Постанова 4824 № 758/2359/18

Єдиний унікальний номер справи № 758/2359/18 Провадження №22-ц/824/10586/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 червня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, В С Т А Н О В И В: У лютому 2018 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом до відповідача. На обґрунтування позову зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_4 . 15.06.2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та 18.01.2018 року Крівому О.К. державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори були видані свідоцтва про право на спадщину, а саме: свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.06.2017 року ОСОБА_1 на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.01.2018 року ОСОБА_2 на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.06.2017 ОСОБА_5 на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.06.2017 ОСОБА_1 на 1/6 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.01.2018 року ОСОБА_2 на 1/6 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.06.2017 року ОСОБА_5 на 1/6 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя від 15.06.2017 ОСОБА_5 на 1/2 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Позивачі зазначали, що відповідачка на час видачі свідоцтв про право на спадщину за законом та про право власності на частку в спільному майні не була дружиною ОСОБА_4 , оскільки відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 05.05.2008 року шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було розірвано. Про існування вказаного рішення суду їм стало відомо лише 31.01.2018 року. Транспортний засіб марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрованого МРЕВ-11 м. Києва 11.07.2008 року був придбаний ОСОБА_4 після розірвання шлюбу, а тому є його особистою власністю, у зв`язку з чим, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя від 15.06.2017 року видане ОСОБА_5 на 1/2 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.06.2017 року видане ОСОБА_5 на 1/6 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , є недійсними. Також 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 належить лише їм як спадкоємцям першої черги. У зв`язку з тим, що оспорювані свідоцтва про право на спадщину за законом на майно видані особі, яка не мала права на спадкування, позивачі просили суд визнати недійсними: свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.06.2017 року ОСОБА_1 на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.01.2018 ОСОБА_2 на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.06.2017 року ОСОБА_5 на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.06.2017 ОСОБА_1 на 1/6 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.01.2018 року ОСОБА_2 на 1/6 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.06.2017 року ОСОБА_5 на 1/6 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя від 15.06.2017 року ОСОБА_5 на 1/2 частину транспортного засобу марки Шкода, модель ОСТАVIА А5, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 16 квітня 2025 року позивач ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. У зв`язку з цим просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 28 квітня 2025 року ухвалою Київського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження та надано учасникам справи строк на подання відзиву на апеляційну скаргу до 13.05.2025 року. 29 травня 2025 року до апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та оскаржуване рішення залишити без змін. У відзиві відповідач зазначила клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу. 02 червня 2025 року ухвалою Київського апеляційного суду поновлено відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. У судове засідання, призначене на 05.06.2025 року з`явився позивач, представник позивача та представник відповідача Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є синами ОСОБА_4 . ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яку прийняли що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , у зв`язку з чим 15.06.2017 року та 18.01.2018 року спадкоємцям державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори були видані свідоцтва про право на спадщину за законом. Дана обставина підтверджується також витребуваними судом матеріалами спадкової справи після померлого ОСОБА_4 . Як установлено судом відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 05.05.2008 року у справі № 2-1855/08 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано. Відповідно до довідки діловода Подільського районного суду м. Києва від 31.01.2024 року справа № 2-1855/08 знищена у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову зазначив, що доказів того, що розірвання шлюбу між померлими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , здійснене на підставі рішення суду від 05.05.2008, було зареєстровано в державному органі реєстрації актів цивільного стану, та про що було видано Свідоцтво про розірвання шлюбу, позивачами суду не надано. Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Як убачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 05.05.2008 року у справі № 2-1855/08 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано. Відповідно до ст. 115 СК України (у редакції, діючій на час ухвалення рішення Подільським районним судом м. Києва від 05.05.2008) розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Крім того, відповідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності цим Законом, підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена органом державної реєстрації актів цивільного стану за нотаріально засвідченою або прирівняною до нотаріально засвідченої заявою одного з подружжя, якщо актовий запис про розірвання шлюбу вже складено за заявою другого з подружжя на підставі рішення суду про розірвання шлюбу або на підставі пункту 3 частини першої статті 107 Сімейного кодексу України до набрання чинності цим Законом, у разі якщо така особа не може з поважної причини особисто з`явитися до державного органу реєстрації актів цивільного стану. Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010, зокрема, статтю 115 СК України викладено у новій редакції, а статтю 116 СК України доповнено. СК України, у редакції діючій на час ухвалення рішення Подільським районним судом м. Києва від 05.05.2008 року про розірвання шлюбу, передбачав обов`язкову реєстрацію розірвання шлюбу здійснене за рішенням суду в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка, при цьому, розірвання шлюбу повинно було бути засвідчене Свідоцтвом про розірвання шлюбу. Враховуючи вище викладені норми, колегія суддів зазначає, що шлюб не є розірваним доти, доки не звершено процедура його реєстрації в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Оскільки в матеріалах справи на момент видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , відсутнє свідоцтво про розірвання шлюбу між померлим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 остання мала право на спадкування, про що вірно зазначив суд першої інстанції. З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько