Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/6953/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6953/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції-Майстренко Н..М. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 05 серпня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в березні 2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, повернуто позивачу. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник апелянта зазначає, що враховуючи положення ст. 233 КзПП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня звернення, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). В даній справі предметом позовних вимог є перерахунок грошового забезпечення, а тому, на думку представника апелянта, до спірних позовних вимог застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми. В свою чергу, в січні 2025 року представник позивача письмово звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання письмової інформації про виплачені позивачу спірні суми грошового забезпечення та доплати такого грошового забезпечення. Апелянт вказує, що зі змісту відповіді на адвокатський запит від 05.03.2025 №518 вбачається, що відповідач невірно виплачував позивачу грошове забезпечення. Тобто, позивача повідомили про нараховані йому за час служби суми грошового, забезпечення в березні 2025 року. Отже відлік тримісячного строку звернення до суду для позивача розпочався з березня 2025 року. При цьому, позов надіслано до суду в березні 2025 року - тобто в межах тримісячного строку звернення до суду з моменту повідомлення позивача про виплачені при звільненні суми. З огляду на викладене, апелянт вважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи для продовження розгляду. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: -визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 відсоткового розміру грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; -зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні обчисливши таку допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано позивачу усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Як зазначено судом першої інстанції у вказаній ухвалі, позивач, який проходив військову службу з 25.02.2016 по 15.07.2023, у своєму позові ставить вимогу про зобов`язання відповідача доплатити йому грошову допомогу при звільненні, обчисливши таку допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, тобто, позов заявлено з пропуском тримісячного строку звернення до суду. При цьому, клопотання про поновлення пропущеного строку з обґрунтуванням поважності причин пропуску цього строку позивачем не заявлено. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліку шляхом надання до суду: -заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із документальним підтвердженням поважності причин його пропуску; -копії адвокатського запиту до відповідача щодо надання інформації про виплачену позивачу суму спірної грошової допомоги. На виконання вимог ухвали суду представником позивача подано до суду заяву про поновлення про процесуального строку звернення до суду з позовом. В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначив, що лише 05.03.2025 зі змісту листа військової частини НОМЕР_1 №518 стало достеменно відомо про те, що відповідач невірно нарахував та виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільнені, оскільки при звільненні позивачу на його рахунок була зарахована сума єдиним платежем без розрізнення складових такого нарахованого і виплаченого грошового забезпечення, а тому позивач не міг встановити чи вірно нарахували та виплатили йому одноразову грошову допомогу. Також, до поданої заяви представником позивача долучено копію адвокатського запиту від 21.01.2025, який направлявся відповідачу з метою отримання інформації. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, повернуто позивачу. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України. Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в наступних редакціях: - частина 1 статті 233: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті" (частина 1 статті 233); - частина 2 статті 233: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Суд першої інстанції врахував, що позивач звільнений з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 15.07.2023, тобто під час дії статті 233 КЗпП України в новій редакції. Таким чином, позивач мав звернутись до суду з вимогою про перерахунок грошової допомоги при звільненні у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, та видачі грошового атестата. Суд першої інстанції зазначив, що зі змісту витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2023 вбачається, що у ньому вказано про рішення виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення в розмірі 25% за кожний прослужений рік. При цьому, позивач не вказує, що цей наказ не був доведений до його відома у день виключення його зі списків особового складу частини, а відтак для позивача тримісячний строк звернення з позовом до суду розпочав свій перебіг 15.07.2023, оскільки позивач був обізнаний зі встановленим відповідачем розміром одноразової грошової допомоги у разі звільнення. До суду з адміністративним позовом у позивач звернувся 14.03.2025 року. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана з пропуском тримісячного строку звернення до суду, що встановлений частиною 2 статті 233 КЗпП України, а наведені представником позивача у заяві про поновлення строку причини не можуть бути визнані судом поважними. Також, суд вказав, що отримання на адвокатський запит листа відповідача від 05.03.2025 не змінює моменту, з якого позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку. З огляду на те, що судом не встановлено наявності поважних причин, за яких позивач не міг звернутися до адміністративного суду в межах передбаченого законом строку, суд першої інстанції дійшов висновку про повернення позовну заяву позивачу Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Згідно з частинами першою третьою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За приписами абзацу 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. В свою чергу, Законом № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Як встановлено з матеріалів справи, згідно витягу з наказу від 15.07.2023 ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08.06.2023 №74-РС з військової служби у запас за підпунктом "г" (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" наказано вважати таким, що 15 липня 2023 року справи та посаду здав і направив для зарахування на військовий облік. Вважаючи, що позивач має право на отримання грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення, представник позивача звернувся з адвокатським запитом до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив надати інформацію про те, чи була нарахована та виплачена ОСОБА_1 одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення та у разі невиплати вказаної виплати, провести її нарахування та виплату. Листом військової частини від 05.03.2025 №518 представника позивача повідомлено, що при звільненні ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 25% за кожен прослужений рік. В апеляційній скарзі представник апелянта вказує, що про виплачені при звільненні (витяг з наказу від 15.07.2023) суми позивачу стало відомо лише 05.03.2025 зі змісту листа військової частини НОМЕР_1 , а тому позивач звернувся в тримісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Разом з тим, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в розрізі встановлених обставин справи, колегія суддів звертає увагу, що у витязі з наказу від 15.07.2023 про звільнення позивача з військової служби вказано про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення в розмірі 25% за кожен прослужений рік. Обставина щодо виплати при звільненні грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби підтверджена позивачем в позовній заяві. Тобто, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів приходить до висновку, що інформація, викладена в листі відповідача, дублює інформацію, викладену у витязі із наказу від 15.07.2023, що свідчить про той факт, що позивачу було відомо, у якому відсотковому розмірі, (а саме у розмірі 25% відсотків місячного грошового забезпечення) було проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, що не спростовано представником позивач. Водночас, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що під час звільнення з військової служби позивача не було ознайомлено з вказаним вище наказом, а судом апеляційної інстанції таких не здобуто. Крім того, суд звертає увагу, що у витязі з наказу зазначено, що з 15 липня 2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та видано грошовий атестат. Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 р. № 280 (далі - Правила № 280 в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 р. № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю в/ч, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби). Опис та порядок заповнення грошового атестата зазначені в п.11.2. Правил., згідно змісту якого у пункті 7 грошового атестату зазначається сума виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби (записується словами). Тобто, надаючи оцінку вказаному, колегія суддів вважає, що саме з моменту отримання наказу від 15.07.2023, в якому визначено відсотковий розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, та грошового атестату, в якому зазначено грошовий розмір допомоги при звільненні, позивачу повідомлено про суми, які йому нараховані та виплачені (або будуть виплачені) при звільненні з військової служби. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк звернення до суду з позовом до суду розпочав свій перебіг з 16.07.2023 (наступного, за днем звільнення), оскільки позивач був обізнаний зі встановленим відповідачем розміром одноразової грошової допомоги у разі звільнення. Щодо доводів представника апелянта стосовно того, що про нараховані та виплачені суми стало відомо з моменту отримання листа військової частини від 05.03.2025 №518, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказаний лист не містить інформації про виплачений позивачу розмір одноразової грошової допомоги, а лише дублює зміст витягу з наказу від 15.07.2023, яким визначено відсотковий розмір одноразової грошової допомоги при звільненні. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, оскільки до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся поза строками, встановленими ст. 233 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року про повернення позовної заяви. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.