Постанова 4824 № 758/5940/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №758/5940/20 головуючий у суді І інстанції: Гребенюк В.В. провадження №22-ц/824/9923/2022 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 25 жовтня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Суханової Є.М, Сліпченка О.І., секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року позивач звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька. Позов обґрунтований тим, що 06 серпня 2010 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, станом на день подання позову нею подана до Подільського районного суду м. Києва позовна заява про розірвання шлюбу. Від шлюбу позивачка має з відповідачем спільного сина, ОСОБА_3 , розпорядженням Подільської районної адміністрації № 1008 від 10 грудня 2018 року було визначено місце його проживання з відповідачем. Позивач має намір відвідати з сином батьків позивача у місті Керч, Автономна Республіка Крим, проте, відповідач відмовляється надати в передбаченому законодавством порядку дозвіл на виїзд сина за межі України без його супроводу, у зв`язку з чим позивач звернулась за захистом порушеного права до суду. Просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до міста Керч, Автономна Республіка Крим та до Турецької Республіки, малолітньої дитини ОСОБА_3 , без згоди та супроводу батька, у супроводі матері, та допустити негайне виконання рішення суду. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2021 року позов задоволено частково. Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Турецької Республіки малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди (без дозволу) та супроводу батька дитини - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на період з 9 по 19 липня 2022 року включно, у супроводі матері - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Зобов`язано ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) передати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за добу до тимчасового виїзду, разом із закордонним паспортом ОСОБА_3 . У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2021 року в частині задоволених позовних вимог та в цій частині відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що надання судом першої інстанції дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання позивачем доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створює ситуацію правової невизначеності та не прогнозованості, у тому числі щодо країни прямування. Відзиви від учасників справи, у встановлений апеляційним судом строк, не надійшли. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір і задовольняючи позов в частині надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України до Турецької Республіки малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди (без дозволу) та супроводу відповідача, на період з 09 липня по 19 липня 2022 року включно, у супроводі позивача, суд виходив із засад рівності прав батьків на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною. А також суд першої інстанції прийшов до висновку, що реалізація особами своїх батьківських прав не може мати наслідком порушення прав дитини на вільний та всебічний розвиток. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Судове рішення в частині відмови у наданні дозволу на тимчасовий виїзд за межі України до міста Керч, Автономна Республіка Крим не оскаржувалось. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ч. 3 ст. 313 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України за згодою батьків, піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Статтею 141 Сімейного кодексу України визначена рівність прав та обов`язків батьків відносно дитини, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини. Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадяни України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року №

231. У відповідності до положень ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231, визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон. Пунктом 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду. Для дітей віком від 14 до 18 років у заяві зазначається відсутність обставин, що обмежують згідно із законодавством право їх виїзду за кордон. Згідно з п.3 Правил перетинання державного кордону громадянами України (затверджені постановою КМУ від 27.01.1995р. № 57, з наступними змінами і доповненнями) виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Пунктом 4 зазначених Правил встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків та за відсутності нотаріально посвідченої згоди другого з батьків здійснюється, серед іншого, за наявності рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Відповідно до п.1 п.4 даних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску. Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків. Однією з важливих підстав для задоволення судом позову під час вирішення такої категорії справ є зазначення в позовній заяві країни, до якої має виїхати дитина, загального строку надання такого дозволу, часового проміжку перебування дитини в іноземній державі та доказів відмови батька чи матері у наданні згоди на виїзд дитини за кордон. Вказана позиція висловлена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року (справа № 628/1973/16-ц). Встановлено, що 06 серпня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 06 серпня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Керченського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, актовий запис № 483 (а.с. 15, т. 1). Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 , виданого 23 липня 2016 року Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1903, у шлюбі у сторін народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16, т. 1). Згідно розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації № 1008 від 10 грудня 2018 року, визначено місце проживання ОСОБА_3 разом з відповідачем (а.с. 12, т. 1). У відповідності з розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації № 1008 від 10 грудня 2018 року, питання спільного відпочинку позивача та малолітнього сина, батьки вирішують самостійно між собою, з урахуванням рівності їх прав та обов`язків, а також виходячи з найкращих інтересів дитини (а.с. 13-14, т. 1). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлялись відповідачу заяви про надання нотаріальної згоди на вивезення дитини за кордон від 05.05.2020 року, 05.10.2020 року, 16.06.2021 року (а.с. 17, 18, 83, 84, т. 1, а.с. 124-125, т. 2). Доводи апелянта про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створює ситуацію правової невизначеності та не прогнозованості, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. Предметом розгляд у в даній справі було саме надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Турецької Республіки - на період з 09 липня 2022 року по 19 липня 2022 року, тобто на чітко визначений періоди. Відповідач не надав суду доказів того, що надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Турецької Республіки - на період з 09 липня 2022 року по 19 липня 2022 року, призведе до порушення його батьківських прав та суперечить інтересам дитини. Побоювання ОСОБА_1 з приводу начебто загрози не повернення дитини на територію України не можуть бути підставою для обмеження права дитини на побачення з матір`ю. Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Турецької Республіки, у вказаний період. Також колегія суддів враховує, що судом першої інстанції було надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Турецької Республіки малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди (без дозволу) та супроводу батька дитини - ОСОБА_1 на період з 09 по 19 липня 2022 року включно, у супроводі матері - ОСОБА_2 , а на момент вирішення апеляційної скарги, вказане рішення за спливом часу є вже не актуальним. А тому, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта про те, що таким рішенням суду порушено його права. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено «25» жовтня 2022 року. Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіЄ.М. Суханова О.І. Сліпченко