Постанова 4854 № 420/10138/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/10138/20 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. Час і місце ухвалення: 29.04.2025р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. при секретарі Потомському А. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И Л А : В жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21 липня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_3 атестації та вважати проходження атестації успішним; - визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків прокурора Одеської області В. Веніславського №1629к від 17 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 07 вересня 2020 року; - поновити ОСОБА_4 на роботі в органах прокуратури на рівнозначній посаді начальника управління Одеської обласної прокуратури; - стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_4 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення, 07 вересня 2020 року, по день фактичного поновлення на роботі. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з 27.07.1998р. він працював в органах прокуратури Одеської області. Оскаржуваним наказом №1629к від 17.08.2020р. ОСОБА_5 звільнений з посади начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 07.09.2020р. Вказаний наказ прийнято на підставі рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21.07.2020р. про неуспішне проходження ОСОБА_3 атестації, як безальтернативної підстави для прийняття прокурором області наказу про звільнення. Рішення кадрової комісії є незаконним, оскільки обґрунтоване посиланням на норму закону, яка регулює правовідносини між працівником та роботодавцем при реорганізації або ліквідації органу прокуратури, в той час як факту ліквідації чи реорганізації прокуратури Одеської області на час прийняття наказу №1629к від 17.08.2020р. не відбулось, а тому підстав для його звільнення за п. 9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» не існувало. Позивач зазначав про невідповідність спірного рішення кадрової комісії №23 від 21 липня 2020 року критеріям обґрунтованості та безсторонності. До проходження співбесіди Шостою кадровою комісією на електронну адресу ОСОБА_4 направлено перелік запитань, на які ним надано вичерпні відповіді та які були підтверджені документами на 345 аркушах. В ході проведення співбесіди позивач вірно відповів на всі запитання членів комісії щодо його роботи, законодавства та практики Верховного Суду. Що ж до питання з приводу того, на які гроші його матір`ю у 2008 році придбано автомобіль Toyota, то ОСОБА_5 пояснив, що з 1995 року не мешкає з батьками та не веде з ними спільного побуту, отже грошові кошти, на які мати придбала цей автомобіль, належали батькам на праві спільної сумісної власності подружжя. На співбесіді 21 липня 2020 року позивач надав до Шостої кадрової комісії всі документи стосовно придбання батьками автомобілю Toyota, після вивчення яких у членів комісії виникло питання стосовно будинку його батька та інші майнові питання, які стосувалися майна його батьків, яке вони придбали у період часу після припинення ним проживання з батьками, а також поставлено питання стосовно майна його колишньої цивільної дружини, яке вона придбала до вступу у цивільний шлюб з ним. На поставлені питання ОСОБА_5 не міг відповісти, оскільки він не має відношення до відповідного майна. Не зважаючи на надані відповіді та підтверджуючі документи, в оскаржуваному рішенні комісія зазначила, що усупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», нормам Стандартів професійної відповідальності та викладу основних обов`язків і прав прокурорів та Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, зазначення ним в електронних деклараціях за 2015-2019 роки переліку майна, у тому числі, яким він користувався, є неповним та таким, що не відповідає рівню його офіційних доходів. Позивач зазначав, що ніяких протиріч у його відповідях не існувало, надані відповіді є правдивими та в повній мірі відповідають положенням Закону України «Про запобігання корупції». В рішенні комісії зазначено, що він не відобразив у деклараціях майно «членів сім`ї», що є помилковим твердженням, оскільки поставлені на співбесіді запитання стосувались майна не «членів сім`ї», а майна «близьких осіб», хоча інформація про майно «близьких осіб» до декларації суб`єкта декларування не вноситься. В оскаржуваному рішенні комісії також зазначено, що він нібито не підтримував честь і гідність своєї професії, тому це стало приводом для чисельних публікацій у засобах масової інформації та журналістських розслідувань та, як наслідок, формування негативної громадської думки саме щодо його доброчесності. Позивач вважає, що вказане твердження не ґрунтується на положеннях законодавства. Позивач стверджує, що жодної публікації у засобах масової інформації (друкованих або аудіовізуальних) стосовно нього не було. До того ж, протягом 2017-2018 років НАЗК проведено повну перевірку його декларацій, за результатами якої встановлено, що точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел та не встановлено наявності конфлікту інтересів або ознак незаконного збагачення (рішення НАЗК №3054 від 14 грудня 2018 року). Зазначене рішення було надано до кадрової комісії, проте безпідставно не взято до уваги. Також, позивач посилався на порушення порядку формування Шостої кадрової комісії, що тягне за собою незаконність прийнятих нею рішень. Зокрема, формування кадрових комісії з кола осіб, обраних безпосередньо посольством США в Україні, порушує засади політичної нейтральності прокуратури та незалежності прокурорів, у тому числі - від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора, гарантовані ст.3 Закону України «Про прокуратуру». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2021р., яке змінено постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021р., позов задоволено частково. Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2025р. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021р. та направлено справу №420/10138/20 на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21.07.2020р. про неуспішне проходження атестації ОСОБА_3 . Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків прокурора Одеської області В.Веніславського №1629к від 17.08.2020р. про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 07.09.2020р. Поновлено ОСОБА_4 на роботі в органах прокуратури на посаді начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області з 07.09.2020р. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_4 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.09.2020р. по 12.03.2021р. у розмірі 44561,88 грн. без обов`язкових відрахувань. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі в органах прокуратури на посаді начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць за період з 07.09.2020р. по 06.10.2020р. включно в сумі 29707,92 грн. без обов`язкових відрахувань. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині визначення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення від 29.04.2025р. у відповідній частині шляхом зазначення в абзаці п`ятому його резолютивної частини датою, до якої має бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, « 29.05.2025р.» та, відповідно, здійснити перерахунок його розміру. В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції самостійно визначив дату 12.03.2021р., по яку він стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, хоча позов був розглянутий 29.04.2025р. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції повинен був провести розрахунок середнього заробітку з 07.09.2020р. по день винесення рішення, як про це зазначено в частині другій статті 235 КЗпП України (без врахування періоду з 15.02.2021р. по 22.04.2022р., який стосується розгляду іншої справи №420/23657/21). До того ж, Верховний Суд у постанові від 11.04.2024р. не обмежував період стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Також, апелянт посилається на те, що судом безпідставно не враховано неодноразове підвищення посадових окладів за аналогічною посадою, яке відбувалося протягом тривалого розгляду справи у суді, не з вини позивача. Офіс Генерального прокурора та Одеська обласна прокуратура подали письмові відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в яких зазначили, що суд першої інстанції у рішенні від 29.04.2025р. правильно визначив строк вимушеного прогулу позивача з 07.09.2020р. по 12.03.2021р. включно (13.03.2021р. та 14.03.2021р. вихідні дні), оскільки з 15.03.2021р. відповідно до наказу керівника Одеської обласної прокуратури від 15.03.2021р. №719к позивач перебував у трудових відносинах (з оплатою праці) з Одеською обласною прокуратурою. Період з 23.04.2022р. (наступний день після ухвалення судом рішення у справі №420/23657/21 про поновлення ОСОБА_4 після звільнення у листопаді 2021 року) по 29.04.2025р. (день винесення судом рішення у справі №420/10138/20) не може включатися як період вимушеного прогулу у спірних правовідносинах, оскільки цей період виник вже після повторного звільнення ОСОБА_4 з посади у листопаді 2021 року, а у даному випадку правовідносини, які розглядаються судом у справі №420/10138/20, розпочалися з 07.09.2020р. та тривали до 12.03.2021р. включно. А відтак, безпідставно включати до спірних правовідносин інші періоди, які мали місце пізніше. Крім того, відповідачі зазначили, що Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1992р. №100, не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, або за аналогічною посадою. Вказаний Порядок передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за два місяці, що передували звільненню. В свою чергу, Офіс Генерального прокурора та Одеська обласна прокуратура також подали апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції від 29.04.2025р., в яких посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване рішення з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 . В своїй скарзі Офіс Генерального прокурора зазначає, що при вирішенні спору судом не враховано, що мотивувальна частина рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21.07.2020р. складається з двох частин, а саме: невідповідність ОСОБА_4 вимогам професійної етики і вимогам доброчесності, які за своєю суттю та правовою природою кожна окремо є самостійною підставою для ухвалення рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Зокрема, Комісією взято до уваги численні та систематичні повідомлення в засобах масової інформації, журналістські розслідування у 2014-2019р.р., більшість яких ОСОБА_5 не намагався спростувати, та які викликають обґрунтований сумнів у доброчесності прокурора, розкішний стиль життя якого не відповідає його доходам. Під час співбесіди позивачу були поставлені питання щодо правдивості публікацій в ЗМІ з приводу набутого майна (автомобілів, яхт та будинку), на що він відповів, що вказане рухоме та нерухоме майно у нього та членів його родини у власності чи користуванні ніколи не перебувало. Маючи цілком невеликий дохід, який у 2015-2018р.р. не перевищував 400 тис. грн., ОСОБА_5 з невідомих джерел у 2019 році стрімко збільшив свої особисті готівкові накопичення з 1,5 до 3,5 млн. грн., законність походження яких викликає сумнів. З урахуванням наведених обставин, Комісія за результатами співбесіди цілком обґрунтовано дійшла висновку про неуспішне проходження позивачем атестації. Також, апелянт вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на невідповідність рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21.07.2020р. критеріям обґрунтованості та безсторонності. Зазначає, що при вирішенні спору судом не враховано приписів абзацу 3 пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019р. №233. Дана норма є єдиною вимогою щодо обґрунтованості рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації як в цілому, так і на стадії співбесіди, зокрема. Відповідного стандарту було повністю дотримано при прийнятті рішення №23 від 21.07.2020р. про неуспішне проходження атестації ОСОБА_3 за результатами співбесіди, оскільки в рішенні кадрової комісії перераховано всі обставини, що вплинули на його прийняття. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що відсутність висновків НАЗК щодо невідповідності витрат і майна задекларованим доходам не може автоматично свідчити про доброчесність прокурора. До того ж, НАЗК не проводить перевірку декларацій, які подавали прокурори до запровадження електронних декларацій, в той час як при атестації прокурорів надається оцінка інформації і з цих декларацій. Закон №113-ІХ наділяє кадрові комісії компетенцією перевіряти доброчесність прокурорів. Завданням комісії не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв`язку з виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотримання прокурором відповідних правил, оцінки його ставлення до відповідних обставин. Кадрова комісія не вирішувала питання належності заповнення позивачем декларацій, не встановлювала вину особи у вчиненні корупційних правопорушень, а діяла суто в межах своїх повноважень в площині оцінки відповідності прокурора критерію доброчесності під час атестації. Одеська обласна прокуратура в своїй апеляційній скарзі звернула увагу, що задовольняючи позов ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу №1629к від 17.08.2020р. про звільнення ОСОБА_4 судом першої інстанції не враховано, що вказаний наказ вже є скасованим наказом №719к від 15.03.2021р., який видано на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2025р. та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021р. по даній справі, з поновленням позивача на посаді. Подальше звільнення ОСОБА_4 з 29.10.2021р. відбулося з інших підстав, що виходить за межі розгляду цієї справи та було предметом розгляду у судовій справі №420/23657/21. Також, апелянт посилається на те, що період після ухвалення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2025р. до фактичного поновлення позивача на посаді 15.03.2021р. не є періодом вимушеного прогулу, який виник внаслідок звільнення, а є періодом вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2025р. про поновлення. ОСОБА_5 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому зазначив про помилковість доводів апелянта, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. Вказані сумніви не можуть виникати аби як. Якщо такі сумніви є, потрібні факти, а не припущення, без підтвердження фактами, це є не сумнівами і вигадками, що виключають підстави для покладення їх в основу прийняття рішення про звільнення. Відсутність в загальних нормах чітко визначених характеристик, яким мають відповідати всі рішення суб`єкта владних повноважень, зовсім не свідчить про те, що їм надано право приймати рішення без мотивування обставин, що вплинули на його прийняття. Безпідставним є доводи апеляційної скарги про те, що наказ про звільнення від 17.08.2020р. №1629к вже є скасованим, а позивача поновлено на роботі на підставі наказу №719к від 15.03.2021р., оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції було з`ясовано, що позивач вже двічі був поновлений на роботі формально, проте і досі він фактично не працює і фактично його права є порушеними. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 з 1998 року позивач працював на різних посадах в органах прокуратури України, зокрема, перед звільненням займав посаду начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019р. №113-IX, який набрав чинності 25.09.2019р., запроваджено реформування системи органів прокуратури. У зв`язку з прийняттям вказаного Закону ОСОБА_3 було подано заяву встановленого зразка про переведення та про намір пройти атестацію, в якій позивач, серед іншого, вказав, що підтверджує, усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури України», його буде звільнено з посади прокурора. ОСОБА_3 успішно складений іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Рішенням Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №4 від 05.03.2020р. ОСОБА_5 був допущений та етапу проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, як такий, що набрав сумарну кількість балів

96. Згідно з протоколами засідання Шостої кадрової комісії співбесіда з позивачем була призначена на 08 липня 2020 року та продовжена 21 липня 2020 року. Матеріали справи свідчать, що позивач перед проведенням співбесіди отримав повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення з переліком питань, а саме: - професійна компетентність: рішенням розширеного засідання колегії прокуратури Одеської області від 06.11.2008р. вирішено притягнути до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків, прорахунки в організації нагляду за додержанням законів при розслідуванні кримінальних справ, наказом Прокурора Одеської області від 20.10.2009р. №1393к оголошено догану за не ініціювання скасування явно незаконних вироків; - доброчесність: в «паперових» деклараціях за 2014 та 2015 роки зазначено житловий будинок площею 450 м.кв., у той час як у е-деклараціях починаючи з 2015 року зазначається житловий будинок площею 570 м.кв. в м. Одеса; декларант з 05.10.2009р. користується житловим будинком в Одесі площею 570 м.кв., власником якого є гр. ОСОБА_6 (ймовірно, батько), та задекларована вартість якого складає 250000 грн., що неспівставно нижче за його ринкову вартість; декларант з 09.07.2008р. користується автомобілем Toyota FJcruiser, 2008 р.в., власником якого є гр. ОСОБА_7 (ймовірно, мати), та задекларована вартість якого складає 100000 грн., що неспівставно нижче за його ринкову вартість; 19.07.2013 громадянська дружина декларанта гр. ОСОБА_8 набула у власність автомобіль Мерседес G350, 2011 р.в., незадекларованої вартості; відповідно до декларації за 2015 рік декларант та його громадянська дружина гр. ОСОБА_8 зберігають готівкою відповідно 1500000 UAH та 2500000 UAH, що більше ніж у 10 разів перевищує сукупний дохід їх родини; відповідно до декларації за 2018 рік громадянська дружина декларанта гр. ОСОБА_8 з 23.05.2007р. має у власності автомобіль Мітсубісі Паджеро, 2007 р.в. незадекларованої вартості, якій у попередніх деклараціях не зазначався; відповідно до декларації за 2019 рік готівкові заощадження декларанта збільшилися з 1500000 UAH до 3500000 UAH, що не обґрунтовується відомостями цієї чи попередньої декларації; висновком про результати службового розслідування від 03.04.2017р. ініційовано перед прокурором Одеської області відповідно до ст.214 КПК внести відомості до ЄРДР за фактом одержання службовою особою неправомірної вигоди або передачу такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва за статтею 368-2 ККУ; - інше: величезна кількість публікацій щодо статків, способу життя, сфер впливу, репутації та родинних зав`язків прокурора (деякі приклади): https://aspi.com.ua/investigation/rassledovanie-v-otnoshenii-prokurora-oligarkha-prodleno-escho-na-mesyac https://censor.net.ua/news/342979/jena_ekszvatva_kivalova_pytaetsya_vernut_sebe_vodite_lskie_prava_kotoryh_ее_lishil_sud_za_netrezvoe_vojdenie https://antikor.com.ua/articles/17089-neprikasaemomu_prokuroru_kosjjanenko_ne_ hvataet_na_soderhanie_villy_і_iahty._ljustratsii_ne_podlehit https://antikor.com.ua/articles/41127-pjjanaja_hena_prokurora_ezdila_na_avto_s_blatnym_nomerom - smi_video https://antikor.com.ua/articles/17403- kivalov_taki_kachaet_odessu_zjatj_budet_zamom_oblprokurora https://antikor.com.ua/articles/82024- byvshij_zam_oblprokurora_zaveduet_skupkoj_ kradenyh_telefonov https://dumskava.net/news/popavshayasya-na-pyanom-vogdenii-gena-prokurora-048250/ https://politiko.ua/blogpostl41121 https://ura-inform.com/ru/interesno/2011/02/28/prokuror https://www.youtube.com/watch?v=QT5wOlrdVlw У відповідь на зазначені питання позивачем подано до комісії пояснення з їх документальним підтвердженням в електронному вигляді. Зокрема, у наданих до кадрової комісії письмових поясненнях ОСОБА_5 зазначив, що: - у паперових деклараціях за 2014 та 2015 роки зазначено відомості про один й той самий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він мешкає та який належить на праві власності його батькові ОСОБА_9 ; - за час роботи в органах прокуратури ОСОБА_5 службового або іншого житла не одержував, на квартирній черзі не перебував, тому у теперішній час мешкає у будинку батька. Площа будинку складає 570 кв.м.; - в декларації за 2014 рік помилково зазначена площа будинку, як 450 кв.м, оскільки ці відомості внесені зі слів власника будинку. В декларації за 2015 рік, після ознайомлення з технічною документацію на будинок, допущену раніше помилку виправлено та зазначено правильну площу, як 570 кв.м.; - ринкова вартість будинку батька, в якому ОСОБА_5 мешкає з 2013 року, не визначалась, оцінка не проводилась у зв`язку з відсутністю такої потреби. Задекларована вартість будинку в розмірі 250000 грн. вказана зі слів власника його власника. Будинок побудований у 2006-2009 роках батьками за власні кошти, зароблені протягом трудової діяльності. Ніхто із сторонніх осіб фінансової чи будь-якої іншої нелегальної участі у будівництві не приймав. Земельна ділянка, на якій побудований будинок належить батьку на підставі державного акту про право власності на землю; - вартість автомобілю Тоуоtа FJcruiser, 2008 р.в., в розмірі 100000 грн., який належав на праві власності матері ОСОБА_10 , зазначена в декларації зі слів власниці. Оцінка ринкової вартості автомобілю на час його декларування, як майна, яким ОСОБА_5 користується, не проводилась, оскільки в цьому не малось потреби. У 2019 році вказаний автомобіль проданий його власником. Вказаний автомобіль мати придбала за власні кошти, оскільки протягом тривалого часу займається підприємницькою діяльністю, від якої отримує доходи, відображені в її податкових деклараціях. Ніхто із сторонніх осіб участі у придбанні моєю матір`ю будь-якого майна, у тому числі - зазначеного автомобілю, не приймав: - з ОСОБА_8 , яка є матір`ю сина ОСОБА_5 , стосунки підтримував час від часу. В той період, коли мешкали разом, він зазначав відомості про неї в своїх деклараціях. З 2019 року стосунки припинені, разом ми не проживають, цивільний шлюб розірваний, тому будь-яку інформацію стосовно майна, що належить останній, надати не може з об`єктивних причин, оскільки ОСОБА_8 на поставлені запитання надавати інформацію чи документи відмовилась; - стосовно походження грошових коштів, що задекларовані у декларації як власні накопичення та накопичення ОСОБА_8 , повідомив, що вказані питання були предметом перевірки, яка протягом 1 року та 8 місяців проводилась НАЗК, за результатами якої складено висновок про відсутність порушень антикорупційного законодавства. Крім того, вказану інформацію перевірено в межах досудового розслідуванням у кримінальному провадженні №42017160000000467 від 06.04.2017р. за ст.368-2 КК України, (у тому числі шляхом проведення судового-економічної експертизи), за результатами якого винесено постанову про закриття кримінальної справи у зв`язку з відсутністю складу злочину. Грошові кошти, внесені до електронних декларацій в розмірі 1500000 грн. є особистими накопиченнями за весь час трудової діяльності, а також отриманими від батьків, заробленими ще до 2015 року. Теж саме стосується особистих накопичень ОСОБА_8 , зазначених в декларації за 2015 рік в сумі 2 500 000 грн та за 2016 рік в сумі 2 400 000 грн. Також, позивачем в поясненнях проведено розрахунок можливості здійснення особистих готівкових заощаджень в сумі 1 500 000,00 грн. Зазначено, що частина зазначених заощаджень, це грошові подарунки батька та матері. Зазначені грошові подарунки дарувались батьками приблизно до 2013 року з метою накопичення заощаджень для придбання ОСОБА_3 власного житла. Сума кожного грошового подарунку не перевищувала п`ятдесяти кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та, відповідно, не підлягала нотаріальному посвідченню. На початку 2013 року батько позичив 50 тисяч доларів США, а на день народження сина він повідомив, що борг повертати не потрібно, що він дає їх в дар. З посиланням на норми ПК України ОСОБА_5 зазначив, що готівкові кошти подаровані сину від батьків не підлягають оподаткуванню та не підлягають зазначенню в річній податковій декларації. Крім того, форма декларації про доходи у 2013 році не мала відповідної графи для відображення виниклих правовідносин між позивачем та батьком стосовно отримання позики та відмови позикодавця від повернення боргу. На підтвердження фінансової можливості батьків дарувати позивачу грошові кошти, останнім наведено розрахунок їх офіційних доходів. З питання наявності у ОСОБА_8 готівкових заощаджень, які відображені у деклараціях, повідомив, що це є її особистими заощадженнями, отриманими від батька ОСОБА_11 . Так, 03 жовтня 2011 року ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_11 грошову позику в сумі 80 000 (вісімдесят тисяч) доларів США, без нарахування відсотків за користування, строком на 5 років до 03 жовтня 2016 року включно із зобов`язанням повернути таку ж суму грошових коштів у іноземній або національній валюті за курсом НБУ на день розрахунку. Проте, 01.11.2011р. позикодавець простив позичальнику вищезазначений борг в сумі 80 000 доларів. З урахуванням вищевикладеного фактично відбулось отримання ОСОБА_8 (донькою) дарунку у вигляді готівкових коштів у сумі 80 000 доларів США від ОСОБА_11 (батька). Відповідно до положень ст.174 Податкового кодексу України готівкові кошти, подаровані ОСОБА_8 її батьком, не підлягають оподаткуванню та не підлягають зазначенню в річній податковій декларації. ОСОБА_5 в поясненнях навів розрахунки, які, за його твердженнями, об`єктивно підтверджують можливість здійснення його колишньою цивільною дружиною особистих готівкових заощаджень в сумі 2 500 000,00 грн. станом на 31.12.2015р. та в сумі 2 400 000,00 грн. станом на 31.12.2016р. використовуючи свої офіційні доходи та грошовий подарунок від батька. Зазначив, що інформацію про наявність у його колишньої цивільної дружини ОСОБА_8 у власності автомобілю Мітсубісі Паджеро, 2007 р.в., йому стало відомо лише після проведення перевірки НАЗК, що і було у подальшому відображено у декларації. Надати інформацію чи документи про ринкову вартість вказаного автомобілю та походження грошей, на які він придбаний, ОСОБА_8 відмовилась. Після припинення відносин з ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 2000000 грн., призначалися спільній дитині, яка мешкає з ОСОБА_3 , залишились у нього на зберіганні, у зв`язку з чим ця сума зазначена в декларації за 2019 рік разом із сумою власних накопичень в сумі 1500000 грн., що разом склало 3500000 грн. Походження цих коштів перевірено НАЗК та досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42017160000000467 від 06.04.2017р. 21.07.2020р. Шоста кадрова комісія прийняла рішення №23 про неуспішне проходження прокурором атестації, згідно якого начальник управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області ОСОБА_5 не пройшов атестацію. У вказаному рішенні зазначено, що за результатами співбесіди з ОСОБА_3 та дослідження матеріалів атестації, у тому числі особової справи, запитальника та отриманих від ОСОБА_4 письмових відповідей, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності дій і поведінки ОСОБА_4 передбаченим законодавством вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора. Взято до уваги численні та систематичні повідомлення в засобах масової інформації, журналістські розслідування у 2014-2019 роках, відомості про які доступні в мережі Інтернет, більшість з яких ОСОБА_5 не намагався спростовувати, викликають обґрунтований сумнів у доброчесності ОСОБА_4 як прокурора, розкішний стиль життя якого, що не відповідає його доходам, постійно викликає недовіру та обурення громадян. Зокрема, характерним є опис життя «прокурора-олігарха», як зазначив автор публікації та журналістського розслідування 26.03.2017р. «Расследование в отношении прокурора-олигарха продлено еще на месяц» інформаційного агенства ASPI ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Так, зазначено, що «Зараз же прокурор продовжує жити на широку ногу», має та перелічує великі майнові статки ОСОБА_4 та його родини, які не відповідають їх офіційним доходам. Наведені у відповіді на запитальник аргументи та доводи ОСОБА_12 з приводу майна не усунули обґрунтованого сумніву щодо його доброчесності. Під час співбесіди ОСОБА_13 були поставлені запитання щодо правдивості публікацій у засобах масової інформації з приводу набутого майна (автомобілів, яхт та будинку), на що він відповів, що вказане рухоме та нерухоме майно у нього або членів його родини у власності чи користуванні ніколи не перебувало. У супереч вимогам ст. ст. 1, 3, 22, 24, 37-39 Закону України «Про запобігання корупції», нормам стандартів професійної відповідальності та викладу основних прав та обов`язків прокурорів, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, зазначений ОСОБА_3 в електронних деклараціях за 2015-2019 роки перелік майна, у тому числі того, яким він користувався, є неповним та таким, що не відповідає рівню його доходів. Так, під час співбесіди ОСОБА_5 запевняв, що ніякими елітними автомобілями «Бентлі Контіненталь» він і члени його родини не володіють та не користуються, але незабаром вже підтвердив наявність автомобіля у співмешканки ОСОБА_14 (номер реєстрації НОМЕР_1 ), з якою він не проживав. Встановлено наявність ще одного автомобіля цієї марки у його матері (номер реєстрації НОМЕР_2 ), яким, як підкреслив сам ОСОБА_5 , він користувався. ОСОБА_5 також був ознайомлений з інформацією з відповідних реєстрів, яка підтверджувала у власності (користуванні) такого та іншого майна (яхта, бортовий номер OD 0077 UA). Таким чином, ОСОБА_5 виявив нещирість та намагався ввести в оману членів комісії. Маючи невеликий офіційний дохід, що без урахування податків у 2015-1018 роках не перевищував 400 тис. грн (у 2019 році - дещо більший за рахунок призначення та отримання пенсії), ОСОБА_5 з невідомих джерел (без отримання подарунків, продажу майна, тощо) у 2019 році збільшив свої особисті готівкові накопичення з 1,5 до 3,5 млн. грн, законність походження яких викликає об`єктивний сумнів, виходячи з доходів. Передача, за версією ОСОБА_4 , йому усіх заощаджених готівкових грошей колишньою цивільною дружиною, не викликає довіри. Крім того, численна задекларована ОСОБА_3 дороговартісна зброя підтверджує невідповідність стилю та способу його життя, як прокурора, що не відповідає офіційному рівню його доходів. Перебування у власності батька ОСОБА_4 будинку загальною площею 570 кв.м., де проживає сам ОСОБА_5 , викликає обґрунтований сумнів у можливості його придбання та утримання навіть за рахунок офіційних задекларованих доходів родини. У розділі І «Професійна поведінка» п. «а» Стандартів професійної відповідальності прокурорів зазначено, що прокурори повинні повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії, чого ОСОБА_3 належно зроблено не було та завдяки цьому стало приводом для численних публікацій у засобах масової інформації та журналістських розслідувань. Як наслідок, постійно формувався негативний характер та громадська думка саме щодо доброчесності ОСОБА_4 та навіть його підлеглих. Відсутність відповідних правових результатів проведених розслідувань та перевірок не свідчать про відсутність недоброчесних дій прокурора, а може бути результатами певних об`єктивних та суб`єктивних чинників, впливу окремих осіб та обставин, про що також систематично повідомлялось в засобах масової інформації щодо ОСОБА_4 . З огляду на викладене, Комісія дійшла висновку, що поведінка та ряд дій прокурора ОСОБА_4 не відповідають вимогам ст.ст. 4-7, 16, 21 Кодексу професійної етики прокурорів та наданій ним присязі прокурора, передбаченої ст.36 Закону України «Про прокуратуру», а саме «з гідністю нести високе звання прокурора». 10.08.2020р. Офісом Генерального прокурора до Одеської обласної прокуратури направлено лист №07/1/1-2235вих-20 разом з рішеннями кадрової комісії з метою забезпечення п.18, п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №113-ІХ для прийняття в установленому Законом порядку кадрових рішень. У вказаному листі зазначено про необхідність до 20 серпня 2020 року проінформувати Департамент кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора про вжиті заходи. Керуючись ст.11 Закону України «Про прокуратуру», пп.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, 17.08.2020р. виконувачем обов`язків прокурора Одеської області В.Веніславським прийнято наказ №1629к про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 07 вересня 2020 року. Підстава: рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21.07.2020р. Не погоджуючись з правомірністю рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21.07.2020р. про неуспішне проходження ОСОБА_3 атестації та законністю наказу виконувача обов`язків прокурора Одеської області №1629к від 17.08.2020р. про звільнення з посади начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури ОСОБА_5 оскаржив їх в судовому порядку та, відповідно, просив поновити його на роботі в органах прокуратури на рівнозначній посаді начальника управління Одеської обласної прокуратури і стягнути з Одеської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день фактичного поновлення на роботі. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_4 та скасовуючи спірне рішення кардової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації та наказ прокуратури Одеської області про звільнення його з посади, виходив з наступного: - щодо сумнівів Комісії про невідповідність стилю життя прокурора його доходам, то суд зазначив, що усі окреслені питання були предметом перевірки в рамках службового розслідування за зверненням голови Консультативної ради при прокуратурі Одеської області ОСОБА_15 та голови правління громадської організації «Всеукраїнська народна рада протидії корупції та громадської експертизи влади» ОСОБА_16 щодо можливих неправомірних дій та недоброчесності заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Одеської області ОСОБА_4 . Відповідно до висновку про результати службового розслідування від 03.04.2017р., затвердженого 04.04.2017р., доводи заявників щодо наявності у власності ОСОБА_4 апартаментів в яхт-клубі «Совіньйон», автомобілю марки «Mersedes-Benz Gelentvagen», яхти «Santorini» та автомобіля «Бентлі Контіненталь», а також не внесення ним належного йому на праві власності та користування майна у декларації про майно, доходи, витрати (2014, 2015, 2016 році) і зобов`язання фінансового характеру свого підтвердження не знайшли. У ході службового розслідування виявлено факти, як ті, що спростовують доводи заявників, так і такі, що викликають сумніви у доброчесності заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень прокуратури області управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Одеської області ОСОБА_4 . Зокрема, щодо особистих готівкових заощаджень ОСОБА_4 у сумі 1,5 млн. грн. та ОСОБА_8 у сумі 2,4 млн. грн. З приводу наявності вказаних грошових коштів ОСОБА_5 пояснив, що це особисті накопичення, отримані від свого батька та матері на протязі 27 років, а також кошти, отримані з заробітної плати та залишені від дідуся та бабусі. Щодо наявності у ОСОБА_8 особистих готівкових заощаджень в сумі 2,4 млн. грн. пояснив, що це особисті накопичення останньої та її батька. Одночасно, жодними документами отримання ОСОБА_3 та ОСОБА_8 зазначених грошових активів не підтверджено, що може свідчити про можливе одержання службовою особою неправомірної вигоди або передачу такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва (незаконне збагачення), передбачене ст. 368-2 КК України; - постановою прокуратури Одеської області від 29.09.2017р. кримінальне провадження №42017160000000467, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.04.2017р. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.368-2 КК України, закрито, у зв`язку з встановленням відсутності у діянні складу кримінального правопорушення; - Національним агентством з питань запобігання корупції прийнято рішення від 14.12.2018р. №3054 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_3 , яким не виявлено ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 366 Кримінального кодексу України. Суд зазначив, що зазначені документи перебували в розпорядженні Комісії на день проведення співбесіди, проте без наведення обґрунтованих мотивів не врахування висновків уповноважених органів та наявних документів та пояснень позивача, Комісією необґрунтовано зроблено висновок про невідповідність стилю життя та доходам позивача. Щодо публікацій в інтернет-ресурсах, то суд зазначив, що саме лише посилання на інтернет-сторінку із заголовком статті у рішенні кадрової комісії не свідчить про неналежну поведінку прокурора, позаяк це жодним чином не розкриває зміст окремого відеоматеріалу чи факту неналежної поведінки особи. А відтак, за висновками суду, рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21 липня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_3 атестації не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку. Враховуючи, що спірний наказ виконувача обов`язків прокурора Одеської області №1629к від 17.08.2020р. про звільнення ОСОБА_4 з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII виданий на підставі рішення Шостої кадрової комісії від 21.07.2020р. №23 про неуспішне проходження позивачем атестації, яке судом визнано протиправним, то цей наказ також підлягає скасуванню як протиправний, з поновленням ОСОБА_4 на посаді та стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Спір у цій справі виник у зв`язку із ухваленням кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ОСОБА_3 атестації, яке, у свою чергу, стало підставою для прийняття наказу про звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019р. №113-IX (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII було внесено ряд змін. Зокрема, у тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури». Статтею 14 Закону №1697-VII, у зв`язку із внесенням до неї змін Законом №113-IX, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону №1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону №113-IX. Абзацами першим та другим пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. Пунктами 4 - 6 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Відповідно до абзацу першого пункту 7, пункту 9 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Згідно з пунктами 11 та 12 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Відповідно до пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор. Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які не успішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. У пункті 18 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX встановлено, що у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно- територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. Зі змісту підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї з таких підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів (слідчих органів прокуратури) з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. Зокрема, у постановах від 21.09.2021р. у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 24.09.2021р. у справі №160/6596/20, від 20.10.2021р. у справі №440/2700/20, від 25.11.2021р. у справі №160/5745/20, від 21.12.2021р. у справі №420/9066/20, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону №113-IX, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку №221 відповідно до Закону № 113-IX). Крім того, у наведених справах Верховний Суд зазначив, що аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону №113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення. Фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Таким чином, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади. При цьому, у такому випадку не є визначальним встановлення ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду. Тобто, в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. А відтак, з моменту ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації у керівника прокуратури виникає обов`язок звільнити прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. На вказану обставину звернув увагу Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2024 року по даній справі. Оскільки у даному випадку рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21 липня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_3 атестації стало законодавчо визначеною підставою для звільнення наказом №1629к від 17 серпня 2020 року прокурора з посади, тобто спричинило для позивача негативні юридичні наслідки у вигляді його звільнення з публічної служби, тому визначальним при вирішенні даного спору є надання правової оцінки висновкам кадрової комісії щодо наявності обґрунтованих сумнівів відповідності ОСОБА_4 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій у даній справі та направляючи справу №420/10138/20 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 11.04.2024р. зазначив наступне: «В оскаржуваному рішенні кадрової комісії зазначені такі висновки про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності: відсутність ініціативи позивача щодо спростування численних повідомлень в засобах масової інформації у 2014-2019 роках щодо розкішного стилю життя, який не відповідає доходам позивача, викликає недовіру громадян; зазначений в електронних деклараціях за 2015-2019 роки перелік майна (в тому числі належного на праві користування) є неповним та таким, що не відповідає рівню офіційних доходів; нещирість пояснень та введення в оману членів комісії щодо наявного у позивача та членів його родини майна; поведінка та ряд дій прокурора не відповідають вимогам Кодексу професійної етики прокурора та наданій позивачем Присязі прокурора. Однак, суди першої та апеляційної інстанцій обмежились лише наведеним вище, не досліджуючи в повному обсязі висновки кадрової комісії щодо наявності обґрунтованих сумнівів відповідності позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. В цій частині судами попередніх інстанцій оскаржуване рішення взагалі не досліджувалось та, як наслідок, не встановлювались обставини справи, не надавалась належна та обґрунтована оцінка таким обставинам та не зроблені відповідні висновки. Отже, суди, надаючи оцінку спірному рішенню комісії мали установити, чи надано оцінку всім наявним матеріалам комісією, в тому числі поданим поясненням позивача та наданим документам (в тому числі в розрізі достатності та відповідності сукупного доходу в певний проміжок часу для здійснення витрат на придбання майна)…….. ……Виходячи з суті спірних правовідносин у цій справі, суди під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження вказаної комісії та, керуючись завданнями адміністративного судочинства, під час розгляду справи з метою прийняття об`єктивного рішення у справі повинні були на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів перевірити підставність та обґрунтованість сумніву комісії у відповідності позивача вимогам професійної компетентності, а також високим стандартам та цінностям професійної етики та доброчесності, дослідити пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо фактів, встановлених цією комісією під час проведення співбесіди та з`ясувати, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення. Проте, суди попередніх інстанцій не надали оцінку всім наявним доказам, що стосуються предмету спору, у їх сукупності.». Відповідно до ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість висновків кадрової комісії, наведених в рішенні №23 від 21 липня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_3 атестації, щодо наявності обґрунтованих сумнівів щодо відповідності дій і поведінки позивача передбаченим законодавством вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора. При цьому, суд, в обґрунтування свого висновку про незаконність рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21.07.2020р., послався на зміст: висновку про результати службового розслідування від 03.04.2017р., проведеного за зверненням голови Консультативної ради при прокуратурі Одеської області Роговського Д.В. та голови правління громадської організації «Всеукраїнська народна рада протидії корупції та громадської експертизи влади» Будніка А.К. щодо можливих неправомірних дій та не доброчесності заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Одеської області ОСОБА_4 ; постанову прокуратури Одеської області від 29.09.2017р., якою закрито кримінальне провадження №42017160000000467, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.04.2017р. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.368-2 КК України; рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 14.12.2018р. №3054, прийнятого за результатами здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_3 . Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції у відповідній частині виходячи з наступного. На виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019р. затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221). За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку №221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. У відповідності до пункту 4 розділу І Порядку №221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Пунктом 6 розділу I Порядку №221 визначено етапи атестації, яка, серед іншого, включає проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Пунктами 8-11 розділу IV Порядку №221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання. Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно). Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії. Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання; Співбесіда проходить у формі засідання комісії. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Порядок роботи кадрових комісій, затверджений наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок №233, у редакції, чинній на час виникнення правовідносин). Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. З огляду на положення Порядку №221 та Порядку №233 рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню. Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості. Верховний Суд у постанові від 09 січня 2025 року по справі №640/1833/20 звернув увагу, що атестація за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії атестації відповідна Комісія не встановлює і не кваліфікує наявності в діях прокурора ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов`язковою складовою процедури атестації. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки прокурора в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) прокурора, на підставі яких формується висновок про його здатність бути прокурором. Оцінка професійної етики, професійної компетентності та доброчесності прокурора - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів. Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності прокурора. Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення). Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної етики, доброчесності та професійної компетентності (за винятком грубих порушень, наявність яких само по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності). Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.10.2022р. у справі №640/1358/20. Зв таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на висновки про результати службового розслідування від 03.04.2017р. Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому. Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов`язків. Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури. Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя. Відсутність у законі визначення поняття «доброчесність», яке використовується у процедурі атестації прокурорів, не звільняє суб`єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі №600/1450/20-а. Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221), є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції. При цьому, відсутність висновків НАЗК щодо невідповідності витрат і майна задекларованим доходам під час співбесіди не можуть автоматично свідчити про доброчесність прокурора. Наявність у Національного агентства з питань запобігання корупції виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування, не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-IX. Так, встановлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-IX процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній. Кадрові комісії самостійно опрацьовують засоби масової інформації, звернення (в тому числі анонімні) фізичних та юридичних осіб та здійснюють перевірку кожного доводу, в тому числі спростування чи підтвердження доводів щодо доброчесності чи не доброчесності прокурора та перевіряють факти, які не входять до повноважень НАЗК. НАЗК не проводить перевірку декларацій, які подавали прокурори до запровадження електронних декларацій, тоді як при атестації прокурорів надається оцінка інформації і з цих декларацій. Моніторинг способу життя суб`єктів декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам. Тобто це передбачає необхідність наявності інформації про таку невідповідність, яку вже НАЗК перевіряє, тоді як робота кадрових комісій спрямована саме на самостійне виявлення фактів такої невідповідності. Закон України «Про запобігання корупції» №1700-VII був прийнятий до ухвалення низки інших законів, які прямо передбачають можливість інших органів здійснювати перевірку декларацій в межах їх компетенції задля досягнення конкретної мети. Саме таким є Закон №113-IX, який наділяє компетенцією кадрові комісії перевіряти доброчесність прокурорів. Завданням комісій не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв`язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил, оцінки його ставлення до відповідних обставин. За наведених обставин, підстави, які покладені судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення від 29.04.2025р. в частині надання правової оцінки рішенню Шостої кадрової комісії №23 від 21 липня 2020 року (висновки дисциплінарного розслідування, рішення НАЗК та постанова про закриття кримінального провадження) колегія суддів вважає необґрунтованими. Згідно зі статтею 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, основними принципами професійної етики та поведінки прокурорів є верховенство права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина, недопущення дискримінації; незалежності та самостійності; політичної нейтральності; презумпції невинуватості; справедливості, неупередженості та об`єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; прозорості службової діяльності, конфіденційності; утримання від виконання незаконних наказів та вказівок; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; доброчесності, зразковості поведінки та дисциплінованості; поваги до незалежності суддів. Відповідно до статті 11 цього Кодексу прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї. У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживає заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому повинні керівники відповідних прокуратур. Як вбачається з матеріалів справи, безпосередньо перед та під час проведення співбесіди кадровою комісією були поставлені ОСОБА_13 запитання щодо правдивості публікацій у засобах масової інформації з приводу набутого майна (автомобілів, яхт та будинку), наведено джерела розміщення відповідної інформації, яка доступна невизначеному колу осіб. Колегія суддів зазначає, що будь-яка інформація, отримана з різних джерел, використовується кадровою комісією для того, щоб на підставі її аналізу та оцінки дійти висновку про доброчесність особи та про її здатність у майбутньому гідно дотримуватись професійної етики прокурора. Пояснення кандидата стосовно свого ставлення до певних подій, у тому числі, стосовно дотримання ним вимог і порядку встановленого законодавством щодо здобуття певних прав є доказом, що відноситься до предмета атестації. Однак, позивач обмежився вказівкою на те, що відповідне рухоме та нерухоме майно у нього та членів його родини у власності чи користуванні ніколи не перебувало, при цьому, не надав Комісії доказів вжиття ним будь-яких заходів, спрямованих на спростування публікацій. Колегія суддів звертає увагу, що кадрова комісія не зобов`язана доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо було встановлено обґрунтований сумнів і прокурор не зміг переконливо спростувати його, даних чинників може бути достатньо для того, щоб кадрова комісія визнала прокурора таким, що не успішно пройшов атестацію з огляду на серйозність наявності певного одного фактору або з огляду на наявність сукупності факторів. У розділі І «Професійна поведінка» п. «а» Стандартів професійної відповідальності прокурорів зазначено, що прокурори повинні повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії, чого ОСОБА_3 належно зроблено не було та завдяки цьому стало приводом для численних публікацій у засобах масової інформації та журналістських розслідувань. Як наслідок, постійно формувався негативний характер та громадська думка саме щодо доброчесності ОСОБА_4 . Як вбачається зі змісту рішення кадрової комісії від 21.07.2020р. №23 Комісія виходила з того, що у супереч вимогам ст. ст. 1, 3, 22, 24, 37-39 Закону України «Про запобігання корупції», нормам стандартів професійної відповідальності та викладу основних прав та обов`язків прокурорів, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, зазначений ОСОБА_3 в електронних деклараціях за 2015-2019 роки перелік майна, у тому числі того, яким він користувався, зокрема, є неповним. Варто зазначити, що вказану обставину частково підтвердило Національне агентство з питань запобігання корупції в рішенні від 14.12.2018р. №3054 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої заступником начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Одеської області ОСОБА_3 . Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що суб`єкт декларування при поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості, що полягають у не зазначенні свого права користування об`єктом нерухомого майна, яке відповідно до розділу 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації є його зареєстрованим місцем проживання, не зазначенні інформації щодо об`єкту нерухомості, який на будь-якому праві використовувався членами сім`ї для проживання на звітну дату подання декларації, зазначив недостовірні відомості про ідентифікаційні номери транспортних засобів, рік випуску транспортного засобу, не зазначенні відомостей про транспортний засіб, що належить на праві власності члену сім`ї об`єкта декларування; зазначив недостовірні відомості про вид доходу, не зазначенні доходу, який нараховано члену сім`ї суб`єкта декларування у вигляді заробітної плати, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 3 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Під час співбесіди ОСОБА_5 запевняв, що ніякими елітними автомобілями «Бентлі Контіненталь» він і члени його родини не володіють та не користуються, але незабаром вже підтвердив наявність автомобіля у співмешканки ОСОБА_14 (номер реєстрації НОМЕР_1 ), з якою він не проживав. Встановлено наявність ще одного автомобіля цієї марки у його матері (номер реєстрації НОМЕР_2 ), яким, як підкреслив сам ОСОБА_5 , він користувався. ОСОБА_5 також був ознайомлений з інформацією з відповідних реєстрів, яка підтверджувала у власності (користуванні) такого та іншого майна (яхта, бортовий номер OD 0077 UA). Зазначеним підтверджується, що ОСОБА_5 виявив нещирість та намагався ввести в оману членів комісії. При вирішенні спору колегія суддів враховує, що зазначені обставини позивачем не спростовано, при цьому вони мають суттєве значення при вирішенні питання щодо відповідності позивача критерію доброчесності прокурора. Що ж до задекларованого позивачем доходу та джерела його погодження, то надані до кадрової комісії пояснення позивача здебільшого ґрунтуються на обставинах, які Комісія позбавлена можливості перевірити з відкритих джерел, зокрема, щодо: отримання від батьків грошових подарунків до 2013 року, сума кожного з яких не перевищувала п`ятдесяти кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та відповідно не підлягала нотаріальному посвідченню; отримання на початку 2013 року від батька в позику 50 тисяч доларів США, яку в подальшому батько дозволив не повертати, в той час як форма декларації про доходи у 2013 році не мала відповідної графи для відображення виниклих правовідносин між позивачем та батьком стосовно отримання позики та відмови позикодавця від повернення боргу; щодо отримання його колишньою цивільною дружиною грошових коштів 80 000 доларів США від ОСОБА_11 (батька), які відповідно до положень ст.174 Податкового кодексу України також не підлягають оподаткуванню та не підлягають зазначенню в річній податковій декларації. За наведених обставин Комісія дійшла цілком обґрунтованого висновку, що наведені позивачем обставини суттєвого збільшення його доходу не викликають довіри. Колегія суддів наголошує, що завданням кадрової комісії є не саме доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії. У свою чергу, кадрова комісія є уповноваженим суб`єктом з питань проведення атестації прокурорів та прийняття рішення за її результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються встановлені статтею 2 КАС України вимоги. У спірному рішенні від 21.07.2020р. №23 Шоста кадрова комісія належним чином виклала обставини, які свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_4 вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. В ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань. Підстав для висновку про незаконність вказаного рішення чи невідповідність його критеріям, передбаченим статтею 2 КАС України, колегія суддів не вбачає. Як наслідок, правомірним є похідний наказ виконувача обов`язків прокурора Одеської області В. Веніславського №1629к від 17 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 07 вересня 2020 року, який видано у зв`язку із настанням однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX (неуспішне проходження атестації). При наданні правової оцінки рішенню Шостої кадрової комісії №23 від 21 липня 2020 року та наказу виконувача обов`язків прокурора Одеської області В. Веніславського №1629к від 17 серпня 2020 року судом першої інстанції допущено не повне з`ясування обставин справи, а також не правильне застосування норм матеріального права, що у відповідності до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, є підставою для задоволення апеляційних скарг Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури, скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 . Що ж до апеляційної скарги ОСОБА_4 , обґрунтованої не правильним розрахунком судом першої інстанції періоду вимушеного прогулу та суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то вказана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на висновок колегії суддів про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення позивача з посади. Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 06 серпня 2025 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова