Постанова Київський апеляційний суд № 363/1730/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2025 року м. Київ Справа № 363/1730/25 Провадження: № 22-ц/824/11416/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 06 травня 2025 року, постановлену під головуванням судді Чіркова Г. Є., у справі за позовом першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах Пірнівської сільської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування рішень про їх державну реєстрацію, у с т а н о в и в: У квітні 2025 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду із вказаним позовом. Разом з позовом прокурор подав заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що рішенням Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області №261-24-VI від 10 липня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886400:36:118:0208 та 3221886400:36:118:0212, площею по 0,12 га кожна. В подальшому, на підставі ряду договорів купівлі-продажу земельної ділянки право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886400:36:118:0208 та 3221886400:36:118:0212 в кінцевому рахунку набув ОСОБА_4 , який згодом об`єднав належні йому земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами, внаслідок чого утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3221886400:36:118:6155 площею 0,24 га, яку ОСОБА_1 в подальшому поділив на три земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886400:36:118:6156, 3221886400:36:118:6157 та 3221886400:36:118:6158 площею 0,08 га кожна. Отже, власником вищевказаних земельних ділянок, переданих у приватну власність рішенням Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області №261-24-VI від 10 липня 2013 року на теперішній час є ОСОБА_1 . Відведення у приватну власність вказаних земельних ділянок здійснено з порушенням вимог ст.ст. 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 ЗК України та ст. ст. 1, 4, 88-90 ВК України. У зв`язку з цим, в позові порушено питання про усунення перешкод у здійсненні Пірнівською сільською радою права користування та розпорядження спірними земельними ділянками водного фонду шляхом їх повернення від відповідача Пірнівській сільській раді, скасування відповідних рішення про державну реєстрацію з одночасним припиненням права власності відповідача. На підставі викладеного, прокурорпросив суд накласти арешт та заборонити вчиняти дії щодо реєстрації та перереєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886400:36:118:6156 та 3221886400:36:1186157 , що належать ОСОБА_5 а також заборонити проведення будь-яких робіт на вказаних земельних ділянках. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 квітня 2025 року у задоволенні заяви першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах Пірнівської сільської ради про забезпечення позову відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, перший заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ухвалу суду просив скасувати та постановити нову про задоволення заяви. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем у справі, оскільки, за наведених прокурором в позові обставин, в силу зовнішніх, об`єктивних і видимих характерних ознак для земель водного фонду, знаходження спірних земельних ділянок у безпосередній близькості з річкою Десна, добросовісність відповідача виключається. Вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не надана оцінка доводам прокурора про необхідність забезпечення позову та наявності для цього підстав. Ухвалами Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник Київської обласної прокуратури в інтересах Пірнівської сільської ради прокурор Карнов А. О. підтримав апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав. Адвокат Сідашов О. В. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими, зазначаючи, що прокурором не доведено обставин, на які він посилається, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують намір відповідача відчужити спірні земельні ділянки. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вислухваши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга керівника Київської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області №261-24-VI від 10 липня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886400:36:118:0208 та 3221886400:36:118:0212, площею по 0,12 га кожна. В подальшому, на підставі ряду договорів купівлі-продажу земельної ділянки право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886400:36:118:0208 та 3221886400:36:118:0212 в кінцевому рахунку набув ОСОБА_4 , який згодом об`єднав належні йому земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами, внаслідок чого утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3221886400:36:118:6155 площею 0,24 га, яку ОСОБА_1 в подальшому поділив на три земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886400:36:118:6156, 3221886400:36:118:6157 та 3221886400:36:118:6158 площею 0,08 га кожна. Отже, власником вищевказаних земельних ділянок, переданих у приватну власність рішенням Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області №261-24-VI від 10 липня 2013 року на теперішній час є ОСОБА_1 . Відмовляючи в застосуванні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що з 9 квітня 2025 року набрав чинності Закон №4292-ІХ, який передбачає посилений захист добросовісних набувачів, а саме: держава або громада не можуть витребувати нерухомість, якщо з моменту її передачі у приватну власність минуло понад 10 років, зокрема, й у випадках, коли передача відбулась без обов`язкової держреєстрації. Крім того, позивач повинен попередньо внести вартість майна на депозит суду. У даній справі позивач не врахував ці нововведення, не надав доказів утворення спірних ділянок шляхом поділу чи об`єднання, а сама позовна заява була залишена без руху 07 квітня 2025 року через істотні недоліки (не зазначено ціну позову та характер вимог). За відсутності належного обґрунтування суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову. Перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (п.3 ч.1 ст.151 ЦПК України). Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. У ч.1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Як зазначено вище, власником вищевказаних земельних ділянок, переданих у приватну власність рішенням Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області №261-24-VI від 10 липня 2013 року на теперішній час є ОСОБА_1 . При цьому, прокурор посилається на наявність ризику відчуження спірних земельних ділянок. Водночас, як уже зазначалося колегією суддів вище, ці ділянки перебувають у приватній власності з 2013 року, а згідно з даними з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (які є відкритими та доступними для суду), право власності на них зареєстроване за ОСОБА_1 ще у 2021 році, задовго до подання прокуратурою позову у цій справі. При цьому, в матеріалах справи, станом на момент розгляду заяви про забезпечення позову, відсутні будь-які докази, які б свідчили про наміри ОСОБА_1 здійснити відчуження спірних ділянок, як і немає про це відповідних записів у реєстрі прав власності. Отже, з огляду на викладені обставини, звернення прокурора з відповідною заявою на даній стадії розгляду справи є передчасним. Водночас, суд першої інстанції, посилаючись на набрання чинності з 9 квітня 2025 року Законом України №4292-ІХ, дійшов висновку про добросовісність набуття відповідачем спірного майна. Проте, такий підхід є передчасним та виходить за межі предмету розгляду заяви про забезпечення позову. Як уже зазначалося, на цій стадії провадження суд не мав повноважень оцінювати по суті доводи сторін, зокрема, щодо правомірності чи добросовісності набуття спірного майна, оскільки це є предметом вирішення виключно під час розгляду справи по суті, з урахуванням усіх доказів, пояснень та правової позиції сторін. Більше того, сам Закон №4292-ІХ, хоча й запроваджує особливий порядок захисту прав добросовісних набувачів, вимагає належної правової оцінки відповідності дій сторін критеріям добросовісності, що потребує встановлення конкретних обставин, дослідження джерел походження майна, наявності ознак водного фонду, а також того, чи міг відповідач об`єктивно знати або не знати про можливе порушення публічних інтересів. Встановлення таких обставин є неможливим без повного та всебічного розгляду справи. За таких обставин, висновки суду щодо добросовісності відповідача на цій стадії є передчасними, такими, що ґрунтуються на неповній оцінці матеріалів справи, і не відповідають завданням та суті інституту забезпечення позову. Замість цього, суд першої інстанції мав оцінювати виключно наявність чи відсутність ризиків утруднення виконання майбутнього рішення, а в разі відсутності належного обґрунтування з боку прокурора відмовити в задоволенні заяви саме з підстав недоведеності необхідності забезпечення позову, а не на основі попередньої оцінки добросовісності відповідача. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо добросовісності ОСОБА_1 як набувача спірних земельних ділянок, оскільки, на його думку, за наведених у позові обставин, зокрема, у зв`язку з розташуванням земель у безпосередній близькості до річки Десна та наявності характерних ознак земель водного фонду, добросовісність відповідача виключається, як і позиція прокурора в цілому, фактично зводяться до передчасної оцінки обставин, що є предметом дослідження під час розгляду справи по суті. Адже, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову суд не встановлює належність земель до певної категорії (у тому числі до земель водного фонду), а також, не вирішує питання про добросовісність чи недобросовісність набуття права власності на спірне майно. Встановлення таких обставин вимагає дослідження доказів, проведення необхідної експертизи, можливе залучення фахівців, тощо, тобто, дії, якіможливі лише в межах розгляду справи по суті. За встановлених вище обставин, апеляційна скарга прокурора по своїй суті виходить за межі розгляду питання забезпечення позову, оскільки замість доведення наявності ризиків утруднення виконання рішення зосереджується на попередній оцінці змісту спору. Це свідчить лише про те, що прокурор не обґрунтував необхідності забезпечення позову відповідно до вимог ст. 151 ЦПК України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Суд першої інстанції помилково застосував положення Закону України №4292-ІХ як підставу для відмови у вжитті заходів забезпечення позову, фактично увійшовши в оцінку обставин справи по суті, що є неприпустимим на відповідній процесуальній стадії. При цьому суд не врахував, що прокурором не доведено наявності реальних ризиків відчуження спірних земельних ділянок або вчинення інших дій, які могли б утруднити чи унеможливити виконання можливого рішення суду. Відсутність належного обґрунтування необхідності забезпечення позову свідчить про безпідставність поданої заяви. З урахуванням наведеного, ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 06 травня 2025 року підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 06 травня 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 17 липня 2025 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура