Постанова 4824 № 761/35043/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/6326/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 липня 2025року місто Київ справа № 761/35043/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Ящук Т.І. за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Фролової І.В., повний текст рішення складено 24 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківського районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_9 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_10 про вселення,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів, в якому просили вселити ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 до квартири за адресою: АДРЕСА_1 . В обгрунтування вимог посилалися на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н.С. за реєстровим номером 2759. Вказували, що місце проживання позивачів зареєстровано у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .Однак у вказаній квартирі проживає відповідач ОСОБА_2 із членами своєї родини, які перешкоджають позивачам у доступі до квартири. Зазначали, що відповідачі викликають поліцію, вказуючи на відсутність у позивачів рішення суду про вселення. На підставі викладеного позивачі звернулися з позовом до суду. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 рокупозов задоволено. Вселено у квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_14 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15 , ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 3632 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_8 та представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалися на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги договір найму житла від 01 липня 2019 року, який було укладено між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 про передачу в строкове платне користування квартири та Акт приймання-передачі 01 липня 2019 року, оскільки ОСОБА_2 не надала їх оригінали суду для огляду. З зазначеним висновком суду не можна погодитись, оскільки на момент розгляду судом справи договір найму та Акт приймання-передачі перебував у слідчого Головного слідчого управління НП України, що підтверджується заявою від 26 січня 2022 року про передачу цих документів для проведення експертизи. Вказували, що договір найму дає ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_18 законні підстави для проживання в квартирі до 29 червня 2024 року, а тому вважають, що висновок суду про відсутність правових підстав для проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_18 в квартирі є необгрунтованим. Зазначали, що позивачі ніколи в спірній квартирі не проживали, відповідно в них ніколи не було права на проживання і його не було порушено. Вважають неправомірним висновок суду про те, що під час розгляду справи будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження втрати ОСОБА_4 та членами її сім'ї права користування власного квартирою та правомірності їх недопуску до помешкання не надано. Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року апеляційні скарги відповідача ОСОБА_8 та представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивачів ОСОБА_14 та ОСОБА_7 - ОСОБА_19 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_20 та треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківського районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_9 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_10 у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківського районної в місті Києві державної адміністрації надійшла заява, в якій остання просила розглядати справу у відсутність її представника. Від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій остання просила відкласти розгляд справи, у зв`язку з тим, що 16 липня 2025 року між нею та адвокатом Каляєвим В.В. було укладено додаткову угоду про розірвання договору про надання правової допомоги, а тому станом на 17 липня 2025 року вона позбавлена можливості бути представленою належним чином в судовому процесі та оскільки вона не є фахівцем в області права потребує правничої допомоги. Колегія суддів відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідачем ОСОБА_2 та її представником Каляєвим В.В. неодноразово подавалися клопотання про відкладення розгляду справи. Крім того, стороною відповідача ОСОБА_2 19 червня 2025 року подавалося клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з укладенням договору з новим адвокатом та необхідності часу для підготовки до розгляду справи. Враховуючи те, що справа перебуває у провадженні апеляційного суду з січня 2025 року, а відтак відповідач ОСОБА_2 мала можливість своєчасно укласти договір з адвокатом для представлення її інтересів в суді. Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представникапозивачів ОСОБА_14 та ОСОБА_7 - ОСОБА_19., з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 14 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В. за реєстровим номером 4318, ОСОБА_2 була власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору про позику грошей від 26 серпня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №731, ОСОБА_16 надав ОСОБА_2 позику у сумі 4 782 000,00 грн. зі строком повернення до 26 жовтня 2012 року. В якості забезпечення своїх зобов`язань за договором позики між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 26 серпня 2011 року було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку ОСОБА_16 нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. та зареєстрований в реєстрі за №732. 18 березня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Кендзьорою В.Я. за ОСОБА_16 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 12292593 від 09 квітня 2014 року, підстава виникнення права власності: договір іпотеки, серія та номер 732 від 26 серпня 2011 року та договір про внесення змін до договору іпотеки, серія та номер 722 від 03 серпня 2012 року. 20 жовтня 2014 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, за яким остання набула у власність квартиру АДРЕСА_2 . 10 червня 2018 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 було укладено Угоду про партнерство та інвестування, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди про необхідність розірвання договору купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2014 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Григорян Д.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №743. Сторони домовилися, що вказана квартира перебуває у тимчасовому володінні ОСОБА_16 виключно як гарантія повернення позичених коштів у сумі, еквівалентній 250000 доларів США (пункт 2 Угоди). Відповідно до пункту 3 цієї Угоди сторони домовились, що квартира АДРЕСА_2 перебуватиме у власності ОСОБА_16 та не може бути відчужена без попередньої згоди ОСОБА_2 на протязі 10 (десяти) років. Згідно з пунктом 5 цієї Угоди сторони дійшли згоди, що після розірвання договору купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2014 року, між ними укладається договір найму квартири АДРЕСА_2 . На виконання вищевказаної Угоди 11 червня 2018 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір про розірвання договору купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №743. В матеріалах справи міститься копія договору найму житла, укладеного 01 липня 2019 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 , згідно умов якого ОСОБА_16 як наймодавець передав, а ОСОБА_2 як наймач прийняла у строкове платне користування, з метою свого проживання та членів її сім`ї та близьких родичів квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з 5 житлових кімнат (пункт 1). Згідно з пунктом 1.2 договору найму житло належить наймодавцю на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. 26 серпня 2011 року, за реєстровим №732. Згідно з пунктом 1.5 договору найму житла сторони договору погодили, що разом із наймачем у квартирі проживатимуть особи, що є членами родини наймача або близькими родичами, а саме: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (син наймача); ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син наймача); ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (невістка наймача); ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (онук наймача). Згідно з пунктом 4.1 договору найму житла, він набирає чинності з моменту підписання і діє до 29 червня 2024 року. Пунктом 4.2 договору найму житла сторони дійшли згоди про те, що у разі якщо протягом строку дії договору відбудеться зміна власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. У разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. У разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання (пункт 4.3). В матеріалах справи міститься копія акту приймання-передачі до договору найму житла від 01 липня 2019 року, з якого вбачається, що ОСОБА_16 як наймодавець та ОСОБА_2 як наймач склали цей акт, який є невід`ємним додатком до договору найму житла від 01 липня 2019 року, що укладено між сторонами, про огляд та передачу квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 183,5 кв.м, загальною площею 283,8 кв.м та яка складається з: кімнати 1, площею 64,2 кв.м; кімнати 2, площею 25,3 кв.м; кімнати 3, площею 41,1 кв.м; кімнати 4, площею 29,8 кв.м; кімнати 5, площею 23,1 кв.м; кухні - столова площа 36,6 кв.м; коридору 4,7+11,9+18,0, а всього 34,6 кв.м; ванна кімната - площа 11,2 кв.м; вбиральня (поєднана) - 11,8 кв.м; квартира обладнана балконом (терасою) 0,9+3,1+3,1, а всього - 7,1 кв.м. Оглядом встановлено, що кімната АДРЕСА_3 потребують ремонту - виконання відділочних робіт та встановлення радіаторів опалення, у житлі відсутні міжкімнатні двері, в санвузлі 1 та санвузлі 2 сантехнічне обладнання потребує заміни, електрообладнання, система опалення, інше обладнання та інженерні мережі потребують заміни. Меблі, побутова техніка у квартирі відсутня. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н.С. за реєстровим №2759, ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_16 п`ятикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 5 договору купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2019 року продавець стверджує, що квартира є добросовісно придбаною; не перебуває під будь-яким обтяженням; не передана в оренду (найм); будь-які права у третіх осіб щодо квартири відсутні; місцезнаходження юридичних осіб в квартирі не зареєстроване; самовільні переобладнання чи перепланування у квартирі не здійснювалися; квартира не має незастережних чи прихованих недоліків і може використовуватись за призначенням; квартира, що відчужується не належить до пам`яток історії та архітектури; неповнолітні та малолітні діти, недієздатні та обмежено дієздатні особи не мають права користування квартирою. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №272619443 від 31 серпня 2021 року право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру було зареєстровано 27 грудня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, номер запису про право власності 34921016. З розписки наданої ОСОБА_16 від 01 квітня 2020 року вбачається, що останній зобов'язався звільнити спірну квартиру до 06 квітня 2020 року та передати ключі від квартири ОСОБА_4 . Також в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_16 від 10 грудня 2020 року, в якій останній вказує на те, що він не має доступу до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки в даній квартирі незаконно перебуває колишня власниця ОСОБА_2 зі своєю родиною. Його вимоги щодо звільнення квартири ОСОБА_2 та члени її родини не виконують. З копії паспорта ОСОБА_4 , копії паспорта ОСОБА_7 , копій довідок про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_14 , ОСОБА_15 вбачається, що місце проживання позивачів на момент звернення із вказаним позовом до суду зареєстровано у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Із копії довідки щодо проведення перевірки по зверненню ОСОБА_4 до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 14 липня 2020 року, зареєстрованого до Журналу єдиного обліку заяв за №48432, вбачається, що у ході виконання матеріалів справи було відібрано письмове пояснення у ОСОБА_2 , яка повідомила, що із її володіння спірна квартира не вибувала, і вона продовжувала проживати в ній разом зі своєю родиною: сином ОСОБА_8 , невісткою ОСОБА_9 , онуком ОСОБА_10 , сином ОСОБА_18 . На підставі заяви ОСОБА_2 від 29 липня 2020 року Головним слідчим Управлінням Національної поліції України заведено кримінальне провадження №12020100100005714 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, а саме за фактом того, що ОСОБА_16 надав завідомо недостовірні відомості при укладенні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 , таким чином під приводом її продажу заволодів грошовими коштами у розмірі 30 000 000 грн., чим завдав матеріальної шкоди в особливо великих розмірах. В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_2 № 24/Ш-429кл від 26 серпня 2022 року, подана на ім`я слідчого слідчої групи ГСУ НП України, зі змісту якої вбачається, що у зв`язку з необхідністю проведення у кримінальному провадженні №12020100100005714 експертизи щодо справжності підпису ОСОБА_16 , ОСОБА_2 добровільно надала для приєднання до кримінальної справи оригінали наступних документів: договір найму житла від 01 липня 2019 року на 3 (трьох) арк.; акт приймання-передачі до договору найму житла від 01 липня 2019 року на 1 (одному) арк.; угоду про партнерство та інвестування від 10 червня 2018 року на 2 (двох) стор. З Висновку експерта №СЕ-19/111-22/5445-ПЧ від 17 лютого 2022 року Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України вбачається, що підписи від імені ОСОБА_16 у лівому нижньому куті з обох боків 1-го аркуша та графі «Наймодавець __ ОСОБА_16 » у договорі найму житла від 01 липня 2019 року, укладеному між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 виконані ОСОБА_16 ; підписи від імені ОСОБА_16 у графі «Наймодавець __ ОСОБА_16 » та у правому нижньому куті в акті приймання-передачі від 01 липня 2019 року (додатку №1 до договору найму житла від 01 липня 2019 року), укладеному між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 виконані ОСОБА_16 ; підписи від імені ОСОБА_16 у правому нижньому куті 1-го аркуша у графі «Партнер 2 __ ОСОБА_16.» в угоді про партнерство та інвестування від 10 червня 2018 року, укладеній між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 виконані ОСОБА_16 ; підпис від імені ОСОБА_16 у графі «Продавець» у договорі купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2019 року, укладеному між ОСОБА_16 та ОСОБА_4 виконаний ОСОБА_16 . Як вбачається з постанови слідчого від 01 червня 2023 року, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12020100100005714: договір найму житла від 01 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 на 2 арк.; додаток № 1 (акт приймання-передачі) до договору найму житла від 01 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 на 1 арк.; угоду про партнерство та інвестування від 10 червня 2018 року, укладену між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 на 2 арк. Вказані документи передано на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_2 . З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2023 року ОСОБА_4 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , третя особа: ОСОБА_16 про розірвання договору найму житла та виселення (справа №761/5071/23). Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень справа №761/5071/23 на даний час не розглянута. ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачка ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 . Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно статті 155 Житлового кодексу України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством України. Відповідно до статті 156 Житлового кодексу України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Зокрема, згідно частини другої статті 64 Житлового кодексу України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Право малолітньої/неповнолітньої дитини на користування житловим приміщенням надасть їй у майбутньому можливість визначити своє місце проживання самостійно відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України. Разом із цим, цивільне законодавство поряд з правом власності на майно виділяє інші речові права на нього, у тому числі й право користування майном, зокрема за договором найму (оренди). Приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Відповідно до статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Згідно з частинами першою та третьою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. Договір найму житла укладається у письмовій формі (частина перша статті 811 ЦК України). Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому (частини перша та друга статті 812 ЦК України). Відповідно до статті 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Частиною першою статті 821 ЦК України встановлено, що договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. У разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк (стаття 822 ЦК України). Таким чином, при укладенні договору найму (оренди) житла власник нерухомого майна (наймодавець) фактично тимчасово позбавляється певних прав, зокрема права користування цим житлом, передаючи за плату право проживання в житлі на встановлений в договорі строк наймачеві. Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Так, у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року (справа №334/815/21) зазначено, що невизнання відповідачем позову щодо усунення перешкод у користуванні квартирою та заперечення проти вселення позивача свідчить про існування між співвласниками неприязних стуснів і порушення житлових прав одного і співвласників спірного житла, а саме позивачки. Саме звернення позивача до суду із відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю свідчать про наявність таких перешкод. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15 , ОСОБА_7 просили суд усунути їм перешкоди у користуванні майном шляхом вселення у квартиру АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що відповідачі чинять їм перешкоди у праві користування належної на праві власності ОСОБА_4 квартирою по місцю їх реєстрації. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 вказували на те, що проживають у спірній квартирі на підставі договору найму житла, укладеного 01 липня 2019 року із попереднім власником квартири ОСОБА_16 . Внаслідок переходу права власності на квартиру до ОСОБА_4 до останньої перейшли усі права та обов'язки наймодавця, яких вона повинна дотримуватися. Відтак до закінчення строку оренди позивачі не мають права вселення до квартири. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження втрати ОСОБА_4 та членами її сім`ї права користування спірною квартирою та правомірності їх недопуску до помешкання, у якому вони зареєстровані, відповідачами суду не надано. Відповідно до положень ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у даній справі вказав на те, що апеляційний суд належним чином не встановив, чи мають позивачі право під час дії договору найму житла на вселення до спірної квартири. Таким чином, суд апеляційної інстанції на виконання вказівок Верховного Суду, вважає необхідним зазначити наступне. З матеріалів справи встановлено, що постановою слідчого від 01 червня 2023 року, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12020100100005714: договір найму житла від 01 вересня 2019 року укладений між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 на 2 арк.; додаток № 1 (акт приймання-передачі) до договору найму житла від 01 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 на 1 арк.; угоду про партнерство та інвестування від 10 червня 2018 року, укладену між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 на 2 арк. Отже, колегія суддів бере до уваги те, що оригінали договору найму житла від 01 липня 2019 року та додатку №1 (акт приймання-передачі) до договору найму житла від 01 вересня 2019 року дійсно були наявні, оскільки вилучались слідчим у відповідачки ОСОБА_2 у межах кримінального провадження №12020100100005714. Крім того, оригінали вказаних документів були предметом дослідження почеркознавчої експертизи, яка проводилась Київським науково-дослідного експертно-криміналістичного центром МВС України за постановою слідчого у межах зазначеного вище кримінального провадження. Разом з тим, як вбачається з копії договору найму житла від 01 липня 2019 року він набирає чинності з моменту підписання і діє до 29 червня 2024 року (пункт 4.1 договору). Слід зазначити, що якщо термін дії договору найму житла закінчився, власники мають право на вселення до квартири. Після закінчення терміну дії договору найму, наймач втрачає право на проживання в цій квартирі, і власник може вільно користуватися своїм майном, зокрема, вселитися в нього. А відтак, оскільки вказаний договір найму житла закінчив свою дію 29 червня 2024 року, відповідно позивачі мають право на вселення до спірної квартири. З урахуванням встановлених обставин перешкоджання відповідачами у праві користування позивачу та членам її сім`ї належною ОСОБА_22 на праві власності квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , і неможливістю потрапити у вказане помешкання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)). Суд першої інстанції вирішуючи питання відшкодування судових витрат, дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_14 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15 , ОСОБА_7 судового збору у розмірі 3632 грн. Разом з тим, судом першої інстанції не було враховано, що судові витрати, зокрема судовий збір, у разі задоволення позову до кількох відповідачів, розподіляються пропорційно між ними, а не стягуються солідарно. Це означає, що кожен відповідач відшкодовує лише ту частину витрат, яка відповідає частині позову, задоволеній щодо нього. Солідарне стягнення судових витрат не передбачено законодавством. З огляду на зазначене, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року в частині вирішення питання судових витрат підлягає зміні шляхом викладення абзацу 3 резолютивної частини в наступній редакції: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_23 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_24 судовий збір в розмірі 908 грн. та на користь ОСОБА_7 судовий збір в розмірі 454 грн.; стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_23 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_24 судовий збір в розмірі 908 грн. та на користь ОСОБА_7 судовий збір в розмірі 454 грн. В решті рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 та апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року в частині вирішення питання судових витрат змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини в наступній редакції. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_25 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_26 судовий збір в розмірі 908 грн. та на користь ОСОБА_7 судовий збір в розмірі 454 грн. Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_25 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_26 судовий збір в розмірі 908 грн. та на користь ОСОБА_7 судовий збір в розмірі 454 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 липня 2025 року. Головуючий: Судді: