Постанова 4805 № 284/982/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №284/982/20 Головуючий у 1-й інст. Піщуліна І. С. Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі цивільну справу №284/982/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Народицького районного суду Житомирської області від 14 січня 2021 року, яке ухвалене під головуванням судді Піщуліної І.С. у смт Народичі, в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило станом на 20 вересня 2020 року стягнути заборгованість у сумі 66 877,79 грн, яка складається із: простроченого тіла кредиту - 39 836,47 грн; процентів, нарахованих на прострочений кредит, згідно зі ст.625 ЦК України - 14 334,19 грн; пені - 12 707,13 грн. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 підписала заяву від 09 жовтня 2008 року б/н та отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань із повернення отриманого кредиту, утворилася зазначена вище заборгованість. Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 14 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а остання його не повернула, суд першої інстанції не мав підстав відмовляти у стягненні процентів за кредитом. Окрім того, при укладенні договору місячна процентна ставка була визначена на рівні 3%. Відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитом, суд порушив вимоги ст.ст.1046,1048 ЦК України. З урахуванням наявності у справі довідки, підписаної позичальником, зокрема, з розміром процентної ставки, пені та штрафів, правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, не можуть бути застосовані до спірних відносин у цій справі, оскільки така позиція висловлена у конкретній справі за інших фактичних обставин, коли відповідачем заперечувалися умови договору. У цій же справі заперечення відповідача відсутні. Кредитний договір відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, що свідчить про згоду ОСОБА_1 із усіма істотними умовами договору. Заперечень щодо Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться у матеріалах справи, відповідач не надала. Наполягає, що суду надано саме ту редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєдналася відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору. Вважає, що укладення договору з відповідачем у відповідності до ст.634 ЦК України, шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів банку, є доведеним. Суду наданий розрахунок заборгованості та у випадку незгоди з ним суд мав сам визначити суми нарахувань або зобов`язати банк подати більш повний та детальний розрахунок. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з частиною першою ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків при застосуванні конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За таких обставин, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 09 жовтня 2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом підписання останньою заяви (а.с.93). У заяві сторонами досягнуто згоди щодо кредитного ліміту за платіжною карткою кредитка «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» у розмірі 3 000 грн, базової процентної ставки за кредитом у розмірі 3% у місяць на залишок заборгованості, щомісячної комісії 3%. Також прописано те, що ОСОБА_1 ознайомилася та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом відповідач підтвердила факт отримання нею повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку. Одночасно у заяві зазначено, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більше ніж на 120 днів, у зв`язку з чим банк змушений звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн+5% від суми позову. Зазначено й про те, що банк має право у будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт. Апеляційний суд зауважує, що у заяві від 09 жовтня 2008 року, яка підписана відповідачем, жодним чином не врегульоване питання термінів внесення ОСОБА_1 платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, а відтак не визначено строк (термін) виконання зобов`язання та що слід розуміти під простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, яке б дозволяло банку застосовувати норми ст.625 ЦК України та нараховувати проценти на прострочений кредит за цією нормою. У заяві також не прописано жодної пені, підстав та порядку її нарахування, як відповідальності. Банком на підтвердження обґрунтування позову, крім розрахунку заборгованості, надано виписку по рахунку про рух коштів, яка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5. Зазначена виписка є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитних карток зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості. Із довідки банку слідує, що ОСОБА_1 банком були надані наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 із терміном дії до 10/2009, № НОМЕР_2 із терміном дії до 06/2012, № НОМЕР_3 із терміном дії до 03/2016 та № НОМЕР_4 із терміном дії до 02/2018 (а.с.16). Також у матеріалах справи міститься довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , у якій відображено зміну кредитного ліміту в період із 09 жовтня 2008 року по 30 травня 2019 року. Так, станом на 09 жовтня 2008 року кредитний ліміт був установлений у розмірі 3 000 грн, станом на 19 грудня 2009 року 5 000 грн, на 09 червня 2010 року 7 000 грн, на 22 жовтня 2010 року 9 000 грн, на 11 лютого 2011 року 11 000 грн, на 07 квітня 2011 року 14 000 грн, на 06 червня 2011 року 15 000 грн, на 31 січня 2017 року 15 500 грн, на 30 травня 2019 року 0 грн (а.с.17). Надана позивачем ксерокопія Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку підпису відповідача не містять (а.с.20-24). Отже, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Умови і Правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву від 09 жовтня 2008 року, що документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови, зокрема, щодо строків внесення платежів та сплати пені у розмірах та порядку нарахування, як це розуміє позивач, тобто банк. Роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки інформація в ній повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, про що зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року та не спростовано при розгляді цієї справи. Без наданих доказів про конкретно запропоновані відповідачу Умови і правила надання банківських послуг та за відсутності в заяві домовленості сторін про строки внесення платежів та сплату пені, до наданих банком Умов та правил надання банківських послуг неможливо застосувати правила частини першої ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період із часу виникнення спірних правовідносин і до моменту звернення до суду із цим позовом. Згідно з наданим банком розрахунком, за відповідачем рахується заборгованість за договором від 09 жовтня 2008 року станом на 20 вересня 2020 року в сумі: 66 877,79 грн, яка складається із: простроченого тіла кредиту - 39 836,47 грн; процентів, нарахованих на прострочений кредит, згідно зі ст.625 ЦК України - 14 334,19 грн; пені - 12 707,13 грн (а.с.5-15). Матеріали справи не містять та позивачем не доведені підстави вважати, що сторони досягли у письмовому вигляді згоди про наявність у кредитора права на зміну в односторонньому порядку процентної ставки та самостійне списання пені. Поряд із цим, у матеріалах справи відсутні докази погодження із відповідачем у письмовому вигляді підвищення процентної ставки за користування кредитом із 3% до рівня 3,6% і більше у місяць, а також пені, хоча такі платежі проведені банком, що підтверджується випискою про рух коштів та розрахунком заборгованості. Із виписки по рахунку про рух коштів за період із 09 жовтня 2008 року по 27 серпня 2020 року також прослідковується, що відповідач погашала кредит, а банк проводив регулярні списання процентів за підвищеною ставкою та пені, які не узгоджені сторонами (а.с.36-45). Відповідач сплачувала кошти на погашення заборгованості та при правильному їх розподілі заявленої банком заборгованості не існує. Посилання в апеляційній скарзі на те, що з урахуванням наявності у справі довідки, зокрема, про строки та розміри внесення щомісячних платежів, розміри процентних ставок та пені суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог у заявлених банком розмірах, відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки у довідці про умови кредитування з використанням кредитки відсутні дані про особу, яка її підписала, а рішення суду ґрунтуватися на припущеннях не може (а.с.94). Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що за заявою від 09 серпня 2008 року існування заборгованості належними та допустимими доказами не доведено, оскільки беззаперечними доказами не підтверджено, що при укладенні договору із ОСОБА_1 банк погодив із споживачем саме ті умови, які вважає погодженими сам банк. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та з огляду на викладене вище додаткового правового обґрунтування не потребують. Відповідно до положень ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст.259,367-368,374-375,381-382,384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Народицького районного суду Житомирської області від 14 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України. Головуюча Судді: