Постанова 4803 № 210/1082/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6188/25 Справа № 210/1082/25 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2025 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Вікторович Н.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення відсутні, УСТАНОВИВ: У лютому 2025 року ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 09 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сірко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №46219 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». На виконання умов укладеного кредитного договору позивачем були перераховані кредитні кошти на вказану платіжну картку НОМЕР_1 . Відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 29 жовтня 2024 року складала: 14 000,00 грн., з них: 3500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 10 500,00 грн. заборгованість по відсоткам. Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх грошових зобов`язань, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за укладеним договором в розмірі 14 000,00 грн., а також судові витрати у розмірі 9 422,40 грн. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року позов ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» суму заборгованості за Договором позики №46219 від 09 квітня 2024 року у розмірі 6 125,00 грн, понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» не погоджується з рішенням суду, тому просить скасувати заочне рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 7 875,00 грн та в частині відмови у задоволенні вимог позивача щодо стягнення 5 000,00 грн витрат на правову допомогу, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував пункт 4 Договору, де зазначено, що у разі, якщо боржник не виконає взяті на себе зобов`язання протягом первісного строку кредитування, що складає 30 днів, то кредитор має право нараховувати проценти протягом наступних 90 днів, та загальний строк нарахування процентів не може перевищувати 120 днів. Щодо витрат на надану правничу допомогу зазначає, що на підтвердження вже понесених судових витрат до позовної заяви було долучено копію договору про надання правової допомоги, детальний опис робіт, а також акт прийому передачі наданих послуг, які підтверджують понесені позивачем витрати у розмірі 7 000,00 грн. Вважає, що гонорар у розмірі 7 000,00 грн відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних робіт та наданих адвокатських послуг. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст.7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 1 ст. 369 ЦПК України, у редакції чинній на час подання апеляційної скарги). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 09 квітня 2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 46219 за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 3500 грн. 00 коп., з базовою процентною ставкою за перший день користування кредитом 2,50 %, процентною ставкою за понад строкове користування позику (її частиною) 2,50 % за день, на строк 30 днів з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів до 09 травня 2024 року, орієнтована реальна річна процентна ставка 90 465,53%, орієнтовною загальною вартістю позики 6 125,00 грн. Згідно Додатку №1 до Договору позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 46219 від 09 квітня 2024 року, а саме таблиці обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживачів) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредиту визначено, що 1. сума платежу за розрахунковий період складе 6 125,00 грн.;

2. Проценти за користування кредитом складуть 2 625,00 грн.

3. Реальна річна процентна ставка складе 90 465,53% річних,

4. Загальна вартість кредиту складе 6 125,00 грн. 29 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» було укладено Договір факторингу № 291024, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває право вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до Витягу з Акту приймання-передачі №1 від 29 жовтня 2024 року до Договору факторингу №291024 від 29 жовтня 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складала: 14 000 грн, з них: 3 500,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 10 500,00 грн заборгованість по відсоткам. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до того, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 6125 грн (3500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 2625,00 грн. - проценти за користування кредитом за період з 09 червня 2024 року по 09 травня 2024 року), оскільки умовами кредитного договору, визначено строк кредитування 30 днів, тобто до 09 травня 2024 року, тому позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Суд відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з відповідачки на користь позивача 7875 грн, оскільки заборгованість по нарахованих процентах за користування позикою виходить за межі строку, на який видався кредит. Окрім того, п. 2 Кредитного договору, визначено, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання Договору складає: 6125,00 грн. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції зазначив, що оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за немайновими вимогами, задоволення судом позовних вимог, враховуючи, складання заяв по суті, відсутність судових засідань у цій справі; з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачав наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 2 000 грн. 00 коп., що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг. Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.) Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Як вбачається з матеріалів справи, 09 квітня 2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 46219. За умовами кредитного договору відповідач отримав кредит у сумі 3 500,00 грн, з базовою процентною ставкою за перший день користування кредитом 2,50 %, процентною ставкою за понад строкове користування позику (її частиною) 2,50 % за день, на строк 30 днів з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів до 09 травня 2024 року. ОСОБА_1 прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом обміну електронними повідомленнями за допомогою одноразових ідентифікаторів, які підписано останнім відповідно до вимог ч. 6, 8 ст.11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». На спростування вказаних обставин доказів не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Як вбачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» було укладено Договір факторингу № 291024, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 46219 від 09 квітня 2024 року. Встановлено, що ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 2954055 від 18 лютого 2022 року. Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Оскільки, ОСОБА_1 вважається ознайомленим з умовами правил в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», тобто до моменту підписання кредитного договору, колегія суддів приходить висновку, що відповідач був повністю ознайомлений з порядком укладення та підписання кредитного договору, про що свідчить використання ним електронного підпису одноразового ідентифікатору. Вказане, на думку колегії суддів, свідчить саме про волевиявлення відповідача щодо встановлення кредитних правовідносин з первісним кредитором ТОВ «Сіроко Фінанс». Таким чином, наявні усі підстави вважати, що при укладенні спірного договору з ОСОБА_1 кредитодавець дотримався вимог ч. 2 ст. 11 Закону «Про споживче кредитування» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, на яких договори було укладено. Вказаний договір або його окремі положення недійсними не визнано, отже умови договору, в тому числі і щодо сплати відсотків, є обов`язковими для виконання позичальником. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків щодо наявності підстав про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та нарахованим відсотками, однак, помилився, відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків, які були нарахувані після спливу первісного строку користування позикою, не звернувши увагу на пункт 4 Договору позики № 46219. Встановлено, що п. 4 Договору позики від 09 квітня 2024 року, який підписано відповідачем, передбачено, що у випадку неповернення позичальником позики до визначеної у ст. 2 Договору/додатковими угодами дати повернення позики, а саме 09 травня 2024 року, позичальник отримує право користування коштами позики протягом 90 календарних днів після спливу первісного строку користування позикою, за які нараховуються проценти за базовою процентоною ставкою, що визначена п.п. 2.3. п. 2 Договору, проте не довше 90 календарних днів після спливу первісного строку користування позикою (а.с. 44 зворот). Тобто, перевіривши докази у справі та провівши власний розрахунок, колегія суддів, приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного. Матеріалами справи встановлено, що 09 квітня 2024 року ОСОБА_1 було отримано кредит у розмірі 3 500,00 грн строком на 30 днів, тобто до 09 травня 2024 року, на який нараховується денна процентна ставка 2,50 %, тобто 87,50 грн щоденно (3500 грн х 2,50%). Отже, заборгованість відповідача за відсотками за первісний строк користування позикою складає 2 625,00 грн (30 днів х 87,50 грн). Крім того, у зв`язку із неповерненням відповідачем позики, оскільки доказів зворотнього матеріали справи не містять, застосується п. 4 Договору та з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за відсотками після спливу первісного строку користування позикою у сумі 7 875,00 грн (90 днів х 87,50). Таким чином, з огляду на вищевикладене та неврахування судом першої інстанції п. 4 Договору позики, колегія суддів вважає, що суд дійшов до помилкових висновків про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 14 000,00 грн. Щодо розміру витрат на правничу допомогу колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та зазначає наступне. Положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до ст. 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18. Таким чином, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі №922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 922/3708/19. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Рішенням суду першої інстанції стягнуто з відповідача понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду копію договору про надання правничої допомоги №4 від 02 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП та адвокатом Боденко А.А., акт приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги № 4 від 24 грудня 2024 року, підписаний між ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП та цим адвокатським об`єднанням, який містить опис робіт із зазначенням загальної суми 84 000,00 грн., відповідно до п. 7 переліку наданих послуг, підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 7 000,00 грн. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 75/9215/15-ц вказано, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності. Враховуючи складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, також враховуючи задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, яка в загальному розмірі складає 14 000,00 грн, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн., що є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). При зверненні до суду з позовом ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП сплачено судовий збір в розмірі 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги позивачем сплачено 3 633,60 грн, тому, з урахуванням того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 056,00 грн судового збору. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП». Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» - задовольнити. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року - скасувати. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» заборгованість за Договором позики №46219 від 09 квітня 2024 року у розмірі 14 000,00 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 500,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 10 500,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» судовий збір у розмірі 6 056,00 грн. Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 04 серпня 2025 року. Головуючий Судді