Постанова 4874 № 906/581/24

від 29.07.2025 ·

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2025 року Справа № 906/581/24 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л. секретар судового засідання Першко А.А. за участю представників сторін: від позивача: Сищук В.В. від відповідача 1: Федоренко О.П. від відповідача 2: Ліндаєв О.С. від відповідача 3: не з`явився від відповідача 4: не з`явився від третьої особи 1: не з`явився від третьої особи 2: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 05 лютого 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 27 березня 2025 року у справі №906/581/24 (суддя Кудряшова Ю.В.) за позовом ОСОБА_2 до 1) ОСОБА_3 2) ОСОБА_1 3) ОСОБА_4 4) ОСОБА_5 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів -

1. Державного реєстратора Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області Хамайко Андрія Валерійовича; третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів -

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ружинська будівельна кераміка" про переведення прав та обов`язків покупця частки статутного капіталу ТОВ "РБК" в розмірі 80% по договору купівлі-продажу від 25 січня 2022 року на ОСОБА_2 , визнання реєстраційних дій недійсними, витребування частки статутного капіталу з чужого незаконного володіння ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та до ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Державного реєстратора Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області Хамайко Андрія Валерійовича про: - переведення на ОСОБА_2 прав і обов`язків покупця частки (частини частки) по купівлі 80% частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" по договору купівлі-продажу частки (частини частки) від 25 січня 2022 року у статутному капіталі Товариства, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 32265104, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" вартістю 600000,00 грн., що становить 80% статутного капіталу; - визнання реєстраційних дій про внесення відомостей до ЄДР по Акту прийому-передачі (частини частки) у статутному капіталі Товариства, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 32265104, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" вартістю 600000,00 грн., що становить 80 % статутного капіталу від 25 січня 2022 року недійсними; - визнання усіх подальших реєстраційних дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" недійсними; - витребування з чужого незаконного володіння частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" в розмірі 45% статутного капіталу Товариства, вартістю 337500,00 грн. 07 січня 2025 року на адресу Господарського суду Житомирської області надійшла заява позивача, якою останній конкретизував, що пункти 4, 5 прохальної частини позовної заяви слід викласти в наступній редакції: "4. Визнати усі подальші реєстраційні дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка", а саме: - 17 лютого 2022 року - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зміна керівника юридичної особи; - 22 лютого 2022 року - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу зміна установчих документів юридичної особи; - 23 лютого 2023 року - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу зміна складу засновників юридичної особи; - 23 лютого 2023 року - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зміна кінцевого бенефіціарного власника - не дійсними, шляхом скасування державної реєстрації даних реєстраційних дій.

1. У відповідності до Договору, ОСОБА_1 передає у власність, а ОСОБА_4 приймає у власність частку у статутному капіталі Товариства в розмірі 35%, що складає 262 500,00 гри.

2. У відповідності до Договору, ОСОБА_1 передає у власність, а ОСОБА_5 приймає у власність частку у статутному капіталі Товариства в розмірі 10%, що складає 75 000,00 грн.

3. Сторони свідчать, що не мають один до одного ніяких (в т.ч. матеріальних) претензій у зв`язку з придбанням, оплатою та передачею зазначених у Акті часток у статутному капіталі Товариства; вартість проданих (придбаних) часток ОСОБА_4 та ОСОБА_5 оплатили, а ОСОБА_1 прийняла оплату в повному розмірі у відповідності до умов Договору на момент підписання Акту Сторонами. Даний Акт складено у трьох примірниках для проведення державної реєстрації змін до відомостей, які містяться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 23 лютого 2023 року в Державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено реєстраційні дії, зокрема щодо: - зміни відомостей про юридичну особу, зокрема відносно зміни складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, - зміни кінцевого бенефіціарного власника або зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника. ОСОБА_2 , вважає, що продаж частки ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , який відбувся 25 січня 2022 року, здійснений з порушенням норм Статуту Товариства, а також вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_2 з даним позовом до Господарського суду Житомирської області. Щодо позовних вимог. З дослідженого колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та до ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Державного реєстратора Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області Хамайко Андрія Валерійовича про: - переведення на ОСОБА_2 прав і обов`язків покупця частки (частини частки) по купівлі 80% частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" по договору купівлі-продажу частки (частини частки) від 25 січня 2022 року у статутному капіталі Товариства, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 32265104, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" вартістю 600000,00 грн., що становить 80% статутного капіталу; - визнання реєстраційних дій про внесення відомостей до ЄДР по Акту прийому-передачі (частини частки) у статутному капіталі Товариства, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 32265104, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" вартістю 600000,00 грн., що становить 80 % статутного капіталу від 25 січня 2022 року недійсними; - визнання усіх подальших реєстраційних дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" недійсними; - витребування з чужого незаконного володіння частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" в розмірі 45% статутного капіталу Товариства, вартістю 337500,00 грн. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2024 року у справі №906/581/24 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19 листопада 2024 року у справі №906/581/24 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/581/24 до судового розгляду по суті. Призначити судове засідання на "10" грудня 2024 року. Ухвалою від 10 грудня 2024 року було продовжено строк розгляду справи по суті до 14 січня 2025 року, на підставі частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відкладено розгляд справи по суті на 14 січня 2025 р. о 15:30. 07 січня 2025 року на адресу Господарського суду Житомирської області надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, в якій останній виклав пункти 4, 5 прохальної частини позовної заяви в наступній редакції: "4. Визнати усі подальші реєстраційні дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка", а саме: - 17 лютого 2022 року - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зміна керівника юридичної особи; - 22 лютого 2022 року - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу зміна установчих документів юридичної особи; - 23 лютого 2023 року - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу зміна складу засновників юридичної особи; - 23 лютого 2023 року - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зміна кінцевого бенефіціарного власника - не дійсними, шляхом скасування державної реєстрації даних реєстраційних дій.

5. Витребувати з чужого незаконного володіння частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" в розмірі 45% статутного капіталу Товариства, вартістю 337500,00 грн., а саме: - частку в розмірі 35% статутного капіталу вартістю 262500,00 грн. від ОСОБА_4 , - частку в розмірі 10% статутного капіталу вартістю 75000,00 грн. від ОСОБА_5 . Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14 січня 2025 року у справі №906/581/24 було продовжено строк розгляду справи по суті до 27 січня 2025 року та відкладено розгляд справи по суті на 27 січня 2025 року. В ухвалі міститься інформація про надходження від позивача заяви про уточнення позовних вимог. Проте жодної інформації щодо результату розгляду такої заяви не зазначено. З протоколу судового засідання №3951291 від 27 січня 2025 року вбачається, що "суд уточнює вимоги викладені у заяві про уточнення". В протоколі відсутня інформація про розгляд заяви позивача про уточнення позовних вимог. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27 січня 2025 року у справі №906/581/24 оголошено перерву до 05 лютого 2025 року. Ухвала не містить результату розгляду заяви "про уточнення позовних вимог". Право учасника подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 ГПК України. Зокрема, частиною третьою статті 42 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Колегією суддів встановлено, що позивач 07 січня 2025 року подав до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній вказав дати та назви реєстраційних дій, які просить скасувати та вказав фізичних осіб до яких заявлена вимога про витребування часток в розмірі 35% та 10%. Верховний Суд у постановах від 03 серпня 2020 року у справі №911/2139/19 та від 27 жовтня 2021 року у справі №916/1769/20, а також у постанові від 27 червня 2018 року у справі №910/18802/17 зазначив, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Так, Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2021 року у справі №916/1988/20 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зауважити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Такі висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 46 ГПК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №922/2575/19. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі №910/18389/20, від 10 листопада 2021 року у справі №916/1988/20 та від 31 травня 2023 року у справі №916/1029/22. Як свідчать матеріали справи, в заяві про уточнення позовних вимог позивач вказав дати та назви реєстраційних дій, які він просить скасувати; замінив позовну вимогу про "витребування з чужого незаконного володіння частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" в розмірі 45% статутного капіталу Товариства, вартістю 337500,00 грн" на "витребування з чужого незаконного володіння частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" в розмірі 45% статутного капіталу Товариства, вартістю 337500,00 грн., а саме: частку в розмірі 35% статутного капіталу вартістю 262500,00 грн. від ОСОБА_4 , частку в розмірі 10% статутного капіталу вартістю 75000,00 грн. від ОСОБА_5 ". З поданих позивачем 07 січня 2025 року уточнень до позовних вимог вбачається, що останній фактично змінив предмет позову, а не лише його уточнив. Так, позовна вимога про визнання недійсними "усіх подальших реєстраційних дій" була доповнена конкретними датами і змістом державних реєстраційних дій, що самостійно не є порушенням, за умови якщо такі уточнення не змінюють суть вимоги. Натомість, позовна вимога щодо витребування 45% частки статутного капіталу Товариства зазнала зміни за змістом та за адресатом замість загальної вимоги про витребування від невизначеного володільця, було чітко визначено двох конкретних осіб, у яких витребовується частка ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) із розподілом часток між ними. Вказане свідчить про те, що позивач змінив матеріально-правову вимогу (предмет позову), оскільки тепер просить про витребування частки саме від конкретних осіб, що змінює як характер захисту, так і відповідачів по цій частині вимог. Водночас, зміна предмета позову після закінчення підготовчого провадження, згідно з частиною 3 статті 46 ГПК України, не допускається, що й підтверджено практикою Верховного Суду (зокрема, постанови від 10 листопада 2021 року у справі №916/1988/20, від 22 липня 2021 року у справі №910/18389/20, від 08 квітня 2025 року у справі №904/3418/23 тощо). Крім того, як вбачається з процесуальних документів (ухвал суду та протоколу судового засідання від 27 січня 2025 року), суд не надав належної оцінки поданій заяві позивача про уточнення, не виніс відповідного процесуального рішення про прийняття чи відхилення таких уточнень. Відсутність відповідного процесуального рішення та з`ясування процесуального статусу поданої заяви (як уточнення, новий позов, зміна предмета чи зменшення/збільшення вимог) свідчить про порушення судом принципу правової визначеності та норм процесуального закону. Таким чином, суд апеляційної інстанції розглядає спір без врахування позовних вимог, які були вказані в заяві представника ОСОБА_2 в заяві про уточнення позовних вимог. Щодо заявленого по тексту апеляційної скарги посилання на необхідність дослідження договору купівлі-продажу частки від 25 січня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно частин 1, 2, 3, 8 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - разом з поданням відзиву або письмових пояснень. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. ОСОБА_1 було подано відзив на позовну заяву /т.1, а.с.110-113/. До відзиву на позовну заяву копії договору купівлі-продажу частки від 25 січня 2022 року не додано. Приписами частин 1 та 3 статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Аналіз наведеної норми свідчить, що учасник справи, який подає нові докази до суду апеляційної інстанції, має належним чином обґрунтувати наявність причин, що об`єктивно не залежали від нього, що унеможливили подання цього доказу до суду першої інстанції. Приймаючи новий доказ у суді апеляційної інстанції, цей суд має обґрунтувати своє рішення, встановити, що такі докази не могла сторона подати до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (схожий за змістом правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі №909/722/14, від 01 липня 2021 року у справі №46/603). Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями установленого процесуальним законом порядку - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 червня 2020 року у справі №909/965/16, від 26 лютого 2019 року у справі №913/632/17, від 13 січня 2021 року у справі №10/Б-921/1442/2013). Апелянт, посилаючись на необхідність дослідження договору купівлі-продажу частки від 25 січня 2022 року, не надав жодних доказів того, що неможливість подання цього документа до суду першої інстанції була зумовлена об`єктивними причинами, що не залежали від нього, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для прийняття цього доказу апеляційним судом. Щодо позовної вимоги про переведення на ОСОБА_2 прав і обов`язків покупця частки (частини частки) по купівлі 80% частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" по договору купівлі-продажу частки (частини частки) від 25 січня 2022 року у статутному капіталі Товариства, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" вартістю 600000,00 грн., що становить 80% статутного капіталу. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. У корпоративних відносинах об`єктом захисту є корпоративні права учасника товариства. До корпоративних прав учасників ТОВ належать, зокрема, право розпоряджатись своєю часткою у статутному капіталі товариства. Згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Відповідно до вимог частин першої, другої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку. Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі №909/1294/15. Правила застосування механізму переважного права учасника на придбання частки у статутному капіталі, яка продається, встановлено статтею 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". За змістом частини першої статті 20 вказаного Закону учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, яка продається третій особі. Переважне право - це право (правомочність), яка забезпечує першочерговість перед іншими (третіми) особами на вчинення певної юридичної дії. Метою застосування інституту переважного права у корпоративних правовідносинах є збереження складу учасників товариства. Частинами третьою, четвертою статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства. Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов`язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки). Статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов`язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства (частина шоста статті 20 вказаного Закону). Судом встановлено, що в силу пункту 7.2. Статуту учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплачена (в редакції на момент вчинення правочину 25.01.2022). Згідно статті 6 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники Товариства зобов`язані дотримуватись статуту. Отже, в учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська будівельна кераміка" ОСОБА_3 , який мав намір відчужити свою частку третій особі, існував обов`язок письмово повідомити про це ОСОБА_2 згідно з пунктом 7.2 Статуту, що свідчило б про дотримання ним умов статуту, які є обов`язковими в силу статті 6 Закону та про відчуження своєї частки у встановленому законом і статутом порядку. Слід звернути увагу, що частина третя статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вимагає від учасника товариства, який має намір продати свою частку (частину частки), інформувати інших учасників у відповідному письмовому повідомленні про ціну та розмір частки, що відчужується, та інші умови, не унормовуючи, що такі "інші умови" є істотними. Тобто по суті продавець має ознайомити учасників з договором купівлі-продажу, який він планує укласти, адже інформація про певні умови може істотно вплинути на рішення учасника щодо використання ним його переважного права. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №910/3527/20. При цьому, Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачає обов`язкове письмове повідомлення учасника про намір продажу частки третій особі. За відсутності такого письмового повідомлення учасник не може вважатися повідомленим належним чином, у тому числі усно. Факт належного повідомлення учасника не може встановлюватися показаннями свідків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2021 року у справі №923/875/19. Так, колегією суддів встановлено, що зміст статуту ТОВ "Ружинська Будівельна Кераміка" (у редакції станом на момент відчуження частки ОСОБА_3 ) не містить положень стосовно того, що учасники даного товариства не мають переважного права, або положень, які б встановлювали порядок реалізації переважного права учасників товариства, що був би відмінний від того, який визначений нормами статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", зокрема, і в частині покладення на учасника товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, обов`язку письмово повідомити про це інших учасників відповідного товариства. У матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази на підтвердження письмового повідомлення ОСОБА_2 про намір ОСОБА_3 здійснити продаж належної йому частки у статутному капіталі ТОВ "Ружинська будівельна Кераміка", у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про порушення переважного права ОСОБА_2 на придбання частки іншого учасника вищенаведеного товариства. При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання представників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на те, що позивач усно повідомлявся про намір учасника ТОВ "Ружинська Будівельна Кераміка" (велися перемовини щодо продажу) здійснити відчуження своєї частки у статутному капіталі вказаного товариства, оскільки приписами частини третьої статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" імперативно встановлена виключно письмова форма відповідного повідомлення, разом з цим, навіть у разі, якби усна форма повідомлення була б допустимою, доводи скаржника про усне повідомлення не підтверджуються жодними доказами. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суди першої інстанції дійшов правильного висновку щодо порушення права ОСОБА_2 на придбання частки іншого учасника товариства. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі №915/1172/20. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16. Позивач вважає порушеним своє переважне право на придбання частки, а тому зважаючи на зміст порушеного права, за захистом якого звернувся позивач, та характеру порушення слід надавати оцінку способу, в який останній прагне відновити таке право. Частиною 4 ст.362 ЦК України встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Аналогічні положення містяться також і у ч.5 ст.20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якої учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 зробила висновок, що зазначена норма встановлює спеціальний спосіб судового захисту учасника товариства з обмеженою відповідальністю, переважне право якого порушене: такий учасник може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов`язків покупця. Позов про переведення прав та обов`язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (п.6 ч.2 ст.16 ЦК України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права. Положення про способи захисту порушеного переважного права особи відображені також у п.48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №909/337/19. Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №915/1172/20, від 24.11.2021 у справі №904/5874/19 (904/4623/19), від 07.09.2021 у справі №911/106/20. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 14 червня 2022 року у справі №904/4790/20 виснував, що за загальним правилом, належним способом захисту у випадку порушення переважного права купівлі майна є переведення прав і обов`язків покупця на привілейовану особу. Водночас, Верховний Суд вважає, що таке переведення можна здійснити лише в тому разі, якщо майно залишилось у володінні первісного покупця. Якщо ж останній вже передав належну йому частку іншій особі, то у такому разі переведення прав не є можливим, оскільки такий спосіб не захистить (не відновить) порушеного переважного права учасника на придбання частки, не забезпечить йому можливості придбати у власність частку, що була відчужені з порушенням його переважного права на їхнє придбання, таке рішення не буде підставою для припинення права власності на частку у статутному капіталі Товариства останнього покупця (власників частки). Захист переважного права на придбання частки Товариства у такому разі може бути реалізовано шляхом переведення прав за останнім договором купівлі-продажу, оскільки позивачі залишаються учасниками Товариства і мають переважне право при укладанні кожного договору купівлі-продажу (пункт 47 постанови). Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.12.2023 у справі № 907/922/21 вважає, що витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача у спорі з учасниками, які вступили до товариства. Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до статті 387 ЦК України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до частини другої статті 388 ЦК України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у частині першій статті 388 ЦК України). Корпоративна Палата виходить з того, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Як вбачається з матеріалів справи, 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" із ОСОБА_5 , за яким останньому було відчужено частку у розмірі 10% від статутного капіталу Товариства, та на підставі даного Договору було складено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі, підписи на якому було засвідчено ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Також, 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" із ОСОБА_4 , за яким останньому було відчужено частку у розмірі 35% від статутного капіталу Товариства, та на підставі даного Договору було складено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі, підписи на якому було засвідчено ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 відчужив частку в розмірі 35% статутного капіталу вартістю 262500,00 грн. на користь ОСОБА_4 та в розмірі 10% статутного капіталу вартістю 75000,00 грн. на користь ОСОБА_5 , у апелянта відсутня частка, на яку просить перевести права покупця позивач, що позбавляє суд підстав для задоволення позову в цій частині. За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку у задоволенні позовної вимоги про переведення прав і обов`язків покупця у розмірі 80% частки слід відмовити з підстав обрання позивачем способу захисту порушеного права, який хоч і передбачений законом, але, враховуючи конкретні обставини та права нових власників /учасників/, є неправильним. Крім того, з редакції статуту ТОВ "Ружинська Будівельна Кераміка", яка була затверджена рішенням загальних зборів товариства у лютому 2022 року слідує, що положення статуту щодо переважного права купівлі-продажу частки було виключено. Рішення загальних зборів, яким вносились зміни до статуту в цій частині є чинним. Відтак, переведення прав і обов`язків покупця на ОСОБА_2 за договорами відчуження часток ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є неможливим, оскільки позивачем не оскаржувалось рішення загальних зборів, яким виключено положення щодо переважного права на придбання частки. На переконання суду, належним та ефективним способом судового захисту у даній ситуації могла б бути вимога про витребування на користь ОСОБА_2 у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 часток у статутному капіталі, які були ними придбані. Однак, внаслідок допущених процесуальних помилок позивачем, предметом спору є витребування з чужого незаконного володіння частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська Будівельна Кераміка" в розмірі 45% статутного капіталу Товариства, вартістю 337500,00 грн. Суд звертає увагу на те, що позивач, формулюючи первісну вимогу про витребування частки у статутному капіталі ТОВ "Ружинська Будівельна Кераміка", не конкретизував, у кого саме з відповідачів має бути витребувана відповідна частка, а також не зазначив, яка саме частка в межах загального розміру 45% підлягає витребуванню від кожного з них. Про порушення процесуальних норм в частині відсутності судового рішення щодо прийняття/неприйняття заяви позивача "про уточнення позовних вимог" судом зазначалося вище. Разом з тим, як слідує зі змісту рішення суду першої інстанції, "в частині вимог щодо витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 35% у статутному капіталі та ОСОБА_5 10% у статутному капіталі, суд відмовляє, зазначаючи, що за результатом задоволення зазначених вище вимог, права позивача є поновленими". Визначальним для апеляційного суду є те, що в частині позовних вимог про витребування частки судом першої інстанції - відмовлено. При цьому єдиним заявником апеляційної скарги є ОСОБА_1 , який оскаржує рішення виключно в частині задоволених позовних вимог щодо переведення прав покупця за договором та скасування реєстраційних дій. У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перегляає справу виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги. ОСОБА_2 рішення Господарського суду Житомирської області від 05 лютого 2025 року у даній справі не оскаржив, що свідчить про погодження з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вимоги про витребування частки у статутному капіталі. Ця обставина встановлювалася апеляційним судом у представника позивача. Колегія суддів зауважує, що рішення суду апеляційної інстанції не може суперечити принципу, згідно з яким особа не може бути поставлена в гірше становище внаслідок своєї скарги (reformatio in peius). Вказаний принцип підлягає застосування разом з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21. За таких обставин, суд позбавлений процесуальної можливості переглянути рішення поза межами апеляційної скарги, оскільки, відповідно до частини другої статті 13 та частини третьої статті 162, частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд не має права виходити за межі позовних вимог, за межі вимог апеляційної скарги та ставити в гірше становище апелянта. Щодо позовних вимог про визнання недійсними реєстраційних дій, суд зазначає наступне. Вимога про визнання недійсними реєстраційних дій щодо Акта приймання-передачі частки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є похідною від вимоги про переведення прав і обов`язків покупця за відповідним договором. Однак судом вже встановлено, що частка, яка була предметом даного договору, вибула з володіння ОСОБА_1 та була передана іншим особам ( ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ), тобто обраний позивачем спосіб захисту є неправильним і неефективним, а отже не може слугувати підставою для скасування реєстрації, яка була формально заснована на укладеному правочині. Відповідно до статті 162 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві повинно бути чітко зазначено предмет позову, зміст позовних вимог, обставини, якими обґрунтовується позов, а також докази, що підтверджують ці обставини. Однак вимога про "визнання недійсними усіх подальших реєстраційних дій" є невизначеною та абстрактною, оскільки не зазначено, які саме дії маються на увазі (перелік, дата, зміст, реєстратор), не вказано, які конкретно права позивача порушуються кожною з дій, не наведено обґрунтування незаконності кожної конкретної реєстраційної дії. Суд не має права виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 13 ГПК України), а також не вправі самостійно конкретизувати предмет спору замість сторони. Крім того, кожна реєстраційна дія у сфері державної реєстрації вчиняється на підставі відповідних документів, зокрема рішень загальних зборів учасників, договорів, актів, тощо. У справі наявні відомості, що підставою для реєстраційних змін, які оскаржуються позивачем, є рішення загальних зборів учасників товариства, в тому числі і рішення щодо зміни установчих документів - статуту, проте такі не оскаржені позивачем у порядку, передбаченому законом, не заявлено вимог про визнання їх недійсними чи скасування. Якщо реєстаційні дії щодо зміни складу учасників товариства можна кваліфікувати як похідні від позовної вимоги позивача про переведення прав покупця, то реєстраційні дії від 22.02.2022 щодо змін до установчих документів - статуту не пов`язані з позовними вимогами, натомість пов`язані з рішеннями виконавчого органу товариства, які в даній справі не розглядалися. А тому суд першої інстанції без дослідження відповідних рішень загальних зборів, якими вносилися зміни до статуту, не мав правових підстав для скасування відповідної реєстраційної дії. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними реєстраційних дій. Щодо заяви представника ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про переведення на співвласника прав та обов`язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу). За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Якщо стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, а господарським судом визнано позовні вимоги обґрунтованими, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, підстави для застосування строків позовної давності у даній справі відсутні. Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 27 березня 2025 року у справі №906/581/24, яким вирішено перахувати з депозитного рахунку суду на користь ОСОБА_1 600000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частини 3, 5 статті 244 ГПК). Отже, із аналізу змісту статті 244 ГПК убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про перерахування депозиту. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі №911/132/14, від 06 грудня 2023 року у справі №910/10294/22, від 29 серпня 2024 року у справі №905/830/21). У зв`язку із тим, що суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про скасування, зокрема, рішення суду першої інстанції, то додаткове до скасованого рішення судове рішення (додаткове рішення) також підлягає скасуванню. Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 05 лютого 2025 року у справі №906/581/24 задовольнити. Рішення Господарського суду Житомирської області від 05 лютого 2025 року у справі №906/581/24 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 27 березня 2025 року у справі №906/581/24 задовольнити. Додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 27 березня 2025 року у справі №906/581/24 скасувати. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України. Справу №906/581/24 повернути до Господарського суду Житомирської області. Повний текст постанови складений "31" липня 2025 р. Головуючий суддя Бучинська Г.Б. Суддя Маціщук А.В. Суддя Філіпова Т.Л.

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4874 № 906/581/24

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше