Постанова 4857 № 380/2264/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/2264/25 пров. № А/857/14957/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Бруновської Н.В., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року в справі № 380/2264/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Брильовський Р.М., час ухвалення рішення 03 квітня 2025 року, місце ухвалення рішення м.Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду проходження військової служби курсантом вищого військового училища з 01.08.1988 по 16.06.1992 та на офіцерських посадах з 16.06.1992 по 12.06.2003; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці календарні періоди проходження військової служби курсантом вищого військового училища з 01.08.1988 по 16.06.1992 та на офіцерських посадах з 16.06.1992 по 12.06.2003; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82 % суддівської винагороди (з урахуванням фактичного стажу - 36 років), починаючи з 17 вересня 2024 року, та здійснити виплати з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці як строкову військову службу 2 роки навчання в Тольятинському вищому військовому будівельно-командному училищі та половину строку навчання в Київському університеті імені Тараса Шевченка, що становить 1 рік 4 місяці 25 днів та половину строку навчання в Київському університеті імені Тараса Шевченка, що становить 1 рік 4 місяці 25 днів. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці як строкову військову службу 2 роки навчання в Тольятинському вищому військовому будівельно-командному училищі та половину строку навчання в Київському університеті імені Тараса Шевченка, що становить 1 рік 4 місяці 25 днів. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 17 вересня 2024 року та здійснити виплати з урахуванням раніше виплачених сум та висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що довічне грошове утримання призначено з врахуванням страхового стажу роботи 25 років 03 місяці 12 днів (в тому числі стаж судді 21 рік 05 місяців) та посадового окладу 227016,00 грн. Розмір довічного грошового утримання становить 118048,32 (227016,00*52%). Стверджує відповідач, що відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Отже, зазначеним вище переліком не передбачено зарахування до стажу роботи посаді судді, який впливає на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половини строку навчання у вищому юридичному закладі та пер проходження військової служби. Цей перелік є вичерпним. Тому, безпідставними є вимоги позивача щодо зарахування до стажу роботи на посаді судді період проходження військової служби та половини строку навчання у вищому юридичному закладі. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Водночас не погоджуючись з ухвалений судовим в рішенням в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 525/2003 від 12 червня 2003 року, був призначений суддею військового місцевого суду Львівського гарнізону вперше, й продовжував проходити дійсну військову службу як кадровий офіцер на посаді судді військового місцевого суду Львівського гарнізону до 30 грудня 2010 року часу коли було звільнено в запас, у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та призначено військову пенсію за вислугу років, яку отримував до 16 вересня 2024 року. А з 17 вересня 2024 року отримує щомісячне довічне грошове утримання. Пенсійним фондом було зараховано до стажу судді виключно перебування на посаді судді різних судових інстанцій протягом 21 року. Вважає позивач, поряд з цим, військова служба повинна бути зарахована в стаж роботи судді, який дає право на отримання щомісячного довічного утримання судді у відставці, розпочалася з 01 серпня 1988 року, на посаді курсанта Тольяттинського вищого військового будівельного командного училища. 16 червня 1992 року, після закінчення військового училища та отримання військового звання «лейтенант», на підставі наказу МО № 0156 від 16.06.1992, зараховано в розпорядження Міністерства оборони України та з цього часу до 20 серпня 1996 року проходив військову службу на офіцерських посадах у в/ч НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . 3 20 серпня 1996 року проходив військову службу слухачем відділення військової підготовки при Київському університеті ім. Т. Шевченка (в подальшому - Військовий інститут Київського Національного університету ім. Т. Шевченка), який закінчив 21 червня 1999 року. Після чого перебував у розпорядженні Першого заступника Міністра оборони України, а 29 червня 1999 року зарахований в розпорядження голови військового суду Західного регіону, де продовжував проходити подальшу військову службу на посаді начальника канцелярії військового суду регіону, а згодом старшого консультанта-помічника голови військового апеляційного суду Західного регіону України до 12 червня 2003 року. Вважає позивач, що весь цей час безперервно проходив дійсну військову службу (з 01 серпня 1988 року по 16 червня 1992 року як курсант; з 16 червня 1992 року по 12 червня 2003 року як кадровий офіцер). Наголошує, що висновки суду першої інстанції щодо зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, лише 2 років навчання у Тольяттинському вищому військовому будівельному командному училищі (який становив - 3 роки 10 місяців 15 днів) як строкової військової служби, не ґрунтуються на вимогах закону та є суперечливими. Так, суд першої інстанціє аналізуючи законодавство, яке було чинне на час мого навчання курсантом вищого військового навчального закладу (статті 12, 13 Закону СРСР від 12 жовтня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов`язок»; абзацу другого ч. 1 статті 25 Закону України № 2232-XII від 25 березня 1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу»), робить взаємовиключні та суперечливі висновки: По-перше: про те, що строк навчання у військово-навчальному закладі може бути зарахований до періоду строкової служби лише при відрахуванні особи із військово- навчального закладу і подальшого проходження строкової військової служби (так суд аналізує ст. 12 Закону СРСР від 12 жовтня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов`язок»). Разом з тим статтею 12 вказаного Закону передбачалося, що курсанти військово- учбових закладів, які відраховані за погану успішність, небажання навчатися або за недисциплінованість, якщо вони до поступлення у військово-навчальні заклади не відслужили встановленого строку дійсної військової служби, направляються у військові частини для проходження встановленого строку дійсної військової служби. За умови їхньої бездоганної служби у військовій частині неменше шести місяців час навчання у військово-навчальному закладі цим військовослужбовцям зараховується у строк дійсної військової служби у порядку, визначеному Міністром оборони СРСР. Зазначає позивач, що Закон СРСР від 12 жовтня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов`язок» передбачав різні строки строкової військової служби від 1 до 3 років. Стверджує, що 25 березня 1992 року було прийнято Закон України № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», який набрав чинності 12 травня 1992 року (під час мого навчання у військово-навчальному закладі), згідно з ч. 2 ст. 25 якого, визначено положення про те, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військово служба. Тобто з прийняттям нового закону (№ 2232-XII від 25.03.1992) законодавець більш чітко визначив дефініцію про те, що весь строк військової служби (навчання) курсантом у військово-навчальному закладі, без будь-яких обмежень певним строком, прирівнюється до строкової служби. А тому весь строк військової служби курсантом військово-навчального закладу повинен бути зарахований як строкова військова служба до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Наголошує позивач, що час проходження військової служби зараховується громадянам України не тільки до їх страхового стажу, а й до стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи, вимога щодо якої визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Відповідно до вимог частини 2 статті 38-3 Закону України «Про судоустрій» від 05.06.1981 № 2022-XII (із змінами внесеними Законом № 4017-12 від 24.02.1994) через особливості військового законодавства, положень військових статутів, наказів командування, специфіки проходження дійсної військової служби та законодавства про військові злочини, обов`язковими вимогами для обрання суддею військового (трибуналу) суду, окрім відповідності вимогам, визначеним статтею 7 Закону України «Про статус суддів» (2862-XII), встановлено перебування на дійсній військовій службі та наявність військового звання офіцерського складу. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 12 червня 2003 року № 525/2003 призначений на посаду судді військового місцевого суду Львівського гарнізону строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 8 грудня 2008 року № 695VІ обраний на посаду судді цього суду безстроково. Постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2757-VI обраний на посаду судді Апеляційного суду Львівської області. Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведений на посаду судді Львівського апеляційного суду. Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.09.2024 № 2681/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Львівського апеляційного суду у відставку відповідно до пункту 4 частини 6 ст. 126 Конституції України. Наказом голови Львівського апеляційного суду від 16.09.2024 № 05.14/20/2024 ОСОБА_1 виключено зі штату суддів Львівського апеляційного суду та здійснено запис № 19 від 16.09.2024 в трудовій книжці від 18.07.2003 НОМЕР_3 . З 17 вересня 2024 року позивачу призначено довічне грошове утримання. ОСОБА_1 звернувся із заявою від 3 січня 2025 року до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці календарні періоди проходження військової служби курсантом вищого військового училища з 01.08.1988 по 16.06.1992 та на офіцерських посадах з 16.06.1992 по 12.06.2003, а також просив провести перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з врахуванням вказаних періодів. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 17.01.2025 № 1030-190/С-52/8-1300/25 зазначило про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарних періодів проходження військової служби курсантом вищого військового училища та на офіцерських посадах з 01.02.1988 по 12.06.2003. Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку стажу для визначення розміру щомісячного грошового утримання судді, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувало до спеціального стажу позивача, що дає право на щомісячне грошове утримання, стаж на посадах судді - 21 рік 5 місяців. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг в їх сукупності, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII. Згідно з пунктом 2 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Відповідно до частини першої статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. При цьому суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина 2 статті 142 Закону № 1402-VIII). Частинами 3, 5 статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до пункту 34 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Суд зауважує, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Вказана правова позиція неодноразово застосовувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 09.11.2018 у справі № 243/4794/17, від 11.12.2018 у справі № 522/5168/17, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.09.2021 у справі № 620/1944/20 і суд не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду судді військового місцевого суду Львівського гарнізону строком на п`ять років Указом Президента України від 12 червня 2003 року № 525/2003. На час призначення позивача на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15.12.92 № 2862-XII "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-XII) та Указом Президента України від 10.07.95 № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів". Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-XII (зі змінами, внесеними Законом України від 24.02.94 № 4015-XII "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів") до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 10.07.95 № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (яка була чинною на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, ця стаття втратила чинність 20.03.2008) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Відповідно до пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. Згідно з абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (яка була чинною одночасно із Законом № 2862-XII; втратила чинність 01.01.2012), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка чинна з 05.08.2018) передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Таким чином, законодавство, яке діяло на момент набрання чинності Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», передбачало право судді на зарахування до стажу, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби. Невключення цього стажу до відповідного стажу роботи на посаді судді і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 30.03.2023 у справі № 280/2167/21, від 28.08.2023 у справі №360/6255/21. Доводи апеляційної скарги пенсійного органу про зворотне, є безпідставними та необґрунтованими. Як встановлено судом, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувало позивачу до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, лише стаж на посадах судді судів України - 21 рік 5 місяців та визначило відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання на рівні 52% суддівської винагороди ( 50 % (за 20 років) + 2 % (за 1 повний рік стажу роботи позивача, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання). Матеріалами справи стверджується те, що з 1 вересня 1996 року до 21 червня 1999 року ОСОБА_1 навчався у Київському університеті імені Тараса Шевченка, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію спеціаліста права, офіцера військового управління тактичного рівня, форма навчання - денна. Як вбачається з рішення Вищої ради правосуддя від 12 вересня 2024 року №2681/0/15-24 окрім стажу роботи на посаді судді 21 рік 3 місяці, ВРП зарахувала ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на відставку судді, половину строку навчання в Київському університеті імені Тараса Шевченка, що становить 1 рік 4 місяці 25 днів. Отже, відповідно до Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зараховується половина строку навчання в Київському університеті імені Тараса Шевченка, що становить 1 рік 4 місяці 25 днів. Щодо зарахування періодів з 01 серпня 1988 року по 16 червня 1992 року та з 16 червня 1992 року по 12 червня 2003 року (навчання у військовому навчальному закладі та військова служба), колегія суддів зазначає про наступне. Суд першої інстанції встановив, що з 01 серпня 1988 року по 16 червня 1992 року ОСОБА_1 навчався в Тольяттинському вищому військовому будівельному командному училищі (ТВВБКУ). Згідно з пунктом 3.1 постанови № 865 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Зі змісту положення пункту 3.1 постанови № 865 вбачається, що зарахуванню до стажу, який дає право на відставку, підлягає лише календарний період проходження строкової військової служби. Законом СРСР від 12 жовтня 1967 року № 42 «Про загальний військовий обов`язок» (далі - Закон № 42), чинним на час вступу позивача на навчання до ТВВБКУ, було розділено навчання у військово-навчальних закладах та строкову військову службу, встановлено як виняток можливість зарахування навчання до періоду строкової військової служби у певних випадках лише при відрахуванні особи із військово-навчального закладу і подальшому проходженні строкової військової служби (стаття 12 вказаного Закону). Водночас до закінчення позивачем вказаного навчального закладу, Постановою Верховної Ради України від 25 березня 1992 року № 2233-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», введено в дію Закон № 2232-ХІІ, відповідно до абзацу другого статті 25 якого навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба. Однак весь період навчання у ТВВБКУ не може бути зараховано до стажу, який дає право на відставку, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 42 загальний строк дії військової служби становив 2 роки. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 листопада 2018 року в справі № 9901/455/18 (провадження № 11-556сапс18) погодилась із висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що до стажу роботи, що дає право на відставку, зараховується навчання у військово-навчальному закладі саме як календарний період проходження строкової військової служби, який становив 2 роки. Фактичні обставини справи № 9901/455/18, зокрема введення в дію Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» до закінчення позивачем навчального закладу, дозволяють врахувати висновки Верховного Суду в справі, що розглядається. Колегія суддів відхиляє доводи позивача про різні терміни строкової військової служби від 1 до 3 років, оскільки обставини служби позивача з 01 серпня 1988 року по 16 червня 1992 року на флоті чи з вищою освітою, судовим розглядом не встановлено. Також апеляційний суд підкреслює, що положеннями Указу Президента України від 10.07.95 № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" допускається врахуванню до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання саме період строкової, а не будь-якої іншої військової служби. Не є прийнятними доводи позивача про те, що проходження військової служби зараховується громадянам України не тільки до їх страхового стажу, а й до стажу роботи та стажу роботи за спеціальністю, оскільки на момент початку проходження військової служби (відповідно до наказу МО № 0156 від 16.06.1992, ) ОСОБА_1 не перебував на посаді, стаж на якій, зараховується до стажу судді. З метою реалізації передбаченої частиною першою статті 8 Закону № 2011-XII гарантії на момент вступу на військову службу особа повинна здійснювати професійну діяльність, яка підлягає зарахуванню до стажу судді. Щодо посилань на те, що визначення стажу роботи на посаді судді здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання), колегія суддів нагадує, що згідно з частиною першою статті 7 Закону № 2862-XII (у редакції, чинній на день призначення позивача на посаду судді) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Дійсно особливі вимоги, необхідні для зайняття посади судді Конституційного Суду України, господарських та військових судів, визначаються Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), "Про господарські суди" ( 1142-12 ) та іншими законами України. Так, ст.60 Закону України «Про судоустрій України» № 3018-III від 07.02.2002 (в редакції чинні на момент призначення позивача суддею) передбачав, що добір кандидатів у професійні судді здійснюється з числа осіб, які відповідають вимогам, встановленим частинами другою і третьою статті 59 цього Закону, за результатами проходження кваліфікаційної атестації відповідно до вимог цього Закону. Кандидат на посаду судді військового суду крім того повинен перебувати на військовій службі і мати військове звання офіцерського складу. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою (ч.2 ст.59 Закону № 3018-III). Суддями спеціалізованих судів крім осіб, зазначених у частині другій цієї статті, можуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менше п`яти років. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів (ч.3 ст.59 Закону № 3018-III). Колегія суддів нагадує, що військові суди належали до загальних судів і здійснювали правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону Отже Законом № 3018-III не встановлювалася додаткова вимога щодо тривалості перебування на військовій службі, в тому числі більше 3-ох років, а лише наявність військового звання офіцерського складу та фактичне перебування на військовій службі. Визначення стажу роботи на посаді судді для позивача, вказана норма Закону № 3018-III не змінювала. Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). У постанові від 08 листопада 2021 року у справі № 580/492/21 Верховний Суд, аналізуючи вищезазначені положення законодавства, дійшов висновку, що обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено. Системний аналіз вищезазначених правових норм свідчить, що суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Отже, частиною другою цієї ж статті у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року, визначено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді; ця норма закону не містить будь-яких обмежень щодо дії у часі, а лише пов`язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею. Правовий висновок з цього питання викладений у постанові ВП ВС від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18, в якій, зокрема, зазначено, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення. Окрім того, ВП ВС у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18 зазначила, що внесені до статті 137 Закону № 1402-VIII зміни дозволяють зараховувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення особи на посаду судді. Оскільки призначення позивача на посаду судді відбулося 12 червня 2003 року, коли чинним Законом № 2862-XII (статтею 7) встановлювалася вимога щодо наявності стажу роботи в галузі права не менш як три роки, саме цей обсяг професійного досвіду може бути включений до суддівського стажу як додатковий. Подальші зміни законодавчого визначення мінімально необхідного стажу професійної діяльності у сфері права для призначення суддею, не можуть впливати на перерахунок додаткового суддівського стажу, обрахованого відповідно до частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII. Водночас позивач в позовній заяві та апеляційній скарзі просить зарахувати до стажу період з 16.06.1992 по 12.06.2003. Колегія суддів зазначає, що згідно із записами у трудовій книжці після здобуття юридичної освіти ОСОБА_1 з 11.08.1999 по 08.01.2002 року перебував на посаді начальника канцелярії військового суду Західного регіону, а з 8 січня 2002 року до 11 червня 2003 року обіймав посади старшого консультанта суду та помічника голови військового суду Західного регіону. Зазначене також підтверджується відомостями послужного списку позивача. Інших періодів, можливих до зарахування позивачу, судовим розглядом не встановлено. Стаж роботи на зазначених посадах підлягає зарахуванню як стаж, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, відповідно, такий стаж становить 3 роки. Такий підхід підтриманий Верховним Судом в постанові від 08 квітня 2025 року в справі № 160/9707/24. Однак суд першої інстанції на зазначені обставини, в частині зарахування стажу, що надає право для призначення на посаду судді, належної уваги не звернув, відтак дійшов хибного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. З огляду на зазначене до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає йому право на відставку, підлягають зарахуванню: стаж роботи на посаді судді 21 рік 3 місяці; навчання в Тольяттинському вищому військовому будівельно-командному училищі як період проходження строкової військової служби 2 роки; половина строку навчання у юридичному навчальному закладі 1 рік 4 місяці 25 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого, визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді 3 роки. Відтак загальний стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 27 років 7 місяців 25 днів, а щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці повинно становити 64 % суддівської винагороди (50 % (20 років) + 14 % (за 7 років стажу роботи позивача понад 20 років, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання). Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про безпідставність незарахування ОСОБА_1 до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду роботи на посаді начальника канцелярії військового суду Західного регіону, старшого консультанта суду та помічника голови військового суду Західного регіону, сукупно 3 роки як стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права підлягає зміні в частині не зарахування позивачу стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді. В решті, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Керуючись ст.ст.308,315,316,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року в справі № 380/2264/25 змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: навчання в Тольяттинському вищому військовому будівельно-командному училищі як період проходження строкової військової служби 2 роки; половину строку навчання у юридичному вищому навчальному закладі 1 рік 4 місяці 25 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого, визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді 3 роки». У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року в справі № 380/2264/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді Н. В. Бруновська О. І. Мікула Повне судове рішення складено 06 серпня 2025 року.