Постанова 4824 № 761/36571/24

справа № 761/36571/24 провадження № 22-ц/824/11012/2025 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 8 липня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон. В позовних вимогах позивач просив: надати дозвіл на виїзд на постійне місце проживання (імміграцію) до Канади дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі батька ОСОБА_1 без згоди та супроводу матері ОСОБА_2 , а також надати дозвіл на оформлення усіх документів, пов`язаних з даним виїздом. Вимоги позову обґрунтовані тим, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після фактичного припинення стосунків донька залишилась проживати з батьком та в подальшому договором між батьками було вирішено, що донька залишається проживати з батьком. Як зазначав позивач, на даний момент він планує переїзд разом із своєю сім`єю до Канади. Позивач вже отримав дозвіл на роботу, сім`я готує весь пакет документів. Візи оформлені всіма, крім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як її мати (відповідач) не надає відповідний дозвіл. Позивач вказував, що дії відповідача суперечать інтересам дитини, не відповідають думці та бажанням дівчинки. А тому в інтересах дитини позивач звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлік А.С. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що слухання справи по суті відбулось за одне судове засідання. Під час слухання справи вбачалось, що суддя не знайомилась детально із позовною заявою та наявними доказами. Не врахувала думку дитини, яку дитина висловила особисто. Суд першої інстанції вийшов за межі предмету позову, намагався втручатись в особисті взаємовідносини між сторонами, суддя примушувала дитину до спілкування із матір`ю, перевіряла «Резерв+» позивача, вчиняла дискримінацію позивача за ознакою статі, не зупиняла представника відповідачки, коли той відверто намагався образити позивача, влізти в конфіденційну інформацію щодо нього та надав суду пояснення, які взагалі є предметом іншої справи. Зазначає, що позовна заява була повністю обґрунтована, як з правової точки зору, так і з доказової бази, що була надана і взагалі не врахована судом першої інстанції. Жоден із доказів чи доводів не взятий судом до уваги, що вбачається із аудіо запису засідання, і з рішення суду. При цьому, припущення відповідачки суд уважно заслуховував, що стало підставою винесення рішення всупереч правам та інтересам дитини та тому, що рішення абсолютно не відповідає дійсним обставинам справи та не ґрунтується на належних і допустимих доказах. Вважає, що суд першої інстанції не захотів брати на себе відповідальність за нову категорію справи і фактично відмовив у захисті через відсутність чітко прописаної норми та висновку Верховного Суду. З такою позицією суду першої інстанції позивач не погоджується, оскільки норма, що дозволяє винести таке рішення суду існує. Норми, які додатково можна використати для аналогії у відповідності до ч.9 ст. 10 ЦПК України теж існує і це все було надано позивачем суду першої інстанції у позовній заяві і в правовій позиції, яку долучили до суду на проханням ж суду, який в подальшому відхилив прийняття даного документу. 23 червня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Осадчого П.Ю., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що суд першої інстанції діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до закону, з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та принципу найкращих інтересів дитини. Зазначає, що жодна заява про відвід судді під час розгляду справи через неналежну поведінку судді не подавалася (в порядку ст. 36ЦПК України); протокол судового засідання не оскаржувався, не вносилися зауваження щодо змісту чи ходу слухання. Звертає увагу, що апелянт не має гарантій в`їзду до Канади, не кажучи вже про працевлаштування чи забезпечення житлом; дитина може опинитися в чужій країні без гарантій безпеки та соціального захисту. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бєлік А.С. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Осадчий П.Ю. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11 червня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька - ОСОБА_3 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року (справа №761/6714/22) шлюб між сторонами розірвано. Після припинення спільного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишилась проживати з батьком та в подальшому шляхом укладення нотаріально посвідченого договору від 16 червня 2022 року батьки домовились про місце проживання доньки - за місцем проживання батька. В подальшому, 15 грудня 2022 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Як зазначив позивач, він прийняв рішення разом з сім`єю іммігрувати до Канади, тому 8 липня 2024 року направив заяву звернення ОСОБА_2 з проханням надати згоду на виїзд дитини до Канади. Ні до відкриття провадження у справі, ні на час розгляду справи судом ОСОБА_2 не надала нотаріально посвідчену згоду на оформлення документів для виїзду дитини на постійне місце проживання до Канади. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що діючим законодавством України не передбачено право суду надати дозвіл на виїзд на постійне місце проживання (імміграцію) дитини до іншої країни у супроводі батька. Колегія суддів не може в повному обсязі погодитись із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного. Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. У відповідності до ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Частиною 1 статті 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага з матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини). Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання. Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а виїзд дитини за кордон у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, провадження № 14-244цс18. Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. У статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Із матеріалів справи слідує, що питання визначення місця проживання дитини з батьком було предметом досягнення згоди між батьками у нотаріально посвідченому договорі. Як зазначив позивач, він прийняв рішення разом з сім`єю іммігрувати в Канаду, тому 8 липня 2024 року направив заяву-звернення ОСОБА_2 з проханням надати згоду на виїзд дитини до Канади. Докази направлення звернення та ознайомлення відповідачки із таким зверненням надані до позову. На момент розгляду справи судом ОСОБА_2 не надала нотаріально посвідчену згоду на оформлення документів для виїзду дитини на постійне місце проживання до Канади, а тому позивач був змушений звернутись до суду із цим позовом. На обґрунтування позову ОСОБА_1 вказував, що з самого народження піклується про доньку належним чином, дівчина завжди була ближча саме з батьком і тому після фактичного розлучення сторін залишилась проживати разом з позивачем. Окремо від матері малолітня ОСОБА_3 проживає останні три роки, що вже само по собі є доказом належного виконання батьком своїх батьківських обов`язків. Дитина навчається у школі, їздить на відпочинок, вивчає іноземні мови, відвідує додаткові заняття та, на даний момент, активно готується до переїзду в Канаду. Зазначав, що ОСОБА_1 є здоровим, працює, отримує стабільний фінансовий заробіток, вільно володіє англійською мовою. Згідно Характеристики, що видана ТОВ «ДевДроїд» від 4 вересня 2024 року: « ОСОБА_1 працює на посаді керівника відділу Embedded розробки ТОВ «ДевДроїд» з 13 грудня 2023 року по теперішній час. Відразу після того, як ОСОБА_1 приступив до своїх обов`язків, він запропонував ряд заходів спрямованих на покращення якості та ефективності роботи, що полегшило роботу інших працівників. Зарекомендував себе дуже добре з перших днів роботи. Продемонстрував хороші результати роботи. Відповідальний, пунктуальний, ініціативний, доброзичливий, спокійний, проявляє лідерські якості. З колегами перебуває у доброзичливих стосунках. Належним чином виконує усі покладені на нього обов`язки. В тому числі, виконує прямі функціональні обов`язки по виконанню державного контракту на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення. На утриманні ОСОБА_1 перебуває двоє малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Були випадки, коли ОСОБА_1 брав відпустку за власний рахунок, тому що відвозив дітей на відпочинок, чи у зв`язку з необхідністю доглядати дітей, коли вони хворіли. Показав себе, як людина з високими сімейними цінностями». Згідно Характеристики здобувача освіти 7-6 класу Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 49 м. Львова ОСОБА_3 від 5 вересня 2024 року: « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 7-6 класі Середньої загальноосвітньої школи м. Львова. Дівчинка є зразковою ученицею, розумна, старанно навчається, відповідально ставиться до виконання уроків, вихована, ввічлива, спокійна, розважлива, підтримує дружні стосунки з однокласниками, виконує усі завдання, слухає вчителів, завжди приходить на допомогу друзям. ОСОБА_3 має навчальні досягнення високого рівня. На уроках завжди активна та ініціативна, добре володіє англійською мовою. Дитина має високий загальний розвиток, мудра та дуже свідома, як на свій вік. ОСОБА_3 відвідує багато позашкільних занять та гуртків. Дитина завжди охайно вдягнена, пунктуальна та забезпечена усім необхідним. Батько ОСОБА_8 та його дружина ОСОБА_9 відвідують усі батьківські збори, приділяють багато уваги навчанню дитини, цікавлять її успіхами. Батько ОСОБА_3 бере участь у всіх шкільних заходах, у розвитку та забезпеченні життєдіяльності класу, де навчається його донька. Сім`я є благополучною, дитина зростає в любові та повазі, що видно по її поведінці в школі з вчителями та однокласниками. Останній рік ОСОБА_3 багато ділиться з вчителями та однокласниками щодо її мрії переїхати до Канади, розповідає, що її сім`я активно готується до цього, тому вона особливу увагу приділяє вивченню англійської мови. Дитина із замріяними очима розповідає про плани на майбутнє в Канаді. Мати дитини ОСОБА_10 в школі протягом останніх двох років не бачили, батьківські збори вона не відвідує, успіхами дитини не цікавиться. Зі слів дитини, своєю сім`єю вона вважає батька ОСОБА_11 , його дружину ОСОБА_12 та брата ОСОБА_13 . Про матір ОСОБА_10 дівчинка жодного разу не згадувала та нічого про неї не розповідала». Згідно Характеристики учениці мовної школи «Easy Learning» ОСОБА_3 , що видана 20 серпня 2024 року ФОП ОСОБА_14 : « ОСОБА_15 навчається у мовній школі Easy Learning від листопада 2022 року. Учениця є дружелюбною, позитивною і старанною, вчасно виконує домашні завдання і демонструє значний прогрес у вивченні мови. Вона активно бере участь у додаткових заходах, які організовує наша школа і радо відвідує заняття навіть під час канікул. У спілкуванні з однолітками ОСОБА_3 проявляє комунікабельність та легко знаходить контакт з іншими дітьми. Помітно, що сім`я дівчини старається усіляко сприяти розвитку дитини і підтримує її участь у численних заходах, спрямованих на вивчення англійської. За весь період навчання ОСОБА_3 в нашій школі, оплата послуг надходила від імені двох людей: ОСОБА_1 та ОСОБА_16 ». Вказував, що декларація № 0001-5492-2010 про вибір лікаря, що надає первинну медичну допомогу підтверджує, що батьком також належним чином піклується про стан здоров`я дитини. Таким чином вважав, що наведені докази і також докази щодо переїзду в Канаду в повній мірі підтверджують той факт, що дитина перебуватиме у безпеці з позивачем, батько повністю виконує покладені на нього обов`язки щодо виховання, утримання дитини, забезпечення її усім необхідним. Дитина росте в повноцінній сім`ї, активно розвивається і для забезпечення найкращого майбутнього бажає переїхати на постійне місце проживання до Канади. Так, як вже було встановлено судом вище, ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) є батьками малолітньої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Як вказує позивач, сторони розлучились фактично у 2019 році, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року у справі № 761/6714/22 шлюб між сторонами розірвано офіційно. Після фактичного припинення стосунків малолітня ОСОБА_3 залишилась проживати з батьком, пізніше - 16 червня 2022 року між сторонами було укладено договір про визначення місця проживання дитини разом з батьком, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сторож Г.В., номер реєстрації

147. У п. 1.3 вищевказаного договору сторони домовились про наступне: «Місцем проживання дитини, батьки визначили місце проживання батька...». Згідно ч. 4 ст. 157 СК України, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Таким чином, сторони скористались наданим статтею 157 СК України правом і погодили шляхом укладення договору, що постійне місце проживання дитини визначено з батьком, мати вважається тим із батьків, хто проживає окремо від дитини. У разі роздільного проживання батьків, дитина належить до сім`ї того з них, з яким вона проживає, і не належить до сім`ї іншого з батьків (ст.29 ЦК України та постанова Верховного Суду у справі № 544/856/20 від 10 червня 2022 року). З наведеного слідує, що останні 3 роки дитина проживає разом з батьком (позивачем), перебуває на його утриманні. Позивач повністю займається вихованням доньки, її навчанням. Також матеріалами справи встановлено, що позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_16 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб. Разом з сім`єю також проживає син ОСОБА_16 - ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . Таким чином судом встановлено, що сім`я позивача складається з 4-ьох осіб: позивач, дружина ОСОБА_17 , донька ОСОБА_3 та син ОСОБА_13 . Крім того, матеріалами справи також встановлено, що позивач, його дружина та син ОСОБА_13 вже оформили візи до Канади . Позивачем долучено наступні письмові докази: візи усіх членів сім`ї для в`їзду до Канади, заява від 14 липня 2023 року, що заповнена ОСОБА_1 , заява від 14 липня 2023 року, що заповнена ОСОБА_16 (теперішньою дружиною позивача); відповідь Уряду Канади від 12 вересня 2023 року, що адресована ОСОБА_19 , в якій зазначено: що його заява про надання дозволу на тимчасове проживання в Канаді прийнята; відповідь Уряду Канади від 12 вересня 2023 року, що адресована ОСОБА_20 , в якій зазначено: що її заява про надання дозволу на тимчасове проживання в Канаді прийнята; відповідь Уряду Канади від 05 жовтня 2023 року, що адресована ОСОБА_19 , в якій зазначено: « Ваша заява на працевлаштування в Канаді була попередньо схвалена...», відповідь Уряду Канади від 05 жовтня 2023 року, що адресована ОСОБА_20 , в якій зазначено: « Ваша заява на працевлаштування в Канаді була попередньо схвалена..», Відповідь Уряду Канади від 01 липня 2024 року, що адресована ОСОБА_22 (сину ОСОБА_16 ), в якій зазначено: що його заява про надання дозволу на тимчасове проживання в Канаді прийнята; дозвіл на роботу в Канаді, що виданий ОСОБА_20 з 15 лютого 2024 року. Дві заяви біологічного батька, ОСОБА_7 про дозвіл на виїзд його дитини до Канади, характеристики, що видана ТОВ «ДевДроїд» від 4 вересня 2024 року, характеристики здобувача освіти 7-6 класу Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 49 м. Львова ОСОБА_3 від 5 вересня 2024 року, характеристики учениці мовної школи «Easy Learning» ОСОБА_3 , що видана 20 серпня 2024 року ФОП ОСОБА_14 , декларація № 0001-5492-2010 про вибір лікаря. Лише щодо малолітньої ОСОБА_3 не можливо розпочати процес оформлення візи, оскільки для цього потрібен дозвіл відповідачки, який остання відмовляється надавати. На переконання колегії суддів, оскільки батько змінює своє місце проживання, дитина також має слідувати за батьком, який забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку та який здатний переїхавши до Канади на постійне місце проживання, забезпечити дитину усім необхідним. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач має право обрати для свого проживання іншу країну. Разом із тим, для того, щоб разом із собою вивезти дитину, він має отримати згоду її матері, яка таку згоду не надає. За наявності таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов підлягає задоволенню в частині надання дозволу на вивезення дитини, оскільки даний спір стосується не тільки прав і обов`язків батьків, а в першу чергу інтересів дитини. Установивши, що матір дитини згодна на проживання дитини із батьком, не претендує на визначення місця проживання дитини разом із нею, та враховуючи те, що батько дитини має намір виїхати на постійне місце проживання до Канади, колегія суддів вважає, що задоволення вимоги щодо надання дозволу на виїзд на постійне місце проживання до Канади ОСОБА_3 в супроводі батька відповідатиме принципу найкращих інтересів дитини, що є пріоритетним при вирішенні цієї справи, оскільки це не суперечить інтересам дитини, сприятиме розширенню її світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку. Колегія апеляційного суду не встановила підстав для втручання у здійснення права дитини проживати разом із батьком та слідувати за ним у разі зміни його місця проживання. Відповідачка, заперечуючи проти вивезення дитини на постійне місце проживання до Канади, разом із тим не вказує на підставі якого нормативно-правового акта суд має право заборонити позивачу змінити своє місце проживання і забрати із собою дитину. Відповідачка не зазначає, яким чином має бути вирішена доля дитини у разі виїзду їх батька на постійне місце проживання до іншої країни і відсутності дозволу на виїзд разом із ним його дитини. У відзиві на позовну заяву відповідачка визнала обставину, що донька проживає з батьком два роки, а вона справді не бачилася та не спілкувалася з дитиною. Однак стверджує, що відсутність побачень та спілкування між нею та донькою є результатом дій самого позивача, який створив такі умови, за яких дитина відмовилась від спілкування з власною матір`ю. На підтвердження відповідної обставини були надані наступні докази: копії довідок ЛРУП № 1 ГУ НП у Львівській області про результати проведення перевірки за зверненням ОСОБА_2 від 13 березня 2022 року та 23 грудня 2022 року, та копію письмових заяв та пояснень поданих ОСОБА_2 та позивачем до Відділу «Служба у справах дітей» Личаківського району Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради; копія довідки про відсутність заборгованості по аліментах; скрін-шоти листування з позивачем за період 2022-2024 року; копія ухвали Київського апеляційного суду від 7 листопада 2024 року у справі № 761/29172/24 про відкриття провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, та визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею (а.с. 148, Т.1). Разом з тим, надані докази не містять інформації, яка свідчить про наявність перешкод у спілкуванні матері з дитиною з боку батька упродовж 2022 року, а містять інформацію, що батьки дитини попередньо узгоджували порядок спілкування та дати побачення матері з дитиною. Крім того, жодних доказів на підтвердження наявності перешкод у спілкуванні матері з дитиною у період 2023 та 2024 років до матеріалів справи не надано. Із протоколу судового засідання, яке відбулося 18 березня 2025 року, також вбачається, що в судовому засіданні була опитана дитина, якій на той час виповнилось 13 років. На запитання суду, які у неї відносини з мамою вона відповіла, що не дуже, та вказала, що не хоче з нею спілкуватись, на її телефонні дзвінки не відповідає. На запитання чи хотіла б вона виїхати з батьком до Канади, вказала, що дуже хоче, тим паче з урахуванням війни в Україні. Оскаржуване рішення не містить оцінки щодо висловленого дитиною бажання слідувати з батьком до іншої країни. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог про надання дозволу на виїзд дитини за кордон взагалі не установив наслідки такої відмови для дитини, яка протягом двох років не проживає та не спілкується із матір`ю, яка в свою чергу не ініціювала спір щодо зміни місця проживання дитини, яке було визначено у договірному порядку з батьком. Так само у апеляційній скарзі матір`ю не наведені доводи щодо того, з ким проживатиме дитина у разі виїзду батька за кордон. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Як убачається із змісту відзиву на позовну заяву та на апеляційну скаргу, доводи заперечень відповідачки проти позову зводяться до того, що дитина має сформоване соціальне та освітнє середовище в Україні, що немає гарантій, що переїзд відповідає найкращим інтересам дитини, та що виїзд до Канади носить гіпотетичний характер, оскільки реальних умов ще не створено. Також відповідачка звертала увагу на необхідність застосування до спірних правовідносин висновків ВП ВС у справі №712/10623/17, з чим погодився і суд першої інстанції. Проте, колегія апеляційного суду не може погодитись із судом першої інстанції про те, що до спірних правовідносин має бути застосовано висновки, викладені у постанові ВП ВС від 04.07.2018 року у справі №712/10623/17, а саме в частині про те, що дозвіл на виїзд дітей за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду лише на певний період із визначенням його початку й закінчення, оскільки такий висновок суд першої інстанції зробив без урахування усього контексту постанови. Тривалий час є усталеною практика Верховного Суду (див. наприклад, постанову від 18.04.2022 року у справі №320/11614/20), що при вирішенні питання щодо можливості застосування правових позицій Верховного Суду необхідно враховувати, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду мають перебувати у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених фактичних обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи. Безпосередньо у справі №712/10623/17, якою керувався суд в оскаржуваному рішенні, судами встановлено, що оскільки батько дитини безпідставно не надає дозволу на виїзд дитини за кордон, ОСОБА_4 звернулась до суду під час дії дозволу на тимчасовий виїзд ОСОБА_5 до Республіки Польща і просила суд повторно надати дозвіл на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька на підставі судового рішення на час навчання дитини та надати дозвіл на виготовлення відповідного проїзного документа. Як слідує із обставин наведеної справи, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2017 року у наведеній справі, яке набрало законної сили, спочатку було задоволено позов та надано дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_5 до Республіки Польща на строк із 19 травня до 31 серпня 2017 року без згоди та супроводу батька. У подальшому рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року знову було задоволено позов ОСОБА_4 та надано дозвіл на тимчасовий виїзд громадянки України - неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до Республіки Польща на 2017/2018 навчальний рік, тобто до 30 червня 2018 року, без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 Дозволено ОСОБА_4 або її офіційному представнику оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до Республіки Польща на період навчання без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 Таким чином, предметом розгляду у наведеній справі були вимоги позову про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України. З урахуванням установлених судом обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини, Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі дійшла висновку, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права й не допустили порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України було залишено без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків судів. При цьому, як убачається із змісту постанови ВПВС, суд касаційної інстанції погодився із висновками, які ґрунтувалися на встановлених обставинах, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини. Безпосередньо у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відійти від висновків, викладених у раніше прийнятій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (№ 6?15цс17), який вважав, що пріоритетним у цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини та, що надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу одного з батьків суперечить чинному законодавству, що може призвести до фактичного позбавлення одного з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею. В обгрунтування відступу від попереднього висновку у справі № 235/139/16-ц зазначено, що нормами статей 7, 141, 150, 153, 155 СК України, пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Тому посилання відповідачки на те, що дозвіл на виїзд за кордон дітей у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду лише на певний період, із визначенням його початку й закінчення є необґрунтованим, оскільки дитина виїжджає не тимчасово, а на постійне місце проживання, а тому відсутні вимоги щодо зазначення строку повернення дитини до України. Висновок суду першої інстанції про те, що діючим законодавством не передбачено право суду надати дозвіл на виїзд на постійне місце проживання (імміграцію) дитини до іншої країни у супроводі одного з батьків, є помилковим. Згідно чинної на час виникнення цього спору ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Зокрема, у пунктах 1, 4 розділу ІІ Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2016 № 816 передбачено, що оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (далі - оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання) здійснюється: особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники). Разом із заявою заявник подає серед інших документів нотаріально засвідчену згоду законних представників, які залишаються в Україні, на виїзд за кордон на постійне проживання особи, законними представниками якої вони є, або копію рішення суду, завірену в установленому порядку, - за відсутності згоди одного із законних представників на виїзд за кордон на постійне проживання особи, яка не досягла 16-річного віку. Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила) так само передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема за наявності рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Тобто чинним законодавством передбачено порядок перетину кордону України як з метою тимчасового виїзду, так і з метою виїзду за кордон на постійне проживання. Крім того окремо передбачене також провадження за заявами про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово. Враховуючи положення зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий як на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення, так і на постійне проживання. У даній справі заявлено вимогу про надання дозволу саме на виїзд дитини разом з батьком без згоди матері на постійне проживання за кордон. Аналогічного висновку щодо допустимості задоволення позовних вимог про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за кордон без згоди батька, оскільки у матері є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд дітей за кордон, з урахуванням того, що при розгляді справи не встановлено обмежень, які унеможливлюють виїзд малолітніх дітей за межі України на постійне місце проживання, дійшли суди у справі №359/10337/16-ц, з чим погодився і суд касаційної інстанції у своїй постанові від 24 січня 2019 року. Посилання відповідачки на те, що позивач не надав жодних підтверджених доказів того, що дитина буде забезпечена відповідним житлом, навчанням, медичним обслуговуванням за кордоном; перебування дитини за кордоном є безпечним, стабільним і відповідає її найкращим інтересам, не можуть бути самостійною підставою для відмови у надані дозволу для виїзду за кордон, оскільки подання таких доказів до реалізації самого переїзду за кордон є передчасним. Крім того, як слідує із матеріалів справи, батько має оплачувану роботу в Україні, яка передбачає можливість здійснення батьком роботи дистанційно, про що надані докази. Відтак, не спростованими стороною відповідача є обставини щодо наявності у батька можливості для матеріального забезпечення утримання дитини за кордоном. Усі заперечення з цього приводу відповідачки ґрунтуються виключно на її припущеннях. Не можна також визнати обґрунтованими заперечення відповідачки проти позову, які ґрунтуються на тому, що дитина має сформоване соціальне та освітнє середовище в Україні, оскільки, як слідує із змісту наданих позивачем до позову характеристик, дитина добре володіє англійською мовою, здібна до навчання, має високий загальний розвиток, мудра та дуже свідома, як на свій вік. Жодних доказів, що зміна соціального і освітнього середовища зашкодить дитині, матеріали справи не містять. Не можуть бути також перешкодою для вирішення цього спору обставини ініціювання відповідачкою судового спору про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, та визначенні способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Відповідно у наведеному спорі буде вирішено порядок участі матері у вихованні та спілкуванні з донькою. Відтак, апеляційний суд констатує відсутність порушення прав матері у цій справі ухваленим судовим рішенням про надання дозволу на виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання. Частиною 3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року проголошено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основні особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Пунктом 2 статті 10 Конвенції передбачено, що дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особливі відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов`язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишити будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишити будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами. У статті 10 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. Згідно статті 4 Конвенції про контакт з дітьми (№ ETS N 192) дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Сторона відповідача не довела вчинення їй перешкод у контакті з дитиною та те, що саме в найвищих інтересах дитини буде ненадання дозволу батькові для виїзду дитини за кордон, без врахування інтересів дитини. Колегія суддів вважає, що вкрай несприятливими наслідками для дитини буде вимушена необхідність відмовитись від слідування з батьком до Канади виключно для забезпечення участі у вихованні її матір`ю, яка відповідно до статті 16-1 Закону України "Про охорону дитинства"та положень Конвенції про контакт з дітьми не позбавлена можливості брати таку участь під час проживання дитини за кодоном. Аналогічних висновків дійшов ВС у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №463/6859/18 (провадження № 61-15360св19). Як вбачається із матеріалів справи, стороною позивача до позову були надані в якості доказів візи усіх членів сім`ї для в`їзду до Канади (візи не має лише ОСОБА_3 через відсутність згоди відповідачки), усі необхідні заяви щодо дозволу на роботу та на проживання в Канаді, характеристики і батька, і дитини. Позивачем доведено той факт, що дитина перебуватиме у безпеці з позивачем, батько повністю виконує покладені на нього обов`язки щодо виховання, утримання дитини, забезпечення її усім необхідним. Дитина росте в повноцінній сім`ї, активно розвивається і для забезпечення найкращого майбутнього бажає переїхати на постійне місце проживання до Канади, про що сама вказувала у суді першої інстанції. Таким чином, позивачем надано всі відповідні докази на підтвердження своїх позовних вимог, які стороною відповідача не спростовані. Матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем перешкод у контакті з дитиною та те, що саме в найвищих інтересах дитини буде залишення її в Україні, врахувавши інтереси дитини. Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позову щодо надання дозволу на виїзд на постійне місце проживання (імміграцію) до Канади дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у супроводі батька ОСОБА_1 без згоди та без супроводу матері ОСОБА_2 підлягають задоволенню. В той же час, колегія суддів вважає, що в частині вимог щодо надання дозволу на оформлення усіх документів, пов`язаних з даним виїздом слід відмовити з урахуванням того, що стороною позивача не указано переліку інших документів, стосовно яких чинним законодавством передбачено надання дозволу суду на оформлення таких документів, пов`язаних з виїздом дитини за кордон, а тому дана вимога не є обґрунтованою та доведеною відтак не підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Щодо судового збору. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 3 028 грн (1 211,20 грн+1 816,80 грн) судового збору за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанцій. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Надати дозвіл на виїзд на постійне місце проживання (імміграцію) до Канади дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у супроводі батька ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) без згоди та без супроводу матері ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ). В іншій частині у задоволенні позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба