Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/21909/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/21909/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 23 липня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0346719-2410-0625-UA 18040490000014752 від 07.05.2024 року, винесене Головним управлінням ДПС у Житомирській області щодо ОСОБА_1 , яким визначено позивачу податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 5 920 грн. 57 коп. В обґрунтування позову зазначає, що приміщення автогаража площею 530,2 кв.м., щодо володіння яким відповідачем визначено позивачу податкове зобов`язання, не здається позивачем в оренду, лізинг чи позичку, а використовується самим же позивачем для сільськогосподарського виробництва в особі фермерського господарства «Степок Агро», засновником якого є позивач. Ухвалою від 25.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0346719-2410-0625-UA18040490000014752 від 07.05.2024 (а.с. 3), відповідно до якого позивач повинен сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 5920,57 грн за 2023 рік. Майном, яке в даному випадку підлягає оподаткуванню є нежитлове приміщення, загальною площею 530,20 метра квадратних, яке знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с.Миролюбівка, вулиця Культосвітня, будинок 31а. Не погоджуючись з спірним рішенням, позивач оскаржив його до контролюючого органу і за результатами розгляду податкове повідомлення-рішення №0346719-2410-0625-UA 18040490000014752 від 07.05.2024 року залишено без змін (а.с. 26-27). Як зазначає позивач, ця споруда використовуються нею у господарській діяльності, що не було враховано контролюючим органом. Не погодившись з прийнятим контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки ГУ ДПС у Житомирській області, щодо здійснення нарахування податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є обґрунтованими, оскільки позивач не надав жодних достеменних доказів, які б підтверджували факт безпосереднього використання ним вищезазначених об`єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податкового кодексу України (далі - ПК України). Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі. Пунктом 6.3 статті 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України. Згідно з пунктом 7.3 статті 7 ПК України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України). Підпунктами 266.3.1-266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку. Встановлена підпункту «ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Здійснивши аналіз приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України суд приходить до висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку). Законом України від 23 лютого 2024 року №3603-ІХ, абзац «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд НК 018:2023, затвердженого і введеного в дію Наказом Міністерства економіки України від 16 травня 2023 року№3573, клас Нежитлові сільськогосподарські будівлі (1271) включає: будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів. Відтак, перелік будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, визначений наведеною нормою, не є вичерпним та містить лише одне виключення. Водночас, приміщення автогаража, що належить позивачу не підпадає під поняття будівель сільськогосподарського призначення. Щодо акту обстеження будівлі, складеного представниками Станищівської сільської ради від 29.10.2024 № 53 (а.с. 16) в якому зазначено, що нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с.Миролюбівка, вулиця Культосвітня, будинок 31а використовується фермерським господарством "Степок Агро" для зберігання сільськогосподарської техніки, допоміжних матеріалів та зібраного врожаю, то суд зазначає, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Доказів, що позивачем використовується земельна ділянка за видом цільового призначення "для сільськогосподарського виробництва". Поряд із тим, суд зауважує, що, як звертаючись із позовом, так і в ході розгляду справи, позивачем не надано будь-яких доказів того, що описані вище будівлі та приміщення, які за своїм прямим призначенням призначені для використання в сільськогосподарській діяльності, використовувались (прямо чи побічно) у виробництві сільськогосподарської продукції, як про це стверджує позивач. Окрім того, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав про те, що він є засновником та власником ФГ «Степок Агро», яке вирощує сільськогосподарську продукцію. Тобто, позивач фактично переконує, що здійснює сільськогосподарську діяльність через утворену ним юридичну особу, яка, своєю чергою, використовує спірний об`єкт нерухомості у межах провадження сільськогосподарської діяльності. Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» №2238-III від 18 січня 2001 року, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Отже, сам факт створення позивачем юридичної особи, яка використовує спірний об`єкт нерухомості у межах провадження сільськогосподарської діяльності, за діючого правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Разом із тим, позивач, наполягаючи на наявності у нього пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не надав жодних достеменних доказів, які б підтверджували факт безпосереднього використання ним вищезазначених об`єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності. Таким чином, за наявного обсягу доказової бази, відсутні підстави стверджувати про те, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належне йому на праві власності нежитлове приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Суд зауважує, що сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника. Будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником матеріали справи не містять і судом не встановлено. Варто додати, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників). Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 380/18104/21. Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 квітня 2021 року у справі №2340/4117/18, на які посилається позивач, не можуть бути застосовані до справи, яка розглядається, з огляду на відмінність фактичних обставин. Так, у справі №2340/4117/18 суди установили, що рішенням суду за позивачем визнано право власності на спірний комплекс будівель та споруд, які, відповідно статуту фермерського господарства, віднесені до складу майнового комплексу, їх внесено до складеного капіталу та передано позивачем до складу статутного фонду фермерського господарства. У справі ж, яка розглядається, спірні будівлі перебувають на праві власності у позивача та не передані до статутного фонду фермерського господарства, до того ж не надано жодних доказів їх використання у сільськогосподарській діяльності юридичної особи. З таких же ж підстав не підлягають до застосування висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 09 травня 2023 року у справі №380/10802/22 та від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19. Окрім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів" від 19.12.2011 №1588 (із змінами та доповненнями) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 № 1562/20300, пунктом 8.4 розділу VIII визначено, що фізична особа-підприємець повинна подати повідомлення про об`єкти оподаткування обо об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП протягом 10 робочих днів після реєстрації, до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків. Згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України повідомлення за формою № 20-ОПП "Відомості про об`єкти оподаткування", швейний цех за адресою: м.Житомир, вул.В.Бердичівська, 112, орендується на праві короткострокового користування, оренди або найму. Інформація щодо автогаража та під`їздної площадки загальною площею 530,2 кв.м., за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с.Миролюбівка, вулиця Культосвітня, будинок 31-а, яке використовується в господарській діяльності у повідомленні за формою № 20-ОПП "Відомості про об`єкти оподаткування" - відсутня. Позивач перебуває на податковому обліку. як фізична особа-підприємець платник єдиного податку 3 групи. Згідно поданих декларацій платника єдиного податку дохід отриманий від ведення сільськогосподарської діяльності - відсутній. Колегія суддів з урахуванням вищевикладеного зазначає, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, а тому висновки ГУ ДПС у Житомирській області, щодо здійснення нарахування податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є обґрунтованими. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність заявлених позовних вимог та відмові у задоволенні позову. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.