Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 606/330/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 606/330/25 пров. № А/857/21869/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р., з участю секретаря судового засідання Волчанського А. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 15 травня 2025 року у справі №606/330/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови,- суддя в 1-й інстанції Мельник А. В., дата ухвалення рішення 15 травня 2025 року, місце ухвалення рішення м. Теребовля, дата складання повного тексту рішення 15 травня 2025 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4044019 від 10 лютого 2025 року. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 15 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин, при цьому долучений відповідачем відеозапис із бодікамери не містить зафіксованої події адміністративного правопорушення. Вказує, що жодна підстав, визначених ст.35 Закону України ««Про Національну поліцію» не була підставою зупинки автомобіля під керуванням позивача, а сам автомобіль зупинений не на блокпосту, що підтверджується наданим відповідачем відеозаписом із нагрудної камери поліцейського. Причина зупинки автомобілів на іноземній реєстрації, як перевірка документів, вищевказаною статтею (у тому числі п.10 ч.1) не передбачена. Крім того, звертає увагу на те, що у даному випадку він діяв у стані крайньої необхідності, оскільки дружина ОСОБА_2 була виписана після стаціонарного лікуванні у медичному закладі в м.Тернопіль із діагнозом: вагітність. Трійня. Загроза переривання вагітності, 07 лютого 2025 року, однак не могла залишити заклад до 10 лютого 2025 року через відсутність транспорту та територіальну віддаленість. З врахуванням наведеного просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позов задовольнити. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що у матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, які підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП. Вказує, що позивач визнає свою вину та не заперечує факту керування транспортними засобом будучи ознайомленим із постановою Теребовлянського районного суду Тернопільської області № 606/967/24, а також намагається знайти виправдання сімейним становищем. Звертає увагу на те, що умовою правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник позивача (апелянта) Фільварочна О. Б. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі представника за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Теребовлянського районного суду Тернопільської області у справі №606/967/24 від 24 липня 2024 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. 10 лютого 2025 року інспектором відділення поліції №3 (м.Теребовля) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4044019, згідно з якою ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 20400 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП України. Зі змісту постанови вбачається, що 10 лютого 2025 року о 10 год 33 хв. по вул. Січових Стрільців, 29, м.Теребовля водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Passat» н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування, чим порушив вимоги п.2.1.а ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.126 КУпАП України. Не погоджуючись із цією постановою серії ЕНА №4044019 від 10 лютого 2025 року, позивач звернувся у суд з цим позовом. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування таким, обставин крайньої необхідності, на які покликається позивач, не встановлено, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4044019 від 10 лютого 2025 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ч.4 ст.126 КУпАП прийнята правомірно та підстави для скасування такої відсутні. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно зі ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Ст.9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ст.251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п.п.2.1(а) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно з ч.4 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 10 лютого 2025 року о 10 год 33 хв. по вул. Січових Стрільців, 29 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Passat» н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавлений права керування Теребовлянським районним судом Тернопільської області від 24 липня 2024 року, чим порушив п.2.1а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.4 ст.126 КУпАП. Ст.72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. За приписами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 24 липня 2024 року, яка набрала законної сили 06 серпня 2024 року, притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП, наклавши на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Згідно зі ст.317, ст.317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції. З матеріалів справи вбачається, що підставою винесення щодо ОСОБА_1 оскаржуваної постанови за ч.4 ст.126 КУпАП стали внесені в базу ІПНП НПУ відомості про позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік відповідно до постанови Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 24 липня 2024 року у справі №606/967/24. Крім того, колегією суддів оглянуто відеозапис (а.с.23), долучений відповідачем до матеріалів справи, на якому зафіксовано рух транспортного засобу "Volkswagen Passat" н.з. НОМЕР_1 , який був зупинений працівниками поліції та виявлено, що таким керував ОСОБА_1 . Причиною зупинки зазначено те, що транспортний засіб на іноземній реєстрації та після перевірки особи водія, працівниками поліції встановлено, що позивач позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік на підставі постанови Теребовлянського районного суду Тернопільської області. На відеозаписі зафіксовано, що позивач обізнаний із тим, що його позбавлено права керування. При цьому, пояснює, що він є військовослужбовцем і на даний час у відпустці неофіційно, змушений був приїхати і забрати автомобіль для потреб служби. На запитання працівника поліції чи є якісь підтверджуючі документи щодо здійснення ОСОБА_1 доставки транспортного засобу для потреб служби позивач відповів, що немає. Після розгляду працівником поліції справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП за порушення ним вимог п.2.1а ПДР та переходу до складання оскаржуваної постанови ОСОБА_1 повідомив, що сума накладеного на нього штрафу є дуже великою, оскільки він є військовослужбовцем, донором нирки, багатодітним батьком, має дітей з інвалідністю, його дружина вагітна трійнею. Щодо доводів апелянта про відсутність у працівників поліції підстав для зупинки транспортного засобу позивача та, відповідно, для перевірки документів і винесення оскаржуваної постанови, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність таких, оскільки транспортний засіб, яким керував позивач «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 був на іноземній реєстрації, а тому відповідно до п.10 ч.1 ст.35 Закону України «Про національну поліцію» працівники патрульної поліції підставно здійснили зупинку транспортного засобу для перевірки документів. Крім того, про вказану підставу зупинки працівником поліції було повідомлено ОСОБА_1 , що відображено у відеозаписі із нагрудної камери працівника поліції. Крім того, колегія суддів не може залишити поза увагою покликання позивача на те, що він керував автомобілем у стані крайньої необхідності та вважає необхідним зазначити наступне. Стаття 17 КУпАП передбачає, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. За змістом ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленим у порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Як правильно зазначив суд першої інстанції, однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Стан крайньої необхідності повинен відповідати критеріям своєчасності. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку (так звана «передчасна» і «спізніла» крайня необхідність), може тягнути відповідальність на загальних засадах. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у діях позивача ознак крайньої необхідності, оскільки у зазначених обставинах небезпека могла бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Крім того, матеріалами справи стверджується, і не заперечується позивачем, що при оформленні адміністративних матеріалів він не повідомляв щодо причин крайньої необхідності керувати автомобілем, зокрема, про потребу забрати вагітну дружину з лікарні, а навпаки вказував зовсім іншу причину керування ним транспортним засобом, а саме повідомляв, що має забрати машину на службу. Також у матеріалах справи міститься виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 , з якої вбачається, що ОСОБА_2 з 03 лютого 2025 року по 07 лютого 2025 року перебувала на стаціонарному лікуванні у медичному закладі у м.Тернопіль із діагнозом: вагітність. Трійня. Загроза переривання вагітності,. ВВР І ембріона (омфелоцеле) (а.с.8), разом з тим, поставлене у вину ОСОБА_1 адміністративне правопорушення мало місце 10 лютого 2025 року. Колегією суддів також звернуто увагу на те, що позивач є учасником бойових дій, особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, разом з тим, вказані обставини не можуть підтверджувати ознак крайньої необхідності, при цьому, дотримання ПДР України є невід`ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо - транспортних пригод та їх наслідків. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування таким, обставин крайньої необхідності, на які покликається позивач, не встановлено, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4044019 від 10 лютого 2025 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ч.4 ст.126 КУпАП прийнята правомірно та підстави для скасування такої відсутні. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 195, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 15 травня 2025 року у справі №606/330/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. І. Мікула судді С. М. Кузьмич А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 06 серпня 2025 року.