Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/15710/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/15710/24 пров. № А/857/2459/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (головуючий суддя Коморний О.І., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області при визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 103650013094 від 12.07.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 20.04.1993 по 25.04.1995, період роботи з 01.02.2003 по 30.09.2007. зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30 травня 2024 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року позов задоволено повністю. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати та в позові відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що згідно поданих документів до страхового стажу не зараховано - період роботи з 20.04.1993 по 25.04.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.04.1983, оскільки відсутня назва організації/підприємства при прийнятті на роботу. Для зарахування ОСОБА_1 запропоновано надати уточнюючу довідку про період роботи, видану на підставі первинних документів. Оскільки порядок заповнення трудової книжки позивачки НОМЕР_1 від 05.04.1983 не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, підстав для проведення призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви від 05.07.2024 немає. До стажу також не зараховано період роботи в РФ з 01.02.2003 по 30.09.2007 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.04.1983, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022, набув чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи на РРФСР по 31.12.1991. Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, та складається поряд з національним законодавством, із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч. 1). Згідно з ч. 2 ст. 4 цього Закону якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. У зв`язку із тим, документи для призначення пенсії про стаж, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Враховуючи те, що жодним іншим нормативно-правовим актом не прописаний інший порядок дій у разі прийняття документів для призначення/перерахунку пенсії від інших держав, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмовляючи у перерахунку пенсії позивачу діяло у відповідності та у спосіб визначений законодавством України. На думку скаржника, суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказані обставини та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про порушення прав позивача на призначення пенсії за віком та відповідно наявність підстав для задоволення позову. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05 липня 2024 року звернулася до органів Пенсійного фонду України через веб-портал із заявою про призначення пенсії за віком. На час звернення позивачці 60 років 01 місяць 06 днів. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за результатами розгляду заяви позивачки прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 103650013094 від 12.07.2024. Згідно рішення відповідача страховий стаж ОСОБА_1 становить 28 років 07 місяців 03 дні. Підставою прийнятого рішення про відмову є відсутній необхідний стаж згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме 31 рік. До страхового стажу не зараховано: період роботи з 20.04.1993 по 25.04.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.04.1983, оскільки відсутня назва організації/підприємства при прийнятті на роботу; період роботи в РФ з 01.02.2003 по 30.09.2007 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.04.1983, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991. Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за N 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу. При цьому колегія судів вважає за необхідне вказати, що згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до положень статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У пункті 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на момент заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №

162. У подальшому діяв наказ «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93. Відповідно до пункту 1.1 наказу «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно п. 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки. Статтею 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (п. «д» частина третя цієї статті). Згідно з п. 8 згаданого Порядку № 637, час навчання у вищих учбових, професіональних, учбово-виховних закладах, учбових закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, у аспірантурі, докторантурі й криничній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання. Розглядаючи питання щодо позовних вимог про незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання у Київському державному технічному університеті будівництва та архітектури суд першої інстанції встановив, що згідно записів у Трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 від 05.04.1983, які не враховані відповідачем: 1. 16.11.1992 - ОСОБА_1 зараховано у аспірантуру до Київського державного технічного університету будівництва та архітектури з відривом від виробництва (запис № 14) 2. запис № 15 внесений помилково; 3. 25.10.1995 позивачці надано відпустку по догляду за дитиною; 4. 01.02.2003 позивачка прийнята на роботу по трудовому договорі в рф (ст.24); 5. 30.09.2007 позивачка звільнена за власним бажанням (ст.24). Як правильно зазначив суд першої інстанції, що з трудової книжки позивача вбачається, що з 16.11.1992 по 25.10.1995 ОСОБА_1 проходила навчання у аспірантурі. Також суд першої інстанції підставно вказав, що ці обставини підтверджуються архівною довідкою Київського національного університету будівництва і архітектури № 1.10-291 від 26.06.2024. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії. Також, така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19. Крім цього, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. На думку суду апеляційної інстанції, зазначені в рішенні про відмову в призначенні пенсії недоліки носять формальний характер, оскільки наведені в трудовій книжці записи є чіткими та не містять ні виправлень, ні інших позначень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. При цьому, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періоду з 20.04.1993 по 25.04.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.04.1983 до страхового стажу у зв`язку з відсутністю в назви організації/підприємства, є безпідставними. З приводу не зарахування періоду роботи та території російської федерації з тих підстав, що з 01.01.2023 припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, то апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з абз. 2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Так, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача, що регламентовано частиною 1, 10, 12 статті 20, частиною 16 статті 106 Закону №1058-IV. Щодо покликання скаржника покладені в основу спірного рішення, на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 у м. москві, то апеляційний суд вважає таке покликання пенсійного органу необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача, а тому такі обставини як повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та військова агресія по відношенню до громадян України, не може бути підставою для відмови пенсійним органом у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій. Апеляційний суд звертає увагу на те, що право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування документів з російської федерації. Як видно з трудової книжки позивач працювала з 01.02.2003 по 30.09.2007 на території російської федерації. Запис про спірні періоди у трудовій книжці позивача заповнений відповідно до вимог Інструкції № 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивача прийнято на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності. Таким чином, оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР. Таким чином, період роботи позивача з 01.02.2003 по 30.09.2007 підтверджено даними трудової книжки та має бути зарахований до страхового стажу позивача. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі №380/15710/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула