Постанова 4857 № 606/2033/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 606/2033/24 пров. № А/857/31011/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., з участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 листопада 2024 року у справі № 606/2033/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,- суддя в 1-й інстанції Мельника А.В., час ухвалення рішення 12.11.2024, місце ухвалення судового рішення м. Теребовля, дата складання повного тексту судового рішення 12.11.2024, В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 через представника адвоката Сампару Н.М. звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просить поновити строк звернення із позовною заявою та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3037505 від 12.09.2024 щодо позивача. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною, в ній не було всебічно, повно та об`єктивно з`ясовано усіх обставин справи, оскільки ОСОБА_1 не вчиняв правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, не порушував Правил дорожнього руху. У позові зазначено, що час вчинення порушення ОСОБА_1 у постанові серії ЕНА № 303750 зазначено 12.09.2024 об 22:31:47, проте, з відеозапису з відеореєстратора службового автомобіля під назвою файлу «IMG_2639» слідує, що станом на закінчення самого відеозапису, що відповідає 22:27:25 год. працівники поліції вже зупинили транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 та говорили з ним. Тобто, ОСОБА_1 , не міг порушити п. 9.2.б ПДР України, що стало підставою для його зупинки, пізніше ніж його зупинили працівники поліції та безпосередньо спілкувалися з ним більше години часу, виписуючи постанову про порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП. Не погоджуючись із постановою, ОСОБА_1 13.09.2024 записався до авто-механіка, який детально оглянувши автомобіль «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 виявив дефект в автомобільній проводці, що відповідала за коректне спрацьовування покажчика повороту. Перед початком руху, ОСОБА_1 , як водій, ретельно перевірив справність свого автомобіля, чим виконав п. 2.3. а) ПДР України, а саме: «перед виїздом перевірити та забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу». Покажчик повороту перед початком руху був справним. Це підтверджується, й тим, що на вище згаданому відеозаписі ОСОБА_1 неодноразово вмикав покажчик повороту і він працював цілком справно. Виникнення технічних несправностей автомобіля, зокрема - некоректну роботу покажчика повороту (не постійне спрацьовування при його вмиканні та спрацьовування із затримкою) під час руху автодорогами загального користування водій виявити не мав можливості, ОСОБА_1 взагалі навіть не припускав, що покажчики повороту працюють некоректно. У позовній заяві представник позивача покликається на висновки Другого апеляційного адміністративного суду у постанові від 23.02.2022 у справі № 626/3280/21, згідно яких: «Якщо технічна несправність ТЗ виникла вже під час руху без вини водія, такий не несе адміністративну відповідальність, якщо не доведено що водій знав про таку несправність до його зупинки поліцією». Враховуючи вказане, а також те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт порушення ОСОБА_1 положень закріплених в ПДР України, позивач та його представник вважають постанову від 12.09.2024 незаконною та просять її скасувати. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12.11.2024 у цій справі у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач через його представника, оскаржив таке в апеляційному порядку, просив скасувати таке та ухвалити нове, яким постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серії ЕНА №3037505 від 12.09.2024 визнати протиправною та скасувати, а справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити. В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_1 , жодних положень закріплених в ПДР України, не порушував, а відтак відсутня об`єктивна сторона інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Суд першої інстанції не взяв до уваги та повністю проігнорував твердження сторони апелянта, що не ввімкнення покажчика повороту не залежало від волі ОСОБА_1 . Судом не враховано, що 13.09.2024 виявлено дефект автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , а саме дефект в автомобільній проводці, що відповідала за коректне спрацьовування покажчика повороту, що підтверджується довідкою, копія якої міститься в матеріалах справи. Заперечення суду першої інстанції, щодо недоцільності врахування положень, які містяться в поставові Другий апеляційний адміністративний суд, від 23.02.2022 у справі №626/3280/21, стосовно того, що у випадку: «Якщо технічна несправність ТЗ виникла вже під час руху без вини водія, такий не несе адміністративну відповідальність, якщо не доведено що водій знав про таку несправність до його зупинки поліцією», жодним чином не спростовує факту того, що разом з позовом було надано документи, який підтверджує, що автомобіль ОСОБА_1 мав несправності, які виявити під час руху було неможливо. Суд першої інстанції вказує у своєму рішенні наступне: «... при зупинці працівниками поліції та спілкуванні з ними ОСОБА_1 про несправності світлового покажчика повороту не зазначав, вказав, що згідний з порушенням ПДР щодо не увімкнення покажчика повороту...», чим повністю порушив правову позицію, яка сформована Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 у справі №537/2088/17, де зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. Суд першої інстанції також жодним чином не звернув увагу на порушення права ОСОБА_1 на отримання правової допомоги. Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 18.02.2020 у справі № 524/9827/16-а, ненадання інспектором можливості реалізувати клопотання особи про надання правової допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, є протиправним. Всупереч вимог положень Конституції, КУпАП, працівники поліції не повідомили та не надали, ОСОБА_1 можливості скористатися правовою допомогою, в результаті чого останній був обмежений в здійсненні права на захист. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини та презумпцію невинуватості, передбачену ст. 62 Конституції, в матеріалах справи відсутні будь-які переконливі та достовірні докази порушення ОСОБА_1 , правил дорожнього руху. Таким чином, вказані факти в сукупності, а також кожен автономно (окремо) виключає подію і склад адміністративного правопорушення, передбаченого законодавцем в ч. 2 ст. 122 КУпАП України. В матеріалах справи відсутні належні докази, в тому числі відео, щоб підтверджували факт порушення ОСОБА_1 положень, закріплених в ПДР України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Оскаржувана постанова не містить посилання на докази, які приймалися до увага та були основою її винесення. Таким чином, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження обставин порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, зокрема, у постанові не зазначено докази вини позивача (матеріали фото - чи відеозйомки вчиненого порушення або інші докази, якими суб`єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення), а сама лише постанова не може бути беззаперечним доказом вини позивача, тому слід прийти до висновку про обґрунтованість позовних вимог. Приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь, за відсутності переконливих доказів вини ОСОБА_1 , слід прийти до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, а тому підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Вказав, що на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, вказаного в оскаржуваній постанові, представником відповідача до відзиву на позовну заяву в системі «Електронний суд» прикріплено ряд відео-файлів із відображенням події адміністративного правопорушення. На відео IMG_2539 0:00:59 сек зафіксований дорожній знак 2.1 (дати дорогу) водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі. Знак встановлюється безпосередньо перед перехрестям або вузькою ділянкою дороги. На вищезазначеному відео IMG_2539 0:01:00 сек зафіксоване вчинене позивачем правопорушення, а саме як водій т.з. Ford д.н.з НОМЕР_1 не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при зміні напрямку руху, чим порушив вимоги п. 9.2.б ПДР України, а саме порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом чи розворотом та норм ч. 2 ст. 122 КУпАП. Вказане не заперечується і стороною позивача. Із відеозапису також слідує, що здійснюючи рух на транспортному засобі, позивач перед зупинкою його працівниками поліції неодноразово подавав сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку, лише один раз його не подав, за що був зупинений працівниками поліції. При цьому, із відеофайлу IMG_2639 слідує, що ОСОБА_1 при керуванні транспортним засобом та здійсненні повороту не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку більше 10 сек. Надалі, при зупинці працівниками поліції та спілкуванні з ними ОСОБА_1 про несправності світлового покажчика повороту не зазначав, вказав, що згідний з порушенням ПДР щодо неувімкнення покажчика повороту. Пізніше щодо ОСОБА_1 було складено також протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Щодо твердження представника позивача про невідповідності у зазначенні часу події у відео-файлах та у постанові, додатково зазначено, що наявність розбіжностей часу зафіксованого у відеозаписі та часу вчинення правопорушення, зазначеного у постанові, не спростовує встановлених обставин, зокрема, що правопорушення мало місце, і час запису події не є суттєвим фактом, який би вказував на недопустимість записів чи постанови як доказу. Доводи представника позивача не спростовують факту порушення ОСОБА_1 ПДР України та вчинення адміністративного правопорушення. Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи вказане, доводи позивача є безпідставними, відповідачем подано достатні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Позивачем не надано суду будь-яких належних та достовірних доказів, які б спростували факти викладені в оскаржуваній постанові та підтверджували факт відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП України. Відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 листопада 2024 року залишити без змін. 06.01.2025 від представника ОСОБА_1 - адвоката Сампари Н.М. надійшла заява про розгляд справи без участі апелянта та його представника, заявлені вимоги підтримують повністю. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи представника позивача не спростовують факту порушення ОСОБА_1 ПДР України та вчинення адміністративного правопорушення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача є безпідставними, відповідачем подано достатні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Позивачем не надано суду будь-яких належних та достовірних доказів, які б спростували факти викладені в оскаржуваній постанові та підтверджували факт відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП України. Зважаючи на те, що відповідачем доведено правомірність дій щодо винесення оскаржуваної постанови, надано докази на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності оскаржуваною постановою, а також судом не встановлено належних доказів, що спростовують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд першої інстанції вважав, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є правомірною та підстави для її скасування відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Розглядаючи спір апеляційний суд виходить із такого. Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.09.2024 інспектором відділення поліції №3 (м.Теребовля) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Василишин Лілією Володимирівною винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3037505, згідно якої ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП України. У вказаній постанові зазначено, що 12.09.2024 об 22:31:47 по вулиці Паращука в місті Теребовля, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п. 9.2.б ПДР, а саме: порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП України. Не погоджуючись із винесеною постановою серії ЕНА № 3037505 від 12.09.2024, позивач звернувся до суду з цим позовом. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке. Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Колегія суддів зазначає, що до повноважень інспектора патрульної поліції входить виявлення, фіксування та винесення санкції за адміністративне правопорушення, вчинене водіями при керуванні транспортним засобом, при порушенні обов`язкових норм КУпАП чи інших правил. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями, далі -ПДР). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Пунктом 1.3. ПДР України, передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Згідно з п. 1.9.ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди. Крім того, п. 9.2. «б» ПДР України установлено, що водій повинен подати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Відповідно до п. 9.4 ПДР України, подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху. Маневрування (маневр) - початок руху, перестроювання транспортного засобу в русі з однієї смуги на іншу, поворот праворуч чи ліворуч, розворот, з`їзд з проїзної частини, рух заднім ходом (пункт 1.10 ПДР України). Отже, обов`язок щодо подання сигналів світлового покажчика повороту не ставиться у залежність від наявності чи відсутності дорожніх знаків перед поворотом. Під будь-якою зміною напрямку руху слід розуміти маневр, пов`язаний з незначною зміною напрямку руху по відношенню до повздовжньої осі проїзної частини дороги, яким є поворот праворуч чи ліворуч. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до ст. 245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності; завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Водночас, ст. 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Також, за ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, перевiрка документiв особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технiчних приладiв i технiчних засобiв, що мають функцiї фото- i кiнозйомки, вiдеозапису, засобiв фото- i кiнозйомки, вiдеозапису. Слід вказати про те, що сама по собі постанова про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту». Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Колегія суддів звертає увагу на те, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення. На можливість застосування принципу презумпції невинуватості у справах про адміністративні правопорушення звернув увагу Конституційний Суд України в рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 «справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Зокрема в силу дії вказаного конституційного принципу всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС). За приписами ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. Як вірно встановив суд першої інстанції, на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, вказаного в оскаржуваній постанові, представником відповідача до відзиву на позовну заяву в системі "Електронний суд" прикріплено ряд відеофайлів із відображенням події адміністративного правопорушення, які було досліджено судом у судовому засіданні. Також до матеріалів справи долучено оптичний диск, з такими відеофайлами. Згідно з відеозаписом IMG_2639 0:00:59 зафіксовано дорожній знак 2.1 (дати дорогу) та те, що водій т.з. «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при зміні напрямку дорожнього руху, чим порушив вимоги п. 9.2. «б», а саме порушив попереджувальні сигналів перед перестроюванням, поворотом чи розворотом та норм ч. 2 ст. 122 КУпАП та був зупинений працівниками поліції. Вказану причину зупинки було озвучено ОСОБА_1 працівником поліції. Вказане не заперечується і стороною позивача. Крім того, на вищевказаному відеозаписі зафіксовано, що здійснюючи рух на транспортному засобі, позивач перед зупинкою його працівниками поліції неодноразово подавав сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку, лише один раз його не подав (більше 10 сек.), за що був зупинений працівниками поліції. Відповідними відеозаписами підтверджується факт, що при зупинці працівниками поліції та спілкуванні з ними ОСОБА_1 про несправності світлового покажчика повороту не зазначав, вказав, що згідний з порушенням ПДР щодо неувімкнення покажчика повороту. Пізніше щодо ОСОБА_1 було складено також протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Щодо відсутності вини позивача та як наслідок відсутність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП через те, що під час руху у автомобіля під керуванням ОСОБА_1 виникли технічні несправності, зокрема, некоректна робота покажчика повороту (не постійне спрацьовування при його вмиканні та спрацьовування із затримкою), яку водій виявити не мав можливості, та покликання на довідку ФОП ОСОБА_2 від 13.09.2024, колегія суддів зазначає таке. Згідно з вказаною довідкою ОСОБА_1 дійсно звертався 12.09.2024 о 14:00 год до СТО в м.Теребовля з проханням оглянути його автомобіль «Ford Connect», НОМЕР_1 , на наявність несправностей при вмиканні покажчика поворота. Після детального огляду транспортного засобу було виявлено та усунено несправність в автомобільній проводці, яка відповідала за вмикання/вимикання покажчика повороту. Причина несправності полягала в короткому замиканні проводів, що викликало затримку при вмиканні покажчика повороту на 5-10 секунд після його ввімкнення водієм. Проте, 13.09.2024 о 09:30 год ОСОБА_1 знову звернувся до СТО в м.Теребовля для виправлення поломки, яку він виявив 12.09.2024 о 22:30 год. Після детального огляду автомобіля було встановлено, що дійсно поломка виправлена не була. Поломку виправлено та детально перевірено справність роботи покажчиків поворотів. Жодних несправностей після ремонту 13.09.2024 - не виявлено. Колегія суддів зважає на покликання на висновки Другого апеляційного адміністративного суду у постанові від 23.02.2022 у справі № 626/3280/21 про те, що якщо технічна несправність ТЗ виникла вже під час руху без вини водія, такий не несе адміністративну відповідальність, якщо не доведено що водій знав про таку несправність до його зупинки поліцією, однак вважає вірною надану судом першої інстанції оцінку вказаних доводів представника апелянта щодо нерелевантності висновків викладених у цій постанові обставинам цієї справи Отже, позивач вказаних вище вимог ПДР та Закону не дотримався. Апеляційний суд приходить до переконання, що надані представником відповідача відеозаписи, є належними та допустимими доказами у розумінні положень ст. 251 КУпАП, а наявність розбіжностей часу зафіксованого у відеозаписі та часу вчинення правопорушення, зазначеного у постанові, не спростовує встановлених судом обставин, зокрема, що правопорушення мало місце, і час запису події не є суттєвим фактом, який би вказував на недопустимість записів чи постанови як доказу. Нормами Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII передбачено, що до повноважень Національної поліції відповідно до покладених на неї обов`язків належать: виявляти причини та умови, вживати заходів щодо попередження та усунення виявлених адміністративних правопорушень; патрульні поліцейські уповноважені перевіряти документи, що посвідчують особу, чи документи, що підтверджують певне право особи; складати протоколи про адміністративні правопорушення, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймати рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечувати їх виконання. Пунктом 5 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ, від 07.11.2015 №1395 (далі Інструкція № 1395) передбачено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції. У статті 276 КУпАП визначено місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Так, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція № 1395. У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (пункт 4 розділ 1 Інструкції № 1395). Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції № 1395 передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Суд апеляційної інстанції, дослідивши відеозаписи, надані стороною відповідача, встановив, що події, які зафіксовані суб`єктом владних повноважень на цей відеозапис підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Суд апеляційної інстанції враховує, що обставини вчинення правопорушення підтверджено складеною постановою у справі про адміністративне правопорушення, із змісту якої чітко убачаються час та місце вчинення правопорушень, а також особа, яку притягнуто до відповідальності. Щодо доводів про ненадання можливості скористатися правовою допомогою, то з відеозаписів з`ясовано, що таке право озвучено позивачу (відеозапис 0000_00000020240912223648_0043В.МР4 00:03:20 00:03:27). Доказів ненадання можливості скористатися такою допомогою не встановлено. За таких обставин, апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення процедури розгляду справи або порушення прав позивача під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності та/або будь-яким чином свідчили про перевищення службових повноважень інспектором поліції відносно позивача. Зміст постанови відповідає вимогам ст.ст. 283, 284 КпАП України. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем під час розгляду адміністративної справи та винесенні оскаржуваної постанови дотримано вимог закону, стягнення накладено в межах санкцій статті, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності; доказів, які спростовують факт наявності адміністративного правопорушення, та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 122 КУпАП суду не надано. З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись ст. 241, 242, 243, 286, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 листопада 2024 року у справі №606/2033/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 07.01.25