Постанова 4801 № 148/1044/25

Справа № 148/1044/25 Провадження № 22-ц/801/1420/2025 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2025 рокуСправа № 148/1044/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Панасюка О. С., Матківської М. В., за участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 , про визнання покупцем в договорі купівлі-продажу, визнання права спільної сумісної власності на майно та витребування майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області про забезпечення позову, постановлену у цій справі 30 квітня 2025 року у м. Тульчин суддею цього суду Дамчуком О.О., дата складення повного тексту ухвали суду не відома, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 , про визнання покупцем у договорі купівлі-продажу, визнання права спільної сумісної власності на майно та витребування майна, в якому просила суд: 1) визнати її дійсним покупцем за Договором купівлі-продажу земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 19.03.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області Мовчан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 108; 2) визнати за нею право спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу з ОСОБА_5 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 0524382900:07:002:0553, площею 0,0998 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) витребувати в ОСОБА_3 на її користь спірне майно. Також 28.04.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову у даній цивільній справі, у якій просила забезпечити позов шляхом: - накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 0524382900:07:002:0553, площею 0,0998 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; - накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Подану заяву мотивувала тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або неможливості виконання рішення суду в майбутньому. 30.04.2025 року ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області у цій справі, за заявою ОСОБА_1 , вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на домоволодіння та земельну ділянку з кадастровим номером 0524382900:07:002:0553, площею 0,0998 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням суду чинності у даній справі. Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що застосований оскаржуваною ухвалою захід забезпечення позову фактично забороняє ОСОБА_3 як власнику майна розпоряджатися своєю власністю, що, на переконання скаржника, є прямим втручанням суду у права власника майна. Скаржник вважає, що застосовані судом заходи забезпечення позову не можна назвати співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки відсутній висновок про наявність спору між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 , на майно якої накладено арешт, а також такі заходи забезпечення позову не є такими, невжиття яких може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому. На адресу апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції, як законну та обґрунтовану, без змін. В заперечення проти апеляційної скарги зазначає, що застосовані судом заходи забезпечення позову не позбавляють ОСОБА_3 права власності на спірне майно, а лише тимчасово обмежують її в можливості розпорядитися таким майном. Також 08.07.2025 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення. Відповідно до ч. 5 ст. 174 ЦПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне. Враховуючи, що ОСОБА_3 не просила дозволу подати пояснення, а суд не визнавав їх подання необхідним, тому ці пояснення апеляційний суд залишає без розгляду. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у його постановах від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц, від 12 червня 2023 року у справі № 307/3697/20, від 24 травня 2023 року у справі № 372/3260/20. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що предметом позову у даній справі є визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524382900:07:002:0553, площею 0,0998 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на цій же ділянці. Вищеперераховане майно зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 , що підтверджується витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 17-18). Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення у справі, та дійшов висновку, що необхідно забезпечити позов шляхом накладення арешту на вищевказані земельну ділянку та житловий будинок. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1). Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін і інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову, повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Згідно роз`яснень у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог (постанова Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі № 686/1849/23). Встановивши, що між сторонами у справі дійсно існує спір щодо спірного майна, а невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку та житловий будинок. Водночас, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та полягають у фактичній незгоді з ухваленим процесуальним рішенням. Апеляційний суд вважає, що обраний судом спосіб забезпечення позову є співмірним, оскільки забезпечення позову шляхом арешту спірної земельної ділянки та житлового будинку, що в результаті позбавить можливості вчиняти дії щодо їх відчуження, ніяким чином не впливає на право користування ними відповідачем ОСОБА_3 , а отже її права у цьому випадку не порушені. При цьому, судом першої інстанції враховано розумність та співмірність обмеження права власності, наслідки арешту майна, правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри в порушеннях та діях, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питанням про скасування заходів забезпечення позову. Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними вище обставинами та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області про забезпечення позову від 30 квітня 2025 року без змін. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним. Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: О. С. Панасюк М. В. Матківська