Постанова Тернопільський апеляційний суд № 604/270/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 604/270/25Головуючий у 1-й інстанції Сіянко В.М Провадження № 22-ц/817/741/25 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючого - Храпак Н.М. Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін,, цивільну справу № 604/270/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», інтереси якого представляє Павленко Дмитро Олександрович, на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2025 року, ухваленого суддею Сіянком В.М., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: у березні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 08.05.2024-100002502 від 09.05.2024. В обґрунтування позову зазначає, що 09.05.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір №08.05.2024-100002502, відповідно до умов договору відповідач отримав кредит в розмірі 15 000,00 грн, строк кредитування 98 днів, фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за один день користування кредитом застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Комісія пов`язана з наданням кредиту 10% від суми кредиту та дорівнює 1500 грн. Неустойка 150 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит в розмірі 15000,00 грн. В порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на дату подання позову становить 46050 грн, з яких 15000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 22050 грн - заборгованість за нарахованими процентами; комісія 1500 грн, неустойка 7500 грн. На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 08.05.2024-100002502 від 09.05.2024 в розмірі 46 050,00 грн, а також судові витрати. Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05.05.2025 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», інтереси якого представляє Павленко Дмитро Олександрович, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2025 року у справі №604/270/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник заявника зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 09.05.2024; подання відповідачем заявки № 08.05.2024-100002502 від 09.05.2024; надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №08.05.2024-100002502 (кредитної лінії) від 08.05.2024. Таким чином, було укладено кредитний договір №08.05.2024-100002502 від 09.05.2024 у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Стороною відповідача документи, що складають кредитний договір підписувались за допомогою одноразових ідентифікаторів: «НОМЕР_11» - для паспорту споживчого кредиту, «НОМЕР_10» - для пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 09.05.2024, заявки № 08.05.2024-100002502 від 09.05.2024 та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №08.05.2024-100002502 (кредитної лінії) від 09.05.2024, які надсилались у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий - НОМЕР_5. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору) та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Крім того, вказують, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією АТ КБ «Приватбанк» №2459750724 від 09.05.2024, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Також, до суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору №08.05.2024-100002502, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору №08.05.2024-100002502), підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме: НОМЕР_4. Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Окрім того, сторона позивача наголошує, що відповідач не надав до суду першої інстанції виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку НОМЕР_6, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень Щодо вимоги про стягнення із відповідача комісії, то вказують, що п. 8 заявки кредитного договору №08.05.2024-100002502 (кредитної лінії) зазначено: "Комісія, пов`язана з наданням кредиту 10% від суми кредиту та дорівнює 1500 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту". Вказують, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, зазначений позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати, а тому за відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Вказують, що кредитним договором № 08.05.2024-100002502, укладеним 09.05.2024 між ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 встановлено, що неустойка у розмірі 150,00 грн, нараховується за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Так, пункт 6.1. Закону України «Про споживче кредитування» передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем. Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22.11.2023 року №3498-IX, яким було внесено зміни, зокрема, до Закону України "Про споживче кредитування" в частині виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», даний пункт виключено. Таким чином, на підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір відповідачем був укладений 09.05.2024, тобто після набуття чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як Закон України "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Відповідно до умов кредитного договору відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто у кредит були отримані гроші для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми Закону України "Про споживче кредитування". Зважаючи на викладене, вказують, що неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов`язання є правомірною та підлягає стягненню. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на таке. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належні докази, які підтверджують надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, наявність заборгованості та її розмір, а тому позов не підлягає задоволенню. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повному обсязі погодитися не може, з огляду на таке. За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі. Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що 09 травня 2024 року, між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_2 , укладено кредитний договір (оферти) (кредитної лінії) № 08.05.2024-100002502, шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписанням відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду) НОМЕР_7, отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону НОМЕР_1 , вказаний при його ідентифікації на сайті (а.с.9-11 зворіт). У пункті 2.1 розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферти) (кредитної лінії) вказано, що електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію". Відповідно до п.2.2 розділу 2 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на веб-сайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на веб-сайті кредитодавця; заявка сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. За цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти (п.3.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти)). За змістом пункту 3.2 розділу 3 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах, які встановлюються у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти (п.3.3 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти)). Відповідно до п.4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківських рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_8. Згідно із п.4.3 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферт) днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора, а днем погашення кредиту - день зарахування коштів на поточний рахунок кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитора. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитора, позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку, на який надано кредит. Пунктом 4.4 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання Кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором. Відповідно до п. 6.1. Договору позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісії - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій. Як вбачається з матеріалів справи, 09 травня 2024 року за допомогою одноразового ідентифікатора НОМЕР_7, ОСОБА_1 підписав заявку до кредитного договору № 08.05.2024-100002502, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 08 травня 2024 року за посиланням https:/sgroshi.com.ua/ua/informaciya-o-kompanii згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». За змістом даної заявки реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами: НОМЕР_8. Відповідно до умов заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору № 08.05.2024-100002502 позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання кредиту 09.05.2024, сума кредиту 15 000 грн, строк, на який надається кредит - 98 днів з дати його надання, дата повернення кредиту - 14.08.2024, фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, комісія, пов`язана з наданням кредиту 10% від суми кредиту та дорівнює 1500 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 31065,05 %, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 32 399,6 грн, загальні витрати за споживчим кредитом 17 399,6 грн, неустойка в розмірі 150 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежено від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Такі ж положення щодо істотних умов договору містяться в Паспорті споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)), який підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, номер пароля НОМЕР_9, яким підтвердив, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування, реальної річної процентної ставки та орієнтовною загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту. Указане свідчить, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного Договору. Також згідно з п. 18 Заявки, позичальник підтверджує, що йому надано та він отримав інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», примірник цього договору. Згідно з відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт)(кредитної лінії) від 09.05.2024 відповідач підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору (кредитної лінії) № 08.05.2024-100002502 від 09.05.2024, з яким він попередньо уважно ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті. У відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) ОСОБА_1 вказав пріоритетним каналом повідомлень: смс інформування на фінансовий номер НОМЕР_5 та підтвердив, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення): НОМЕР_7. Згідно з п. 6.7.1 Договору, позичальник підтверджує, що він уклав цей договір, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, та має здатність виконувати його умови. Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 08.05.2024-100002502 від 09.05.2024, заборгованість позичальника ОСОБА_1 складає: 15000,00 грн - основний борг; 22050,00 грн - проценти, 1 500 грн - комісія, 7500 грн - неустойка. Разом 46 050, 00 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 09.05.2024 по 14.08.2024 (а.с.7 зворіт). Таким чином, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами доведено, що ОСОБА_1 09.05.2024 уклав кредитний договір № 08.05.2024-100002502 з ТОВ «Споживчий центр» в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором НОМЕР_7, заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), за умовами якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 15 000,00 грн на споживчі потреби, строком на 98 днів (з 09.05.2024 по 14.08.2024) із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами за денною процентною ставкою у розмірі 1,5%, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Крім того, в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)), підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором НОМЕР_9, який містить аналогічні умови щодо суми кредиту, строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, розмір і тип процентної ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту. Отже, у відповідності до вимог ч.6 та 8 ст.11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми кредиту, строку договору, сплати відсотків за користування кредитом, розмір і тип процентної ставки та уклали в належній формі кредитний договір. Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність належних доказів отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 15 000 грн за кредитним договором (кредитної лінії) №08.05.2024-100002502 від 09.05.2024. Однак, із матеріалів справи встановлено, що пунктом 4.1 договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково банківських рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_8, зазначений відповідачем у кредитному договорі. Також, заявка споживача ОСОБА_1 від 09 травня 2024 року, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами НОМЕР_8. Крім того, згідно з п. 11.4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить виключно йому на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодно використовується виключно позичальником. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання своїх зобов`язань за кредитним договором позивач надав квитанцію про перерахування відповідачу коштів за кредитним договором № 08.05.2024-100002502 в сумі 15 000 грн, за допомогою системи LIQPAY, ID платіж 2459750724, дата 09.05.2024, з призначенням платежу-видача за договором кредиту № 08.05.2024-100002502 на картку/рахунок НОМЕР_2 (а.с.12 зворіт). Отже, ТОВ «Споживчий центр» виконало взяті на себе зобов`язання у повному обсязі за кредитним договором №08.05.2024-100002502 від 09.05.2024, зокрема, відповідачу було надано кредитні кошти на умовах, передбачених договором. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок. Окрім цього, ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, та, відповідно, не може надати первинні банківські документи, тому надані суду позивачем довідка- розрахунок заборгованості, квитанція АТ КБ «Приватбанк» від 09.05.2024 про перерахування коштів за кредитним договором № 08.05.2024-100002502, колегія суддів вважає належними та допустимими доказами заборгованості у справі. Тому у колегії суддів відсутні підстави для сумніву, що ОСОБА_1 не було перераховано визначену умовами договору позику, що підтверджується вищенаведеними доказами та не спростовано відповідачем, який будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору не заявляв. Також, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов кредитного договору № 08.05.2024-100002502 від 09.05.2024 сторонами погоджено строк кредитування терміном 98 днів, з 09 травня 2024 року по 14 серпня 2024 року та фіксовану процентну ставку у розмірі 1,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що саме за наведеною відсотковою ставкою розраховано заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Споживчий центр» за відсотками за період з 09.05.2024 по 14.08.2024, зокрема, за відсотковою ставкою 1,5%, що враховуючи розмір отриманого кредиту становить 225 грн (15 000 *1,5 % = 225 грн) за один день користування кредитом. Таким чином, розмір нарахованих процентів за вказаним кредитним договором за період з 09.05.2024 по 14.08.2024 року становить 22 050 грн (98 днів * 225 грн = 22 050 грн), що повністю узгоджується із розрахунком заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору, а тому наданий суду позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості у справі. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано. З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами. Оскільки матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «Споживчий центр» отриманої у позику за вказаним договором суми позики у розмірі 15000 грн., а відтак, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000 грн та відсотками в розмірі 22 050 грн за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, просив стягнути й прострочену заборгованість за комісією в сумі 1500 грн. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Окрім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.11.2023 по справі №204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Так, у кредитному договорі № 08.05.2024-100002502 від 09 травня 2024 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» містяться умови про комісію за надання кредиту в розмірі 1500 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту. Із довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором 08.05.2024-100002502 від 09 травня 2024 року вбачається, що відповідачу нарахована комісія в розмірі 1500 грн (а.с.7 зворіт). Проте колегія суддів звертає увагу, що в кредитному договорі, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), в тому числі пункт 8 заявки споживача ОСОБА_1 від 09 травня 2024 року не містять зазначення конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням кредиту і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, пов`язана з наданням кредиту, а тому доводи заявника, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, зазначений позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу не заслуговують на увагу, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не надало доказів наявності, переліку такої послуги і погодження її зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. В зв`язку з чим положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 січня 2024 року в справі 727/5461/23, від 09 жовтня 2024 року в справі 582/202/22. В зв`язку з цим підстав стягувати нараховану позивачем у даній справі заборгованість по комісії в сумі 1500 грн не має, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наведеним судом обставинами та дослідженими доказами, яким апеляційний суд надав відповідну правову оцінку. Також, як вбачається із матеріалів справи, подаючи позов ТОВ «Споживчий центр» просило стягнути з відповідача неустойку в розмірі 7500 грн. 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України № 133/2022від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07 листопада 2022 року, № 58/2023 від 06 лютого 2023 року, № 254/2023 від 01.05.2023 року і діє по цей час. Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України(частина 2 статті 4 ЦК України). Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)). Також, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12.02.2025 № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), згідно яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046,1049,1050,1054 ЦК України, колегія суддів доходить до висновку про те, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 , неустойки в розмірі 7 500 грн, нарахованої внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають. Відтак, доводи апеляційної скарги позивача про те, що до відносин за договорами про надання споживчого кредиту мають застосовуватися спеціальні норми, визначені Законом України «Про споживче кредитування», та з урахуванням внесених змін, зокрема, до Закону України "Про споживче кредитування" в частині виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» щодо нарахування штрафних санкцій, позивач має право на стягнення неустойки за кредитним договором №08.05.2024-100002502 від 09 травня 2024 року відхиляються апеляційним судом, як безпідставні. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», інтереси якого представляє Павленко Дмитро Олександрович, слід задовольнити частково, рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місце знаходження: вул.Саксаганського, 133-А, м.Київ, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитом в сумі 15 000,00 грн та нарахованими відсотками в сумі 22 050,00 грн за кредитним договором № 08.05.2024-100002502 від 09 травня 2024 року. В іншій частині позовних вимог відмовити. Щодо судових витрат. За приписами ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Відповідно до ч.1 та ч.13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 37 050 грн, що становить 80,46 відсотка від ціни позову (46 050 грн). Судовий збір за подачу позову було сплачено позивачем 2422,40 грн, а за подачу апеляційної скарги - 3 633,60 грн, тому з ОСОБА_1 в користь позивача за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій підлягає стягненню судовий збір в сумі 4872,65 грн, виходячи з розрахунку: (2422,40 х 80,46% = 1949,06 грн) + (3633,60 х 80,46 % = 2923,59 грн) = 4872,65 грн. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», інтереси якого представляє Павленко Дмитро Олександрович, задовольнити частково. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місце знаходження: вул.Саксаганського, 133-А, м.Київ, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитом в сумі 15 000,00 грн та нарахованими відсотками в сумі 22 050,00 грн за кредитним договором №08.05.2024-100002502 від 09 травня 2024 року та сплаченого позивачем судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 4872,65 гривень. В іншій частині вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча Н. М. Храпак Судді: Б.О. Гірський О.З. Костів