Постанова 4802 № 161/6966/25

Справа № 161/6966/25 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д. Провадження № 22-ц/802/665/25 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 липня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання - Губарик К. А., представників позивача Богачука Я. О., Веремчука В. В., представника відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за заявою Приватного малого підприємства «Євро-В» про забезпечення позову в справі за позовом Приватного малого підприємства «Євро-В» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 , поданою її представником ОСОБА_1 , на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року адвокат Богачук Я. О. в інтересах ПМП «Євро-В» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Одночасно з позовною заявою адвокат Богачук Я. О. в інтересах позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . Заяву обґрунтовував тим, що ПМП «Євро-В» звернулося до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 1017094 грн (ухвалою господарського суду від 02.10.2023 відкрито провадження у справі №903/989/23). 18.09.2024 року апеляційним господарським судом було ухвалено судове рішення у вказаній справі про стягнення з ФОП ОСОБА_2 в користь ПМП «Євро-В» 1017079 грн та судових витрат . Разом з тим, вказував, що 07 травня 2025 року відповідачем було укладено два договори купівлі-продажу, за якими ОСОБА_2 відчужив належні йому квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Отже, відчуживши це нерухоме майно на користь близьких осіб, ОСОБА_2 став неплатоспроможним. Позивач вважає дані договори фраудаторними та спрямованими на невиконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання перед позивачем в сумі 1 017 094 грн, стягнутих на підставі постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 у справі №903/898/23. Зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити реальне виконання рішення суду та ефективний захист і відновлення порушених прав позивача. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . Не погодившись із даною ухвалою суду, відповідачка ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду першої інстанції в частині накладення арешту щодо належного їй майна скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ПМП «Євро-В» про забезпечення позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду не обґрунтована, вважає, що обраний спосіб забезпечення позову не є співмірним із пред`явленими позовними вимогами. Заявником не обґрунтовано, що невжиття заходу забезпечення позову може призвести до здійснення новими власниками майна його відчуження на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав на ефективний судовий захист. Безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення її прав. Покликається, що суд не звернув уваги на те, що відповідач тривалий час перебуває за межами території України, тому прийняв рішення продати нерухоме майно, що було в його власності, у зв`язку із чим було укладено спірні договори купівлі-продажу. Лише через 4 місяці після їх укладення постановою Північно-Західного апеляційного суду від 18 вересня 2024 року було прийнято рішення про скасування рішення Господарського суду Волинської області від 08 листопада 2023 року, відтак посилання позивача на обставини відчуження майна як на підставу для забезпечення позову, безпідставним. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду - без змін з підстав її законності та обґрунтованості. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу в частині щодо майна, належного відповідачці ОСОБА_3 , задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Представник позивача Богачук Я. О. просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін. Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, які були предметами оспорюваних позивачем договорів купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив із наявності реального спору між сторонами, та враховуючи характер спору, погодився із доводами заявника про можливість вчинення відповідачами дій щодо подальшого відчуження нерухомого майна або ж обтяження його борговими чи іншими зобов`язаннями, що може унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача. З таким висновком суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду з огляду на наступне. Судом установлено, що ухвалою господарського суду Волинської області від 02 жовтня 2023 року було відкрито провадження у справі №903/989/23 за позовом ПМП «Євро-В» до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 1 017 094 грн. 08.11.2023 року рішенням суду в позові було відмовлено. Проте, постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2024 року у справі №903/898/23 апеляційну скаргу ПМП «Євро-В» було задоволено, а рішення господарського суду Волинської області від 08.11.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено і стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ПМП «Євро-В» 1 017 094 грн безпідставно набутих коштів, 15 256,41 грн судового збору за подання позовної заяви та 22 884,62 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Додатковою постановою від 18 вересня 2024 року стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ПМП «Євро-В» 106019,20 грн витрат за проведення експертизи у справі. З відповіді приватного виконавця Пироги С.П. від 01.04.2025 № 12765 вбачається, що за цим рішенням 20.11.2024 відкрито зведене виконавче провадження з його примусового виконання щодо боржника ОСОБА_2 , однак майна, на яке можливо звернути стягнення, станом на 01.04.2025 року не виявлено. 07 травня 2025 року було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 відчужив належну йому квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 (а.с. 39-43). Того ж дня, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 відчужив належну йому квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_4 (а.с. 44-47). На підставі даних обставин позивач, вважаючи ці договори купівлі-продажу фраудаторними, звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними. Згідно із частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення». Такі ж висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20, від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22. Разом з тим, після 15 грудня 2017 року з набранням чинності Законом № 2147-VIII законодавець серед передумов забезпечення позову визначив можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується виключно лише з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірного майна об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорювані у цій справі правочини не будуть підставою для наступної зміни власника майна, а тому визнання їх недійсними не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме до ініціювання нових судових спорів. Обов`язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду. Як роз`яснено Верховним Судом України у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, а відповідач фактично не позбавлений користуватись спірним майном, за винятком відчуження такого. Апеляційний суд приймає до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки нерухомість залишається в її володінні та користуванні. Отже, суд на підставі зазначеного та враховуючи правові висновки суду касаційної інстанції, дійшов правильного висновку, що між сторонами виник реальний спір щодо правомірності оскаржуваних правочинів. Врахувавши характер спору, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач може вчиняти дії щодо подальшого відчуження нерухомого майна (квартир) або ж обтяження його борговими чи іншими зобов`язаннями. Це може унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки він буде змушений докладати для цього додаткових зусиль (звертатися до суду з новим позовом до нових власників тощо). Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що вжиття зазначеного позивачем заходу забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням є обгрунтованим та необхідним. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обраний спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно є співмірним із позовними вимогами, який спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи. Відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки спірне жиле приміщення залишається в її володінні та користуванні. Доводи апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_2 були відсутні зобов`язання на момент укладення спірних правочинів, та він відчужував майно без мети ухилення від виконання таких зобов`язань, не підлягають оцінці судом при вирішенні питання про забезпечення позову, а при розгляді справи по суті, тому не впливають на правильність судового рішення, яке оскаржується. Аналіз змісту апеляційної скарги та оскарженої ухвали суду свідчить про правильне застосовування судом норм права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з додержанням норм процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржені в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж 30 днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя Судді