Постанова Харківський апеляційний суд № 641/827/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 641/827/21 Номер провадження 22-ц/818/1982/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 липня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Зубко А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2024 року в складі судді Курганникової О.А. по справі № 641/827/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори Головащенко Ольга Леонідівна про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності, В С Т А Н О В И В : У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа- державний нотаріус Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори Головащенко Ольга Леонідівна про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона її брат ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , через необхідність догляду та піклування у зв`язку з похилим віком уклали договір довічного утримання з ОСОБА_2 , за яким вони передали у власність в рівних частинах відповідачу двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 25 червня 2012 року між нею та відповідачем укладено другий договір довічного утримання, за яким відповідачу передано у власність квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до умов вказаних договорів, ОСОБА_2 був зобов`язаний довічно утримувати її та її брата. Крім того, на відповідача було покладено обов`язок додатково забезпечувати її грошима для задоволення потреб у розмірі 500 грн та 450 грн на місяць. ОСОБА_2 не виконує в повному обсязі зобов`язання за договорами довічного утримання, не сплачує достатньо коштів на комунальні послуги та періодично пропускає строки грошових виплат. На теперішній час від нього надходить лише 1200 грн, з яких 950 грн - утримання, а 250 грн на сплату комунальних послуг. В деяких місяцях кошти взагалі не були переказані або були переказані у недостатньому обсязі. Посилаючись на неналежне виконання за спірним договорами, ОСОБА_1 просила: - розірвати договір довічного утримання від 11 квітня 2012 року в частині передачі нею ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; -розірвати договір довічного утримання від 25 червня 2012 року про передачу ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 ; -визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 та на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . -стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати. 30 липня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подано відзив, в якому просив позов залишити без задоволення у зв`язку з його необґрунтованістю. Вказував, що він майже 10 років сумлінно виконував покладені на нього договорами обов`язки, не допустив жодного прострочення, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Договори довічного утримання між сторонами укладено з врахуванням вільного волевиявлення позивачки, що відповідає її внутрішній волі, з попереднім та обдуманим погодженням всіх умов Договорів, в тому числі стосовно обов`язку надавати тільки щомісячне грошове утримання. Його обов`язки були конкретно визначені та повністю ним виконані, а тому договір довічного утримання не підлягає розірванню. Заперечував щодо доводів ОСОБА_1 про її перебування скрутному матеріальному становищі як підставу для розірвання договорів, оскільки у пункті 10 спірних угод сторони засвідчили, що визначене ними грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору. Позивачка безкоштовно проживає у квартирі набувача на виконання п. 12 спірного договору, а також здає в оренду іншу квартиру без його згоди і отримує додатковий дохід. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що відповідач свідомо ухилявся від виконання покладених на нього обов`язків за договором довічного утримання. Натомість у справі підтверджено, що на виконання умов спірних договорів ОСОБА_2 з моменту його укладення своєчасно сплачував вартість комунальних послуг та обумовлених договором сум, що підтверджується належними доказами. На вказане судове рішення 21 січня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що вона є людиною похилого віку та потребує догляду та необхідної допомоги, в тому числі і фізичної, але ОСОБА_2 фактично проживає на тимчасово окупованій території в м. Енергодар і не може надавати таку допомогу. З відповідачем по справі відсутній зв`язок, неможливе листування, у зв`язку з чим у відповідності до п. 8 Договору наразі у неї немає можливості звернутися до ОСОБА_2 з пропозицією про індексацію утримання. Індексація утримання не переглядалася з часу укладення договорів, з пропозиціями щодо мирного врегулювання спору відповідач під час розгляду справи не звертався. ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Зубко Анастасія Олександрівна, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін. ОСОБА_2 , виконував умови договорів довічного утримання в повному обсязі, а тому відсутні підстави для його розірвання. Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність порушень виконання умов договорів довічного утримання. На виконання умов Договорів ним сплачувались щомісячно платежі та надавались кошти на оплату комунальних послуг. За весь період дії договорів і до подання позову ним було сплачено позивачці 195 815,51 грн. Після подання позову він направив ОСОБА_1 більше 140 000 грн, які вона відмовлялась приймати, окрім останнього платежу' за квітень 2025 року. Позивач жодного разу з 2012 року не повідомляла про зміну тарифів на комунальні послуги. Також ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому договір довічного утримання від 11 квітня 2012 року в частині 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 припинений на підставі ч. 2 ст. 755 ЦК України, а тому він має сплачувати комунальні послуги, нараховані на 1/2 частку квартири, що належала ОСОБА_1 . ОСОБА_1 не перебуває у скрутному матеріальному становищі, оскільки отримує дохід в розмірі 4 000 грн від оренди квартири АДРЕСА_2 . Крім того, він повністю оплачує комунальні послуги, якими користуються сторонні особи, які проживають у цій квартирі. За більше ніж 10 років дії спірних договорів він жодного разу не допустив прострочення переказу щомісячного грошового забезпечення та сумлінно виконував свої обов`язки по спірним договорам, а тому відсутні підстави для їх розірвання. Договори довічного утримання не містять обов`язків набувача здійснювати догляд, та незважаючи на це він неодноразово намагався зв`ясувати яка допомога потрібна ОСОБА_4 та надати її, але вона повідомляла, що з усім сама прекрасно справляється і допомоги не потребує. Вказував, що фактично ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовляється від договорів довічного утримання. З моменту укладення спірних договорів і до моменту подання позовної заяви про розірвання договорів довічного утримання ОСОБА_1 жодного разу не зверталась до нього з будь-якими проханнями, натомість після подання позову перестала приймати грошові кошти та змінила номер телефону. Незважаючи на це він продовжує надсилати ОСОБА_1 кошти на виконання умов спірних договорів, які ОСОБА_1 відмовляється приймати, що свідчить про її односторонню відмову від договорів довічного утримання. Станом на день подання позову ОСОБА_1 відповідач витратив на виконання умов договору 278 202,44 грн, а вартість спірного майна згідно ціни позову складає 300 008 грн. Враховуючи те, що після подання позову він продовжував і надалі продовжує виконувати умови спірних договорів, то сума його витрат сягнула за 300 000 грн, що перевищило вартість спірних квартир. Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача адвокат Зубко А. О., яка проти скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що 11 квітня 2012 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, відповідно до якого відчуджувачі передали відповідачу квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_2 зобов`язався утримувати їх довічно. Договір посвідчено державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Головащенко О.Л. та зареєстровано в реєстрі № 1-539 (том 1 а.с. 5-7). Відповідно до п. 7 вищевказаного договору ОСОБА_2 зобов`язався довічно утримувати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , тобто забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які відчужувачі самостійно будуть забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя Сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється Сторонами за спільною згодою у розмірі 500 грн на місяць на двох, які будуть щомісячно надаватися відчужувачам шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку. Ця сума не змінюється в разі смерті одного з відчужувачів. Крім вищезазначеної суми, набувач зобов`язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені (набувачем чи відчужувачами). До оплачуваних щомісячних витрат на комунальні послуги належать: послуги жек по утриманню будинку, плата за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання (в обсязі: гаряча вода 4 куб.м, холодна вода 4 куб.м) та електроенергія в обсязі до 150 квт, абонентська плата за телефон (крім міжнародних, міжміських розмов та розмов з абонентами мобільного зв`язку), за послуги соціального пакету кабельного телебачення та оплата домофону. Набувач має право передавати гроші за вказані вище комунальні послуги безпосередньо відчужувачам для їх оплати останніми. У випадку отримання відповідних коштів відчужувачі несуть відповідальність за сплату вказаних вище комунальних послуг у розмірі отриманих ними коштів. Якщо на момент укладання цього договору відчужувачі не користувалися якимось видом вищезазначених послуг, згодом почали ними користуватись, вони зобов`язані протягом п`яти календарних дні письмово повідомити про це набувача. У випадку зміни тарифів на вищезазначені послуг відчужувачі зобов`язані письмово повідомити про це набувача протягом 5 днів з дня отримання ними квитанцій з новими тарифами. У випадку несвоєчасного повідомлення відчужувачами про зміну тарифів набувач не несе відповідальності за виникнення заборгованості по сплаті комунальних послуг. У випадку виникнення в майбутньому потреби забезпечення відчужувачів іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувачі самостійно, на свій розсуд несуть всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого цим договором згідно обумовлених сум. Набувач зобов`язується здійснити поховання відчужувачів квартири після їх смерті. Відповідно до розписок від 11 квітня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 28 000 грн по 14 000 грн кожний в рахунок одноразового грошового утримання згідно договору довічного утримання № 1-538 від 11 квітня 2012 року. (том. 1 а.с. 113-114). 25 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , взамін чого ОСОБА_2 зобов`язався утримувати її довічно. Договір посвідчено державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Головащенко О.Л. та зареєстровано в реєстрі № 1-925 (том 1 а.с. 9-11). Відповідно до п. 7, вищевказаного договору ОСОБА_5 зобов`язався утримувати ОСОБА_1 тобто забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими і необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється Сторонами за спільною згодою у розмірі 450 (чотириста п`ятдесят) грн, на місяць, які будуть щомісячно надаватися відчужувачу шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку. Крім вищезазначеної суми, набувач зобов`язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені (набувачем чи відчужувачем). До оплачуваних щомісячних витрат на комунальні послуги належать: послуги ЖЕК по утриманню будинку, плата за користування природним газом, теплопостачання, постачання (в обсязі: гаряча вода 4 куб.м, холодна вода 4 куб.м) та електроенергія в обсязі до 150 кВт, абонентська плата за телефон (крім міжнародних, міжміських розмов та розмов з абонентами мобільного зв`язку); за послуги соціального пакету кабельного телебачення та оплата домофону. Набувач має право передавати гроші за вказані вище комунальні послуги безпосередньо Відчужувачу для їх оплати останнім, У випадку отримання відповідних коштів відчужувач несе відповідальність за сплату вказаних вище комунальних послуг у розмірі отриманих ними коштів. Якщо на момент укладання цього Договору відчужувач не користувався якимось видом вищезазначених послуг, а згодом почав ними користуватись, він зобов`язаний протягом п`яти календарних днів письмово повідомити про це Набувача. У випадку зміни тарифів на вищезазначені послуги відчужувач зобов`язаний письмово повідомити, про це набувача протягом 5 днів з дня отримання ним квитанцій з новими тарифами. У випадку несвоєчасного повідомлення відчужувачем про зміну тарифів набувач не несе відповідальності за виникнення заборгованості по сплаті комунальних послуг. У випадку виникнення, в майбутньому, потреби забезпечення відчужувачем іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувач самостійно, на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого цим Договором, згідно обумовлених сум. Набувач зобов`язується здійснити поховання відчужувача квартири після його смерті. Згідно з розпискою від 25 червня 2012 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 26000 грн в рахунок одноразового грошового утримання згідно договору довічного утримання № 1-925 від 25 червня 2012 року (том. 1 а.с. 120). Відповідно до листа ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» ОСОБА_1 на початку 2012 року звернулась до Центру з метою роз`яснення порядку укладення договору довічного утримання та підшукування їй набувача за договором довічного утримання. З аналогічним запитом звернувся і її брат - ОСОБА_3 11 квітня 2012 року у супроводі Центру між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали у власність останньому квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_1 була дуже задоволена першим договором та набувачем ОСОБА_2 , вона виявила намір укласти договір довічного утримання на другу квартиру, яка належала особисто їй. Так, 25 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . Після підписання цих договорів, Центр контролює виконання набувачем умов договору. З дня підписання вищевказаних договорів до лютого 2021 року скарг від ОСОБА_1 щодо невиконання умов договору довічного утримання не надходило, ОСОБА_1 була усім задоволена. 07 серпня 2020 року ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомила працівнику Центру про те, що вона відмовляється направляти набувачу рахунки за комунальні послуги, також сказала, що ОСОБА_6 до неї періодично навідувався, оскільки приїздив до дочки в гості, яка проживає в м. Харкові, але вона йому заборонила до неї приходити, оскільки вважає що ОСОБА_2 викупив квартиру поверхом вище та організував там механічний цех, щоб отруїти її, а переїхати в іншу квартиру ОСОБА_1 не може, бо там живуть квартиранти, які орендують у ОСОБА_1 квартиру. 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 в телефонному режимі було проанкетовано працівником Центру на предмет необхідності у сторонній допомозі та ОСОБА_1 повідомила, що не потребує ніякої допомоги, вона відмовляється від послуг доглядальниці. Після цього в телефонних розмовах ОСОБА_1 повідомляла що вона не потребує ніякої допомоги та просила не телефонувати їй, оскільки вона хоче укласти договір довічного утримання з новим набувачем. Після лютого 2021 року ОСОБА_1 висловлювалась нецензурною лайкою коли їй телефонували працівники Центру з метою пересвідчитись чи виконується договір довічного утримання набувачем. Також на прохання ОСОБА_2 та за його рахунок представники Центру 14 листопада 2019 року, 25 грудня 2019 року, 14 січня 2020 року, 11 березня 2020 року, 10 червня 2020 року, 21 серпня 2020 року, 15 листопада 2020 року та 29 грудня 2020 року намагались передати продукти харчування ОСОБА_1 , але вона відмовлялась їх отримати, а в деяких випадках взагалі не відкривала двері. З березня 2022 року телефон ОСОБА_1 був вимкнений і телефонний зв`язок з нею втрачений, при візитах представників Центру двері в квартиру відчиняти відмовлялась та виражалась нецензурною лайкою, від будь-якої допомоги відмовлялась (том 2, а.с. 104 ). Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, зроблено такий висновок: «Аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання». Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини 1 статті 755 ЦК України). Тлумачення змісту пункту 1 частини 1 статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій. Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина 1 статті 756 ЦК України). Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування статей 755, 756 ЦК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 24 червня 2021 року у справі № 644/1566/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 712/10192/22. Згідно з частинами 1 та 2 статті 752 ЦК України у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов`язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов`язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім`ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов`язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (абзац 1 частини 2 статті 651 ЦК України). Отже, правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення та яка не набула статусу сторони зобов`язання, не може вимагати припинення зобов`язання. Тобто правом звертатися до суду з позовною вимогою про зміну або розірвання договору про заміну набувача за договором довічного утримання (догляду) наділена лише одна із сторін договору, а не будь-яка інша особа. Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 310/5175/15-ц (провадження № 61-6666св20) зазначив: «Відповідно до частини 2 статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки позов про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру за відчужувачем пред`явлено за життя ОСОБА_5, факт смерті відчужувача до вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах, тому оспорюваний договір довічного утримання може бути розірвано. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-142цс13, а також Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 759/14846/15-ц, у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 306/2548/14-ц». Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з частинами 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши, врахувавши та надавши оцінку всім зібраними у справі доказам та доводам сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довела обґрунтованості своїх позовних вимог про розірвання договору довічного утримання, оскільки не надала доказів порушення відповідачем істотних умов договору та заборгованості зі сплати щомісячних платежів за договором довічного утримання. Надані ОСОБА_2 квитанції свідчать про те, що останній здійснював поштові перекази позивачці, а також оплачував комунальних послуг за адресою спірної квартири. Доказів, що позивач повідомляла відповідача про зміну тарифів матеріали справи не містять. Посилання ОСОБА_1 на те, що щомісячне грошове утримання виплачувалось без урахування річного індексу інфляції обґрунтовано не прийнято судом першої інстанції, оскільки з відповідними вимогами про перерахунок позивач до відповідача не зверталась. Докази, що ОСОБА_1 було відмовлено у перегляді сум, що підлягають сплаті, матеріали справи не містять. Відповідач не перешкоджав ОСОБА_1 проживати у квартирі, і цей факт сторони не оспорювали. Доказів, які б підтвердили факт самоусунення відповідача від виконання зобов`язань щодо фінансового утримання відчужувача та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, які закріплені сторонами у договорі довічного утримання, позивач не надала. Матеріали справи не містять даних про наявність претензій з боку позивача на адресу відповідача щодо невиконання умов договору довічного утримання з дня укладення договору до дня звернення до суду з цим позовом. Доводи апеляційної скарги про проживання відповідача в іншому місті та нездійснення ним догляду не є підставою для розірвання договорів, оскільки спірні угоди не містять умов щодо обов`язкового проживання ОСОБА_2 в м. Харкові та надання фізичної допомоги. Отже, аргументи позивача щодо невиконання відповідачем умов договору довічного утримання спростовуються матеріалами справи, вони були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 28 липня 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина