Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/37642/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/37642/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н.П. Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В. За участю секретаря: Мірошниченко С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року, суддя Прудивус О.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та стягнення коштів,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача в період з 18.12.2020 по 29.09.2021, яка полягала в невиконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 826/17201/14 в частині негайного поновлення позивача на посаді начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 826/17201/14 за період з 18.12.2020 по 29.09.2021 в сумі 155 639,06 грн; - визнати протиправною бездіяльність відповідача в період з 12.11.2021 по даний час, яка полягає в невиплаті позивачу при звільненні 11.11.2021 компенсації за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021; - стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021 в сумі 1 262 288,29 грн; - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в невиплаті по даний час всіх сум, що належали позивачу при його звільненні з Генеральної прокуратури України 11.11.2021; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати всіх сум, що належали йому при звільненні з Генеральної прокуратури України з 12.11.2021 по день фактичного розрахунку виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 806,42 грн. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2022 відкрито провадження у справі. Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» Окружний адміністративний суд м. Києва було ліквідовано. На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану адміністративну справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду. 16.07.2024 Верховна Рада України ухвалила Закон України від 16.07.2024 № 3863-IX «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду». На виконання даного нормативно-правового акту, враховуючи положення Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом дану адміністративну справу передано Запорізькому окружному адміністративному суду. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 дану адміністративну справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в період з 18.12.2020 по 29.09.2021, яка полягала в невиконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 826/17201/14 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13-15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 826/17201/14 за період з 18.12.2020 по 29.09.2021 в сумі 155 639,06 грн (сто п`ятдесят п`ять тисяч шістсот тридцять дев`ять гривень шість копійок). Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в період з 12.11.2021 по даний час, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 при звільненні 11.11.2021 компенсації за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13-15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021 в сумі 1 138 081,87 грн (один мільйон сто тридцять вісім тисяч вісімдесят одна гривня вісімдесят сім копійок). Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає в невиплаті з 12.11.2021 по даний час всіх сум, що належали ОСОБА_1 при його звільненні з Генеральної прокуратури України 11.11.2021. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати всіх сум, що належали йому при звільненні з Генеральної прокуратури України з 12.11.2021 по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 806,42 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2020 по справі № 826/17201/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2504-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014 по 17.12.2020 в розмірі 1 253 983,10 грн. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16 934,82 грн допущено до негайного виконання (т.1, а.с.19-28). Наказом Офісу Генерального прокурора від 29.09.2021 № 1419ц поновлено позивача на посаді начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць (т.1, а.с.29). 11.11.2021 позивач подав Генеральному прокурору заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з сімейними обставинами, в якій просив також провести з ним повний розрахунок відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2020 по справі № 826/17201/14 та виплатити зпробітну плату за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по день видання наказу про поновлення на посаді та виплатити компенсацію за невикористані відпустки (т.1, а.с.30). Наказом Офісу Генерального прокурора від 11.11.2021 № 1569ц ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади (т.1, а.с.31). 15.11.2021 відповідач перерахував позивачу виплату за невикористані відпустки за 2021 рік в сумі 15 165,28 грн (т.1, а.с.32). Інших розрахунків з позивачем відповідач не здійснював. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у невиконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 826/17201/14 в частині негайного поновлення позивача на посаді начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України, невиплаті позивачу при звільненні 11.11.2021 компенсації за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021 та в невиплаті по даний час всіх сум, що належали позивачу при його звільненні з Генеральної прокуратури України 11.11.2021, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Згідно з частиною другою статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. При цьому, пункт 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Як убачається із матеріалів справи, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в адміністративній справі №826/17201/14 від 17.12.2020, зокрема, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 29.09.2021 року. Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно зі статтею статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Отже, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Суд звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді. Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Згідно з роз`ясненнями Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі-проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17. Колегія суддів зазначає, що відповідач не заперечує, що поновлення позивача на посаді шляхом видання наказу № 1419ц відбулося від 29.09.2021, проте посилаючись на те, що позивач не звертався із заявою про поновлення на посаді та до Офісу Генерального прокурора не надходили виконавчі документи. При цьому, доказів нарахування та виплати заробітної плати позивачу за період з 18.12.2020 по 29.09.2021 до суду надано не було. Окрім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, будь-яких доказів того, що посадовими особами відповідача вживались заходи щодо виклику позивача або надіслання йому запрошення до кадрового відділу прокуратури області чи Офісу Генерального прокурора або вчинялись інші дії. Доказів ухилення позивача від запрошень або відмову від поновлення на посаді суду не надано. Доводи відповідача про те, що саме ОСОБА_1 повинен був звернутись із заявою про добровільне виконання судового рішення про поновлення на роботі, суд вважає необгрунтованим, оскільки на звільненого працівника законодавство не покладає такий обов`язок. Отже, відповідач не довів наявність поважних причин для невиконання судового рішення про негайне поновлення позивача на посаді. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача в період з 18.12.2020 по 29.09.2021, яка полягала в невиконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 826/17201/14 в частині негайного поновлення позивача на посаді начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України. Щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 826/17201/14 за період з 18.12.2020 по 29.09.2021 в сумі 155 639,06 грн, колегія суддів зазначає таке. На час виникнення спірних правовідносин пункт 5 Порядку № 100 установлював, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Абзац перший пункту 8 Порядку № 100 визначав, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100). Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку № 100 середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Згідно з абзацами 3, 4 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Таким чином, Порядком № 100 обмежено кількість місяців, що можуть братися до розрахунку середньої заробітної плати. Вимоги вибору відпрацьованих повних місяців вказана норма не містить. Відповідно до підпункту «б» пункту 4 розділу III Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Отже, Порядком № 100 передбачено неврахування виплат за час щорічної і додаткової відпусток, відрядження та допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, а не неврахування цілих місяців у якому особа перебувала у відпустці, відрядженні або лікарняному. Аналогічний правовий висновок щодо застосування 3, 4 пункту 2 Порядку № 100 викладений у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 640/458/20 та від 21 липня 2022 року у справі №640/23266/19. У подальшому, подібний правовий підхід був застосований Верховним Судом у справі №340/1916/22, де предметом позову також було стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Зокрема, у постанові від 15 березня 2023 року у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що: - середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, стягнення якого передбачено статтею 236 КЗпП України, має обчислюватися виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2 Порядку № 100); - для цілей застосування статті 236 КЗпП України (в аспекті порушених у касаційній скарзі питань) подією, з якою пов`язується визначення розрахункової величини для відповідної виплати, є звільнення працівника, яке суд, який його поновив, визнав таким, що відбулося без законної підстави (є неправомірне), відтак визначив період вимушеного прогулу і суму середнього заробітку для стягнення (відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України); - застосування положень абзаців третього, четвертого, сьомого пункту 2 у поєднані з абзацами третім, п`ятим пункту 4 Порядку № 100 для обчислення середнього заробітку можливе тоді, коли у працівника відсутній розрахунковий період (перед подією, з якою пов`язана його виплата, якою в контексті цієї справи є звільнення без законної підстави). Проте період вимушеного прогулу, який є наслідком видання неправомірного наказу про звільнення (що встановлено судовим рішенням), не може трактуватися як відсутність розрахункового періоду (у значенні абзаців шостого, сьомого пункту 2 Порядку № 100), відтак і визначати правила обчислення середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню на підставі статті 236 КЗпП України; розрахунковим періодом, за яким обчислюється середня заробітна плата - для застосування статті 236 КЗпП України - є останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулося (неправомірне) звільнення, а не ухвалення судового рішення про поновлення. При цьому, пунктом 10 Порядку № 100 (в редакції чинній до 12.12.2020) передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. 12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100" (далі - Постанова №1213), якою виключено пункт 10 Порядку №100. Таким чином, спірний період охоплює проміжок часу після внесених змін, тому правові підстави для застосування з 12 грудня 2020 року коефіцієнта підвищення відсутні. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2021 року у справі №826/6301/15, від 09 грудня 2021 року у справі №340/588/20. З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Відповідно до довідки відповідача від 02.11.2020 № 21-1250зп сума середньоденної заробітної плати позивача складає 806,42 грн (33 869,81 грн (заробітна плата за серпень-вересень 2014 року): 42 робочих дні) (т.1, а.с.39). На період часу вимушеного прогулу позивача з 18.12.2020 по 29.09.2021 припадає 193 робочих днів. З урахуванням викладеного, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.12.2020 по 29.09.2021 у сумі 155 639,06 грн.(806,42 грн (середньоденний заробіток позивача) х 193 дні (робочі дні за час вимушеного прогулу)). При цьому, як зауважено судом першої інстанції, даний розрахунок у підготовчому засіданні відповідачем не заперечувався. Також, слід зазначити, що аналіз положень ст.236 КЗпП свідчить про те, що законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений ст. 235 КЗпП і ст. 371 КАС, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 826/17201/14 за період з 18.12.2020 по 29.09.2021 в сумі 155 639,06 грн. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає в невиплаті позивачу при звільненні 11.11.2021 компенсації за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021, слід зазначити наступне. Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII). Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 82 Закону № 1697-VII прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом. Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У відповідності до положень ч. 2 ст. 21 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, абз. 1 п. 2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки Згідно з абз. 7 п. 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку (абз. 8 п. 2 Порядку № 100). Відповідно до абз. 1 та 4 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Положеннями абз. 3-5 п. 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку № 100). Відповідно до п. 7 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшо вірного висновку про наявність у позивача права на виплату йому компенсації за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021, а тому позовні вимоги вцій частині підлягають задоволенню. Щодо суми стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021 колегія суддів зазначає таке. Так, середній заробіток за змістом статті 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19. З аналізу вищезазначених норм слідує, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 826/17201/14 не є складовою заробітної плати, а тому не входить до розрахунку компенсації за дні невикористаних відпусток. Разом з тим, як зазначалося вище, п. 7 Порядку № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. При цьому, слід зазначити, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2020 по справі № 826/17201/14, зокрема, було стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014 по 17.12.2020 в розмірі 1 253 983,10 грн. Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу вже встановлювався у судовому порядку та перерахунку не підлягає. Сумарний заробіток за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) становить 1 270 917,92 грн ((1 253 983,10 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу) + 16 934,82 грн (виплачена заробітна плата позивача)). Кількість календарних днів розрахункового періоду становить 354 дні. Число календарних днів відпустки становить 317 днів. Отже, сума компенсації за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021 становить 1 138 081,87 грн ((1 253 983,10 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу) + 16 934,82 грн (виплачена заробітна плата позивача)) : 354 дні (кількість днів з 01.11.2020 по 31.10.2021) * 317 (кількість днів невикористаних відпусток)). Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за 317 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток тривалістю 30 календарних днів та щорічних додаткових оплачуваних відпусток тривалістю 15 календарних днів за період з 24.10.2014 по 31.10.2021 в сумі 1 138 081,87 грн. Щодо рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає в невиплаті по даний час всіх сум, що належали позивачу при його звільненні з Генеральної прокуратури України 11.11.2021 та зобов`язаня відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати всіх сум, що належали йому при звільненні з Генеральної прокуратури України з 12.11.2021 по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 806,42 грн, то колегія суддів зазначає, що такі позовні вимоги є передчасним та не підлягають до задоволенню. Як убачається з матеріалів справи, на даний час відповідачем не вирішено питання виплати позивачу всіх належних до виплати сум, тобто відсутній день фактичного розрахунку. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції зобов`язано виплатити середній заробіток за час затримки виплати розрахунку без зазначення кінцевої дати такого розрахунку та без визначення суми, яка має бути виплачена, що суперечить вимогам ст. 236 КЗпП України. Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то рішення суду в цій частині не оскаржується та відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів та міркувань в частині незаконності рішення в цій частині, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає в невиплаті з 12.11.2021 по даний час всіх сум, що належали ОСОБА_1 при його звільненні з Генеральної прокуратури України 11.11.2021 та зобов`язання Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати всіх сум, що належали йому при звільненні з Генеральної прокуратури України з 12.11.2021 по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 806,42 грн прийнято з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду слід залишити без змін. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення. У відповідності до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає в невиплаті з 12.11.2021 по даний час всіх сум, що належали ОСОБА_1 при його звільненні з Генеральної прокуратури України 11.11.2021 та зобов`язання Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати всіх сум, що належали йому при звільненні з Генеральної прокуратури України з 12.11.2021 по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 806,42 грн та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині. У решті рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Файдюк В.В. Повний текст виготовлено: 13 квітня 2026 року.