Постанова Київський апеляційний суд № 752/8937/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2025 року м. Київ Справа № 757/45015/20-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/8892/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Цюрпіти Д.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва, постановлену під головуванням судді Слободянюк А.В. 30 квітня 2024 року у м. Києві, за заявою заступника керівника Київської міської прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна про усунення перешкод у користуванні та розпорядженням земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів, В С Т А Н О В И В Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року заяву заступника керівника Київської міської прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову - задоволено. Накладено арешт на об`єкт нерухомого - майна земельну ділянку площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585088880000). Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585088880000). Заборонено ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам, в тому числі за його дорученням, здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030, що можуть призвести до погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельної ділянки. Заборонено державним кадастровим реєстраторам Держгеокадастру та державним кадастровим реєстраторам його територіальних органів здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030, у тому числі, внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчинення дій щодо її поділу, об`єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об`єкта цивільних прав. Ухвала мотивована тим, що існує достатньо обґрунтоване припущення, що власник спірного майна може розпорядитися ним, зокрема відчужити земельну ділянку іншим особам, що у подальшому може утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Не погодився з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 , його представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необгрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2009 року №838/2907 на підставі погодженого проекту землеустрою була визначена категорія земельної ділянки площею 0,1 га на АДРЕСА_1 , як землі житлової та громадської забудови. Таким чином земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 ще у листопаді 2009 року була віднесена до категорії житлової та громадської забудови. Представник зазначає, що доводи прокуратури про незаконність передачі у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не обґрунтовані жодним доказом. Факти відчуження земельної ділянки 14 років тому або реєстрації ОСОБА_1 , як власником, своїх речових прав у державному реєстрі аж ніяк не свідчать про обґрунтованість тверджень заступника керівника Київської міської прокуратури про необхідність застосування у справі заходів забезпечення позову. Зазначає, що ОСОБА_1 , набувши земельну ділянку у 2010 році, весь цей час відкрито володів нею, жодних дій по відчуженню земельної ділянки не вчиняв і не збирається вчиняти, доказів зворотного позивачем не надано. Представник також вказує на те, що прокуратурою не надано жодних доказів, як належності земельної ділянки до земель природно-заповідного та водного фондів так і щодо реальної загрози відчуження ОСОБА_1 ділянки у зв`язку із подачею позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення ОСОБА_1 від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради вказує на те, що у випадку відчуження відповідачем спірної земельної ділянки, будь-яка вірогідність реального виконання рішення суду відпадає, оскільки має наслідком ініціювання нових судових спорів з новими набувачами. Вказує, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу. Наголошує, що у цьому спорі, з огляду на характер правовідносин, не вбачається -невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Таким чином, у спірних правовідносинах загальний інтерес у контролі за використанням земель природно-заповідного та водного фондів за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес відповідача у збереженні земельної ділянки у його власності. На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року залишити без змін. Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року залишено без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про забезпечення позову у зазначений позивачем спосіб. Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права. В судовому засіданні, при новому перегляді справи, прокурор Биховцова О.А. заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Інші особи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів керуючись положеннями ч.2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого. Перевіряючи обставини справи, судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини. У квітні 2024 року заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник О.І., про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів. Разом із позовною заявою заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585088880000); заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585088880000); заборонити ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам, в тому числі за його дорученням, здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030, що можуть призвести до погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельної ділянки; заборонити державним кадастровим реєстраторам Держгеокадастру та державним кадастровим реєстраторам його територіальних органів здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030, у тому числі, внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчинення дій щодо її поділу, об`єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об`єкта цивільних прав. Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, прокурор посилався на те, що предметом спору є усунення перешкод власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030, яка входить у межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та розташована в межах прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро. Вказував, що спірна ділянка незаконно перейшла у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 838/2907, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, та на підставі якого видано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку від 27 квітня 2010 року серії ЯЖ № 406746. У подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2010 року № 668 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_1 . З огляду на те що право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 , на державному акті про право власності проставлено відмітку про перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Вказану земельну ділянку площею 0,0952 га Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 27 квітня 2010 року зареєструвало в державному земельному кадастрі з присвоєнням їй кадастрового номера 8000000000:90:402:0030, з цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва; категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2022 року з індексним номером 63530793 здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0030, за ОСОБА_1 . Вказував, що зазначені обставини підтверджують ризик подальшого відчуження земельної ділянки і засвідчують обґрунтованість тверджень прокуратури про необхідність застосування у справі заходів забезпечення позову, оскільки їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади м. Києва, які полягають у забезпеченні повернення законному власнику прав на ділянку. Факт державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку з визначенням цільового призначення «для житлової забудови» формально наділяє його передбаченими законодавством правомочностями щодо цієї ділянки, у тому числі правом отримати необхідні дозвільні документи та розпочати там будівництво. Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного та водного фондів, права її законного власника - територіальної громади вважатимуться ефективно захищеними лише у разі, якщо ця ділянка повернеться до комунальної власності у первинному вигляді, зберігши свої унікальні природні характеристики. Київська міська прокуратура встановила, що спірна земельна ділянка входить до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро. Оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» свідчить про встановлення особливого режиму охорони, відтворення та використання відповідних територій. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року заяву заступника керівника Київської міської прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову - задоволено. Ухвала мотивована тим, що існує достатньо обґрунтоване припущення, що власник спірного майна може розпорядитися ним, зокрема відчужити земельну ділянку іншим особам, що у подальшому може утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Частиною 1 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною 1 та 2 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст.150 ЦПК України). Так, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц. У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. З наведених обставин справи вбачається, що предметом спору у даній справі є усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030, площею 0,0952 га шляхом скасування рішення приватного нотаріуса, скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку. Усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні об`єктом природно-заповідного та водного фондів шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 площею 0,0952 га на АДРЕСА_1 з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкт нерухомого майна від 10 квітня 2024 року вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:90:402:0030, площею 0,0952 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 671 від 18 серпня 2010 року. Відповідно, в силу об`єктивних обставин, існує ймовірність того, що відповідач, як власник спірного майна може розпорядитися ним, зокрема відчужити земельну ділянку іншим особам, що у подальшому може утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Таким чином, застосування судом першої інстанції такого виду забезпечення позову, як накладення арешту та заборони відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо спірної земельної ділянки, до розгляду справи по суті, є цілком достатнім для забезпечення можливості виконання судового рішення і, в той же час, не створить ризику заподіяння непомірної шкоди. Обрані заявником заходи забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже, існує прямий зв`язок між вказаними заходами забезпечення позову і предметом позову. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання представника відповідача на ненадання позивачем доказів на підтвердження того, що відповідач має намір розпорядитися спірною земельною ділянкою, оскільки відповідно до положень ст. 149 ЦПК України умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Колегія суддів також зазначає, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з пред`явленими позовними вимогами, проте на стадії вирішення питання забезпечення позову, суд не надає оцінку обгрунтованості пред`явленим позовним вимогам, вказане буде здійснено судом з результатами розгляду справи по суті. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлене з додержанням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: С.М. Верланов Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 16 травня 2025 року.