Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/16867/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/16867/24 Головуючий у 1-й інст. Корсун Т. Г. Категорія 72 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Коломієць О.С., Павицької Т.М., з участю секретаря судового засідання Смоляра А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/16867/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Каращука Юрія Ігоровича на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Корсун Т.Г. у селищі Ємільчине, в с т а н о в и в : У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Каращук Ю.І. звернувся до суду з позовом в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позову зазначав, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням суду 19 серпня 2019 року. Основними причинами розірвання шлюбу було систематичне зловживання батьком дітей спиртними напоями, наркотичними речовинами, а також той факт, що він в присутності їх дітей підняв руку на позивачку. Після розірвання шлюбу діти, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , залишилися проживати разом з матір`ю, яка відповідально та сумлінно виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує всі необхідні житлово-побутові умови, піклується про них та займається їх всебічним розвитком, матеріально утримує, приділяє достатньо часу та уваги. Представник зазначав, що ОСОБА_2 після розлучення із позивачкою своїми дітьми не цікавиться, не піклується про підготовку до самостійного життя дітей, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання, не створює умови для отримання ними освіти тощо. Вже близько чотирьох років батько взагалі не бачився з дітьми, та після розлучення навіть перестав вітати їх з днем народження. Звертає увагу суду, що перешкод у виконанні батьком батьківських обов`язків мати не здійснювала. Також вказував, що відповідач у добровільному порядку не виявив бажання утримувати дітей. Тому на підставі судового наказу від 21.06.2019 року із нього стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання їх дітей. Однак, батько не сплачує кошти належним чином і наявна заборгованість в розмірі 149 569,92 грн. За наявності таких фактів, жодні інтереси дітей від позбавлення відповідача батьківських прав не постраждають. Свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо малолітніх дітей є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав. Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання його дітей. Контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків щодо дітей покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Каращук Ю.І. подав апеляційну скаргу, де просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей, а також вирішити питання судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим судом було ухвалено рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не в повній мірі з`ясував обставини справи та дослідив наявні докази, а також не надав їм об`єктивної оцінки, чим допустив формальне ставлення до вирішення справи. Крім того, не звернув увагу на позиції Верховного Суду в схожих за змістом правовідносинах. Зазначає, що судом не враховано те, що після розірвання шлюбу відповідач перестав цікавитися і спілкуватися з дітьми, згодом виїхав за межі України та наразі проживає за кордоном. Він не допомагає позивачці в утриманні дітей, не бере участь у їхньому житті, не цікавиться ані фізичним, ані духовним здоров`ям, не супроводжує їх розвиток. Він не виявляє будь-якої турботи про дітей, життям та розвитком не цікавиться, вихованням не займається. Відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Будь-яких доказів піклування відповідача про дітей, намагання спілкуватися з ними чи перешкоджання позивачкою у такому спілкуванні матеріали справи не містять. Вважає, що суд безпідставно не врахував висновки органу опіки та піклування під час вирішення справи. Разом з тим, перебування за кордоном не звільняє відповідача від виконання батьківських обов`язків та не є перешкодою для спілкування з дітьми за допомогою існуючих засобів комунікації. Під час засідання комісії відповідач зазначав, що бажає брати участь у вихованні дітей, однак ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні після цього і по даний час навіть не зателефонував дітям та не поцікавився їх справами, станом здоров`я, не виразив турботу та батьківських почуттів до них, не намагався надати будь-яку матеріальну допомогу, при цьому мати не перешкоджає жодним чином у спілкуванні відповідача із дітьми. Вважає, що ставлення відповідача до дітей та до своїх батьківських обов`язків виправити в кращу сторону неможливо, він сам цього не бажає та не вчиняє жодних активних дій для цього. Особа, яка свідомо змінює країну проживання, не приймає участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що в даному випадку і відбулось малолітні діти фактично залишились без батьківського піклування. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. Представник позивачки адвокат Каращук Ю.І. в режимі відеоконференції підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам поданої скарги. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, матеріали справи не містять доказів, які вказують на наявність виняткового випадку для позбавлення батьківських прав відповідача, яке є крайнім заходом вирішення сімейних питань, а також достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, мотивуючи таким. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження ( а.с. 20-21) Відповідно до копії рішення Богунського районного суду міста Житомира від 19 серпня 2019 року у справі №295/7868/19 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірвано (а.с.22-24). Згідно судового наказу Богунського районного суду міста Житомира від 21 червня 2019 року у справі №295/8507/19 присуджено до стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання малолітніх дітей у твердій грошовій сумі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 05 червня 2019 року і до досягнення дітьми повноліття. Богунським відділом ДВС міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області 23 липня 2019 року відкрито виконавче провадження №59620419 на підставі судового наказу від 21 червня 2019 року (а.с.28). Відповідно до постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 08 серпня 2024 року у ВП №59620419 внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: замість « ОСОБА_9 » зазначити прізвище « ОСОБА_10 », оскільки відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданого 16 червня 2023 року, стягувач змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (а.с.29). Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Богунського відділу ДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) по ВП №59620619, станом на 01 жовтня 2024 року ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 149 569, 92 грн (а.с.30-32). Як видно із довідки про неотримання аліментів від 01 жовтня 2024 року №250898, виданої Богунським відділом ДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 не отримувала аліментів від ОСОБА_2 у період з 01 вересня 2021 року по 30 вересня 2024 року (а.с.33). Встановлено, що ОСОБА_1 та її діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , зареєстровані в АДРЕСА_1 , а фактично проживають в АДРЕСА_2 , що підтверджено довідкою Прутівського старостинського округу Романівської селищної ради Житомирсього району Житомирської області від 24 вересня 2024 року №236 (а.с.19). Відповідно до повідомлення Костянтинівської філії Биківського ліцею Романівської селищної ради Житомирської області, ОСОБА_2 не контактує із шкільним закладом, не цікавився за час навчання успішністю дітей, не спілкувався з вчителями та класними керівниками щодо навчання своїх дітей, не відвідував батьківські збори. Мама постійно піклується про дітей, тісно співпрацює з класними керівниками, відвідує заклад освіти, приводить та забирає дітей зі школи» (а.с.34). Згідно з довідкою сімейного лікаря КП «Центр первинно медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради ОСОБА_11 , яка є лікуючим педіатром дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за весь час заключених декларацій, з 2019 року та перебування дітей на обліку, відвідування дітьми медичної установи відбувалося у супроводі матері, батько ОСОБА_2 жодного разу не приводив їх на прийом, не цікавився станом здоров`я дітей (а.с.35). Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Романівської селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету №265 від 29.11.2024, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав батька ОСОБА_2 відносно його малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.85-87). Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Положення статей 18, 27 Конвенції про права дитини передбачають, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» (надалі Закон) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Приписи статті 11 Закону визначають, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошено на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір`ю (батьком) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові 24 квітня 2019 року у справа № 331/5427/17. В усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини). Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. При цьому, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України). Під час вирішення питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватись і брати участь в її вихованні. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17. Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дітей має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19. Органом опіки та піклування виконавчого комітету Романівської селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету № 265 від 29 листопада 2024 надано висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Однак, такий висновок не розкриває у повному обсязі, в чому саме проявляється невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. У ньому не наведено підстав та доводів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Висновок органу опіки і піклування не містить даних про проведену роботу цим органом по врегулюванню даного конфлікту та по встановленню фактичних обставин ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. В даному висновку зазначено, що з відповідачем була проведена бесіда в телефонному режимі. З`ясовано, що ОСОБА_2 з 2021 року живе та працює за кордоном України (Іспанія), він заперечував щодо позбавлення батьківських прав відносно дітей та наголошував, що мати ОСОБА_1 після розлучення суттєво обмежила його спілкування з дітьми, заблокувала його на всіх каналах зв`язку, що унеможливило йому спілкуватися з дітьми. В 2023 році дружина дозволила йому спілкуватися з дітьми, проте невдовзі знову його заблокувала. Він бажає приймати участь у вихованні дітей. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини, яка відбулася 26 листопада 2024 року, батька ОСОБА_2 було заслухано в форматі онлайн. Він бажає приймати участь у вихованні дітей, та повідомив, що передавав подарунки дітям, проте, всі вищезазначені факти мати заперечувала. Причини несплати аліментів на утримання дітей, батько не зміг пояснити. Враховуючи вищенаведене, висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Романівської селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету № 265 від 29 листопада 2024 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнорлітніх дітей, не може бути покладено в основу рішення, а повинен оцінюватися в комплексі з іншими доказами по справі з метою забезпечення найкращих інтересів дитини. Згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Крім того, колегія суддів вважає, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дітей, факт наявності заборгованості по аліментам у відповідача ОСОБА_12 , оскільки наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. За вказаних обставин, враховуючи те, що представником позивачки не доведено належним чином свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на відповідача, як на особу, що не у повній мірі здійснює виконання батьківських обов`язків, не слід вважати таким, що відповідатиме інтересам дітей. Дана обставина має найістотніше значення при розгляді такої категорії справ і не стимулюватиме батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків. Апеляційний суд дійшов до переконання, що рішення суду щодо відмови у позбавленні батьківських прав є правильним, обґрунтованим та таким, що постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи. За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Каращука Юрія Ігоровича залишити без задоволення, а рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року - без змін. . Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 05 серпня 2025 року.