Постанова 4803 № 185/5260/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1640/22 Справа № 185/5260/20 Категорія 22 Суддя у 1-й інстанції - Врона А. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Кравченко Р.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іщик Микола Васильович, про визнання дійсною угоди (договору) про припинення договору довічного утримання,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 15 червня 2015 року її батько ОСОБА_3 уклав договір довічного утримання з ОСОБА_4 , за умовами якого передав у власність ОСОБА_4 1/2 частки квартири за номером АДРЕСА_1 , а остання зобов`язувалася надавати ОСОБА_3 довічно догляд. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцем, який перейняв обов`язки набувача після її смерті є ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що 10 липня 2018 року її батько ОСОБА_3 подав ОСОБА_2 повідомлення про необхідність виконання умов договору довічного утримання від 15 червня 2015 року, оскільки остання є спадкоємцем після померлої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 надіслала батькові листа в якому повідомила, що обов`язки набувача за договором довічного утримання до неї не перешли, вона відмовляється від прийняття 1/2 частини квартири за адресою АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_4 . Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року ОСОБА_3 було визнано недієздатним, вона призначена опікуном. Вказує, що будучи опікуном в інтересах батька вона звернулася до нотаріуса із заявою щодо нотаріального оформлення припинення договору довічного утримання, однак отримала відмову у зв`язку з небажанням ОСОБА_2 посвідчувати нотаріально угоду про розірвання договору довічного утримання. Враховуючи зазначене, з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати дійсною угоду (договір) про припинення 17 липня 2018 року договору довічного утримання від 15 червня 2015 року за № 612, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Іщиком М.В. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду доказів досягнення угоди або укладення договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про припинення 17 липня 2018 року договору довічного утримання від 15 червня 2015 року за №

612. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належну оцінку наданим доказам у справі. Не прийняв до уваги, що ОСОБА_2 фактично відмовилась від виконання обов`язків, покладених на неї договором довічного утримання від 15 червня 2015 року. Вважає, що відповідач свідомо ухиляється від визнання дійсною угоди про припинення 17 липня 2018 року договору довічного утримання від 15 червня 2015 року. Відповідач подав відзив, у якому просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 15 червня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Іщиком М.В., за реєстровим номером №

614. Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_3 передає у власність, а набувач отримує у власність 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , та взамін чого, набувач зобов`язується надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також догляд (а.с.20-21). Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року ОСОБА_3 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку; призначено ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_3 . Судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 18, 87-91). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої спадщину за заповітом прийняла ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , після його смерті спадщину прийняла позивач ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Верховний Суд у своїй постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 303/6366/17 зазначив, що: «порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права». Таким чином, підставою звернення до суду є наявність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем права (інтересу), а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Встановивши, що позивачем не надано суду будь-яких доказів досягнення угоди або укладення з відповідачем договору про припинення договору довічного утримання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Разом з цим, колегія судів вважає за необхідне зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту у даному випадку не призведе до ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача, оскільки законодавець передбачає смерть відчужувача, як підставу для припинення договору довічного утримання. Доводи апеляційної скарги про невиконання ОСОБА_2 обов`язків, покладених на неї договором довічного утримання, не дають підстави для висновку, що рішення суду ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі. Наведені у апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова