Постанова 4814 № 545/2585/23

від 30.07.2025 ·

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/2585/23 Номер провадження 22-ц/814/2911/25Головуючий у 1-й інстанції Путря О. Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. учасники справи: представник відповідача адвокат Захаров Т.Г. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 квітня 2025 року, ухвалене суддею Путря О. Г., повний текст рішення складений дата не вказана у справі за позовом керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду, скасування державної реєстрації права власності та припинення речових прав на земельну ділянку, - В С Т А Н О В И В: 19.07.2023 керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду, скасування державної реєстрації права власності та припинення речових прав на земельну ділянку, в якому просив суд: - зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Полтавської міської ради; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності, проведену за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дубової Т.В. №51393412 від 28.02.2020, з одночасним припиненням речових прав на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1966738853240). Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області за №724-СГ від 30.01.2019 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність» ОСОБА_2 передано у власність земельна ділянка, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. На підставі цього рішення 18.11.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за №34250208 про державну реєстрацію права приватної власності на цю земельну ділянку. У подальшому відповідно до договору купівлі-продажу №2642 від 02.12.2019 право на вказану земельну ділянку набула ОСОБА_3 , у зв`язку з чим 02.12.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис №34410606 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за ОСОБА_3 . У подальшому відповідно до договору купівлі-продажу №508 від 28.02.2020 право на вказану земельну ділянку набув ОСОБА_1 , у зв`язку з чим 28.02.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис №35729106 про реєстрацію даної земельної ділянки за ОСОБА_1 . Посилається на те, що наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області №724-СГ від 30.01.2019 прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до ст. 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. За результатами досудового розслідування за фактом розташування 48 земельних ділянок в заплаві та водоохоронній зоні р.Коломак відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України, відомості про яке внесені 18.05.2017 до ЄРДР, в.т. у подальшому і відносно спірної земельної ділянки. Вважає, що відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави та водоохоронної зони річки Коломак, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 09 квітня 2025 року позовні вимоги керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду, скасування державної реєстрації права власності та припинення речових прав на земельну ділянку задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської міської ради. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в сумі 3 355 гривень. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка належать до водного фонду та набуття права приватної власності на неї є неможливим. Таким чином, аналіз норм права та встановлених судом фактів свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, відповідно до статті 84 ЗК України не може бути передана відповідачу у приватну власність для індивідуального садівництва. Отже, позов в частині зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Полтавської міської ради є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Позовна вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності, проведеної за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дубової Т.В. №51393412 від 28.02.2020, з одночасним припиненням речових прав на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1966738853240) є неефективним способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Полтавській міській раді відомо про виявлені порушення і останньою не вжито заходів як власником земельної ділянки щодо оскарження правовстановлюючих документів у судовому порядку з підстав порушень вимог земельного та водного законодавства. Це свідчить про бездіяльність органу і є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не застосовано положення чинного законодавства про компенсацію добросовісному набувачеві вартості майна, що вибуває з його власності. Станом на день ухвалення рішення, прокурором не було попередньо внесено вартість земельної ділянки на депозитний рахунок суду, суд першої інстанції передчасно прийняв рішення про задоволення позову і витребування земельної ділянки із власності ОСОБА_1 . Керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в тексті позовної заяви самостійно зазначає, що уже існує судове рішення, що набрало законної сили, між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав. Мова йде про рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 19.01.2022 у справі №545/83/21, яке було змінене постановою Полтавського апеляційного суду від 11.01.2023. Позивач просить визнати певні факти у цій справі преюдиційно встановленими на підставі справи №545/83/21. ОСОБА_1 , наполягає на тому, що вказані дві справи є ідентичними щодо предмету та підстав позову, а тому суд не мав розглядати справу №545/2585/23, так як існує рішення, що набрало законної сили в аналогічній справі (№545/83/21). Судові спори стосуються одного й того самого предмету спору земельної ділянки, кадастровий номер 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. Підставами позову зазначені аналогічні підстави позову віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду. Позивач надав аналогічні докази на підтвердження своєї позиції висновок експертизи, картографічні матеріали. Позивач звернувся із аналогічними позовними вимогами: у справі №545/83/21 - витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 та повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області; у справі №545/2585/23 зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Полтавської міської ради. У відзиві на апеляційну скаргу Полтавська окружна прокуратура просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У судове засідання апеляційного суду 30.07.2025 не з`явилися інші учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 25.06.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси та засобами поштового зв`язку у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с. 100-103), які були доставлені до електронних кабінетів 25.06.2025. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім`я відповідача ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 09.06.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 30.07.2025 о 10-20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області за №724-СГ від 30.01.2019 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність» гр. ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянка площею 0,12 га, для індивідуального садівництва з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів (т.1 а.с. 23). На підставі наказу №724-СГ від 30.01.2019, 18.11.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за №34250208 про державну реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку. Відповідно до договору купівлі-продажу №2642 від 02.12.2019 право на вказану земельну ділянку набула ОСОБА_3 , у зв`язку з чим 02.12.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис №34410606 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за ОСОБА_3 . У подальшому відповідно до договору купівлі-продажу №508 від 28.02.2020 право на вказану земельну ділянку набув ОСОБА_1 , у зв`язку з чим 28.02.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис №35729106 про реєстрацію даної земельної ділянки за ОСОБА_1 (т.1 а.с. 24-27). 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення №42017171010000088 за ч.1ст.364 КК України, за фактом протиправної передачі на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва (т.1 а.с. 22). Відповідно до висновків судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, проведеної експертами Київського науково дослідного інституту судових експертиз від 06.03.2020 №31248/19-41/6992-7002/20-41, підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133 в заплаві річки Коломак. Також, експертним висновком встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки (т.1 а.с. 29-51). За таких обставин, оскільки зазначений висновок земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, проведеної в кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування в цивільній справі, а відповідач не заявляв клопотання про проведення експертизи в цивільній справі, суд першої інстанції врахував вказаний експертний висновок та оцінює його разом з іншими доказами у справі. Крім того, відповідно до документації, виготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», що були розроблені у 2003 відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133 знаходиться між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості. По результатам вказаних робіт встановлено, що при рівні 50% забезпеченості спостерігається затоплення частини зазначених у листі прокуратури від 11.05.2019 земельних ділянок, а при рівнях 25% забезпеченості та вище (10,5,1%) спостерігається (відбуватиметься) затоплення всіх зазначених ділянок (т.1 а.с. 216-225). З копії «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малих рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 установлено, що у вказаній документації, в т. ч. в «Книга

2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка», де, зокрема, і розташована спірна земельна ділянка, а відповідно до листа Ковалівської сільської ради №868 згідно з картографічними матеріалами від 1992 вказані землі, що перебували у користуванні колгоспу «імені Макаренка», відносяться до заболочених сіножатей та місцями болота (землі водного фонду) ( т.1 а.с. 162-163, 206-207). Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малих рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» від 31.07.1981 №338. У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг (т.1 а.с. 166). Набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, є таким, що порушує права законного володільця майна Полтавської міської ради. Полтавською окружною прокуратурою на адресу Полтавської міської ради направлено лист 31.01.2023 №55-114-1884вих-23 для повідомлення уповноваженого органу про наявність порушень інтересів держави та необхідності вжиття заходів реагування до їх поновлення шляхом повернення земельної ділянки водного фонду до комунальної власності (самостійного звернення до суду з відповідним позовом) (т.1 а.с. 65-70). Заходів реагування протягом встановленого у листі строку Полтавською міською радою не вжито. Вказане свідчить, що Полтавській міській раді відомо про виявлені порушення і останньою не вжито заходів як власником земельної ділянки щодо оскарження правовстановлюючих документів у судовому порядку з підстав порушень вимог земельного та водного законодавства. Це свідчить про бездіяльність органу і є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави. Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору. Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Положеннями частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України визначено, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14,19 Конституції України). Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Відповідно до ст. 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки). Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок. Згідно зі статтею 1 ВК України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони; заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка). Частиною 2 статті 58 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об`єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру. Пунктом «д» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду. Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України заплавні землі - це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка). Згідно пунктів 5, 7 ч.1 ст. 80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва. Частиною 2 ст. 80 ВК України встановлено, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення. Заплавні землі є землями на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання. Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном Відповідно до частин другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Проведення судових експертиз під час розгляду справ в порядку цивільного судочинства врегульовано статтями 103-106 ЦПК України, якими встановлено певні вимоги до висновку експерта та необхідність в обов`язковому порядку попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, в силу яких висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України. Відповідно до положень ст. 102 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства та закону України «Про судову експертизу». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. У правових висновках Великої Палати Верховного Суду вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц (провадження №14-95с18); від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, пункт 70); від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18, пункт 80); від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, пункт 96); від 15.09.2020 у справі №372/1684/14-ц (провадження №14-740цс19, пункт 45) Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19), пункти 51, 52, 109 та інших. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, пункт 71), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18, пункт 81), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, пункт 97), від 15.09.2020 у справі №372/1684/14-ц (провадження №14-740цс19, пункт 46) та інші). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (провадження №12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу juranovitcuria - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, пункт 101) та інші). Отже, належним та ефективним способом захисту права власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29)). Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі №545/1431/20 (провадження №61-15584св21) зазначено, що «скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку». Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. У постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 Верховний Суд зробив висновок, що представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установити причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зроблено висновок, що сам факт незвернення до суду з позовом свідчить про те, що відповідний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі №п/800/490/15 провадження №21-1393a17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Стаття 142 Конституції України, (а також частина друга ст. 327 ЦК України) визначають суб`єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо (3 допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян - ст.ст. 7,8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), або через органи місцевого самоврядування. Цими органами, відповідно ст. ст. 8-12, 80 ЗК України, є відповідні місцеві ради, сільські, селищні, міські - щодо земель територіальних громад, районні, обласні та Верховна Рада АРК - щодо земель спільної власності територіальних громад. Оскільки право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів. Територіальній громаді як власнику земельної ділянки земельним законодавством України гарантуються і забезпечуються умови та способи захисту права власності на неї. Відповідно до п. 24 Розділу Х Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цими пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених п.п. а-е. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного спору є: - зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Полтавської міської ради; - скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності, проведену за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0133, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дубової Т.В. №51393412 від 28.02.2020, з одночасним припиненням речових прав на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1966738853240). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. У постанові Верховного Суду від 23.02.2022 у справі №707/2357/17 (провадження №61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19) зазначено, що: заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц (провадження №14-95 с18); від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, пункт 70); від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18, пункт 80); від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, пункт 96); від 15.09.2020 у справі №372/1684/14-ц (провадження №14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, пункт 71), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18, пункт 81), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, пункт 97), від 15.09.2020 у справі №372/1684/14-ц (провадження №14-740цс19, пункт 46) та інші). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (провадження №12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. У постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №545/1431/20 (провадження №61-15584св21) зазначено, що «скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку. […] встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки». Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.10.2022 у справі №545/1431/20 (провадження №61-15584св21), від 11.04.2024 у справі №545/1103/20 (провадження №61-13111св23), від 23.10.2024 у справі №545/1096/20 (провадження №61-2215св22). Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що з копії «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малих рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 установлено, що у вказаній документації, в т. ч. в «Книга

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4814 № 545/2585/23

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше