Постанова 4811 № 462/4433/21

Справа № 462/4433/21 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М. Провадження № 22-ц/811/471/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю: секретаря Цьони С.Ю.; адвоката Гук О.О. представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 січня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 , в кінцевій редакції позовних вимог якого просили суд зобов`язати ОСОБА_6 за власні кошти: 1) привести будинок №14 літ. «Б-2» у відповідність до ДБН, які діяли станом на 2001 рік, а саме: здійснити перебудову належного відповідачці житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом зблокування будинку №14 літ. «Б-2» до житлового будинку АДРЕСА_2 ; 2) привести дах будинку АДРЕСА_3 , які діяли станом на 2001 рік. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивачі є власниками по 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 . Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку та технічної документації, земельна ділянка на АДРЕСА_4 належить ОСОБА_7 . На кадастровому плані земельної ділянки зображено житловий будинок АДРЕСА_5 , де вона межує із землекористувачем ОСОБА_8 . Стверджувалося, що житловий будинок під літерою АДРЕСА_6 є самочинним будівництвом. Відстань між житловими будинками АДРЕСА_7 та №14 літ. «Б-2» не відповідає вимогам державних будівельних норм щодо протипожежних розривів. Враховуючи наявну між цими будинками відстань, яка становить 0,46 м, внаслідок недотримання протипожежних розривів під час будівництва житлового будинку №14 літ. «Б-2» (2001 року побудови), існуючий нахил покрівлі житлового будинку АДРЕСА_8 , відбувається системне залиття приміщення будинку АДРЕСА_9 . Згідно ДБН 360-92** Планування і забудова міських і сільських поселень, визначено П.3.13 Відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції і освітленості відповідно до норм (розділ 10), протипожежних вимог. Між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2-3 поверхи треба приймати відстані (побутові розриви) не менше 15м, а заввишки в 4 поверхи і більше 20м, між довгими сторонами і торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків не менше 15 м. Разом з тим, між двома будинками розташовані газові труби, що являється порушенням, оскільки відстань між будинками становить 0,46 м. Відповідно, відповідач при будівництві будинку №14 літ. «Б-2» не дотримався норм чинного на той період законодавства, а саме: ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» і не відступив протипожежну відстань від уже збудованого житлового будинку АДРЕСА_9 (том 1, а.с. 1-4, 96-99). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла відповідачка ОСОБА_6 (том 1, а.с. 229) і ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 січня 2024 року до участі у справі в якості правонаступників померлої було залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1, а.с. 270-271). Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (том 2, а.с. 89-93). Дане рішення оскаржила представниця позивачів. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Стверджує, що суд «не надав можливості стороні позивача задавати питання представнику відповідачів». Вважає, що суд «не дослідив належним чином та безпідставно не взяв до уваги при розгляді справи … топографічну зйомку … інженерно-геодезичного вишукування на об`єкті за адресою 2-Скнилівський провулок, 16, м. Львів», якою «встановлено, що будинок відповідачів розміщений на частині земельної ділянки, яка належить позивачам». Також вважає, що суд не взяв до уваги результати проведеної у 2022 році експертизи. Вважає, що обставини, встановлені судами у рішеннях Залізничного районного суду міста Львова від 03.12.2013 року у справі № 2-626/11 та від 22.03.2016 року у справі №462/476/15-ц, «не можуть братись до уваги при розгляді даного спору, оскільки обставини тих позовів не були тотожними тим обставинам, що підлягають встановленню у даній справі» (том 2, а.с. 100-108). 07 квітня 2025 року ухвалою Львівського апеляційного суду апеляційний розгляд справи було призначено на 26 травня 2025 року (том 2, а.с. 165). 26 травня 2025 року (тобто в день судового засідання) представник апелянтів (і автор апеляційної скарги) надіслала на адресу суду клопотання про відкладення (перенесення) апеляційного розгляду справи на інший день: «у зв`язку з перебуванням у відрядженні в м. Києві» - не долучаючи при цьому жодних доказів про таке відрядження (том 2, а.с. 180-184), у зв`язку з чим апеляційний розгляд справи було відкладено на 28 липня 2025 року, про що апелянтів та їхнього представника належним чином повідомлено ще 02 червня 2025 року (том 2, а.с. 188-192). 28 липня 2025 року (тобто в день судового засідання) представник апелянтів (автор апеляційної скарги) повторно надіслала на адресу суду клопотання про відкладення (перенесення) апеляційного розгляду справи на інший день: «у зв`язку з перебуванням у відпустці» - також не долучаючи при цьому жодних доказів про таку «відпустку» (том 2, а.с. 202-207). Представник відповідачів в судовому засіданні категорично заперечила проти повторного відкладення апеляційного розгляду справи, вважаючи таке умисним затягуванням її розгляду, який триває з червня 2021 року. З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) вважає можливим апеляційний розгляд справи за відсутності апелянтів та їхнього представника на підставі наявних у справі даних та доказів. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони представника відповідачів, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - обставини, встановленні рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82). Судами встановлено та стверджується матеріалами справи наступне: -16.07.2001 року розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 710 Лібович Н.І. (матері відповідачки ОСОБА_6 ), як власниці будинку АДРЕСА_10 , було надано дозвіл на експлуатацію самовільно проведеної двохповерхової прибудови «А-2» розміром 4,1 х 9,3 + 4,2 х 6,8 м (том 2, а.с. 14); -09.11.2001 року розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 1138 Лібович Н.І. оформлено право приватної власності в цілому на будинковолодіння АДРЕСА_10 , яке складається з 2-х житлових будинків: o1) «А-1», «А-2» загальною площею 162,1 кв.м; o2) «Б-2» загалькою площею 118,1 кв.м. (том 2, а.с. 13); -18.05.2002 року ОСОБА_7 (батько позивача і чоловік позивачки) купив будинок АДРЕСА_2 (а.с. 32). Тобто, як вбачається з наведеного вище, станом на час придбання сім`єю ОСОБА_9 (позивачів) будинку АДРЕСА_2 (18.05.2002 року) вже існувало та було у встановленому чинним законодавством порядку зареєстрованим будинковолодіння АДРЕСА_9 на цій же вулиці, яке складалося з двох житлових будинків. Відтак, доводи позивачів (апелянтів) стосовно того, що «житловий будинок під літерою «Б-2» на АДРЕСА_11 є самочинно побудованим», не можуть прийматися до уваги, оскільки станом на 18.05.2002 року (день купівлі сім`єю Мунтян будинку АДРЕСА_9 ) розпорядженнями Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 16.07.2001 року № 710 та від 09.11.2001 року № 1138 вже було надано дозвіл на експлуатацію цього житлового будинку та оформлено право власності на нього в складі будинковолодіння АДРЕСА_10 . Відстані між житловими будинками аж ніяк не можна віднести до прихованих недоліків товару. Наведене вище в сукупності дає підстави для висновку про те, що сім`ї ОСОБА_9 (позивачів) на момент купівлі нею 18.05.2002 року будинку АДРЕСА_9 було добре відомо про «недоліки» (на твердження позивачів), які були «допущеними» при забудові будинковолодіння АДРЕСА_10 , однак ці «недоліки» не стали ОСОБА_7 на перешкоді при укладенні ним договору купівлі-продажу сусіднього будинку АДРЕСА_9 . Приватизація позивачами земельної ділянки для обслуговування будинку АДРЕСА_2 мала місце у 2004 року: тобто також вже після того, як розпорядженнями Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 16.07.2001 року № 710 та від 09.11.2001 року № 1138 було надано дозвіл на експлуатацію житлового будинку «Б-2» та оформлено право власності на нього в складі будинковолодіння АДРЕСА_10 . За наведених обставин доводи апеляційної скарги стосовно того, що «будинок відповідачів розміщений на частині земельної ділянки, яка належить позивачам», також не можуть прийматися до уваги, оскільки колегія суддів критично оцінює доводи позивачів (апелянтів) стосовно того, що у 2004 році земельну ділянку для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_9 було передано у власність власнику згаданого будинку ( ОСОБА_7 ) за наявності на ній будинку, який знаходиться щонайпізніше з 2001 року у складі будинковолодіння АДРЕСА_10 , власником якого була ОСОБА_10 . Крім цього, виходячи зі змісту позовних вимог в їх кінцевій редакції (приведення будинку відповідачів під літерою «Б-2» до вимог ДБН, які діяли станом на 2001 рік), предметом дослідження у даній справі є відповідність чи невідповідність згаданого будинку вимогам ДБН, які діяли станом на 2001 року. Відтак, даний спір не є спором із земельних правовідносин, а тому доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що суд «не дослідив належним чином та безпідставно не взяв до уваги при розгляді справи … топографічну зйомку … інженерно-геодезичного вишукування на об`єкті за адресою 2-Скнилівський провулок, 16, м. Львів», також до уваги прийматися не можуть. Матеріалами справи стверджується, що судові спори між його сторонами, як власниками житлових будинків АДРЕСА_9 (позивачі) та АДРЕСА_12 (відповідачі) на АДРЕСА_13 тривають щонайпізніше з 2011 року. Зокрема, позовна вимога про скасування згаданого вище розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 09.11.2001 року № 1138 «Про оформлення права власності на будинковолодіння на АДРЕСА_11 » (разом з іншими позовними вимогами, які пов`язані з демонтажем та/чи перебудовою будинку «Б-2» в складі цього будинковолодіння) вже була предметом судового розгляду в ході розгляду судами цивільної справи № 462/476/15-ц, однак рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 22 березня 2016 року (яке залишається в законній силі) у задоволенні згаданих позовних вимог було відмовлено (том 2, а.с. 18-21). З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції за результатами судового розгляду даної справи дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення заявлених позовних вимог в їх кінцевій редакції) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 січня 2025 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 06 серпня 2025 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.