС із заявою про ознайомлення з матеріалами ВП. У відповіді на звернення ОСОБА_1 Заводський ВДВС повідомив, що вказане виконавче провадження було завершено та його матеріали знищено у зв`язку зі спливом трирічного строку зберігання. З метою скасування арештів, накладених у межах ВП № 56686797 боржник звернувся до Заводського ВДВС у місті Кам`янське з вимогою зняття накладених в рамках завершеного виконавчого провадження арештів на його майно та кошти шляхом видалення відомостей з єдиного державного реєстру боржників про нього. Однак, відповіддю від 05 лютого 2025 року Заводський ВДВС у місті Кам`янське відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 у зв`язку зі знищенням виконавчого провадження та відсутністю правових підстав для зняття арештів та видалення відомостей з єдиного реєстру боржників. Вважаючи таку відмову неправомірною, ОСОБА_1 в своїй скарзі вказує, що з моменту закінчення виконавчого провадження пройшло майже 5 років, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», вже сплинули. Факт обтяження власності ОСОБА_1 та внесення запису про нього як боржника є втручанням у вільне володіння, користування та розпорядження майном, які захищені Конституцією України та Протоколом № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окрім того наявність відомостей про ОСОБА_1 як боржника в Єдиному реєстрі боржників паралізує можливість заявника реалізовувати права на ведення підприємницької діяльності. Отже, відсутність відкритого виконавчого провадження та сплив строку після його закінчення для пред`явлення виконавчого документа до виконання свідчить про відсутність підстав для продовження дії арештів майна та коштів ОСОБА_1 . Враховуючи наведене вище, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області щодо не зняття арештів, накладених на грошові кошти та майно ОСОБА_1 у рамках виконавчого провадження № 56686797 та не видалення відомостей щодо ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників. Також просив суд зобов`язати Заводський ВДВС у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області вчинити дії зі зняття арештів з майна та грошових коштів ОСОБА_1 , розміщених на його рахунках, накладених у рамках виконавчого провадження № 56686797 зі зобов`язанням видалити відомості щодо ОСОБА_1 з Єдиного реєстру божників. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії, зацікавлені особи: Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономарьов А.А., посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить колегію суддів скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення його скарги ОСОБА_1 . Апеляційна скарга, окрім доводів, викладених в скарзі на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії від 14 лютого 2025 року, мотивована тим, що відмовляючи у задоволені скарги суд першої інстанції посилається на право стягувача поновити строк пред`явлення виконавчого документа. Проте, даний аргумент жодним чином не спростовує наведених скаржником підстав для задоволення скарги, з огляду на наступне. З моменту закінчення виконавчого провадження пройшло майже п`ять років, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, яка діяла на момент закінчення виконавчого провадження, так і в редакції, яка діє на цей час, сплинув. До суду із заявою про поновлення строку, стягувач не звертався. Крім того апелянт звертає увагу колегії суддів на постанову Верховного Суду по справі № 947/36027/21 від 28 серпня 2024 року у тотожній справі з тотожними обставинами, відповідно до якої, Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, та зробив висновки про те, що з моменту закінчення виконавчого провадження пройшло більше п`яти років, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, яка діяла на час закінчення виконавчого провадження, так і в чинній редакції, сплинув. Відсутність відкритого виконавчого провадження та сплив трьох років після його закінчення свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арештів на майно та кошти боржника, а тому є підставою для визнання бездіяльності виконавчої служби щодо не зняття цих арештів незаконною та зобов`язання виконавчу службу вчинити дії щодо зняття (скасування) вказаних арештів, накладених у виконавчому провадженні. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду зазначеним вимогам відповідає. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 28 лютого 2019 року Березівським районним судом Одеської області виконавчого листа № 494/68/18 та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII) Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення), це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіби, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч.1ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно дочастини 8 ст.26 Закону №1404-VIII у разі, якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Після передачі майна стягувачу або внесення покупцем коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця арешт з проданого майна боржника знімається за постановою виконавця. У відповідності до ч.1 ст. 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 56 Закону України № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII, в редакції, чинній на момент повернення виконавчого листа в рамках цієї справи, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Згідно з ч. 5 ст. 37 цього Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди. Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. У справі що переглядається, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2016 року з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість у загальному розмірі 208 280 грн. Рішення суду набуло чинності. З відповіді Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05 лютого 2025 року на запит представника скаржника, адвоката Пономарьова А. А., вбачається, що виконавче провадження № 56686797 перебувало на примусовому виконанні з 03 липня 2018 року по 27 серпня 2020 року щодо виконавчого листа по справі № 212/268/15-ц про стягнення за рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2016 року з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в загальному розмірі 208 280 грн. Однак 27 серпня 2020 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому на теперішній час трирічний строк зберігання вказаного ВП № 56686797 закінчився. Однак станом на 05 лютого 2025 року борг ОСОБА_1 не був погашений, тому відсутні підстави для скасування арешту з майна боржника та видалення відомостей про нього реєстру боржників. Також матеріалами справи встановлено, що наразі відсутні відкритті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , що підтверджується інформації з Єдиного реєстру боржників та автоматизованої системи виконавчого провадження. Однак станом на дату розгляду справи рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2016 року про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 208 280 грн не виконано. Законом № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення. Відповідно до ч.5 цієї ж статті даного Закону, в редакції чинній на час винесення постанови державного виконавця від 27 серпня 2020 року про повернення виконавчого документу повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 12 Закону № 1404-VIIIу разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Підстави закінчення виконавцем виконавчого провадження зазначені в ст. 39 Закону № 1404-VIII. З огляду на наведені норми Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц. Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII). Враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404- VIII, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. За таких обставин, суд першої інстанції правильно врахував, що постановою державного виконавця від 27 серпня 2020 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404- VIII без виконання, тобто, виконавче провадження не є закінченим, а тому немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених частиною другою статті 40 Закону № 1404- VIII, у вигляді зняття арешту. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії, зацікавлені особи: Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 . Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15; від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17; від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цій справі суд встановив, що заявник тривалий час не виконує заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2016 року, яким з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість у загальному розмірі 208 280 грн. Право ОСОБА_1 на розпорядження належним йому майном без будь-яких обтяжень у вигляді арешту, може бути поновлено, зокрема, шляхом добровільного виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2016 року у справі 212/268/15-ц. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09. Як на підставу апеляційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 Разом з тим, відповідно до постанови Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 зазначено, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження. Під час розгляду цієї справи встановлено, що: «рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2008 у справі № 2-258/08 виконане в повному обсязі, що підтверджується відомостямиз Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень». У виконавчому провадженні (номер зазначено) зі статусом «завершене» за виконавчим листом від 09 лютого 2009 року № 2-258/08, виданим Київський районним судом міста Одеси, дата надходження виконавчого документу до державного виконавця - 29 листопада 2012 року, було реалізоване передане на реалізацію майно». Зазначений висновок Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі суди встановили, що боржники погасили борг у добровільному порядку, водночас у справі, що переглядається, відсутні докази погашення ОСОБА_1 заборгованості перед стягувачем. Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономарьов Анатолій Анатолійович, залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 05 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: