Постанова 4820 № 2/2218/4744/11

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2024 року м. Хмельницький Справа № 2/2218/4744/11 Провадження № 22-ц/4820/973/24 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Кошельник В.М. з участю представника заявника розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 2/2218/4744/11 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Другий відділ Державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про визнання неправомірною бездіяльності Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому та зобов`язання зняти арешт з майна. Заслухавши доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд в с т а н о в и в: У червня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/8711/73/12656. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2011 року задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредиту та відсотках у сумі 61 483 грн. 44 коп, судовий збір в сумі 614 грн. 83 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн. У березні 2018 року ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» звернулося до суду з заявою, в якій просила замінити стягувача - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступника - ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчому листі № 2/2218/4744/11. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 квітня 2018 року заяву задоволено, замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчому листі № 2/2218/4744/11, виданому на виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/8711/73/12656 від 16.06.2006 року. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність органу Державної виконавчої служби, при цьому заявниця посилалася, що на виконання заочного рішення Хмельницького апеляційного суду від 20 жовтня 2011 року у справі № 2/2218/4744/11 було видано виконавчий лист про стягнення на користь банку 52 218 грн 27 коп, виконавчий лист стягувачем пред`явлено до примусового виконання до Другого відділу ДВС Хмельницького МРУЮ та було відкрите виконавче провадження № 31703426. В межах відкритого виконавчого провадження, державним виконавцем 20 січня 2015 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. ОСОБА_1 зазначала, що 29 січня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст 47 Закону України «Про виконавче провадження», проте арешт накладений на майно не був знятий. Виконавчий документ до стягнення більше не пред`являвся. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 06 квітня 2018 року стягувача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» замінено його правонаступником ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Таким чином, при відсутності виконавчого провадження та відсутності претензій зі сторони стягувача, вона звернулась до органу ДВС з клопотанням про зняття арешту на майно, проте отримала відповідь про відсутність для цього підстав. Заявниця, вважала, що завершення виконавчого провадження є підставою для зняття арешту з її майна, тому просить визнати неправомірною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби у м. Хмельницькому щодо не зняття арешту з майна та зобов`язати ДВС зняти арешт, накладений постановою державного виконавця 20 січня 2015 року. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2024 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Другого відділу ДВС у місті Хмельницькому ЦМУМЮ (м. Київ) та зобов`язання зняти арешт накладений на майно залишено без задоволення. ОСОБА_1 та її представник - адвокат Стороженко Ю.В. не погодилися з ухвалою суду першої інстанції подали апеляційну скаргу. Представник апелянтки посилається, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та п 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчих документів з різних підстав, визначено як стадію завершення виконавчого провадження, в результаті чого завершуються всі виконавчі провадження, в тому числі і зняття накладеного арешту в межах виконавчого провадження. Таким чином, оскільки 29 січня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст 47 Закону України «Про виконавче провадження», тому державний виконавець мав би вирішити питання про зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадження при поверненні виконавчого документа стягувачу і відмова зняти арешт є протиправною бездіяльність органу ДВС. Крім того, вказував представник апелянтки, що арешт на майно ОСОБА_1 накладений дев`ять років тому, а будь які виконавчі провадження відносно неї на даний час відсутні. Крім того, вже й сплинув строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, тому накладений арешт порушує право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном. Тому ОСОБА_1 та її представник - адвокат Стороженко Ю.В. просять скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити подану скаргу. Перевіривши матеріали справи, заслухавши учасників справи, колегія судді вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 20 жовтня 2011 року заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 014/8711/73/12656 від 16.06.2006 року в сумі 52 218 грн 27 коп. На виконання вказаного рішення суду до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Хмельницькому надійшов виконавчий лист від 11.01.2012 року № 2-4744/11, виданий Хмельницьким міськрайонний судом про стягнення з ОСОБА_4 52 218 грн 27 коп та постановою державного виконавця від 05 березня 2012 року відкрито виконавче провадження. 20 січня 2015 року постановою державного виконавця № 31703426 накладено арешт на майно боржника та оголошення заборони про його відчуження. 29 січня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 06 квітня 2018 року змінно первісного стягувача його правонаступником ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не є закінченим, а державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника лише в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з підстав виконання боржником рішення суду. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання. Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом. Примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів законом покладено на державну виконавчу службу. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) закріплені у Законі України «Про виконавче провадження». Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Як встановлено апеляційним судом та зазначено вище, 05 березня 2012 року Другим відділом державної виконавчої служби у м. Хмельницькому відкрито виконавче провадження № 31703426 на підставі виконавчого листа від 11.01.2012 року № 2-4744/11, виданого Хмельницьким міськрайонний судом про стягнення з ОСОБА_4 52 218 грн 27 коп. На момент відкриття виконавчого провадження діяв Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, в редакції чинній станом на березень 2012 року. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувану згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно зі статтею 48 цього Закону. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV). Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 24 Закону № 606-XIV). Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію»заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Відповідно до пункту 3.17 Інструкція № 512/5, в редакції на час повернення виконавчого документу у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо). Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц. Чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIIIтакож передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII). Судом встановлено,що державний виконавець повернув виконавчий документ відповідно до п.2 ч.1 ст.47 Закону № 606-XIV, згідно яким виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у нього відсутнє майно, на яке звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. За таких обставин, суд першої інстанції, прийшов до законних і обгрунтованих висновків, що у разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження не є закінченим. До того ж, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника. Також даних щодо закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судового рішення, чи щодо визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, матеріали справи не містять. Посилання заявника на порушення її прав, як власника, захист яких передбачено статтею 41 Конституції України, є безпідставним, оскільки спір про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, відсутній і таке право позивача ніким не оспорюється. Не заслуговують на увагу і посилання ОСОБА_4 на той факт, що відсутні претензії з боку стягувача, він не звертається повторно до ДВС для пред`явлення виконавчого документу, а тому немає жодних підстав для відмови у знятті арешту, оскільки в матеріали справи доказів відсутності матеріальних претензій стягувача та відомості про сплату боргу не надано. Відтак, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права розпоряджатись своїм майном. Аналізуючи викладене, судом не встановлено бездіяльність державного виконавця та наявність обставин для зняття арешту з майна ОСОБА_4 , накладеного в межах виконавчого провадження № 31703426, оскільки виконання рішення суду не підтверджено належними доказами, жодних фінансових документів щодо добровільної сплати заборгованості скаржником не було надано, відтак не можливо стверджувати про виконання рішення суду. З цих підстав доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості ухвали суду слід відхилити. Також суд не приймає до уваги посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, оскільки в постановах Верховного Суду, зазначених в апеляційній скарзі, обставини справ є іншими, ніж обставини в даній цивільній справі. Ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги на вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний судове рішення складено 29 квітня 2024 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова