Постанова Волинський апеляційний суд № 161/18756/17

Справа № 161/18756/17 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/889/25 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання Губарик К. А., боржника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за скаргою боржника ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Арсенюк Оксани Валеріївни за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_1 на ухвалу Луцькрого міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця, яку мотивував тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2018 у справі №161/18756/17 задоволено позовні вимоги ПАТ «Укрсиббанк» про стягнення з нього суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені. На підставі вказаного рішення суду 21.05.2018 був виданий виконавчий лист та відкрито виконавче провадження від 28.11.2018 (ВП №57795804). Вказує, що 10.04.2025 головним державним виконавцем ВДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Арсенюк О.В. була винесена постанова про арешт коштів, якою арештовано його картковий рахунок, призначений для цільових виплат. На зазначений картковий рахунок йому нараховують заробітну плату та пенсію по інвалідності. Покликається на те, що на даний час на виконанні в ЛОУПФУ перебуває постанова ВП №48488641 від 19.02.2016, винесена на підставі виконавчого листа №161/16823/13-ц від 05.11.2013 про стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частини доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та погашення заборгованості (до повного погашення боргу стягнення проводиться в розмірі 50%) з його пенсії в користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей. Згідно з цією постановою 50% з його пенсії стягується на погашення аліментів. Також зазначає, що на виконанні в ПАТ «Страхова Група «ТАС», де він працює, знаходиться постанова ВП № 48488641 від 19.02.2016 про стягнення аліментів в розмірі 1/6 частини від заробітної плати, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та погашення заборгованості (до повного погашення боргу стягнення проводиться в розмірі 50%) із заробітної плати. Згідно з цією постановою з його заробітної плати стягують 50% на аліменти. Вважає, що накладення арешту відповідно до постанови про арешт коштів у ВП № 57795804 на його особистий рахунок, що відкритий у відділенні банку АТ КБ «Приватбанк», унеможливлює отримання ним коштів, які залишаються після стягнення 50 % в порядку виконання виконавчого провадження. На підставі наведеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними дії головного державного виконавця Арсенюк О. В. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10.04.2025 та скасувати її. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2025 року в задоволенні скарги відмовлено. Не погодившись із даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає дану ухвалу необґрунтованою, незаконною, такою, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а тому просить її скасувати та ухвалити нову про задоволення його скарги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що при накладенні державним виконавцем арешту на його майно, в тому числі й на його картковий (зарплатний, пенсійний) рахунок, який відкритий в АТ КБ «Приватбанк» та на який надходять (зараховуються) 50% пенсії та заробітної плати після стягнення боргу по аліментах, не було перевірено та встановлено, які банківські операції за зазначеним рахунком здійснюються. Таким чином, покладення арешту на кошти, які складають заробітну плату та пенсію, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання ним будь-яких коштів заробітної плати та пенсії, як єдиного джерела доходів, та порушує його права на отримання винагороди за працю та пенсії. Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про задоволення скарги. Представник ВДВС у місті Луцьку ЗМРУ в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений про судове засідання шляхом доставки електронної повістки в підсистемі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документа від 16.07.2025. Заяв або клопотань щодо розгляду справи за відсутності представника або про відкладення розгляду справи не надходило. Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши пояснення боржника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів. Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Отже, метою виконавчого провадження є примусове виконання судових рішень. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Законом передбачені порядок та підстави оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1 статті 74 Закону). Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Згідно із частиною 1 статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Частина 2 статті 449 ЦПК України передбачає, що пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду. Десятиденний строк для оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця встановлений також статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження». Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод. Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19 , від 28 грудня 2020 року у справі № 501/3532/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 . У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові. Як убачається з матеріалів справи, письмових пояснень головного державного виконавця Арсенюк О. В., на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження № 78306642 про стягнення грошових коштів з боржника ОСОБА_1 , а саме заборгованості за виконавчим листом № 161/18755/17 від 23.05.2018, що видав Луцький міськрайонний суд та виконавчим листом №161/18756/17 від 21.05.2018, що видав Луцький міськрайонний суд на користь стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у розмірі 51349,93 грн та 46581,08 грн. У зв`язку з невиконанням вищевказаних виконавчих документів та в цілях повного та своєчасного виконання рішення суду державним виконавцем, керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», 10.04.2025 було винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено для виконання у банківські установи. В судовому засіданні апеляційного суду боржник ОСОБА_1 ствердив, що про винесення оскаржуваної постанови про накладення арешту на його кошти від 10 квітня 2025 року йому стало відомо в цей же день, оскільки він не зміг скористатись можливістю зняти кошти зі свого рахунку в банку. Через це він одразу ж звернувся до ВДВС через електронні способи зв`язку із письмовою заявою для того, щоб мати законні підстави для отримання коштів у розмірі двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет. Разом з тим, він пояснив, що не звертався до начальника ВДВС з питання скасування постанови державного виконавця в частині накладення арешту на спірний рахунок у банку, а також не надавав виконавцю відповідних довідок про те, що на арештований рахунок йому перераховується зарплата та пенсія. Отже, про обізнаність боржника з постановою державного виконавця від 10.04.2025 року в цей же день свідчить також подана до ВДВС особисто ОСОБА_1 заява від 10.04.2025 про визначення поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій від боржника (а.с.30). Таким чином, ОСОБА_1 , маючи можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, та отримавши у квітні 2025 року інформацію про те, що за його виконавчими листами проводиться примусове виконання відділом ДВС, де перебуває виконавче провадження, міг ознайомитися з постановою державного виконавця та звернутися зі скаргою на постанову від 10.04.2025 значно раніше, до 21.04.2025 року, але подав її 13 травня 2025 року, тобто з пропуском встановленого законом строку, та не просив про поновлення цього строку з наведенням поважних причин пропуску. Разом з тим, і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначав, що дійсно пропустив строк подачі скарги. При цьому пояснював, що має інвалідність 2 групи, тому вважає, що це є поважною причиною, яку слід суду враховувати в будь-якому випадку при вирішенні питання про поважність причин пропуску ним процесуального строку оскарження постанови державного виконавця. Проте, на підтвердження поважності пропуску строку жодних доказів апелянтом не подано, окрім копії пенсійного посвідчення, що не є безумовним доказом на підтвердження поважності пропуску строку. За правилами частин першої, другої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, враховуючи наведене, подання боржником скарги у строк, що перевищує встановлений статтею 449 ЦПК України, відсутність клопотання заявника про поновлення цього строку, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції помилково вирішено скаргу ОСОБА_1 по суті, не вирішивши питання про поновлення строку, оскільки скаржником пропущено визначений процесуальним законом строк звернення до суду із цією скаргою. З огляду на викладене апеляційна скарга є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, ухвала скасуванню із залишенням скарги без розгляду. За правилами, передбаченими пунктом 4 частини 1 статті 374, пунктом 4 статті 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права або неправильним застосуванням норм матеріального права. Враховуючи, що суд першої інстанції помилково постановив ухвалу про відмову в задоволенні скарги без вирішення питання щодо строків звернення до суду зі скаргою, тобто без урахування наведених вище норм закону, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця необхідно залишити без розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382- 384, 390, 449 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2025 року в цій справі скасувати і скаргу залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді