Постанова 4812 № 486/1426/24

22.07.25 22-ц/812/1308/25 Провадження № 22-ц/812/1308/25 Суддя першої інстанції Далматова Г.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 22 липня 2025 року м. Миколаїв Справа № 486/1426/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Царюк Л.М., суддів - Крамаренко Т.В., Серебрякової Т.В., при секретарі судового засідання - Шурмі Є.М., за участі позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_2 , на заочне рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2025 року, повне судове рішення складено 30 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Далматової Г.А., в залі судового засідання в м. Південноукраїнськ, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради, про позбавлення батьківських прав, В С Т А Н О В И В: 30 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Южноукраїнської міської ради, який в подальшому змінив свою назву на орган опіки та піклування Південноукраїнської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Позов обґрунтовано тим, що 13 вересня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з відповідачкою. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Майже одразу після народження дитини відповідачка покинула його та сина. З 2016 року сторони фактично не живуть однією сім`єю, син ОСОБА_6 весь цей час живе з батьком у м. Південноукраїнську. Мати, ОСОБА_4 , у його житті участі не приймає. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області у справі від 01 жовтня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. На підставі судового наказу з відповідачки стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_7 . Починаючи з лютого 2022 року, відповідачка ухиляється від сплати аліментів, допомоги щодо витрат на утримання сина не надає, участі у його вихованні не приймає, до сина не приходить, з ним не спілкується, станом здоров`я, фізичним та моральним розвитком сина не цікавиться. Крім того, відповідачка перешкоджала виїзду дитини за кордон з метою відпочинку. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Південноукраїнського міського суду від 23 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування Південноукраїнської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов`язків. Рішення суду мотивовано тим, що судом не було встановлено фактів негативного впливу ОСОБА_4 на її малолітнього сина, або обставин, які свідчили б про те, що наявність у відповідача батьківських прав дійсно суперечить інтересам дитини. Врахувавши, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Разом із тим, з метою захисту інтересів ОСОБА_5 , суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання сина, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків. Не погодившись з рішення суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції обґрунтоване лише припущеннями, при цьому посилаючись на докази наявні в матеріалах справи суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи. Під час ухвалення оскаржуваного заочного рішення суд першої інстанції не взяв до уваги висновку органу опіки в повному обсязі. Частинами 5, 6 статті 19 СК України встановлено обов`язковий характер висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав при вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав, а не рекомендаційний як це зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні Висновок органу опіки та піклування не визнано судом недостатньо обґрунтованим або таким, що суперечить інтересам ОСОБА_7 . З матеріалів справи чітко вбачається наявність підстав для позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, що також знайшло своє підтвердження у висновку органу опіки та піклування. ОСОБА_4 свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_7 вже більше ніж 9 років, що доведено належними і допустимими доказами і не спростовано під час провадження у справі судом першої інстанції. Судом не встановлювалось і не досліджувалось взагалі, питання наявності фактів негативного впливу ОСОБА_4 на її малолітнього сина, або обставин, які свідчили б про те, що наявність у відповідача батьківських прав дійсно суперечить інтересам дитини. Надані до матеріалів позовної заяви документи свідчать про відсутність підстав для попередження відповідачки про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покладення на органи опіки та піклування контролю за виконанням батьківських обов`язків, оскільки відповідачка мала можливість та час для виправлення свого ставлення до виховання дитини, однак таких заходів не вжила, що підтверджує її неспроможність забезпечити необхідні умови для повноцінного розвитку малолітнього ОСОБА_7 . Маючи юридичну і фактичну можливість до вчинення дій, які становлять зміст батьківського обов`язку, свідомо відповідачка ухиляється від їх виконання протягом багатьох років. У зв`язку з цим позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_7 позитивно вплине на долю дитини, забезпечить захист її прав та інтересів. Щодо покладання на орган опіки та піклування Південноукраїнської міської ради контролю за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов`язків. В цій частині рішення суду не може бути виконано з підстави фактичної відсутності ОСОБА_4 за місцем реєстрації. До того ж, повноваження органів опіки та піклування є обмеженими, що не надає їм права на оголошення особи, яка не виконує своїх батьківських обов`язків, в розшук. За відсутності ОСОБА_4 не можливо здійснювати й контроль. На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що з 13 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01 жовтня 2020 року. Заочне рішення набрало законної сили 03 листопада 2020 року. Сторони є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження. Згідно акту про фактичне проживання від 03 лютого 2022 року, зі слів сусідів малолітній ОСОБА_9 проживає разом з батьком ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 . На виконанні Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу № 486/215/22, виданого Южноукраїнським міським судом Миколаївської області 13 березня 2023 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_7 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 10 лютого 2022 року. Станом на 12 серпня 2024 року заборгованість ОСОБА_4 зі сплати аліментів становить 150 923.03 грн. Згідно копії довідки дошкільного навчального закладу № 3 «Веселка» від 24 січня 2021 року вих. № 23/01-10, ОСОБА_8 з 09 вересня 2016 року по 31 травня 2021 року відвідував дошкільний навчальний заклад № 3 Управління освіти ім. Б. Грінченка Южноукраїнської міської ради. Мати хлопчика, ОСОБА_4 , не приводила та не забирала дитину із садочку, не відвідувала заходи для батьків. Відповідно до копії характеристики від 03 лютого 2022 року вих. № 53/01-16, виданої Южноукраїнською загальноосвітньою школою I-III ступенів № 2, з 01 вересня 2021 року ОСОБА_9 навчається у 1-А класі. З 15 вересня 2021 року навчається на індивідуальній формі. Батько приводить хлопчика до школи, відповідально відноситься до виховання і навчання сина, постійно цікавиться успіхами і труднощами ОСОБА_7 . Жодного разу мама до школи не приходила і не телефонувала. Шкільним життям сина не цікавиться. У довідці від 14 серпня 2024 року вих. № 201, виданій Южноукраїнським ліцеєм № 2, зазначено, що ОСОБА_10 є учнем 4-А класу Южноукраїнського ліцею № 2 Южноукраїнської міської ради. Зі слів класного керівника мати ОСОБА_4 не з`являється на батьківські збори, не спілкується з класним керівником ні в телефонному режимі, ні особисто. Палацом культури «Енергетик» філії «ВП Південноукраїнська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» 23 серпня 2024 року видано довідку, в якій зазначено, що ОСОБА_9 займається у зразковому ансамблі народного танцю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », батько дитини ОСОБА_1 постійно бере участь у розвитку дитини, цікавиться успіхами і досягненнями сина, своєчасно оплачує навчання. Згідно копії довідки від 19 серпня 2024 року вих. № 01-18/1251, виданої НКП «Южноукраїнський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», батько, ОСОБА_1 , приходив на огляд з дитиною, отримував та виконував рекомендації лікаря, цікавився станом здоров`я та розвитком дитини. Відповідно до копії довідки, ОСОБА_10 , дійсно навчається в школі англійської мови «EnGard», м. Южноукраїнськ з вересня 2023 року. Оплату за навчання вносить батько. На заняття дитину приводить та забирає батько. Процесом навчання та успіхами дитини цікавиться батько. Згідно висновку органу опіки та піклування Южноукраїнської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 08 листопада 2024 року за № 533, орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітній ОСОБА_8 суду пояснив, що мама не телефонує, не приходить, до школи також не приходить, зустрічається з нею, лише коли бачить у дворі. Подарунки не дарує. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина статті 2 ЦПК України). Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами часини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України). За частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18). ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав матері дітей ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_1 посилався, зокрема, на те, що відповідачка з 2016 року ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, жодного разу його не бачила з цього часу, не приймає участі у його житті, вихованні та навчанні, не піклується про його здоров`я, не забезпечує харчування та медичний догляд, не надає коштів на утримання дитини, з приводу чого має заборгованість по аліментам, не спілкується з ним. Відповідно до частин 4-6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 вказано, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_11 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно сина, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 зазначено, що: «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі. Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи не підтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров`я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів. Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини». У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 вказано, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19». При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина 4 статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України). Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина 4 статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. ЄСПЛ у справі «Hunt.v. Ukraine» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Суд першої інстанції, вирішуючи спір про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, взявши до уваги наведені положення закону, правильно виходив з того, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком/матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько/мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Суд першої інстанції встановив, що відповідачка проживає окремо від сина ОСОБА_7 , який постійно проживає з позивачем, з відповідачки стягнуті аліменти на утримання дитини. Будь-які об`єктивні докази того, з якого часу ОСОБА_4 не проживає з дитиною, з якої причини вона не бере участі у вихованні дітей та де вона проживає (перебуває), в матеріалах справи відсутні. Зокрема, немає у справі відомостей про оголошення відповідачки у розшук та його результати. Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради у цій справі надав висновок від 08 листопада 2023 року про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До такого висновку орган опіки та піклування дійшов у зв`язку з тим, що матір дитини ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання сина, не піклується про стан його здоров`я, фізичний та духовний розвиток, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує харчування та медичний огляд, а тому вважав, що виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини доцільно позбавити відповідачку батьківських прав. Між тим, в зазначеному висновку не було вислухано іншу сторону - матір дитини, орган опіки та піклування обмежився тільки тим, що місце знаходження її не відомо зі слів матері останньої. Отже, будь-якої інформації про матір дітей та неможливість з`ясувати її позицію стосовно позбавлення батьківських прав висновок органу опіки та піклування не містить. Суд першої інстанції правильно не погодився із поданим органом опіки та піклування висновком про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтований та не відображає повністю обставин щодо зв`язку матері з дитиною, причини розірвання такого зв`язку та засоби, що застосовувалися для усунення таких життєвих проблем. За такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позову та відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина ОСОБА_7 , оскільки наявні у справі докази є недостатніми для висновку про те, що ОСОБА_4 систематично, свідомо, протягом тривалого часу ухиляється від виховання та утримання сина, тобто у справі відсутні належні докази винної поведінки відповідачки як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини та, які б підтверджували б необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав згідно пункту 2 частини 1 статті 164 СК України. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення судом спору по суті, зокрема, щодо помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав. Так, посилання позивача на те, що судом не надано оцінку тому, що відповідачка з 2016 року не бере участь у вихованні сина сторін та не піклується про нього, колегією суддів відхиляється, оскільки матеріали справи не містять достеменних та переконливих доказів, що саме з 2016 року ОСОБА_4 не проживає разом із дитиною та свідомо, умисно, без поважних причин не виконує щодо нього батьківських обов`язків. Зокрема, не встановлені такі обставини в рішенні суду про розірвання шлюбу сторін. Колегія суддів з огляду на зазначене вище також не приймає аргументи апеляційної скарги щодо самоусунення відповідачки від участі у вихованні та утриманні сина за браком доказів таких обставин. Зокрема, посилання заявника на намагання знайти відповідачку нічим не підтверджено. При цьому тільки посилання на існування заборгованості по сплаті аліментів не свідчить про такі обставини, оскільки відсутні докази того, що державний виконавець повідомляв відповідачку про існування виконавчого провадження. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, який також врахував відсутність у справі, яка переглядається, доказів застосування до ОСОБА_4 до звернення із позовом про позбавлення батьківських прав інших заходів впливу, направлених на виправлення її відношення до виховання дітей, тоді як позбавлення батьківських прав є крайнім заходом реагування на поведінку матері, коли усі інші заходи результату не дали. Доводи апеляційної скарги про те, що надані до матеріалів позовної заяви документи свідчать про відсутність підстав для попередження відповідачки про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покладення на органи опіки та піклування контролю за виконанням батьківських обов`язків, оскільки відповідачка мала можливість та час для виправлення свого ставлення до виховання дитини, однак таких заходів не вжила є неприйнятними. Матеріали справи не містять доказів, що відповідачка мала таку можливість, була попереджена про негативні наслідки щодо її батьківських прав та обов`язків та умисно їх не виконувала, а відтак стверджували, що позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_7 позитивно вплине на долю дитини, забезпечить захист її прав та інтересів є припущенням. Твердження скаржника про те, що покладання на орган опіки та піклування Південноукраїнської міської ради контролю за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов`язків не може бути виконано з підстави фактичної відсутності ОСОБА_4 за місцем реєстрації є також припущеннями, на яких не може ґрунтуватися судове рішення. Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини, визначені у постанові КМУ від 24 вересня 2008 року № 866 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), за якими саме ці органи у співпраці зі службою у справах дітей здійснюють соціальний захист дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах з метою створення належних умов для забезпечення реалізації права кожної дитини на виховання в сім`ї, підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, з яким погоджується колегія суддів, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідачки щодо невиконання своїх батьківських обов`язків відносно дочки. З огляду на не доведення позивачем виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав. Колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права на пред`явлення нового позову щодо позбавлення відповідачки батьківських прав у разі, зокрема, якщо вона ухилятиметься від виконання своїх обов`язків щодо виховання їхнього сина (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21). За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин сторонами до суду першої інстанції та до апеляційної скарги не надано. Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Південноукраїнського міського суду від 23 травня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, відсутні. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Заочне рішення Південноукраїнського міського суду від 23 травня 2025 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.В. Крамаренко Т.В. Серебрякова Повне судове рішення складено 25 липня 2025 року.