Постанова 4821 № 710/1667/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2025 року м. Черкаси Справа № 710/1667/24 Провадження № 22-ц/821/992/25 Категорія: 301030500 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Новікова О.М., Фетісової Т.Л. за участю секретаря: Глущенко І.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 26 березня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Побережної Н.П. в приміщенні Шполянського районного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні транспортним засобом, - в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 15 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні транспортним засобом. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про реєстрацію транспортного засобу (надалі Свідоцтво) є власником транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT 1997 року випуску синього кольору, VIN - НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1595 см. Перебуваючи з відповідачкою у родинних стосунках, ОСОБА_1 у зв`язку з виїздом до Німеччини у травні 2023 року залишила автомобіль у ОСОБА_2 на зберігання, передавши також останній і Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 . В подальшому, ОСОБА_2 звернулася до позивачки з проханням користуватися автомобілем з правом подальшого його викупу за договором купівлі-продажу, на що позивач погодилася. Втім, починаючи з квітня 2024 року позивачу через застосунок «Дія» почали надходити повідомлення про застосування штрафів за порушення ПДР під час керування автомобілем, а відповідач на протязі року так і не запропонувала їй надати грошову суму погодженої вартості автомобіля, тому позивач, починаючи з квітня 2024 року, вимагає повернути їй автомобіль. Відповідачка ОСОБА_2 , в свою чергу, відмовляється віддавати позивачу автомобіль, вимагаючи з позивачки 2000 (дві тисячі доларів США) за нього. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 вимушена звертатись до суду з вказаним позовом, в якому просить зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернути ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , транспортний засіб марки VOLKSWAGEN модель РАSSAT, 1997 року випуску, синього кольору, об`єм двигуна 1595 куб.см, VIN - НОМЕР_2 тa свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 26 березня 2025 року в задоволенні позову - відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 на підставі усного договору купівлі-продажу належного їй транспортного засобу добровільно передала автомобіль відповідачу, а також з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд вважав, що спірний автомобіль вибув із володіння позивача з її волі, а тому він не підлягає витребуванню у добросовісного набувача, оскільки у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України. Також суд вважав, що позивач не позбавлений можливості захистити своє право шляхом звернення з позовом до суду про відшкодування збитків до особи, якій вона передала річ у користування і володіння. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 18 квітня 2025 року, ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування їх судом першої інстанції, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 26 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що оскільки позивачка є власником транспортного засобу, яка позбавлена правомочності користування своїм майном, тому позивач звернулась до суду з негаторним позовом. Проте, суд першої інстанції помилково вважав позовні вимоги віндикаційними, що стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Також скаржниця стверджує, що судом безпідставно визнано доведеною обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усного договору купівлі-продажу транспортного засобу, оскільки в заявах по суті справи було зазначено лише про наміри сторін з укладення такого договору, проте сторони не дійшли згоди щодо вартості даного транспортного засобу, а тому відсутні підстави вважати укладеним договір купівлі-продажу в усній формі. Крім того, особа, яка подала апеляційну скаргу, вважає, що нею вказано належного відповідача по справі, так як саме ОСОБА_2 було передано транспортний засіб на зберігання. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 09 травня 2025 року, ОСОБА_2 , вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 26 березня 2025 року залишити без змін, вважаючи його законним, обгрунтованим, таким, що відповідає зібраним доказам, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 на підставі усного договору купівлі-продажу належного їй транспортного засобу добровільного передала відповідачу автомобіль, а також з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, то спірний автомобіль вибув із володіння позивача з її волі, а тому він не підлягає витребуванню у добросовісного набувача, оскільки у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України. Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва серії НОМЕР_1 про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 є власником транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT 1997 року випуску синього кольору, VIN - НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1595 см, що підтверджується також змістом Витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів, сформованого за №31/31/7143/4-2717-2208-2024 від 16.10.2024 (а.с.8-9). За даними повідомлення про застосування штрафів за порушення Правил дорожнього руху під час керування спірним автомобілем було застосовано 04.04.2024 штраф у розмірі 170 грн. на підставі постанови 4АВ05477483 (а.с.10). Листом ВПД №2 Звенигородського районного відділу поліції ГУ НП в Черкаській області №55100-2024 від 31.10.2024 було повідомлено позивача про розгляд її звернення щодо не повернення їй автомобіля ОСОБА_3 та зазначено, що між сторонами існують цивільно-правові відносини (а.с.11). Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що вона передала спірний автомобіль відповідачці на зберігання.В подальшому, ОСОБА_2 звернулася до неї з проханням користуватися автомобілем з правом подальшого його викупу за договором купівлі-продажу, на що позивач погодилася. Проте, відповідач протягом року так і не запропонувала їй надати грошову суму погодженої вартості автомобіля, тому позивач, починаючи з квітня 2024 року, вимагає повернути їй автомобіль. ОСОБА_2 , в свою чергу, відмовляється віддавати позивачу автомобіль, вимагаючи з позивачки 2000 (дві тисячі доларів США) за нього. Відповідачка не заперечує ту обставину, що в даний час автомобіль знаходиться в користуванні її чоловіка і що саме він використовує його у власних потребах, відмовляється повернути автомобіль, оскільки вважає його своєю власністю. Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до сулу за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків., встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до ст.ст.316, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своє волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Вирішуючи питання про правильність обрання позивачкою ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів звертає увагу, що правовою підставою звернення до суду з вказаним позовом позивачка визначила саме ст. 319 ЦК України, яка регламентує усунення перешкод у користуванні майном. Водночас, правовий аналіз положень ст. 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі. Як вже було зазначено вище, власником спірного автомобіля є ОСОБА_1 та з її власності поза її волею останнє не вибувало, що виключає застосування ст. 387 та 388 ЦК України. Відтак встановивши, що власником автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT 1997 року випуску синього кольору, VIN - НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1595 см, є позивачка ОСОБА_1 , що безспірно підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, те, що відповідачка користується ним не на законних підставах, чим порушує право власності ОСОБА_1 на спірний автомобіль, колегія суддів приходить до висновку, що право власності ОСОБА_1 на автомобіль підлягає захисту та вона, як власник, вправі вимагати від відповідача усунення перешкод в користуванні належним їй автомобілем. Таким чином, слушними є твердження скаржниці в апеляційній скарзі про те, що до спірних правовідносин не слід застосовувати статті 387 та 388 ЦК України, оскільки одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника), і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння), є неможливим, оскільки віндикаційний та негаторний позови є взаємовиключними. За фактичних обставин даної цивільної справи обраний позивачкою спосіб захисту у своїй сукупності, є належним та допустимим способом захисту, який призведе до фактичного відновлення порушеного права позивачки на володіння та користування транспортним засобом, власником якого вона є. Наведеного вище суд першої інстанції не врахував, помилково застосував до спірних відносин статті 387 та 388 ЦК України та, як наслідок, прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім того, апеляційний суд не погоджується з встановленою судом першої інстанції обставиною укладення між сторонами усного договору купівлі-продажу спірного автомобіля, з огляду на таке. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229, 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Особливістю договору купівлі-продажу автомобіля є те, що такий повинен укладатися в письмовій формі, оскільки тягне за собою перереєстрацію власника автомобіля. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). У разі ж, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Відповідно до положень ЦК України, договір має бути укладено в письмовій формі і він повинен містити такі істотні умови: предмет договору (модель та марка, колір, рік випуску, об`єм двигуна, кількість кілометрів пробігу, номер рами або кузова тощо), ціну, порядок передачі транспортного засобу. У ході розгляду справи встановлено, що сторони договір купівлі-продажу автомобіля у письмовій формі не укладали, а відтак недодержання простої письмової форми угоди, що вимагається законом, тягне за собою певні правові наслідки. Визнання існування правочину, встановлення його змісту може ґрунтуватися на письмових доказах, фіксації угоди засобами аудіо -, відеозапису, інших аналогічних доказах, проте, таких доказів сторонами не надано, а рішення суду не може ґрунтуватись виключно на показах свідків. Долучені до матеріалів справи дублікати квитанцій на переказ коштів не свідчать про те, що вказані кошти перераховано саме за придбання автомобіля, а тому судом не приймаються до уваги. Відтак, висновки суду в цій частині є помилковими та такими, що суперечать положенням законодавства. Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, а тому не може залишатися в законній силі, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що вимоги позову та апеляційна скарга позивача підлягають задоволенню, з відповідачки підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачкою до суду першої інстанції у розмірі 1300,00 грн. та до суду апеляційної інстанції у розмірі 1816,80 грн., а всього 3116,80 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 26 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) транспортний засіб марки VOLKSWAGEN PASSAT, 1997 року випуску, синього кольору, VIN - НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1595 см3 та Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 3116,80 грн. Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та на умовах, передбачених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді О.М. Новіков Т.Л. Фетісова