Постанова Закарпатський апеляційний суд № 305/905/25

Справа № 305/905/25 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25.07.2025 м. Ужгород Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., за участю потерпілої ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, В С Т А Н О В И В: Постановою судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 березня 2025 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 3 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу - 60 (шістдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1020 (одну тисячу двадцять) гривень. Стягнуто із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок. Відповідно до постанови суду, - ОСОБА_2 , будучи притягнутим по адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, згідно постанови Рахівського районного суду Закарпатської області, від 17.06.2024, повторно протягом року, а саме: протягом часу з 05.03.2025 по 08.03.2025 громадянин ОСОБА_2 , зачинив двері до ванної кімнати, обмеживши у користуванні пральною машиною, для колишньої дружини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , таким чином позбавив іншого майна, на яке потерпілі мали право, тобто вчинив домашнє насильство економічного характеру. Таким чином ОСОБА_2 порушив ч. 3 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що оскаржувана постанова суду винесена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при цьому суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, формально підійшов до вивчення обставин справи, що потягло за собою необґрунтоване застосування стягнення, як виду покарання за адміністративне правопорушення, а тому постанова суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконною та необґрунтованою. Зазначає, що він є власником частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , іншим співвласником будинку є його колишня дружина ОСОБА_1 . Стверджує, що 08.03.2025 між ним та його колишньою дружиною відбувся конфлікт і у протоколі не конкретизовано в чому саме таке насильство полягало і яка шкода заподіяна, хоча це прямо випливає з диспозиції ст.173-2 КУпАП. Зазначає, що сам факт звернення ОСОБА_1 до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства. В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник - адвокат Поштак Ю.С. не з`явилися, однак адвокат направила клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні. Судом відхилене заявлене клопотання, оскільки судовий розгляд справи за клопотаннями захисника уже неодноразово відкладався. Крім того, враховуючи тривалий час перебування справи в провадженні суду апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість перегляду постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, у відповідності до вимог ст. 294 КУпАП, за відсутності ОСОБА_2 та його представника - адвоката Поштак Ю.С. У цьому контексті, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» (справа №3236/03 від 03.04.2008), у якому зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності правопорушника чи його представника, апеляційний суд не вбачає. Заслухавши пояснення потерпілої ОСОБА_1 про залишення постанови місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Статтею 280 КУпАП передбачено, що суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Суд апеляційної інстанції вважає, що суддя першої інстанції не забезпечив всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставини справи про адміністративне правопорушення, а його висновки не відповідають фактичним обставинам провадження з огляду на таке. Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП на підставі протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №249688 від 08.03.2025, письмових рапортів працівників поліції Рахівського РВП ГУНП в Закарпатській області; письмових пояснень потерпілої ОСОБА_1 від 08.03.2025; DVD-диску; довідки та характеристики адміністратора ЦНАП Рахівської міської ради ОСОБА_5 від 12.03.2025; копії постанови Рахівського районного суду Закарпатської області від 17.06.2024 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та інших зібраних доказів. Надаючи оцінку доказам, суд апеляційної інстанції вважає, що по суті вчиненого правопорушення вони є належними доказами, проте як кожен окремо, так і в сукупності є явно недостатніми, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого правопорушення. Частина 1 статті 173-2 КУпАП встановлює відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Частиною 3 статті 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 3 ст. 173-2 КУпАП необхідно з`ясувати, в тому числі, чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство. Відповідно до п. 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно п. 14 ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) відповідно до положень якої «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що необхідною передумовою з наявністю (існуванням) якої законодавець передбачає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, є встановлення тієї обставини, що у зв`язку з неправомірною поведінкою кривдника могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. У той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №249688 від 08.03.2025 вбачається, що ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство стосовно колишньої дружини ОСОБА_1 , та двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а саме умисні дії економічного характеру, що полягають у обмеженні користуватися пральною машиною, зачинивши двері до ванної кімнати. Із пояснень ОСОБА_2 , наданих в судовому засіданні суду першої інстанції слідує, що він є власником частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Іншим співвласником будинку є його колишня дружина - ОСОБА_1 08 березня 2025 року, ОСОБА_2 прийшов з роботи та мав намір зайти до ванної кімнати. Однак він був позбавлений можливості прийняти гігієнічні процедури, так як ванна кімната була забруднена, в ній були недопалки від свічок та сірників, шерсть ймовірно собаки та брудна білизна була розкидана по цілій ванній кімнати. Помивши ванну кімнату, ОСОБА_2 зачинив двері на ключ, так як у користуванні колишньої дружини та дітей є ще одна повністю облаштована ванна кімната. Побачивши, що зачинені двері ОСОБА_1 почала словесну перепалку, ображаючи ОСОБА_2 нецензурною лайкою, та в грубій формі погрожувала, що вона вижене його з будинку. Таким чином, враховуючи викладене та за встановлених судом обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що подія, яка сталася 08 березня 2025 року містить ознаки саме конфлікту, пов`язаного із майновими відносинами щодо користування майном, тобто має місце спір цивільно-майнового характеру, що регулюється нормами Цивільного кодексу України та не може трактуватися як вчинення насильства в сім`ї. Факт звернення ОСОБА_1 до поліції з підстав вчинення ОСОБА_2 щодо неї економічного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між ними. Однак, сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації, не може свідчити про вчинення насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Таким чином, жодним із наявних у матеріалах справи доказів у справі не підтверджено вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у будь-якій формі, у тому числі домашнього насильства економічного характеру. У відповідності до ст. 62 Конституції України, ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У п. 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), сформовано висновок згідно з яким «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом». Суди згідно КУпАП не мають повноважень змінювати зазначену в протоколі про адміністративне правопорушення кваліфікацію, вони, в таких випадках, закривають провадження, у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення. З урахуванням положень ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyeva у Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin у. Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції. Отже, суд позбавлений можливості змінити фабулу адміністративного правопорушення та не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Відтак, враховуючи обставини справи, а також враховуючи, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини домашнього насильства, описані у протоколі про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП. На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, не навівши достатніх доводів на обґрунтування свого рішення. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду підлягає скасуванню, а провадження щодо ОСОБА_2 закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП. З цих підстав апеляційна скарга підлягає задоволенню. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Постанову Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 березня 2025 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП, у зв`язку відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т.Ю. Бисага