Постанова 4813 № 522/5486/24-Е

Номер провадження: 22-ц/813/3850/25 Справа № 522/5486/24-Е Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В. за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» на рішення Приморського районного суду міста Одеса від 09 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про оплату за час вимушеного прогулу ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У квітні 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ткаченком Василем Володимировичем до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» в якій просить суд: стягнути з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.10.2021 року по 24.03.2024 року (включно); стягнути з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія на користь Позивача грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу з 01.10.2021 року по 24.03.2024 року (включно); стягнути з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія на користь Позивача щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки; стягнути з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія на користь Позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024 роки. Позовну заяву обґрунтовано тим, що 05.04.2019 року позивач був призначений на посаду старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки Військово-Морських Сил науково-дослідного центру Збройних Сил України Державний океанаріум Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія та було укладено Контракт терміном на 5 (п`ять) років. Наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного Університету Одеська морська академія від 30.09.2021 року №189, позивача було звільнено з роботи, відповідно до ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (зміни в організації виробництва і праці). Проте, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2024 року, по справі №522/21015/21 скасовано пункт 5 вказаного наказу та поновлено позивача на посаді. Відповідачем зазначене судове рішення виконане із затримкою. Наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного Університету Одеська морська академія від 25.03.2024 року №91 (по стройовій частині) позивача поновлено на посаді. Вважаючи, що позивачу відповідачем має бути виплачено середній заробітку за час вимушеного прогулу, а також пов`язаний із затримкою виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за весь час вимушеного прогулу та матеріальну допомогу ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про оплату за час вимушеного прогулу - задоволено частково. Стягнуто з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (Код ЄДРПОУ: 26614030, 65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. №8)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01жовтня 2021 року по 24 березня 20224 року у розмірі 454977,25 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот сімдесят сім грн. 25 коп.) гривень. Стягнуто з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (Код ЄДРПОУ: 26614030, 65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. №8)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу за період з 01жовтня 2021 року по 24 березня 20224 року у розмірі 64 996,75 (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто шість грн. 75 коп.) гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць. Рішення суду про часткове задоволення позовних вимог вмотивовано тим, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, обґрунтовані та наявні правові підстави для їх задоволення. Щодо відмови у позовній вимозі про стягнення з відповідача грошової компенсації за матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально побутових питань за 2022-2024 роки, суд зазначив, що вказані виплати не є обов`язковими, а можуть бути надані працівникові за низки обставин, зокрема з ініціативи роботодавця та за умови наявності на те фінансового забезпечення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» в інтересах яких діє Пугач В.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить його скасувати повністю, та ухвалити нове рішення в частині задоволення позову, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В скарзі зазначається, що командування Інституту виконало постанову Касаційного цивільного суду у найкоротший термін, ще до її офіційного надсилання судом та отримання Інститутом її електронної та/або паперової копії, і затримка виконання постанови Касаційного цивільного суду від 14.02.2024 не залежала від волі командування Інституту. Наголошується, що суд касаційної інстанції не прийняв рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є його повноваженнями відповідно до статті 235 КЗпП, а тому на думку скаржника законодавчі підстави для виплати позивачу середнього заробітку Інститутом в добровільному порядку були відсутні. Також, зазначено, що розрахунок суми вимушеного прогулу здійснений судом є некоректним, а можлива сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2021 по 24.03.2024 може становити 440692, 25 грн і це без врахування зборів. З 01.12.2021 по 31.12.2021 - 45 712 грн (за 64 робочі дні); з 01.01.2022 по 21.12.2022 - 177 134 грн (за 148 робочі дні); з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 177 134 грн (за 248 робочі дні); з 01.01.2024 по 24.03.2024 - 40712, 25 грн (за 57 робочі дні). Щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 01.10.2021 по 24.03.2024 зазначено, що законні відсутні підстави для виплати позивачу зазначеної компенсації, оскільки судом не було прийнято рішення про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Акцентується увага на тому, що позивача на підставі його заяви було звільнено з роботи з 05.04.2024 наказом начальника Інституту від 29.03.2024 № 95 відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП (у зв`язку із закінченням строку трудового договору) та виплачені йому всі належні виплати при звільненні. Щодо відзиву на апеляційну скаргу Ознайомившись з доводами апеляційної скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко В.В. подав на неї відзив, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції від 09.12.2024 року є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, таким, що відповідає практиці Верховного Суду, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в цивільній справі, підтверджених доказами, які знаходяться в матеріалах справи, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Крім того, зазначається, що відповідач не вірно рахує кількість робочих днів, оскільки в країні запроваджено воєнний стан та відмінено святкові дня, а також не вірним є судження відповідача з приводу компенсації за дні невикористаної відпустки. Наголошується, що оскаржуване рішення відповідає завданню цивільного судочинства та повністю відновлює порушені відповідачем права позивача. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Учасники провадження в судове засідання не з`явились, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи не заявляли, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Представник Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» Пугач В.В. в заяві про розгляд справи без участі, зазначив, що апеляційну скаргу підтримує та наполягає на її задоволенні. Представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко В.В. в заяві про розгляд справи без участі, зазначив, що позивач погоджується з рішенням суду першої інстанції, відхиляє твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2024 року без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України (неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Фактичні обставини справи, встановлені судом Згідно контракту від 05.04.2019 року ОСОБА_1 був призначений на посаду старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія». Контракт укладено строком на п`ять років (п. 6.5 Контракту). Підставою для розірвання контракту зазначено умови, передбачені ст.ст. 40, 41 КЗпП України (п.п. 6.2.3 Контракту). Згідно пункту 5 наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (по стройовій частині) від 30.09.2021 року № 189, працівника Збройних Сил України, ОСОБА_1 , старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки Військово-Морських Сил Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» було звільнено з роботи відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці). Не погоджуючись з вказаним звільненням, позивач звернувся до суду з позовом. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення (справа № 522/21015/21). Постановою Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2022 року залишено без змін. Однак, 14 лютого 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року скасоване та постановлено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська морська академія», начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі задоволено частково. Скасовано пункт 5 наказу начальника Інституту Військо-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (по стройовій частині)від 30 вересня 2021 року № 189 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки Військово-Морських Сил Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці). Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки Військово-Морських Сил Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія». Згідно з пунктом 6 наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного Університету Одеська морська академія від 25.03.2024 року №91 (по стройовій частині) ОСОБА_1 поновлено на посаді, встановлено 18 тарифний розряд у розмірі 10 256,00 грн. та надбавку за вислугу років за науковий стаж у розмірі 10%. В подальшому позивача на підставі його заяви було звільнено з роботи з 05.04.2024 наказом начальника Інституту від 29.03.2024 № 95 відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП (у зв`язку із закінченням строку трудового договору).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Виходячи із засад диспозитивності, апеляційний суд не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині не задоволених позовних вимог до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія». Скаржник оскаржує рішення суду в частині задоволених позивних вимог, а саме в частині вимог, щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2021 року по 24 березня 2024 року у розмірі 454977,25 грн, та вимог щодо стягнення компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2021 року по 24 березня 2024 року у розмірі 64966,75 грн, яке і підлягає перегляду в апеляційному порядку. Згідно зі статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Частиною першою статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому, за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою. Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат. На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 прийшла до висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі. Як вбачається з матеріалів справи, роботодавець не провів оплату праці позивачу за період вимушеного прогулу. Середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при поновленні на роботі є по суті компенсацією заробітної плати, яку працівник отримував би, якщо б не був незаконно звільнений. Таким чином середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при поновленні на роботі є складовою заробітної плати, з якої утримуються необхідні податки і збори. Згідно роз`яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100(далі - Порядок). Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку). Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 14.09.2016 року у справі № 523/18850/14-ц. Враховуючи наведене та судове рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що йому належать до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ураховуючи вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, суд першої інстанції вірно визначився з розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 01.10.2021 по 24.03.2024 включно у сумі 454 977,25 грн (714,25 грн х 637 робочих днів). Доводи апеляційної скарги, з приводу невірного розрахунку не зайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а наданий в апеляційній скарзі розрахунок є неповним, оскільки скаржниками не враховано, що святкові та неробочі дні є робочими через воєнний стан в країні, а тому вони не повинні виключатися з розрахунку середнього заробітку для оплати відпусток або при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того розрахунок середнього заробітку здійснюється на основі фактично нарахованої заробітної плати, а не календарних днів. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану основну відпустку. Так, згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з наказу про звільнення позивачу передбачена виплата компенсації за невикористану відпустку за період з 25.03.2024 року по 05.04.2024 року лише за один календарний день, але як слідує з довідки-розрахунку, кількість невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпусток працівника ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 24.03.2024 складає 91 календарний день. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що сума грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 91 календарний день становить 64 996, 75 грн. Доводи апеляційної скарги, що не було підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані відпустки, оскільки не було прийнято рішення про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та не вірним трактуванням Закону, оскільки відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки в день звільнення. Доказів сплати грошової компенсації, або спростування наявності у ОСОБА_1 менших календарних днів невикористаної відпустки, ніж тих що зазначені у довідці-розрахунку, скаржниками надано не було. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеса від 09 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова В.В. Кострицький